Золоті Поля

Дзвінкий спів пташок порушив тишу долини. Перший теплий промінь ранкового сонця проник крізь отвір у печері. Чжу Цзюньян, який спав на підлозі у зовнішній печері разом з охоронцями, підвівся, розім'яв м'язи та кістки, що трохи нили через сон на твердій землі, і його погляд мимоволі звернувся до одного із входів.

Біля кількох входів до печер було тихо, і, за винятком тихих кроків охоронців, що мінялися на варті, панувала цілковита тиша. Незабаром служниці та старші жінки-служниці із заміського маєтку прокинулися, швидко вмилися і почали готувати сніданок для охоронців та слуг.

Чжу Цзюньян витягнув шию: чому з тієї печери, де жила родина Юй, досі немає жодного звуку? Цао, це ледаче дівсько, котра вже година, а вона досі вилежується? Він прибув лише вчора ввечері, після їжі трохи поговорив з матір'ю-принцесою, а коли знову вийшов шукати Цао, вона вже пішла до своєї печери бачити сни. Оскільки там були його майбутні тесть і теща, йому було незручно відкрито йти залицятися до їхньої доньки, тому довелося з усіх сил стримувати тугу в серці, і він ще довго крутився у зовнішній печері, перш ніж заснути.

Нарешті в середній печері почувся рух. Першою вийшла струнка дівчина, одягнена у звичайну сукню з тонкої бавовни, а її волосся було просто зачесане у дві гульки. Обличчя Чжу Цзюньяна сяйнуло радістю, він зробив крок уперед, але коли розгледів обличчя дівчини, миттєво зробив розчарований вираз:

— Лянь, доброго ранку!

Юй Лянь помітила його розчарований вираз обличчя і, прикривши рота, нишком засміялася. Потім вона звернулася до принца, чия шия вже майже дотягнулася до входу в їхню печеру:

— Молодша сестра, напевно, встане ще за пів шиченя. Вона вчора ввечері наказала: якщо принц встане рано, нехай би він пішов до струмка і наловив трохи білої риби, вона потрібна їй для вранішнього супу. Ось глиняний горщик для ловлі риби, всередині є приманка...

Чжу Цзюньян зробив безпорадний вираз обличчя:

— Це дівсько тільки й знає, що командувати мною. Хіба для такої чорної роботи потрібно, щоб діяв я?

Проте, хоча він так і сказав, все ж покірно взяв глиняний горщик. Дівча прокинеться ще за пів шиченя, він все одно сидить без діла, тож можна прогулятися долиною і подихати свіжим повітрям.

Він зістрибнув зі скелі, підійшов до струмка, зняв взуття і став у воду, дивлячись на білих рибок між камінням, думаючи про себе: "Навіщо мені приманка, щоб зловити рибу? З моїми навичками, хіба я не зловлю кілька рибин голими руками?"

Однак, коли він дійсно спробував, то одразу ж зазнав невдачі. Біла риба у воді була надзвичайно спритною, слизькішою за в'юна, вільно снувала між камінням, іноді вислизаючи прямо крізь його пальці, а іноді навмисне крутилася біля його ніг, ніби дражнячи його.

Чжу Цзюньян провозився півдня, спітнів від утоми, але так і не зловив багато. Від безвиході йому нічого не залишалося, як опустити глиняний горщик у струмок. І тут сталося дивне: ті білі рибки, ніби під якимось контролем, вишикувалися в чергу і попливли до горщика, штовхаючись і тіснячись, наче паломники на прощі.

Його брови мимоволі насупилися: чим ближче він дізнавався Юй Цао, тим більше відчував, що в ній є якась таємнича сила, сила, яка виходить за межі природи і за межі людського розуміння. Він хвилювався, що в майбутньому це може накликати на дівчину біду.

Однак, поки він захищає її, окрім імператора та діда-імператора, будь-хто інший, хто задумає щось проти дівчинки, повинен спочатку пройти через нього. Він буде зберігати її таємницю і захищатиме її від усього. Поки він поруч, ніхто не зможе завдати шкоди його дівчинці. Прийнявши рішення, брови Чжу Цзюньяна поступово розгладилися: його дівчинка повинна вільно і безтурботно робити все, що їй заманеться, адже йому подобається саме її справжня, природна сторона.

