Золоті Поля

«О? Дівчисько насправді може розмовляти під водою?» — Чжу Цзюньян ще більше здивувався і витріщив очі. Це неймовірно! Його дівчисько виявилося надзвичайним: вона може вільно розмовляти і дихати під водою, а він, перебуваючи поруч із нею, теж міг вільно дихати в морі... Невже Цао — перевтілена донька Морського Дракона? Хоча це виглядало занадто фантастично, але такий суперечливий природі видовище не могло не наштовхнути його на подібні думки.

Юй Цао витягла Чжу Цзюньяна на риф, наче здохлого собаку. Ті вакоу у воді вже давно залишилися десь далеко позаду. Столячи на чорному рифі, вона спостерігала, як неподалік один за одним повільно занурюються кораблі. Тот, що пробили найпершим, уже навіть щогл не було видно.

Через велику крововтрату Чжу Цзюньян почувався трохи запаморочливим. Спершись на риф, він натягнув посмішку на своєму блідому обличчі:

— Хоч і було небезпечно, але завдання успішно виконане!

Юй Цао не збиралася бути привітною. Вона виставила похмуре обличчя і відрізала:

— Успішно? У чому успішно? У тому, що ледь не віддали життя на закуску акулам?

Чжу Цзюньян посміхнувся ще спокусливіше, з ноткою запобігливості:

— Сьогодні все завдяки тобі, Цао, інакше б це моє життя справді знайшло спочинок у цьому морі. Скажи, як мені тобі віддячити?

— Гм! А хто казав, що я не володію бойовими мистецтвами і буду тільки тягнути вниз, відмовляючись брати мене з собою? — Юй Цао вирішила згадати старі образи і почала «напускати на себе пиху».

— Моя провина! Я перед тобою вибачаюся, я недооцінив тебе!! — Чжу Цзюньян піддакнув її словам, дивлячись на неї поглядом, таким ніжним, що здавалося, він от-от розчиниться. У дівчиська точно є таємниця, але якщо вона не каже — що ж, він вдасть, ніби нічого не знає, і разом із нею поховає цю таємницю глибоко в серці.

Юй Цао скосила на нього очі і почала висувати вимоги:

— Тоді... якщо в майбутньому виникнуть такі справи, ти знову будеш проти того, щоб я йшла?

— Е-е... це залежить від справи. Якщо занадто небезпечно, то вистачить і нас, чоловіків, а ти, дівчисько, просто ховайся за моєю спиною... — Чжу Цзюньян одразу ж відступив від своїх слів. Хоч як там було, він не хотів, щоб руки його дівчинки були в крові, і тим паче не хотів, щоб вона опинилася в небезпеці.

Юй Цао люто вп'ялася в нього поглядом:

— Перед тим, як іти, ти говорив те саме, і що в результаті? Якби не це дівчисько, ти, «чоловік», давно став би стравою на тарілці у вакоу!

— Кхе-кхе... як я міг стати стравою? Вакоу — це ж не дикуни, щоб їсти сире м'ясо... — Чжу Цзюньян відчув, як його «б'ють по обличчю», тому спробував перевести тему. Він зусиллям волі підвівся з рифу і поворушив руками й ногами. У воді рани нестерпно боліли, і він думав, що травми серйозні, але в результаті виявилося, що це лише подряпини. Хоча шкіра трохи зблідла від води, нічого страшного не сталося.

Чжу Цзюньян був здивований. Він чітко пам'ятав кілька важких поранень, одне з яких ледь не зачепило легені, то чому зараз зовсім нічого не болить? Він торкнувся грудей — було трохи боляче, але окрім болю — нічого.

Бутяньши, що знаходився на зап'ясті Юй Цао, був неймовірно гордим і вимагав у господині заслуг:

[Господине, я щойно врятував цього хлопця! Ти повинна мені винагороду!]

«Ти чий „пан“? У кого ти навчився таких манер? Порятунок життя — це краще, ніж будівництво семиповерхової пагоди, це допоможе тобі відновити культивацію, це вигідно обом. До того ж, цей хлопець зовсім не мій чоловік!» — Юй Цао не дала себе ошукати; цей негідник точно хоче вимагати щось непристойне, треба триматися напоготові.

