Золоті Поля

Міністр Лю, не відчуваючи ситуації, продовжував:

— Якщо кавуни привезуть, чи не могли б ви дати мені один? Не зрозумійте мене неправильно, я прошу не заради задоволення власного апетиту, а лише щоб дослідити, як вдалося виростити такі ранні плоди. Можливо, це якийсь новий сорт...

Чжу Цзюньяна вже так втомили нескінченні розпитування міністра Лю, що він не витримав. Насупивши свої красиві брови, він зиркнув на нього і сказав:

— Якщо у вас є питання, то коли приїдете в Тангу і зустрінетеся з родиною Юй, хіба тоді вам усе не стане зрозуміло?

Сказавши це, він залишив міністра Лю дивитися собі в спину. Будь-хто інший на його місці вже давно б образився, але міністр Лю лише з проясненим обличчям ляпнув себе по голові і пробурмотів:

— Ох і дурень же я! Принц Ян має рацію: коли приїду в містечко Тангу, хіба я про все не дізнаюся?

Головний командувач Ду розсміявся і сказав:

— Вітаю, пане Лю, ви розв’язали складну задачу. Ходімо, вип’ємо сьогодні ввечері по чарці?

— Давай іншим разом. Мені треба повернутися і підготувати список питань щодо землеробства. Хто знає, може, родина Юй допоможе мені знайти відповіді! Справді, імператор каже правду — справжні майстри ховаються серед народу! — Міністр Лю відкинув смуток останніх тижнів і, погладжуючи бороду, з усмішкою покрокував до виходу з палацу.

Пан Ду похитав головою, дивлячись йому вслід. А от головний цензор Ян ішов до виходу мовчки, опустивши голову, заглиблений у якісь свої думки.

Наступного дня кавуни, виміняні Чжу Цзюньяном на підвіску з білого нефриту, нарешті прибули до столиці. Він виконав свою обіцянку і насамперед відправив шість великих кавунів до палацу. Його двоюрідний брат-імператор, який отримав бажане, але не втримався від шпильки, промовив:

— Слухай, Цзюньяне, ти привіз цілий віз кавунів, а мені дав лише шість. Ти занадто скупий!

М’язи на обличчі Чжу Цзюньяна сіпнулися. Він подумав: «Мало? Якщо мало — не беріть! Якщо хочете більше, то відправте людей на закупівлю, грошей же у вас вистачає!»

— Цзюньяне! Ти ж власник «Павільйону скарбів» (**Чжень-бао-ге**)? Тут деякі цензори подали на тебе скаргу за зловживання владою. Мовляв, поки ти за моїм дорученням шукав сільськогосподарські культури за океаном, ти займався контрабандою іноземних коштовностей. Що скажеш на свій захист? — Чжу Цзюньфань наказав особистому євнуху розрізати кавун. Побачивши плід, який виглядав точно так само, як у його минулому житті, імператор ледь не пустив «крокодилячу сльозу».

Кавуни в цьому світі були просто жахливими. Солодкими — так, смак не гірший за колишній, але їстівного червоного м’якуша в них було катастрофічно мало. Червона серцевина була перерізана біло-зеленими прожилками, що для людини з легким перфекціонізмом виглядало вкрай неприємно. Кавун, звісно, має бути саме таким — суцільний червоний м’якуш і чорні зернятка!

Не чекаючи відповіді брата, він узяв скибку і жадібно відкусив. Солодкий сік та освіжаючий смак миттєво повернули йому спогади про минуле життя.

У минулому житті він був типовим «технарем» (лі-гун-нань), зовсім не красень, носив товсті окуляри. Він вивчав кораблебудування і після випуску знайшов роботу, де на життя вистачало, але розбагатіти не вдавалося. Йому було вже за тридцять, а дівчини так і не було. І ось, під час нещасного випадку під час випробувань судна, він перенісся в династію Мін і став імператорським онуком.

Ще дивовижнішим було те, що його дідусь-імператор також виявився мандрівником у часі. До свого переселення він був відомим командувачем військового округу в Китаї. Дідусь замість Чжу Юаньчжана виборов владу над імперією Юань і заради забави назвав династію «Велика Мін», бо його прізвище теж було Чжу і він не хотів переписувати історію. Хоча він і не подумав про те, що в той момент, коли він підняв повстання, він уже змінив хід історії!