Коли він, тримаючи глиняний горщик з рибою, застрибнув через отвір до печери, Юй Цао вже поралася біля плити. Глянувши на Чжу Цзюньяна, що підійшов ближче, Юй Цао, навіть не піднімаючи голови, сказала:

— Почисть білу рибу, вона скоро мені знадобиться.

— Я? — Чжу Цзюньян вказав на свій ніс, і в його голосі чітко чулося здивування. — Мої руки можуть тримати мечі, махати палицями, вбивати лиходіїв... ось тільки не вміють чистити рибу та креветок...

— Не вмієш — можна навчитися! Швидше йди, мені вона терміново потрібна!! — Цього разу Юй Цао навіть оком не моргнула, ніби командувати принцом для неї було цілком природною справою.

Слуги із заміського маєтку князя, здавалося, теж до цього звикли, і продовжували займатися своїми справами; ніхто з них не підійшов, щоб виручити свого пана. Принцеса Цзін стояла біля входу до своєї печери і з цікавістю спостерігала, як її син тримає глиняний горщик з розгубленим виглядом, і безсовісно прикривала рота рукою, сміючись.

Все ж пані Лю була милосерднішою; вона кинула докірливий погляд на свою доньку, забрала глиняний горщик з рук принца Цзюньяна і, вказуючи на його мокрі від води зі струмка штанини, сказала:

— Принце, підіть переодягніться, а чистку риби залиште мені.

Чжу Цзюньян вдячно їй усміхнувся, і ця усмішка була яскравішою за вранішнє сонце, аж засліпивши пані Лю: принц був надто вродливим, навіть гарнішим за її Цао на три частки. Чи можна покластися на таку людину?

Чесно кажучи, якби пані Лю мала вибір, вона б нізащо не обрала такого, як принц Цзюньян, за зятя для своєї доньки. Для їхньої селянської родини потрібно вибирати надійного чоловіка, з яким можна стабільно жити, найкраще — рівного за статусом, щоб, якщо доньку скривдять, вони, як батьки, могли б за неї заступитися. А принц, мало того що має таку звабливу зовнішність, ще й має такий високий статус; якщо в майбутньому він змінить свої почуття, їм залишиться лише зітхати і плакати разом з донькою.

— Ех... — пані Лю глибоко зітхнула, і між її бровами залягла легка печаль.

Чжу Цзюньян подумав, що майбутня теща зневажає його за невміння чистити рибу, і поспішно сказав:

— Тітонько, надалі називайте мене просто Цзюньян, звертання "принц" звучить занадто відсторонено. Якщо у вас є справи... ви можете навчити мене, як чистити рибу, я швидко вчуся.

Пані Лю похитала головою, але смуток на її обличчі не зник:

— Принц... хіба ваші руки створені для чищення риби? Швидше йдіть переодягніться, в горах вранці та ввечері досить холодно, глядіть, не застудіться.

Побачивши, що теща так про нього піклується, та з огляду на те, що чистити рибу — це справді не його сильна сторона, Чжу Цзюньян слухняно пішов до своєї печери переодягатися. Принцеса Цзін з усмішкою сказала:

— Ой! Чий це син такий слухняний? Зазвичай мої слова на нього не діють, а чужі — так. Ех... і яка користь з того, що виростила сина? Усе одно дістався іншим задарма!

— Матінко! — Останні два роки син майже не мав нападів хвороби, внутрішній демон, здавалося, був повністю вигнаний, тому принцеса Цзін позбулася великого тягаря на серці, і її вдача ставала все більш жвавою. Цілими днями вона тільки те й робила, що знаходила нагоду пожартувати з сина, від чого Чжу Цзюньян був вкрай роздратований.

Принцеса Цзін удавано промокнула хустинкою куточки очей, скривила губи і сказала:

— Добре ж! Ще й невістку в дім не привів, а вже рідна мати тобі муляє очі. Ех... гірка моя доля, даремно двадцять років сина ростила, лише марні сподівання!

Чжу Цзюньян з безпорадним виглядом оминув матір і зайшов до печери, щоб переодягтися, не маючи часу милуватися її театральними виступами. З власного досвіду він знав, що в такі моменти не варто звертати увагу на матір; що більше їй відповідати, то важче буде виплутатися, тому залишалося лише застосувати з тридцяти шести стратагем найкращу — втечу.

