Золоті Поля

Ні! Це вже майже не можна було назвати ногою! Шкіра і м'ясо на нозі майже повністю зійшли, оголюючи криваві м'язи та білу кістку. Найважче було зі стегном, з якого живцем вирвали шматок м'яса, а кров із артерії била фонтаном, не зупиняючись. Якби Чжао Буфань не розірвав тканину і не перев'язав стегно біля основи, Юй Хай, мабуть, помер би від втрати крові ще до того, як дістався додому.

«Сяо... Сяо-Цао», — Лю-ши плакала так, що ледве могла дихати. Якби вона не лікувалася всю зиму, то, мабуть, уже знепритомніла б. Вона міцно схопила молодшу доньку, наче останню соломинку. — «Точно! Сяо-Цао, ти ж вчилася медицині в лікаря Ю? Швидше рятуй батька!»

Юй Сяоцао за два життя не бачила такої жахливої та кривавої сцени і на мить розгубилася, не знаючи, з чого почати.

【Господине, спочатку зупини кровотечу! Якщо кров витече, навіть боги не врятують!】 — Маленький Камінь, побачивши, що господиня налякана, поспішив нагадати.

«Що... що мені робити?» — Юй Сяоцао пам'ятала, що в минулому житті хірурги зашивали великі рани. Але на нозі батька майже не залишилося живого місця, що ж їй робити?

【Піднеси моє тіло до рани на стегні, щоб я міг вивільнити духовну силу!】 — Маленький Камінь міг лише крок за кроком керувати діями господині.

Юй Сяоцао дістала з аптечки всі ліки від травм, змішала їх із висококонцентрованою водою з духовного каменя до стану пасти і обережно наклала на рану батька. Накладаючи ліки, вона намагалася тримати п'ятиколірний камінь на зап'ясті якомога ближче до рани.

Легке золотисте сяйво вилилося з п'ятиколірного каменя і повільно огорнуло всю ногу Юй Хая. Хоча неозброєним оком змін не було видно, розірвані сухожилля та плоть на нозі Юй Хая непомітно живилися духовною силою каменя, що латає небо. Простіше кажучи, зовні це виглядало так само жахливо, але подальше відновлення мало бути набагато ефективнішим.

Золоте світло тривало пів години. Витративши останні краплі духовної сили, Маленький Камінь не забув поторгуватися з Юй Сяоцао: 【Наступного разу в місті не забудь частіше брати мене в «Тун Жень Тан». Силу, яку я так довго збирав, витратив за один раз! Я так втомився, піду посплю!】

Не встиг він договорити, як останній промінь золотого світла залетів у п'ятиколірний камінь, і все стихло. Юй Сяоцао хоч і хвилювалася за Маленького Каменя, але більше переймалася станом батька.

На лежанці обличчя Юй Хая все ще було блідим, дихання — ледь помітним. Його нога була вкрита пастою з ліків і виглядала вже не так страшно.

«Ой-йо-йой! Така важка травма, навіть якщо виживе, нога, мабуть, відсохне! Ццц...» — Лі-ши, яка любила спостерігати за чужим горем, хитала головою і прицмокувала.

Старий Юй, переповнений гнівом, нарешті знайшов привід вибухнути: «Людина в такому стані, а ти ще й глузуєш! Геть звідси!!»

Хоч Лі-ши і була безсоромною, але публічний крик свекра її зачепив. Вона тихо пробурмотіла: «Це ж не я його в гори погнала, чого на мене кричати! Якщо когось і звинувачувати, то тільки його необережність... Ой!»

Лі-ши не встигла договорити, як Сяо-Шитоу штовхнув її так, що вона похитнулася. Великі очі Сяо-Шитоу, сповнені смутку і ненависті, вп'ялися в старшу тітку! Тато постраждав заради родини, а тітка сміє таке казати! Тато не заслуговує на таке!!

Дивлячись на Сяо-Шитоу, схожого на пораненого звіра, завжди прискіплива і сварлива Лі-ши раптом злякалася і відступила на кілька кроків. Під незадоволеними поглядами присутніх вона, підібгавши хвоста, вийшла із західної кімнати.

