Золоті Поля

Чжу Цзюньян зістрибнув з дерева, і рана на його нозі знову відкрилася, від чого він вишкірив зуби від болю. Юй Цао, спускаючись по стовбуру дерева, не забула дорікнути йому:

— Так тобі й треба! Поранений, а ще намагаєшся хизуватися, нехай тобі буде боляче!

На обличчі Чжуан Мо з'явилася легка посмішка. Подивившись на Юй Цао, він запитав:

— Цао, як ти тут опинилася? Хіба ти не пішла з вашим селом у гори ховатися?

— Ми ходили пробивати дірки в кораблях вакоу!! — стисло відповіла Юй Цао, простягаючи руку, щоб підтримати пораненого Чжу Цзюньяна, подумки шкодуючи, що не взяла з собою мазь від ран «Цзіньчуан».

Побачивши бліде обличчя принца Цзюньяна, Чжуан Мо поспішив допомогти йому і запитав:

— Принц поранений? Чи серйозно? Я знаю одну траву, яка може зупинити кровотечу, щойно її бачив. Брате Цзян, будь ласка, нарви трохи будяків.

Чоловік, якого назвали братом Цзяном, погодився і великими кроками пішов у тому напрямку, звідки вони прийшли. Інші селяни доброзичливо посміхнулися їм двом і продовжили йти по сліду крові шукати свою здобич.

Чжуан Мо з турботою запитав ще раз:

— Ви тільки вдвох? Це занадто ризиковано!! Цао, з тобою все гаразд?

— Ти ж знаєш, як я плаваю; не буду говорити про інше, але якби я хотіла втекти, в морі мене б ніхто не наздогнав! А от цей хлопець погано плаває, його наздогнали вакоу і поранили під час бою. — Юй Цао з огидою зиркнула на Чжу Цзюньяна.

Чжу Цзюньян у душі не мав сил заперечити. Подумати тільки, він, величний принц, чия майстерність у бойових мистецтвах рідко мала рівних у світі, тепер став схожий на фенікса в біді, який гірший за курку. Отримати незначне поранення — це ніщо, але втратити обличчя перед своєю дівчиною і ще й викликати її огиду... Можна лише уявити, як важко йому буде в майбутньому утвердити свій чоловічий авторитет!

— То... вам це вдалося? — Чжуан Мо сподівався, що Цао та інші змогли пробити кілька кораблів тих клятих вакоу, щоб хоч трохи втамувати його ненависть. Минулої ночі вони в кількох людей пробралися в село і побачили нелюдську картину. Усі чоловіки, жінки, старі та діти в селі, за винятком деяких жінок, були жорстоко вбиті, а їхні тіла залишені просто неба. А ті жінки, яких забрали вакоу, мабуть, страждали гірше за смерть...

— Зі мною, «Білою акулою в хвилях» Юй Цао, це було простіше простого. Усі кораблі за межами нашого села були потоплені, ми не залишили жодного для цих чортових дияволів!! Я навіть вбила кількох дияволів під водою! Шкодую лише, що не вбила тоді більше!! — Юй Цао також згадала ту нелюдську сцену і заговорила з праведним гнівом.

Голос Чжуан Мо перехопило, він шмигнув носом і сказав:

— Я виявився ні на що не здатним, півдня вмовляв старосту, але так і не зміг здобути його довіру. Староста сказав, що наші два села розташовані поблизу від військових гарнізонів у порту, і вакоу не наважаться висадитися тут. Він просто відмовився вірити моїм словам! Від безвиході мені довелося ходити по хатах тих, з ким у нас хороші стосунки, і вмовляти їх одного за одним! Коли ми поспіхом зібрали речі, домовлений час уже минув. А вакоу непомітно увійшли в село, тому нам довелося поспіхом бігти в гори і шукати печеру для схованки. Можливо, ті вакоу були зайняті вбивством людей, які залишилися в селі, і не помітили, що нас, понад тридцяти осіб, немає, тому нас не переслідували... До речі, з вами всіма все добре? Лянь... вона не поранена?

Юй Цао легенько похитала головою і зітхнула, кажучи:

— Кожен має свою долю, Мо, не картай себе занадто сильно. Не хвилюйся, з нами всіма все дуже добре. Що стосується Лянь, чи все з нею гаразд — підеш з нами і побачиш! Вчора ввечері ми забрали багато їжі, чому б вам не піти з нами? Там просторо і дуже безпечно...