Сніданок був досить простим: густа рисова каша з білого рису, смажені коржі та миска запашного рибного супу. Оскільки запахи в печері довго не розсіювалися, відсьогодні сім'я Юй, сім'я Лю, а також принцеса Цзін з сином збиралися для прийому їжі в куточку зовнішньої печери. Використовуючи кілька відносно плоских каменів замість столу, всі, окрім її Високості Ванфей, яка сиділа на подушці, сиділи просто на землі і їли з особливим апетитом.

— Батьку, запасів їжі, які ми взяли з собою, вже обмаль. Якщо їсти ощадливо, вистачить до завтрашнього ранку, — Юй Цао пила рибний суп, її брови злегка насупилися, а на обличчі з'явилася тривога.

Юй Хай зітхнув і сказав:

— Невідомо, коли ці вакоу підуть... Може, завтра я пройдуся горами, подивлюся, чи зможу вполювати якусь більшу здобич...

Чжу Цзюньян насупив брови і запропонував:

— А що, якщо я візьму Чжен Юня та інших, і ми підемо до села Дуншань, щоб відбити трохи їжі? Заодно і з кількома вакоу розберемося, щоб випустити мій гнів!

Отримавши звістку, він всю дорогу гнав коня просто до села Дуншань, стримуючи в собі лють. Якби він не хвилювався за безпеку матері-принцеси та Цао, він би вже давно увірвався в село Дуншань і перебив тих вакоу, що там розкошували, кілька разів уздовж і впоперек!

Проте принцеса Цзін із тривогою зауважила:

— Вакоу багато, чоловік сто чи двісті! Нас мало, тому не варто діяти необачно! Мей Сян, скільки ще залишилося нашої їжі? Спочатку зробимо, як каже Юй Хай: вполюємо дичину, додамо до запасів, що маємо, і так переб'ємося кілька днів. А коли прибуде приватна армія княжого маєтку, тоді й зведемо рахунки з вакоу.

У молодості князь Цзін супроводжував тайшаньхуана у військових походах на південь і північ, тож його можна було вважати князем-полководцем на коні. Кілька синів у родині теж змалку вивчали бойові мистецтва, і, під їхнім впливом, у словах і манерах принцеси Цзін іноді також проступала рішуча і пряма вдача.

Хоча Чжу Цзюньян дуже хотів піти до вакоу і влаштувати там різанину, він не міг суперечити матері, змушуючи її хвилюватися, тому притлумив полум'я у своєму серці. Після сніданку Чжу Цзюньян зібрав кількох охоронців і під проводом Юй Хая вийшов з печери, вирушивши вглиб гір Сішань.

Селяни, які були ізольовані зовні, деякі з них під час втечі загубили свої пожитки, і ці два дні для них тягнулися наче роки. Пані Чжан та Юй Дашань з матір'ю були двома типовими прикладами цього: спочатку через те, що вони взяли занадто багато речей, матір із сином і невісткою відстали, і коли вакоу майже наздогнали їх, вони покинули все, окрім срібла, зашитого на талії пані Чжан. Під час панічної втечі пані Лі невідомо куди відбилася від них і досі не змогла з'єднатися з односельцями.

Спочатку деякі селяни, бачачи, як жалібно плачуть мати з сином, ділилися з ними кількома шматками їжі. Але минуло два дні, а селяни тікали без зайвого вантажу, тож взяли з собою небагато їжі. Якщо їм і для себе не вистачало, як вони могли постійно допомагати цим двом?

На щастя, прийшли охоронці з княжого маєтку і передали, що в долині немає диких звірів, і там можна знайти трохи їстівних диких трав та ягід; якщо не лінуватися, то можна хоч якось набити шлунок. Ці слова принесли промінь надії селянам, які вже почали впадати у відчай, і тиша в долині невдовзі була порушена ними. Рослинності в долині не пощастило: невігласи-селяни безжально потоптали її, перетворивши все на суцільний безлад.

Загону, що вирушив на полювання, сьогодні пощастило — вони зустріли сім'ю диких кабанів із чотирьох особин. У дорослих кабанів товста шкіра і жорстке м'ясо, звичайні стріли ледве пробивають їхню шкіру. Проте охоронці княжого маєтку всі як один були майстрами бойових мистецтв, тож за лічені миті швидко впоралися з родиною кабанів. Два великі кабани разом важили чотириста-п'ятсот цзінів, а двоє молодих поросят вже підросли до половини дорослого розміру, тож разом важили понад сто цзінів.