Юй Сяоцао, здавалося, не помічала нічого навколо, вся її увага була зосереджена на батькові. Вона взяла з аптечки пляшечку з висококонцентрованою водою з духовного каменя, попросила Лю-ши відкрити рот батька і обережно напоїла його.

На щастя, Юй Хай несвідомо проковтнув воду з духовного каменя, не проливши ні краплі. Якби він не зміг ковтати, Сяо-Цао відчула б повну безнадію. Знаючи властивості рідини з духовного каменя, вона вірила, що батько зможе це пережити.

Дружина Шуаньчжу дивилася на пляшечку в її руках і хотіла щось сказати, але стрималася. Минулої зими, коли її чоловік тяжко захворів, якби Сяо-Цао не дістала ці рятівні ліки, він би, мабуть, не вижив. Ці ліки — результат праці всього життя лікаря Ю, вони мають врятувати життя брата Дахая?

Юй Сяоцао також дала випити кілька ковтків води з духовного каменя матері, яка ледь трималася на ногах. Хронічна хвороба матері тільки-но почала відступати, не можна, щоб вона знову загострилася в такий критичний момент.

«Друга сестричко, тато помре? Мені страшно!» — Сяо-Шитоу, якому не було й шести років, уже розумів жах слова «смерть». Зі сльозами на очах він притулився до єдиної спокійної людини в домі — Юй Сяоцао.

У цей час Чжан-ши сховалася у своїй кімнаті і не показувалася, старий Юй ходив туди-сюди перед дверима західної кімнати, лише зітхаючи і не знаючи, що робити. Юй Дашань стовбичив у кімнаті, не знаючи, чим допомогти. Юй Цайдє плакала, як квітка під дощем, і було видно, що на неї надії мало. А родина молодшого дядька ще на початку весни, коли дороги стали прохідними, орендувала віслюка і повернулася в місто. У всій родині, крім Юй Сяоцао, яка спокійно обробляла рани батька, не було нікого, хто міг би взяти на себе відповідальність.

Час у тривожному очікуванні тягнувся неймовірно повільно. І родина Юй, і сусіди з нетерпінням чекали на приїзд лікаря з міста.

Нарешті з боку в'їзду в село примчав віз, запряжений віслюком. Старий Ма, що правив візком, почувши про серйозність травми, не жалів своєї худоби і гнав віслюка, як коня. Поспішаючи щосили, він за дві години таки привіз лікаря з міста.

Це був відомий лікар Сунь із «Тун Жень Тан». Щойно злізши з візка, він із медичною скринькою за спиною поспішив у двір: «Де поранений? Швидше ведіть мене!»

Сусіди провели лікаря Суня в західну кімнату. Там і так було не дуже світло, а через натовп у дверях стало зовсім темно.

«Чекайте всі у дворі! У кімнаті, крім найближчих родичів, нікого не має бути!» — лікар Сунь був незадоволений шумом у кімнаті і, насупивши брови, вигнав усіх зайвих.

Побачивши рани Юй Хая, лікар Сунь різко втягнув повітря. За всі роки лікарської практики він рідко бачив такі тяжкі травми. Він поспішно сів на край лежанки і поклав праву руку на пульс Юй Хая.

Довго він мовчав, потім глибоко зітхнув і з важким виразом обличчя звернувся до Лю-ши та її доньок, які з надією дивилися на нього: «Пульс пораненого дуже слабкий, поверхневий і порожній, як цибулина при натисканні. Це означає велику втрату крові та виснаження життєвих сил...»

«Лікарю, чи є надія врятувати батька моїх дітей?» — Лю-ши, серце якої калатало від тривоги, запитала про стан чоловіка.

Лікар Сунь ще раз уважно оглянув рани Юй Хая і насупив брови ще сильніше: «Кровоспинні ліки, накладені на рану, подіяли добре. Якби кровотечу не зупинили, він би точно не дочекався мого приїзду. Але...»

