Місцини Києва

Вулиця у Печерському, Голосіївському та Шевченківському районах міста Києва, місцевості Євбаз, Нова Забудова, Паньківщина.

Пролягає від Еспланадної вулиці до Галицької площі.

Перетинається з вулицями Шота Руставелі, Велика Васильківська, Антоновича, Володимирська, Тарасівська, Паньківська, Павла Скоропадського та Симона Петлюри.

Вулицю було прокладено 1850-х рр.

Простір між вулицями Паньківською та Тарасівською був зайнятий приватними садибами, через які у сер. 1880-х рр. було прорізано шлях і дві самостійні вулиці були об'єднані в одну — жандармську.

Маріїнську громаду сестер милосердя було організовано 1878 р, після закінчення російсько-турецької війни. Громада займалася наданням медичної допомоги пораненим військовикам; кияни охоче жертвували гроші на таку справу, а видатний філантроп Микола Терещенко надав 10 тис. крб. на придбання земельної ділянки на сучасній вулиці Саксаганського.

Згодом, через появу на вулиці Маріїнської громади та будівництва церкви Благовіщення 1889 р. вулицю було названо Маріїнсько-Благовіщенською.

В 1913 р. там було зведено будівлю Маріїнської громади Червоного Хреста (зараз — буд. № 75). Будинок збудовано архітектором Валеріаном Риковим, у стилі венеційського ренесансу, фасад прикрашено рельєфами на тему догляду за пораненими та скульптурами майстра Федіра Балавенського, що символізують Любов, Милосердя, Життя та Медицину.

Друга частина в назві вулиці походить від Благовіщенської церкви, збудованої 1887 р. архітектором Володимиром Ніколаєвим та знесеної 1935 р. Від церкви залишилася тільки будівля церковно-парафіяльної школи (№ 64).

В 1880-1900-і рр. вулиця стає місцем проживання чи тимчасового перебування видатних діячів української культури та мистецтва — Михайла Старицького (мешкав у будинку № 93), Миколи Лисенка (мешкав у будинку № 95), Лесі Українки (мешкала у будинках № 97, 101, 115), Олени Пчілки, Івана Франка, Євгена Чикаленка (мешкав у будинках № 54, 91). Вулицю у цей період впорядкували, замостили, нею проклали трамвайну лінію (1897 р.), побудували багатоповерхові будинки, що і дотепер визначають обличчя вулиці.

Сучасна вулиця Саксаганського дає чудове уявлення шанувальникам міської забудови кін. XIX-поч. XX ст. про напрями архітектури, характерні для того часу. А велика кількість добре збережених старих будинків робить вулицю однією з найбільш цікавих вулиць міста.

У садибі, яка розташовувалася на місці сучасного будинку № 67, 1907 р. жив видатний український письменник Борис Грінченко.

Прибутковий будинок № 33 на розі сучасних вулиць Саксаганського та Петлюри, побудований 1910-1911 рр. у стилі неоготики, належав підприємцю Хаїму-Беру Гронфайну. На його доньці Євгенії всупереч волі батька одружився тоді ще бідний студент Київського комерційного інституту Ісак Бабель, який після жовтневої революції став відомим письменником.

У будинку № 61 у І пол. XX ст. жив український літературознавець і викладач Олександр Дорошкевич, у № 99 — вчений і інженер-будівельник Володимир Леонтович, у № 74 — засновник школи наукової фотографії Микола Петров, у № 22 — кінорежисер Григорій Козинцев.

В одному з будинків на вулиці Саксаганського мешкав 1925-1941 рр. поет і прозаїк Григорій Шурмак — автор широковідомої блатної пісні "По тундре, по железной дороге" (1942 р.). Він навчався у школі-семирічці № 131, потім у десятирічці № 33 (вул. Саксаганського, 36-А).

Сучасна назва вулиці на честь українського актора та режисера Панаса Саксаганського з 1937 р. (підтверджено 1944 р.).

Я працювала тут у будинку № 52 А 2015-2017 рр. вченим секретарем Національного екологічного центру України, 2017-2019 рр. діловодом Громадської організації "Центр екологічних ініціатив "Екодія", 2020 р. редактором в "Екодії".