Золоті Поля

Ван Ергоу зовсім не повірив її виправданням: «Проходила повз? Поля нашого села знаходяться за його межами. Що ти робила посеред ночі за селом, що аж "проходила повз" поле брата Хая?»

Цей Ван Ергоу справді викладався на повну! За ці два дні він відчув солодкий смак прибутку — його чистий дохід склав цілих сто лянів, про що раніше він і мріяти не міг! Поглянувши на злегка округлий живіт своєї дружини, Ергоу пом’якшав у погляді, весь він ніби випромінював батьківське сяйво.

Це були гроші, зароблені чесною працею, статок, який він збирав для свого ще ненародженого сина. Відтепер його дитина не буде, як він у дитинстві, ходити в лахмітті, голодувати й щодня думати про те, де б щось поцупити...

Якщо він попрацює так ще деякий час, то найме людей і збудує п’ять цегляних кімнат під черепицею, а також купить більше землі. Якщо сім’я не зможе обробити все сама, він здасть її в оренду іншим! Він залишить синові спадок; якщо син захоче — відправить його до школи вчитися, щоб той здобув чин. А якщо ні — нехай живе за рахунок оренди. Віднині Ван Ергоу більше не буде сільським волоцюгою, якого цураються навіть собаки й коти, він зможе випростати спину і стати порядною людиною!

Для Ван Ергоу кавунове поле родини Юй було чарівним інструментом для збагачення, тому він оберігав його як зіницю ока. Коли він сьогодні повернувся з торгівлі й побачив, що брат Хай, який працював увесь день, збирається ще й вночі вартувати поле, він сам зголосився змінити його. І треба ж — тільки-но стемніло, як він упіймав когось із лихими намірами. Хе! Ще й родичку брата Хая, яка вічно завдає клопоту!

Ван Ергоу було байдуже на родинні зв’язки; для нього кожен, хто крав кавуни, був тим, хто перегороджує йому шлях до багатства. Брат Хай посадив лише три му кавунів: кожен вкрадений плід — це на кілька лянів менше заробітку. Хіба ж так можна?!

Упіймана Лі-ши подумки вивергала прокльони. Якби в полі вартував Юй Хай, вона б сказала кілька лагідних слів, і справа б не набула розголосу. Зрештою, у простому селі Дуншань тих, хто нечистий на руку, зневажають і цураються. Але сьогодні на варті був цей нестерпний Ван Ергоу, у якого язик — як помело. Якщо він роздзвонить про це на все село, як їй потім людям в очі дивитися?

— Брате Ергоу, ці кавуни виростив мій другий деверь. Я, як старша невістка, можу ж з’їсти один кавун брата, хіба це злочин? — Лі-ши зрозуміла, що з таким грубіяном, як Ергоу, силою не впоратися, тож змінила тон на більш м’який.

Ван Ергоу насупився. У селі справді часто буває, що родичі візьмуть без попиту трохи квасолі чи баклажанів. Ці слова здалися йому логічними, але...

Юй Сяоцао випустила руку хрещеної матері, зробила два кроки вперед і з ледь помітною посмішкою мовила:

— Старша тітонько, якщо вам захотілося кавуна, попросили б брата Хейцзи зайти і сказати! Навіщо ж посеред ночі, нікого не попередивши, самій іти на поле? Добре, що ми собаку не завели для охорони, а то б він вас як злодія покусав! Та й дядько Ергоу — людина не агресивна, а був би хто інший, то спершу б відлупцював, не розбираючись, — і довелося б вам терпіти, хіба не так?

Відтоді як величний генерал Фань суворо застеріг її, Лі-ши почала побоюватися Сяоцао. Під її проникливим поглядом, що ніби бачив усе наскрізь, Лі-ши почала відводити очі й затинатися:

— Ну... я...

