Золоті Поля

Лінлун і Чженьчжу перезирнулися: схоже, панянка Юй займає в серці пані далеко не останнє місце! Принаймні, вона важить для неї більше, ніж племінниця, яка прожила в родині Фань кілька років. Дівчата подумки застерегли одна одну: відтепер до названої панянки не можна виявляти ні найменшої зневаги чи нехтування!

Тим часом Юй Сяоцао ніяково промовила:

— Хрещена, я вже не маленька дитина. Краще я піду сама, щоб не втомлювати вас.

— Та скільки в тобі тої ваги? Вдома я без жодних зусиль ношу стоцзіневі мішки з піском. Твоє тендітне тіло — я б і трьох таких, як ти, донесла і не втомилася! — Пані Фань поклала Сяоцао на ліжко у внутрішній кімнаті і, наче немовляті, почала допомагати їй знімати верхній одяг.

— Я сама... — Юй Сяоцао з почервонілим обличчям почала знімати верхню сукню, але через занадто різкий рух зачепила рану на спині й скривилася від болю.

— От уже, не вдавай із себе сильну! — Пані Фань притиснула її до ліжка і підняла білосніжну спідню сорочку. На спині, білій аж до прозорості, виразно і потворно виднівся темно-фіолетовий синець.

Не тільки пані Фань розхвилювалася, а навіть Чженьчжу та Лінлун мимоволі зойкнули. Як же це має боліти! Будь-яка інша дівчинка вже б ридала в три струмки, а панянка весь час терпіла біль і ще й розважала пані, щоб та не гнівалася...

Пані Фань дістала з маленької аптечки, яку завжди мала при собі, вишукану порцелянову баночку. Всередині був дарований імператором «Порошок для розсмоктування гематом». Вона обережно насипала ліки на долоню і м'яко приклала до фіолетового синця на худій спині. Щоб засіб подіяв, потрібно було втирати його з силою, розганяючи застій крові та звільняючи меридіани. Побоюючись, що дівчинка не витримає, пані Фань спочатку розтирала легенько, а потім поступово почала тиснути сильніше.

Юй Сяоцао спершу лише шипіла крізь зуби, але невдовзі почала жалібно вигукувати:

— Боляче, боляче, боляче... Легше, хрещена, будь ласка, легше!

— Потерпи трохи, якщо не тиснути, ліки не подіють... — лагідно втішала пані Фань, проте сили в руках не збавляла. Юй Сяоцао продовжувала верещати, щосили б'ючи руками й ногами по ліжку так, що дошки аж гуділи.

Чженьчжу та Лінлун опустили голови, ледь стримуючи сміх. Зараз панянка була схожа на рибу, яку витягли з води. Така безпосередність здавалася їм дуже милою.

Ся Фужун зціпила зуби, з заздрістю спостерігаючи за цією негідницею, що не вгамовувала криків. Тітка така несправедлива! Коли вона сама тільки приїхала до маєтку генерала, їй було років сім-вісім, і найбільшим виявом ніжності від тітки було лише тримання за руку чи погладжування по голові. А ця брудна селючка — чим вона заслужила, щоб тітка тримала її в обіймах і власноруч мазала ліками? Цей порошок — імператорський дарунок, його за жодні гроші не купиш, як ця ница дівка сміє користуватися такою дорогоцінною річчю?

Юй Сяоцао зовсім не прагнула такої честі. Всього лише синець — якби вона повернулася додому і попросила Маленький Небесний Камінь дмухнути на її спину, все б миттю минуло. Навіщо їй терпіти ці тортури на рівному місці!

Пані Фань, тихо сміючись, легенько шльопнула дівчинку по сідницях і жартівливо пригрозила:

— Будь спокійною, а то ще руками чи ногами об щось вдаришся. Буде новий синець — доведеться терпіти все спочатку.

Почувши це, Юй Сяоцао миттю завмерла, наче зламана механічна лялька, але крики її стали ще гучнішими. Дитина, яка плаче, отримує більше уваги, тож вона не збиралася грати в «героїчне мовчання».

