Золоті Поля

Пані Лю поставила вечерю на стіл, що стояв на печі (кан), торкнулася чола доньки і з усмішкою сказала:

— Хто б це став проти тебе щось замишляти? Чи не застудилася ти часом на полі на вітрі? Завтра, коли повернешся до міста, не забудь зайти в «Тунженьтан» і взяти якихось ліків.

Пані Лю повсякчас хвилювалася за здоров'я доньки. Коли Сяоцао тільки народилася, лікарі казали, що вона не виживе. Хоча останні два роки вона майже не хворіла, хто знає, як може проявитися хвороба, отримана ще в утробі матері?

Кілька разів, коли донька була серйозно поранена або була на межі смерті, пані Лю картала себе, вважаючи, що це її власне слабке здоров'я винне в тому, що донька змалечку замість їжі пила гіркі ліки і стільки років страждала. Тому вона ще більше любила і балувала свою дитину. Як показав час, їхні пестощі не зробили доньку розпещеною, а навпаки — принесли родині дедалі більші прибутки.

Донька точно була скарбом, подарованим їй Небесами! Пані Лю була в цьому твердо впевнена.

Юй Сяоцао одним рухом сіла на печі і слухняно почала допомагати матері розкладати палички та миски. Відтоді, як хрещена матір перед самими пологами повернулася до міста, Сяоцао весь час була поруч із нею. Хоча за цей місяць із гаком вона іноді приїжджала до села Дуншань, вдома вона залишалася зовсім ненадовго.

Кожного разу, коли вона їхала, бачачи сповнені суму погляди батьків, у неї на душі ставало гірко. Потрапивши в цей незнайомий світ, батько та мати дали їй найбезкорисливішу любов і розуміння, що не лише зворушило її, а й додало сильного почуття приналежності до цієї родини.

Коли вона погодилася визнати Фань Чженя своїм хрещеним батьком, з одного боку це було тому, що він щиро до неї ставився, а з іншого — не обійшлося без прагматизму. Зрештою, цей світ був жорстоким становим суспільством. Якщо вона хотіла розгорнути свою діяльність і щось створювати, без сильного покровителя вона могла б легко стати мішенню для можновладців і зрештою перетворитися на їхню рабиню.

А Фань Чжень, який мав третій чиновницький ранг, з'явився якраз вчасно. Після того, як вона стала його названою донькою, Фань Чжень був готовий віддати їй усе найкраще у світі, по-справжньому піклуючись про неї всім серцем. Хрещена матір також ставилася до неї як до рідної дитини. Люди — істоти емоційні, тож Юй Сяоцао відповіла їм взаємністю. Використовуючи властивості води з духовного каменя, вона вилікувала давню недугу хрещеного і допомогла їм нарешті отримати сина.

Хрещений і хрещена називали її феєю, посланою Небесами їм на допомогу, але насправді щирість породила щирість. Саме їхня любов до неї викликала її щиру відповідь; подружжя Фань уже давно увійшло в глибину її серця і стало для неї визнаною «родиною».

Тепер, коли у них з'явилася власна дитина, можливо, вона могла б потроху відійти від справ. Коли хрещена закінчить своє відновлення після пологів (цзо-юе-цзи), Сяоцао зможе повернутися до села Дуншань, бути поруч із батьками і більше нікуди не їхати...

Наступного дня Юй Сяоцао їхала на своєму рудому коні. По обидва боки сідла солом'яними мотузками було прив'язано кілька великих кавунів, а в руках вона тримала ще кілька ранніх солодких динь (тянь-гуа). Цього року Сяоцао роздобула трохи насіння динь, посадила їх на полі, і вони вже почали потроху дозрівати.

Згадуючи про кілька фруктових дерев у кутку заднього двору, Юй Сяоцао була в чудовому настрої — тепер у неї не буде браку у фруктах. У цю епоху видів фруктів було небагато, а тих, що підходили для вирощування на півночі, було ще менше. Фрукти вважалися розкішшю, яку могли дозволити собі лише багаті родини. Хоча її сім'я зараз фінансово цілком могла собі це дозволити, Сяоцао вважала, що купувати за великі гроші фрукти, які на смак були так собі, просто не варто.

Маючи власну землю і насіння чи саджанці, за наявності Божественного Каменя не було нічого, що б не прижилося. Вона вже помітила, що овочі та фрукти, политі водою з духовного каменя, стають набагато смачнішими. То чому б цим не скористатися?