— Тітонько, у вас завжди було багато хитрощів, але ж і інші не дурні! Надалі краще таких речей не робити. Хрещена мати, вибачте, що вам довелося побачити цю прикру сцену... — Юй Сяоцао, хоч і була малою на зріст, говорила настільки твердо й вагомо, що Лі-ши не наважилася заперечити.

Була ще одна причина такої покірності Лі-ши: вона почула, як Сяоцао назвала жінку в розкішному вбранні «хрещеною матір’ю». Хіба це не дружина пана Фаня? Прості люди найбільше бояться мати справу з чиновниками, тож перед пані Фань Лі-ши миттю притихла, не наважуючись на нові витівки.

Бачачи, що тітка визнала провину, Сяоцао вирішила не роздмухувати конфлікт і відправила її додому.

Лі-ши похмуро пішла з подвір’я: нічого не отримала, ще й зганьбилася. Вона повернулася додому вкрай пригніченою. Побачивши, що в головній кімнаті ще горить світло, вона блиснула своїми маленькими очима й постукала у двері до старої Чжан-ши. Та якраз бідкалася через справи молодшого сина. Невістка зі свекрухою довго про щось шепотілися, ховаючись від сторонніх очей. Коли Лі-ши йшла, на обличчі Чжан-ши замість туги з’явився хитрий розрахунок...

Наступного дня пані Фань прокинулася під спів птахів. За вікном легкий вітерець ледь гойдав верхівки дерев, видаючи тихе «шарудіння». Пташка з яскравим пір’ям із цікавістю заглядала у вікно, час від часу виводячи мелодійні трелі.

Лінлун допомагала пані вдягатися та вмиватися. Дивлячись крізь скляне вікно на вродливу пташку, вона з усмішкою зауважила:

— Хто б міг подумати, що в такій глушині хтось дозволить собі засклити вікна справжнім склом!

Пані Фань взяла рушник, витерла обличчя і тихо відповіла:

— Старий пан Чжао був великим генералом попередньої династії, вихідцем із знатного роду. Хоча він роками переховувався, але «худий верблюд все одно більший за коня», певні статки у нього лишилися. Якби він не боявся привернути зайву увагу в селі, то міг би збудувати тут розкішний маєток. Поглянь на ці меблі: вони здаються простими, але зроблені з червоного дерева та сандалу, вони коштують ціле багатство!

Чженьчжу, яка добре готувала, принесла сніданок і з усмішкою додала:

— Старий генерал Чжао та його родина виявилися дуже щедрими, залишивши все це родині Юй.

Пані Фань сіла за круглий стіл із червоного дерева і, прополоскавши рот теплою водою, мовила:

— Молодий генерал Чжао та батько Сяоцао — наче рідні брати, до того ж батько Сяоцао врятував йому життя. Тож навіть якби вони віддали більше, ніж цей будинок, це було б цілком заслужено. А де Фужун? Вона ще не встала?

— Мабуть, вчора занадто втомилася. Панночка Фужун така тендітна, хіба вона звикла до таких подорожей? — усміхнулася Лінлун. — Може, мені піти покликати її...

— Не треба, нехай ще поспить, — пані Фань не була з тих, хто любить прискіпуватися, тож взяла палички, збираючись снідати.

Оскільки Фань Цзичжень ніколи тут сам не готував, на кухні, окрім кількох цзінів рису, борошна та овочів, які вчора принесла Сяоцао, нічого не було. Тому сніданок порівняно з генеральським маєтком був вкрай скромним: каструля білої рисової каші, кілька коржиків та свіжопідсмажена зелень. Навіть раціон служниці другого рангу в їхньому домі був багатшим! Чженьчжу дуже переживала, що господині такий сніданок не сподобається, і винувато опустила голову.

Пані Фань взяла пагін зелені, прожувала його і з легким зусиллям проковтнула. Потім сьорбнула каші — вона була настільки прісною, що зовсім не викликала апетиту. Вона тихо зітхнула і відклала палички: справді, важко переходити від розкоші до скромності!