— Що тут відбувається? — Увійшовши до лавки, старша тітка Гань-ши, яка допомагала з доставкою, та бабуся Яо-ши почули несамовиті крики Сяоцао і поспішили дізнатися, в чому справа. Побачивши синець на спині дитини, вони обидві страшенно розхвилювалися.

Крики Юй Сяоцао вмить припинилися. Вона обернулася і, блідо всміхнувшись бабусі й тітці, тихо сказала:

— Бабусю, тітко, все гаразд! Я просто випадково вдарилася об двері. Зараз помастимо ліками, і все мине. До речі, знайомтеся — це моя хрещена мати, вона приїхала зі столиці!

Яо-ши та її невістка знали, що Сяоцао назвалася донькою якогось чиновника. Почувши, що перед ними хрещена мати, тобто дружина високопосадовця, обидві прості жінки розгубилися і, не знаючи, що робити, лише ніяково всміхалися, стоячи осторонь.

Пані Фань привітно всміхнулася їм і лагідно промовила:

— Відтепер ми всі родичі, не варто так ніяковіти.

Юй Сяоцао, бачачи, що бабуся з тіткою почуваються не в своїй тарілці, посміхнулася:

— Бабусю, тітко, там попереду дядько Лі сам може не впоратися, підіть допоможіть йому трохи. Як тільки мені дотруть ліки, я одразу прийду.

Гань-ши закивала головою:

— Там уже не так людно, ми з твоєю бабусею впораємося. Ти поранена, тож побудь тут, побалакай із хрещеною!

Ся Фужун у душі відчувала лише презирство до поведінки цих типових сільських жінок — родичі цієї мерзенної дівки справді не мають жодних манер.

«Тортури» Юй Сяоцао нарешті скінчилися, і вона розпласталася на ліжку, вдаючи мертву. Пані Фань, не в змозі стримати сміху, поплескала її по м’яких сідницях:

— Годі вже кривлятися, вставай швидше і одягайся, а то застудишся.

Юй Сяоцао сіла, розім’яла плечі — спина справді вже не так боліла. Повільно вдягаючись, вона запитала:

— Хрещена, ви після цього поїдете відпочивати у свій будинок у містечку чи поїдете з нами до села Дуншань?

Справа хрещеного батька була подібною до нагляду за будівництвом — порт будуватимуть ще років три-п’ять, тому він купив будинок у містечку. Проте Фань Цзичжень рідко там залишався, здебільшого мешкаючи в колишньому будинку родини Чжао біля підніжжя Західної гори. Там було ближче до дому Сяоцао, тож і заходити на обід було зручніше.

Фань Цзичжень уже писав про це дружині в листах, тож пані Фань, трохи замислившись, відповіла:

— Знаючи твого хрещеного, він після повернення зі столиці префектури точно одразу поїде до Дуншаня. Тож я чекатиму на нього там!

Юй Сяоцао слухняно кивнула:

— Угу! Хрещений сьогодні вранці вирушив верхи, зараз він має бути вже на місці. Мабуть, він залишиться там на ніч і повернеться лише завтра. Будинок у містечку хоч і кращий, але там давно ніхто не жив, прибирати буде важко. У Дуншані будинок простіший, зате він поруч із моїм домом, ми зможемо про вас подбати. Хрещена, ви так довго були в дорозі, мабуть, уже зголодніли? Я запрошую вас на святковий обід до ресторану «Чженьсю»...

У столичному «Чженьсю» один обід коштував щонайменше сотню лянів, а три-п'ятсот лянів було звичною справою. Пані Фань знала, що родина названої доньки живе скромно; хоч торгівля кавунами йшла добре, вона хотіла заощадити гроші дівчинки.

— Твій хрещений казав, що ти чудово готуєш, Сяоцао. Я б хотіла скуштувати саме твоїх страв, — пані Фань погладила гладеньке чорне волосся дівчинки, подумки дивуючись, яке воно доглянуте. Вона й не здогадувалася, що ще пів року тому ця коса була сухою, наче солома!