Жителі села Дуншань, які вирушили на ранній ринок у місто, могли бачити сьогодні вранці дівчинку в елегантному костюмі для верхової їзди на рудому коні, що спокійно їхала по рівній дорозі (гуань-дао). На крупі коня були прив'язані важкі кавуни — це була Юй Сяоцао, яка збиралася повернутися до міста раніше за всіх.

Зустрічаючи знайомих селян, Сяоцао солодко всміхалася і віталася з ними. Односельці, пам'ятаючи вчорашню пишну зустріч принца та знаючи про зв'язки її родини з князівським маєтком, не наважувалися поводитися зверхньо і відповідали їй щирими або улесливими усмішками.

Пані Чжан, яка швидким кроком прямувала до міста провідати сина, зиркнула на дівчинку на коні, скривила губи і продовжувала йти вперед, не дивлячись на неї.

Юй Бо після того судового процесу остаточно зіпсував собі репутацію в місті. Про вступ до Академії Жунсюань у цьому житті можна було навіть не мріяти. З його такою поведінкою навіть його колишня академія вигнала його геть, не кажучи вже про Жунсюань, яка цінувала передусім доброчесність.

Юй Бо, якому змалечку вбивали в голову думку, що в майбутньому він складе іспити і стане великим чиновником, звісно, не хотів відмовлятися від навчання. Але в Тангу не було такої академії, яка б не знала про його славу, тож хто б його прийняв? Наразі Юй Бо залишалося лише повторювати вивчене разом зі своїм тестем-вченим (сю-цаєм).

Пані Чжан не мала звички аналізувати свої помилки; вона вважала, що майбутнє її сина було зруйноване виключно через родину Юй Хая. Якби не те дівчисько Сяоцао, вони б лише втратили трохи грошей. Гроші можна заробити знову, але якщо вчений втрачає репутацію — він втрачає все! Ні, вона нізащо не дозволить десятиліттям своєї праці піти прахом!

Авторитет і статус родини Юй Хая в селі Дуншань зараз були такими, що вона вже не могла ними маніпулювати, як раніше. Крім того, у родини Хая був на неї компромат, тому вона не сміла діяти відкрито. Цього разу вона йшла до міста заради майбутнього свого сина!

Якщо академії в місті не приймають її сина — вони поїдуть до столиці префектури (фу-чен)! Столиця префектури знаходиться за два дні дороги від Тангу, не може бути, щоб погана слава її сина дійшла до кожної тамтешньої академії, чи не так? Заради того, щоб син мав де вчитися, пані Чжан не шкодувала срібла. Поки син може скласти іспити і стати чиновником, вона готова була вдома їсти лише полову та дикі трави — це було б того варте!!

Юй Сяоцао чудово розуміла, наскільки важливим для людей того часу був принцип синівської шанобливості (сяо-дао). Хоча її родина та родина старшої тітки знали справжнє жорстоке обличчя пані Чжан, жителі села Дуншань цього не знали. Тому потрібно було підтримувати видимість пристойності.

— Бабусю, ви це в місто йдете провідати мого дядька? Дорога ж далека, чому ви нічого не сказали? Мій тато міг би відвезти вас на кареті! — Сяоцао злізла з коня, вдаючи з себе ввічливу та слухняну дитину.

Пані Чжан у душі хотіла б розірвати цю її усмішку на шматки, але відповіла саркастично:

— Ваша сім'я тепер високо літає, де вже вам піклуватися про життя чи смерть такої старої, як я? Щоб ви мене на кареті везли? Не маю я такого щастя!

Кілька односельців, які йшли до міста разом із пані Чжан, висловили невдоволення її словами, думаючи про себе: «Ця пані Чжан справді не цінує свого щастя. Мати такого чудового сина, нехай і не рідного, треба було б підтримувати з ним добрі стосунки, а вона лише все псує».

Юй Сяоцао краєм ока чітко бачила вирази облич селян, і її усмішка стала ще яскравішою:

— Бабусю, ну що ви таке кажете? Ті, хто знає вас, скажуть, що ви просто дбаєте про нас і не хочете відволікати від справ; а ті, хто не знає — подумають, що ви маєте якісь претензії до нашої родини! Давайте зробимо так: ви сідайте на мого коня, а я піду пішки, як вам така пропозиція?