Ох, думки занесли його занадто далеко. Цей кавун справді чудовий!! Той, хто його виростив, цілком може бути його «земляком»-переселенцем! Як би йому чи їй віддячити?

— Ваша Величносте, я не вважаю, що зловживав владою! Хіба ви забули, що самі казали мені перед відплиттям? — Чжу Цзюньян відчув, що скаргу подав саме той цензор Ян. Він насупився, не бажаючи довго виправдовуватися.

Перед поїздкою за океан імператор сам обіцяв: усе, що принц знайде крім замовлених культур, належатиме йому! Гроші на купівлю цих іноземних товарів він брав із власної скарбниці. Він лише привіз дещо для себе, як це може бути контрабандою?

Чжу Цзюньфань, звісно, не забув своїх слів, але це була їхня приватна розмова, про яку ніхто не знав. Товари в «Павільйоні скарбів» були незвичайними та дорогими, і бізнес йшов напрочуд добре, тож не дивно, що хтось заздрив.

— Годі про це! Розкажи мені краще про родину тієї дівчини. Чи було в них таке, щоб хтось пережив велике лихо, побував на порозі смерті, а потім різко змінився характером? — Якщо переселення в інше тіло не відбулося з моменту народження, то мають бути якісь ознаки. Цікаво, хто ж у родині Юй є його «колегою»?

Чжу Цзюньян замислився і відповів:

— Можна сказати, що доля родини Юй була дуже важкою. Поки вони не розділили майно, вони терпіли знущання від мачухи та бабусі. Сяоцао та її мати завжди мали слабке здоров'я. Батька Сяоцао в лісі покусав ведмідь, він ледь вижив! На щастя, після відділення від великої родини всі вони проявили себе як дуже працьовиті люди, і життя поступово налагодилося. Щодо змін у характері... батько Сяоцао перестав бути сліпо відданим своїй мачусі — не знаю, чи вважається це за різку зміну.

«Невже батько Сяоцао — мій земляк? Так добре знається на землеробстві... може, він був агрономом? Стривай, а чому мій зазвичай небагатослівний брат так розговорився, коли мова зайшла про родину селянки? Всього кілька днів був у Тангу, а вже все про них знає. Якщо тут немає якогось секрету — я не я!»

— Цзюньяне, ти, я бачу, дуже добре обізнаний зі справами родини Юй! — Чжу Цзюньфань продовжував їсти кавун, не забуваючи піддражнювати брата.

Чжу Цзюньян тільки хотів пояснити, але його перервав звук дрібних кроків, а потім пролунав тоненький дитячий голос:

— Татку, татку, що це ти їси?

З-за квітів вибігла маленька фігурка, яка, перебираючи короткими ніжками, піднялася по сходах, забігла в альтанку і обхопила ноги Чжу Цзюньфаня. Це був старший принц, якому щойно виповнилося три роки.

— Яке невігластво! Ти привітався з батьком? — Слідом за ним підійшла мати принца — імператриця, у її голосі чулося легке дорікання.

Малюк, який уже видерся на коліна до батька і з цікавістю розглядав кавун, дзвінко відповів:

— Вітаю батька-імператора, ви тяжко працюєте! Татку, а що це таке? Воно смачне?

Минулого літа хлопчик був ще зовсім малим, і імператриця не наважувалася давати йому кавун, який вважався «холодною» їжею, тому дитина й не знала, що це таке.

— Це кавун, його твій дядько Цзюньян привіз із містечка Тангу! Хочеш скуштувати? — Чжу Цзюньфань вважав себе люблячим батьком, і те, що малюк сам заліз до нього на коліна, було тому доказом. Старі правила на кшталт «любити онука, але тримати дистанцію з сином» для нього були повною нісенітницею! Дивлячись на сина, який жадібно дивився на кавун, він здався.

