Золоті Поля

Юй Сяоцао це не сподобалося: «Старша тітко, про кого це ви кажете, що він прикидається хворим? Моя мама вчора знепритомніла, ви не бачили? У вас руки-ноги цілі, а ви змушуєте хвору людину працювати замість вас, і ще вважаєте, що маєте рацію? Прикидається вона чи ні, варто лише покликати дідуся Ю, і все стане ясно!»

Чжан-ши, яка сиділа в кімнаті, почувши це, не змогла всидіти на місці: «Лі Гуйхуа, ледача жінко! Як тільки час готувати, тебе й сліду нема, а тепер ти з'явилася! Чого репетуєш? Негайно йди на кухню допомагати!»

Кликати лікаря — це ж гроші витрачати!

Чжан-ши підійшла до дверей кухні й з прихованою насмішкою сказала Лю Муюнь, яка там поралася: «Швидко повертайся до кімнати відпочивати, твоя донька ж за тебе хвилюється!»

«Хіба може донька не хвилюватися за матір? Мамо, ви сідайте, я вам допоможу накрити на стіл!» — вийшла молодша тітка, Юй Цайдє. У сім'ї тільки вона та третій син, Юй Бо, могли заспокоїти стару.

Чжан-ши обернулася, побачила в руках Юй Хая та його дітей дари моря, і її похмуре обличчя вмить прояснилося, а очі засяяли від радості: «Давайте мені відра! Ці морепродукти дуже свіжі. Залишимо на ніч, а завтра вранці нехай твій старший брат відвезе їх до ресторану в місті, можна буде заробити трохи срібла».

«Бабусю, залишмо трохи устриць, приготуємо на парі! Хочу спробувати, які вони на смак!» — навмисно сказала Юй Сяоцао.

Обличчя Чжан-ши одразу витягнулося, і вона невдоволено промовила: «Багато чого ти ще не куштувала! Устриці в місті продають по кілька вень за цзінь, їсти їх — гроші на вітер!»

Це ще добре, що поруч стояв Юй Хай, інакше Чжан-ши сказала б щось набагато гірше. Вона покликала свою доньку і, не оминувши увагою навіть маленькі відерця в руках Юй Хана та його сестри, забрала все до своєї кімнати. Усе, що можна було обміняти на гроші, вона тримала міцно в своїх руках.

Обернувшись, вона побачила бамбуковий кошик у руках Юй Сяоцао і кивнула в його бік: «І те, що в тебе в руках, теж неси сюди».

Сяоцао надула губки і ображено сказала: «Бабусю, ви забрали всі морепродукти. У мене тут лише пів кошика водоростей та морської капусти, за них багато мідяків не виручиш. Залишмо їх, щоб увечері дідусеві зробити холодну закуску до вина!»

Чжан-ши зазирнула всередину, побачила, що там справді зелені водорості, і змилостивилася: «Тільки цього разу! Надалі все в домі має проходити через мої руки, жодної самодіяльності!»

Юй Сяоцао погодилася і, щойно Чжан-ши зайшла до головної кімнати, підморгнула Сяолянь, узяла кошик і зайшла до західної кімнати.

Юй Сяолянь усе зрозуміла. Вона взяла з кутка кухні старий глиняний горщик, налила в нього трохи води і тихо зайшла слідом за молодшою сестрою.

Сестри обережно поклали абалони, заховані під водоростями, у глиняний горщик. Сьогодні продати їх уже не вийде. Юй Сяоцао, трохи хвилюючись, додала туди трохи води з духовного каменя, сховала горщик у затишному кутку біля лежанки і лише тоді вийшла з водоростями.

Юй Хай, який зайшов слідом, бачив таємні маніпуляції сестер. Раніше в сім'ї Сяолянь була маленькою бунтаркою, яка, розлютившись, могла сперечатися навіть із Чжан-ши, за що їй часто діставалося. Тепер і Сяоцао була не кращою, але хитрішою і сміливішою — взяла й приховала абалони вартістю в кілька лянів срібла.

На кухні Лю-ши вже майже закінчила готувати вечерю. Юй Сяоцао зайшла і швидко приготувала салат із водоростей з часником та суп із морської капусти. Вечеря була набагато багатшою, ніж зазвичай.

Під час їжі чоловіки та жінки в родині Юй, як і раніше, сиділи окремо. Жінкам дісталося по шматку темного, як долоня, коржа, варені овочі, приправлені лише сіллю, та миска бобової юшки.