Чжуан Мо подумав і кивнув:

— Це місце занадто близько до села, ці два дні ми жили в постійному страху, боячись, що вакоу можуть переслідувати нас. Коли брат Цзян та інші повернуться, я запитаю їх, чи не хочуть вони піти разом з нами!

Той самий брат Цзян незабаром повернувся, тримаючи в руках кілька колючих рослин. Юй Цао відщипнула колючки, розтерла їх руками в пасту і потайки додала трохи рідини з духовного каменю, перш ніж нанести на рану Чжу Цзюньяна. Рана, яка до того боліла, одразу ж відчула прохолоду. Чжу Цзюньян був дуже здивований; невже ця звичайна гірська рослина має такий чудовий лікувальний ефект, кращий навіть за спеціально виготовлену в палаці мазь "Юйсюешенцзі"?

Він не міг не подивитися на дівчинку, яка серйозно допомагала йому наносити траву; це точно було якось пов'язано з нею. Чжу Цзюньян був трохи безпорадним: ця дівчинка зовсім не вміє приховувати свої здібності. А якщо хтось про це дізнається? Схоже, йому доведеться постійно її прикривати, щоб вона не стала жертвою чиїхось підступів!

Коли всі рани на його тілі були змащені травою, інші чоловіки, які переслідували здобич, теж повернулися, і вони принесли ту саму поранену дурну сарну. Щойно вони почули про безпечне і приховане місце для схованки і про те, що там ще й роздадуть їжу, вони одразу ж зацікавилися.

Юй Цао пішла з ними до їхньої схованки; це була тісна, темна і переповнена печера, в якій тулилося понад тридцять осіб — старих і малих, там не було навіть місця, щоб лягти, і вночі доводилося спати сидячи. Їжа, яку принесли ці люди, була майже з'їдена, і вони безсило спиралися на кам'яні стіни печери. Побачивши сарну, яку принесли чоловіки, в очах чоловіків і жінок, старих і малих, з'явився той блиск, який буває тільки у голодних людей.

Тільки наївшись, можна мати сили для подорожі. Сарна вагою в кілька десятків цзінів була розділена так, що кожен отримав приблизно по одному цзіню м'яса. Завдяки цій невеликій кількості їжі для підкріплення сил, ці люди швидко зібрали свої речі і повільно пішли слідом за Юй Цао та її супутником до її секретної бази.

Душевний стан Чжу Цзюньяна до цього часу значно покращився, він відчув приплив сил і зовсім не відставав на зворотному шляху. Юй Цао продовжувала підтримувати його всю дорогу, намагаючись зберегти сили цього важкопораненого.

Коли вони нарешті дісталися лісу білого туману, був уже полудень. Кілька охоронців із заміського маєтку князя з тривогою чекали біля лісу.

Вчора ввечері, коли вона дізналася, що син збирається очолити групу для раптового нападу на кораблі вакоу, принцеса Цзін не знаходила собі місця від тривоги і майже не спала всю ніч. Коли Юй Хай повернувся з непритомним капітаном варти Чженом на спині, і вона не побачила свого сина, серце принцеси Цзін запанікувало ще більше. Якби служниці не зупинили її щосили, вона б особисто вийшла його зустрічати!

Чжу Цзюньян у супроводі охоронців увійшов до їхньої печери. Побачивши трохи бліде обличчя сина, принцеса Цзін з тривогою запитала, де він поранений. Чжу Цзюньян намагався применшити проблему, сказавши, що це лише подряпини, які вже змастили ліками і немає нічого серйозного. Він навіть зробив пару кроків і підстрибнув, щоб показати матері-принцесі, і тільки тоді її серце заспокоїлося.

Тим часом Юй Цао була зайнята розселенням селян із сусіднього села. На щастя, у надрах гори були з'єднані одна з одною печери, тому цим людям не довелося тіснитися разом із понад сотнею жителів села Дуншань. Розселивши цих людей, Чжуан Мо нетерпляче пішов слідом за Цао до печери родини Юй.

Побачивши Юй Лянь, яка була зайнята приготуванням обіду, Чжуан Мо нарешті повністю заспокоївся. Пані Лю, побачивши його, поспіхом взяла його за руки і почала розпитувати, як він. Ці два дні вона дуже хвилювалася за нього, боячись, що з ним могло щось статися.