— Хрещена! Ви вже встали? — дзвінкий голос Сяоцао, схожий на спів жайворонка, пролунав з-за дверей, і невдовзі вони відчинилися. Дівчинка в яскраво-зеленій сукні з кумедними пучками на голові вбігла до кімнати, тримаючи в руках великий харчовий кошик, який здавався завеликим для її зросту.

Лінлун поспішила назустріч, забрала кошик і всміхнулася:

— Панночко Сяоцао, ви так рано! Пані якраз встала і снідає!

Сяоцао примружила очі в усмішці:

— Значить, я вчасно!

Увійшовши до кімнати, вона глянула на майже неторканий сніданок на столі. Біла каша та зелень — навіть у неї це не викликало апетиту, що вже казати про хрещену, яка звикла до розкоші.

— Хрещена, я приготувала кашу зі «столітніми яйцями» та пісною свининою, хрусткі яєчні млинці, смажені пельмені з джусаєм, яєчний крем із креветками, а також бататові коржики, зроблені з того батату, що ми вчора викопали! Спробуйте швидше, все ще гаряче! — Сяоцао спритно відсунула білу кашу і поставила перед пані Фань духмяну та гарячу кашу. Потім вона виставила на стіл усі інші наїдки з кошика.

Дивлячись на стіл, заставлений ароматними стравами, пані Фань була глибоко зворушена. Як же рано дитині довелося встати, щоб власноруч приготувати такий розкішний сніданок! Вона знала, що зазвичай сніданок у простих людей дуже скромний, тож ці сім-вісім видів делікатесів були приготовані спеціально для неї. На душі стало тепло: мати таку турботливу доньку — це справжнє щастя!

— Хрещена, їжте швидше! Коли охолоне — буде вже не так смачно! — Сяоцао теж налила собі трохи каші й поклала хрещеній шматочок золотистого бататового коржика, з надією чекаючи на похвалу.

Пані Фань розсміялася від її вигляду. Солодкий смак коржика, що відрізнявся від звичайних солодощів, і насичений аромат батату миттю збудили її апетит. Так, ці бататові коржики були неперевершені. Вона й не здогадувалася, що цей смачний батат багато хто вважає їжею для бідняків.

З’ївши солодкий коржик і скуштувавши насиченої каші, вона миттю закохалася в ці нові смаки. Хрусткі млинці, ніжний яєчний крем, смачні пельмені... Пані Фань відчула, що цей сніданок сподобався їй більше за всі попередні. А дивлячись на те, як Сяоцао з апетитом їсть сама, вона відчула ще більший голод.

Сніданку було багато, тож після того, як мати з донькою наїлися, залишилося ще чимало. Залишки віддали служницям. Чженьчжу та Лінлун, які вже давно потайки ковтали слину від ароматів, нарешті змогли самі все скуштувати.

Коли прокинулася Ся Фужун, їй залишилася лише біла каша, коржики та зелень, які приготувала Чженьчжу. Панночка була вкрай незадоволена таким меню і навіть трохи покапризувала. Проте, оскільки вчора через сварку з Сяоцао вона майже не вечеряла, голод узяв своє. Не їсти — значить голодувати! Ся Фужун подумала, що тітка їла те саме, тож ображено з’їла свою порцію.

Пані Фань зрозуміла, що їй потрібно купити чимало речей для дому. Дізнавшись, що Сяоцао після сніданку збирається до міста в кавунову лавку, вона вирішила поїхати разом із нею. Ся Фужун, пам’ятаючи вчорашню тряску на гірській дорозі, вирішила залишитися вдома. З нею залишилася лише одна маленька служниця, а оскільки Чженьчжу краще готувала, її теж залишили в селі.

До міста їхали в екіпажі родини Фань — він був спеціально вдосконалений, тож про комфорт годі було й казати. Подолавши гірську ділянку, Сяоцао затишно вмостилася в обіймах хрещеної матері й заснула, надолужуючи вранішній сон.