Зараз був кінець весни, ранки та вечори ще були прохолодними. Імператриця поспішила втрутитися:

— Ваша Величносте, Вень-ер ще малий, у нього слабкий шлунок, холодна їжа може зашкодити...

Боячись, що мати переконає батька, Чжу Ханьвень почав лащитися:

— Татку, Вень-ер лише один шматочок, лише один... Мені вже три роки, а я ще ні разу кавуна не куштував, я такий нещасний...

Чжу Цзюньфань розсміявся, вщипнув його за щічку і глянув на імператрицю:

— Ти подивись на нього! У кого він навчився так прибіднятися?

Імператриця з безпорадним виглядом відповіла:

— Я сама не знаю, де він цього нахапався, раніше такого не помічала!

— Справді розумний хлопчик! Весь у батька! — Чжу Цзюньфань відрізав ножем шматочок м'якуша завбільшки з великий палець, підніс до рота сина і наказав: — Потримай трохи в роті, щоб він зігрівся, а потім ковтай. Можна лише один шматок. Якщо з'їси більше і болітиме живіт — більше ніколи кавуна не побачиш!

Чжу Ханьвень слухняно кивнув, роззявив рота, дозволив батькові покласти туди шматочок і почав тримати його за щокою. Від солодкого смаку він аж заплющив очі від задоволення.

Малюк довго тримав шматочок, потім повільно прожував і проковтнув, не стримавши захвату:

— Татку, кавун такий смачний! Вень-ер хоче ще, що робити?

Але Чжу Цзюньфань був непохитним. Він похитав головою:

— Сьогодні лише один шматок, ми ж домовилися?

Чжу Ханьвень не став вередувати і слухняно кивнув. Але як дитина, він не міг відірвати очей від кавунів на столі і обережно запитав:

— Тоді... чи може Вень-ер завтра з'їсти ще один шматочок?

Чжу Цзюньфань потріпав його за ніс і посміхнувся:

— Оскільки Вень-ер такий слухняний, у нагороду завтра теж отримаєш шматочок кавуна!

— Ура! Дякую, татку, ти найкращий! Вень-ер тебе дуже любить... — Поруч із прогресивним батьком принц ставав набагато жвавішим. Порівняно з матір'ю, яка постійно його обмежувала, він більше любив проводити час із батьком.

Чжу Цзюньян мовчки спостерігав за цією затишною сімейною сценою. Його думки раптово перенеслися до того села в Тангу: простий кам'яний стіл, смачна їжа, любляча родина... Якби життя могло бути таким же простим і прекрасним, він би, не вагаючись, віддав усе, щоб це отримати.

Окрім кавунів для палацу, решту Чжу Цзюньян віддав своєму батькові — він ніколи не любив займатися світськими подарунками. Усі родини, що були в добрих стосунках із маєтком князя Цзіна, отримали подарунки — два великих круглих кавуни. Серед них був і командувач Ду, який підтримав принца в імператорському кабінеті.

Міністр Лю також отримав подарунок від князя Цзіна — Чжу Цзюньян спеціально про це розпорядився. Родина міністра Лю насолоджувалася солодким кавуном, дивуючись: як це їхній батько (чоловік), який ніколи не шукав знайомств із вельможами, раптом зблизився з маєтком князя Цзіна? Невже після десятиліть на службі він раптом вирішив стати більш світським?

Чжу Цзюньян пробув у столиці лише два дні і за наказом знову виїхав із міста. Міністр Лю з Міністерства фінансів уже давно зібрав речі і з нетерпінням чекав на від’їзд.

Через те, що в групі був цей цивільний чиновник, який не вмів їздити верхи, шлях до містечка Тангу зайняв три дні.

Щойно вони в’їхали в Тангу, Чжу Цзюньян залишив міністра Лю на опіку повітового начальника, а сам поїхав до маєтку, де жила його мати.

Княгиня Цзін, яка милувалася квітами в саду, щойно почула від слуг, що приїхав її син, миттю прийняла вигляд кволої та немічної жінки з сумним обличчям. Служниця Мейсян, яка принесла свіжозаварений квітковий чай, була вкрай здивована: щойно все було гаразд, чому вона так різко змінилася в обличчі?