Юй Сяоцао згадала порожню кухню в лавці: через відкриття там не було навіть повного набору посуду, не кажучи вже про приправи. Вона закусила губу і тихо промовила:

— Хрещена, на маленькій кухні в крамниці ще нічого не готово. Навіть найкраща господиня не зварить каші без крупи. Вже скоро обід, де я вам так швидко страву дістану? Якщо ви справді хочете моєї їжі, я обов'язково покажу свою майстерність сьогодні ввечері! А вдень давайте перекусимо в «Чженьсю»...

Піти до «Чженьсю» і назвати це «просто перекусити»? Якби хтось сторонній це почув, це б виглядало як відверте хизування! Через постійну появу нових страв місця в загальному залі «Чженьсю» бронювали на кілька днів наперед. Без попереднього запису про те, щоб там поїсти, годі було й мріяти!

Ся Фужун примружила очі й потайки посміхалася: «Селянка, хоче пустити пил в очі й запросити тітку до "Чженьсю"? Найдешевший обід там коштує кілька десятків лянів, вона за цілий день торгівлі стільки не заробить. Зараз я скористаюся нагодою і замовлю найдорожчі фірмові страви, нехай ця дівка відчує, як гроші тікають! Пообідати в "Чженьсю" — це рідкісна вдача навіть для столичних шляхетних панянок!»

Сонце вже піднялося до зеніту, і Сяоцао, яка працювала ще до світанку, вже була страшенно голодна. Перекинувшись парою слів із хрещеною, вона повела її до ресторану «Чженьсю» неподалік.

Проходячи повз прилавок, вона звернулася до бабусі та тітки:

— Бабусю, тітко, поки людей небагато, ходімо теж поїмо навпроти!

Яо-ши поглянула на розкішний шовк пані Фань, на її величну поставу, ба навіть служниці за її спиною були одягнені краще за них самих. Відчуваючи ніяковість, вона почала махати руками:

— Ти йди з хрещеною! В лавці не можна нікого залишати, ми пізніше купимо пару коржиків і перекусимо!

Сяоцао розуміла, що навіть якщо бабуся з тіткою підуть, вони почуватимуться скуто і не зможуть нормально поїсти, тож не наполягала:

— Я тоді пізніше попрошу офіціантів принести вам кілька страв. Бабусю, тітко, у «Чженьсю» дуже смачна курка та качка з османтусом, скуштуєте, чи вам сподобається!

— Не треба, не треба! І курка, і качка — це ж скільки грошей! Гроші треба берегти, а не так розкидатися — нам і коржиків вистачить! — Гань-ши теж була проти таких витрат.

Вони й не знали, що Юй Сяоцао ніколи не платила в «Чженьсю». Зрештою, вона була партнером власника, і грошей, які вона допомогла їм заробити, вистачило б на розкішні обіди на кілька життів уперед!

Був самий час обіду, і в «Чженьсю» яблуку ніде було впасти. Кілька приїжджих, що прийшли сюди, зачувши про славу закладу, з розчаруванням дізналися, що столики заброньовані на три дні вперед, і виходили геть.

— Здається, вільних місць немає, — тихо промовила пані Фань, тримаючи за руку названу доньку і почувши розмову перехожих.

Ся Фужун теж була розчарована, але не втрималася від уїдливості:

— Сестричко, ти ж не тому так щедро запросила нас до «Чженьсю», що знаєш — у цей час там не знайти вільного столика?

— Фужун! — Пані Фань, боячись, що донька образиться від такого закиду, суворо обірвала племінницю, хоча й розуміла її підлі наміри.

Ся Фужун розлютилася ще більше і незадоволено хмикнула:

— Тітонько, ви все її захищаєте! Подивіться, навіть другий панич Чжу з його статусом не зміг би знайти тут місце, то що вже казати про звичайну маленьку селянку?