Дивлячись на похмуре обличчя лікаря Суня, серце Лю-ши падало все нижче, майже в безодню: «Лікарю Сунь, ви ж відомий лікар у місті! Будь ласка, врятуйте батька дітей, благаю вас!!»

«Справа не в тому, хочу я чи ні, а в тому, чи можливо це. Площа рани занадто велика, майже всі м'язи і сухожилля на нозі розірвані та відшарувалися. Я навіть не знаю, з чого почати!» — лікар Сунь колись давно стикався зі схожим випадком. Він доклав усіх зусиль, але пацієнт не пережив високої температури через інфекцію і помер.

Почувши це, Лю-ши зойкнула і знепритомніла біля лежанки. Троє дітей з плачем допомогли матері лягти на ліжко.

Юй Сяоцао, стримуючи внутрішню тривогу і біль, з удаваним спокоєм запитала: «Лікарю Сунь, невже немає жодної надії?»

Лікар Сунь поглянув на скривавлену ногу і зітхнув: «Єдиний вихід зараз — ампутувати пошкоджену ногу, щоб зберегти життя. Але навіть з моїми ліками шанси на виживання лише тридцять відсотків».

«А без ампутації ніяк не можна?» — для Юй Хая, який міг і в гори піти, і в море спуститися, втрата ноги була б рівнозначна втраті крил для птаха. Це завдало б йому болю на все життя.

Лікар Сунь похитав головою: «Рана занадто велика. Якщо вона довго залишатиметься відкритою, ризик інфекції різко зросте. А якщо почнеться сильна лихоманка, то навіть боги не врятують. Вирішуйте самі, що робити!»

Хоч у Юй Сяоцао залишилося небагато висококонцентрованої рідини, у неї був цілий глечик звичайної води з духовного каменя. Вона була впевнена, що зможе зберегти рану чистою і без інфекції. Вона все ж перепитала: «Якщо рана не інфікується, чи можна не ампутувати ногу?»

«Ех! Якщо ампутувати праву ногу, є три шанси з десяти на виживання. Якщо не ампутувати — залишається сподіватися лише на диво... Я спочатку випишу рецепт, нехай прийме кілька порцій ліків, це краще, ніж нічого!»

За понад двадцять років практики лікар Сунь ніколи не почувався таким безпорадним. Щоб зберегти цю ногу, потрібен був би хіба що сам Хуа То (легендарний лікар). Проте він теж сподівався на диво, схоже на те, як Юй Сяоцао вилікувалася від своєї вродженої хвороби!

Лікар Сунь передав рецепт старому Юй і знову запитав їхню думку: «Залишати ногу чи ні — ви повинні вирішити якнайшвидше!»

Щойно він закінчив, як Чжан-ши вискочила з головної кімнати, схопила старого Юй за руку і голосно закричала: «Старий, ногу Дахая не можна різати! Не кажучи вже про те, що три шанси — це мало, але навіть якщо Дахай виживе, який сенс йому жити без ноги?»

Старий Юй одразу розсердився і гримнув на дружину: «Що значить «який сенс жити»? Древні казали: краще погане життя, ніж добра смерть! Звісно, головне — врятувати життя! Життя людини на кону, а ти думаєш тільки про свої гроші!!»

«Я не про гроші думаю... Я думала почекати, поки Дахай прокинеться, щоб він сам вирішив! Боюся, що ми з добрих намірів зробимо, а потім нас звинуватять!» — за кілька десятиліть Чжан-ши вперше бачила, щоб старий так лютував, і перелякано почала виправдовуватися.

Справжні думки знала тільки вона сама. Раніше значна частина доходів сім'ї надходила від полювання Дахая. Тепер він тяжко поранений, і, схоже, ногу не врятувати. Без ноги він не зможе ні полювати, ні рибалити. Він зможе лише лежати в ліжку і стати дармоїдом. У нього багато дітей, дружина слабка. Якщо йому справді ампутують ногу і він не зможе вставати, усій родині доведеться його утримувати? Де вона візьме стільки зайвих грошей, щоб годувати стількох нахлібників?