Чжу Цзюньян саме виходив з печери своєї матері-принцеси, і побачивши цю сцену, відчув легку гіркоту в серці. Підійшовши до Юй Цао, він кивнув головою в бік пані Лю та Чжуан Мо і, випромінюючи ревнощі, сказав:

— Твоя мати упереджена. Твій пан поранений, але я щось не бачив, щоб вона виявила хоч якусь турботу...

Юй Цао підняла на нього очі, стримуючи посмішку, і запитала:

— Принце, а скільки вам цього року років?

Чжу Цзюньян, не розуміючи, до чого це, опустив голову, подивився на неї з питанням в очах фенікса, але все ж чесно відповів:

— Дев'ятнадцять... Ти зовсім не дбаєш про свого пана, навіть не знаєш мого віку!!

— То ви пам'ятаєте, що вам дев'ятнадцять! А я думала, що вам лише дев'ять!! Ревнуєте через такі дрібниці, хіба це не по-дитячому? — Юй Цао напівпосміхнулася, і на її біло-рожевому обличчі ледь виднілися милі ямочки.

Чжу Цзюньян зніяковів від її жарту, простягнув руку, вщипнув її за щоку і безпорадно сказав:

— Ти! Жодного дня не можеш прожити без того, щоб не дорікнути мені, інакше на серці неспокійно, так?

Юй Цао засміялася і перевела тему:

— У мене є мазь «Цзіньчуан», яку ми самі робимо в нашій майстерні, візьми баночку і нехай сестра Мей Сян нанесе її тобі.

— Мей Сян зараз прислуговує моїй матері під час відпочинку, у неї немає часу... — Чжу Цзюньян з надією в очах подивився на Юй Цао, мов дитина, що просить цукерку.

— Хіба немає ще сестри Лань Сян? — Юй Цао не піддалася на його натяк.

Чжу Цзюньян:

— У них у всіх немає часу... — кажучи це, він своїми очами фенікса кинув погляд на слуг, які стояли поруч і дивилися на них з посмішкою. Слуги, як чоловіки, так і жінки, одразу ж усе зрозуміли, вдали, що дуже зайняті, і почали метушитися навколо них туди-сюди, вдаючи бурхливу діяльність.

Юй Цао безпорадно зиркнула на нього, повела його у свою печеру, наказала йому роздягнутися до самих трусів і лягти на кам'яне ліжко.

Юй Цао навіть не почервоніла. Вона спочатку промила його рани водою з духовного каменю, а потім обережно нанесла мазь «Цзіньчуан». Під час нанесення мазі Юй Цао не забула потайки кілька разів погладити прес Чжу Цзюньяна: принц здається худим, але фігура в нього чудова. З тих людей, які виглядають худими в одязі, але мускулистими без нього.

— Кхе-кхе! Ти вже досить помацала? Ти задоволена тим, що бачиш? — Гарне обличчя Чжу Цзюньяна злегка почервоніло; його дівчинка справді відрізнялася від інших. Перебуваючи перед напівголим дорослим чоловіком, вона не лише не виявляла жодного сорому, а й дивилася на нього із захопленням, а її неспокійна рука мацала його живіт туди-сюди. Він чітко пам'ятав, що в нього на животі не було жодних ран!

Юй Цао, зберігаючи незворушний вигляд, допомогла йому накинути одяг, ніби той збоченець, що щойно обмацував принца, не мав до неї жодного стосунку, і навіть цілком природно кивнула, сказавши:

— Угу! Фігура непогана!!

У серці Чжу Цзюньяна запанувало відчуття безсилля. Невже його дівчинка досі не подорослішала? Вона, здається, зовсім не переймалася правилами пристойності між чоловіком і жінкою. Ех... зрештою, вона ще дитина за віком.

— Дівчинко, якщо в майбутньому якийсь чоловік оголить перед тобою торс, обов'язково відвернися. А якщо зможеш, дай йому добрячої відсічі... — Чжу Цзюньян із занепокоєнням попередив її, боячись, що наївну дівчинку поцупить якийсь великий злий вовк.

Юй Цао закотила на нього очі, зробивши вираз обличчя "ти вважаєш мене за ідіотку", і сказала:

— То... зараз ти не лише оголив переді мною торс, але й штани зняв. Чи маю я тебе добряче побити?