Пані Чжан холодно пирхнула і сказала:

— Слухай, Юй Сяоцао, ти ж чудово знаєш, що я не вмію їздити верхи, а все одно наполягаєш, щоб я сіла на коня. Невже ти думаєш, що я занадто довго живу, і хочеш мене вбити, щоб я впала з нього, га?

Юй Сяоцао ображено надула губи, ніби от-от заплаче, і з нещасним виглядом промовила:

— Бабусю, як ви можете так говорити? Я ж хотіла як краще...

Пані Мао, яка йшла разом із пані Чжан, уже давно не могла терпіти цю пихату поведінку старої. Вона підійшла, закрила Сяоцао собою і з обуренням вигукнула:

— Я вже давно чула, що поки ви ще не розділили майно, ти постійно знущалася над Сяоцао, а сьогодні я побачила це на власні очі! Дитина побоялася, що ти втомишся, запропонувала тобі коня, а ти замість вдячності ще й перекручуєш її добрі наміри. Яка ж ти після цього бабуся? Добре, що родина Юй Хая вчасно відділилася, інакше хто знає, як би ти ще зацькувала Сяоцао! Кажуть, Сяоцао змалечку була хворобливою — чи не ти, як бабуся, до цього довела своєю жорстокістю?

Язик пані Мао був непереможним у всьому селі! Але Сяоцао знала, що вона — класичний приклад людини з гострим язиком, але добрим серцем, тому їхні родини були в досить добрих стосунках.

Пані Чжан почервоніла від слів пані Мао, але не могла знайти вагомих аргументів для відповіді. Адже історія про те, як позаминулої суворої зими Сяоцао захворіла, а її бабуся пошкодувала грошей на лікування, і батькові Сяоцао довелося йти позичати гроші у свого дядька, була відома кожному в селі. Скільки б вона тепер не виправдовувалася, їй би ніхто не повірив!

Але пані Чжан теж була не з тих, хто легко здається. Вона тицьнула пальцем у бік пані Мао і в гніві закричала:

— Я розмовляю зі своєю внучкою, а тобі, пані Мао, яке до цього діло? Справді — як собака, що ловить мишей, пхаєш носа в чужі справи! О... я зрозуміла, ваша сім'я Пань тепер користується добротою Хая, налагодила зв'язки з рестораном «Чженьсю» і отримала чимало вигоди. Наїлися чужого — от і язик у вас став м'яким, тому й лізете на рожон, щоб накликати на себе лайку, чи не так?

Що стосується сварок, то пані Мао ніколи нікого не боялася. Ця пані Чжан, яка постійно шукала приводи для конфліктів, давно була їй не до душі, тож сьогодні вона не збиралася її жаліти:

— Ой! Чому це в твоїх словах стільки кислоти? Брате Хай — людина честі, і коли хтось у селі просить його про допомогу, він ніколи не відмовляє! Якщо згадати брата Хая, хто в селі його не похвалить? Але є такі, що не цінують власного щастя: у найважчий момент вигнали людей із дому, та ще й привласнили гроші, які брат Хай здобув ціною власного життя. Ха! А дехто з родичів використав гроші, призначені для порятунку брата, щоб підмазати свої зв'язки, і по заслузі залишився ні з чим! Небеса мають очі, вони все бачать згори! Люди не повинні чинити безчесно, бо рано чи пізно прийде розплата!!

Історія про те, як Юй Хай врятував нинішнього генерала Чжао і був покусаний ведмедем, була відома всьому селу! Гроші, отримані генералом Чжао за вбитого ведмедя, були повністю передані пані Чжан для лікування Юй Хая. І який був результат? Якби не старий Юй, Хая б просто залишили вмирати на ліжку.

Ця пані Чжан була справді жорстокою: скориставшись тим, що сім'я Юй Хая була поранена, хвора і слабка, вона вигнала їх, розділивши майно. Забравши триста лянів срібла, призначених для порятунку життя, вона залишила людей майже з порожніми руками — це фактично означало приректи їх на смерть!

І ще щось там розповідала, ніби Юй Хай сам захотів розділити майно... Це лише завдяки доброті Юй Хая її брехня не була викрита публічно. Але всі й так чудово розуміли: у такій ситуації, заради дружини та дітей, ніхто б добровільно не погодився йти з дому з порожніми руками!