Натомість у чоловіків основною стравою були великі парові булочки з трикомпонентного борошна (пшеничного, просяного та картопляного), які можна було їсти без обмежень, тушковані на тваринному жирі овочі, а пили вони те ж саме, що жінки й діти. Це не мало нічого спільного з чоловічим шовінізмом: чоловіки виконували важку фізичну роботу, і якщо вони не будуть ситими, то як працюватимуть?

Приготований Юй Сяоцао солоно-гострий салат із водоростей з часником та ароматний суп із морської капусти отримали одностайну похвалу від усіх. Особливо старий Юй, який довго нахвалював салат.

Чжан-ши не могла терпіти, коли сім'ю другого сина хоч трохи хвалили. Вона великими шматками їла салат і водночас казала: «Друга дівчинка справді працьовита: і на морські лови ходить, і готувати допомагає. Лікар Ю казав, що вона вже одужала, тож, думаю, її окреме харчування можна припинити».

Сяоцао саме насолоджувалася своєю ароматною рисовою кашею, годуючи з ложечки то себе, то Сяостоу. Почувши це, її обличчя витягнулося. Тепер їй теж доведеться їсти грубі коржі, що дряпають горло, і гидку бобову юшку. Ех! Які ж муки! Добре, що хоч ті кілька абалонів не конфіскували!

Вираз обличчя Сяоцао, здавалося, потішив Чжан-ши, і вона навіть грубі коржі почала їсти з апетитом. Більшу частину салату з'їла саме вона.

Пані Лі та її такий самий товстий син лише набивали роти їжею. Друга половина салату та супу опинилася в їхніх шлунках. Коли тарілки спорожніли, вона потягла сина, який намагався підсісти до чоловічого столу, і вони нишком пішли до своєї кімнати.

Сяоцао знала, що ця парочка знову пішла їсти нишком.

Коли пані Лі тільки вийшла заміж, її родина була бідною, інакше вона б не вийшла за пасинка такої ж бідної родини Юй. Кілька років тому її брати заробили гроші на дрібній торгівлі, і їхнє становище покращилося. Пані Лі була наймолодшою сестрою і єдиною донькою у своїх батьків. Тому щоразу, коли вона поверталася додому, батьки та брати з невістками давали їй щось із собою. Інакше як би ця парочка наїла собі такі боки на харчах родини Юй?

Після вечері ніч минула спокійно.

Наступного дня, щойно почало світати, сім'я Юй Хая із західної кімнати вже була на ногах.

Юй Хай домовився з мисливцем Чжао піти на полювання. Юй Хан та Юй Сяолянь зазвичай у цей час ішли до підніжжя гори збирати траву для свиней та хмиз. А Лю-ши вже з мітлою прибирала в курнику та свинарнику у дворі.

Усі в родині здивувалися, що Юй Сяоцао встала так рано. Юй Хай погладив її по голові й з посмішкою сказав: «Поспи ще, ще навіть не розвиднілося!»

Але Юй Сяоцао думала про одну важливу справу і не могла спати. Вона радісно посміхнулася батькові й сказала: «Навіть Сяостоу допомагає, як я, старша сестра, можу лінуватися? Тату, ви поспішайте, не змушуйте дядька Чжао чекати».

Юй Хай більше не зволікав, узяв у Лю-ши загорнуті в папір дві парові булочки з трикомпонентного борошна, причепив до пояса мішечок з водою, взяв саморобний лук та мисливську рогатину і вийшов.

Юй Сяоцао дістала з-під лежанки вчорашній глиняний горщик. Абалони, підживлені водою з духовного каменя, стали ще свіжішими.

Абалони такої якості можна було продати за хорошу ціну лише у великих ресторанах. Але вона тільки-но сюди потрапила, навіть із села не виходила, звідки їй знати дорогу до міста?

«Брате, наше село далеко від міста?» — Юй Сяоцао, тримаючи горщик, вийшла з дому слідом за Юй Ханом та його сестрою, поки в головній та східній кімнатах ще спали.

Юй Хан здивовано подивився на неї і запитав: «Досить далеко, йти пішки більше години. А що ти питаєш? Невже хочеш віднести це на продаж у місто?» — сказав він, вказуючи на горщик у її руках.

Більше години? Це ж щонайменше дві години! Юй Сяоцао подивилася на свої коротенькі ніжки, зітхнула і сказала: «А в нашому селі є якийсь кінний чи воловий віз до міста?»