Вона не очікувала, що Бутяньши так легко погодиться. Юй Цао не знала, що камінь торжествував: виявляється, рятувати цього так званого принца — це те саме, що рятувати господиню, для відновлення духовної сили корисно. Господиня до останнього не визнає очевидного, хм-хм! Подивлюся я потім, як ти будеш ніяковіти. Бутяньши замовк і повернувся до п'ятиколірного каменя вдосконалюватися.

Деякі смертельні рани Чжу Цзюньяна Бутяньши допоміг вилікувати ще тоді, коли Юй Цао тягнула його через воду; решта були лише невинними подряпинами, які загояться за кілька днів. Лише крововтрата була великою, тож згодом треба буде приготувати йому лікувальну страву, щоб відновитися.

— Гей! Зараз вакоу з кораблів, ймовірно, зібралися на березі, щоб шукати нас! Якщо ми підемо зараз — це все одно що самогубство, що ти пропонуєш? — Юй Цао штовхнула ногою ногу Чжу Цзюньяна і запитала.

Чжу Цзюньян трохи подумав і сказав:

— Може, підемо в обхід до сусіднього села? Там теж є вакоу, але зараз вони мають спати. Будемо обережними, і все має бути гаразд!

Юй Цао кивнула:

— Гаразд! Тоді обходимо через сусіднє село... Цікаво, чи втік Чжуан Мо?

Перед приходом вакоу вони домовилися з Чжуан Мо зустрітися через годину. Коли вони вирушали, його ще не було. Лянь згадувала про нього вже не вперше — цій дівчині лише дванадцять років, а вона вже закохалася, чистої води ранні стосунки! Ех, древні люди такі скороспілі!

У серці Чжу Цзюньяна з'явилася гіркота, обличчя стало похмурим, а тон — не дуже привітним:

— Я так тяжко поранений, а ти навіть не знаєш, як проявити турботу, замість цього переймаєшся якимось стороннім хлопцем!

— Чжуан Мо — не якийсь сторонній хлопець! Його мої батьки пригледіли як кандидата в зяті!! — Юй Цао не встигла договорити, як її втягнули в холодні обійми.

Можливо, через велику крововтрату Чжу Цзюньян зараз відчував холод і запаморочення. Він замкнув дівчинку в обіймах і з ревнощами промовив:

— Кандидат у зяті? Той дурнуватий чорнявий хлопець? Хіба він може бути таким же вродливим, сильним, вправним у боях і перспективним, як я?

— Пху... — Юй Цао розсміялася і сильно його відштовхнула. Побачивши, що він похитнувся, вона простягнула руку, щоб підтримати слабкого чоловіка, кажучи:

— Які в тебе ревнощі? Чжуан Мо — це кандидат у зяті, якого моя мати пригледіла для Лянь. Ти такий деспотичний, якби мати наважилася шукати мені зятя за твоєю спиною, то це було б диво!

Ревнощі Чжу Цзюньяна трохи вщухли, він прикинувся зовсім кволим і сперся на плече Цао, боячись при цьому занадто сильно тиснути, щоб не втомлювати її ще більше. На сусідньому рифі капітан варти Чжен залишив знак, що вони вже повернулися в Сішань.

Заспокоївшись, вони обійшли пляж, де вакоу шукали їх, і прийшли до села, де був Чжуан Мо. Здалека, при тьмяному місячному світлі, вони побачили на великому дереві при вході в село людські фігури. Підійшовши ближче, Юй Цао ледь не знудило. Ці фігури були тілами селян, убитих вакоу. Мабуть, вони були мертві вже два дні, від них ішов сморід гнилі, а після вечірньої зливи вони стали зовсім не схожі на людей.

Хіба Чжуан Мо не пішов додому повідомити, що вакоу наближаються? Чому так багато селян було жорстоко вбито? Вона не знала, що староста цього села зовсім не повірив словами Чжуан Мо і не сприйняв їх серйозно. Крім кількох сімей, які мали хороші стосунки з Чжуан Мо і пішли з ним у гори, інші постраждали, коли вакоу прийшли.

Це село було меншим за Дуншань, там жило близько сотні людей, і на око принаймні п'ятдесят чи шістдесят загинули насильницькою смертю. Юй Цао також помітила, що серед повішених тіл майже не було молодих жінок. Будь-яка людина з головою на плечах розуміла, куди вони поділися. Вакоу були занадто ненависними — грабували, вбивали безневинних і знущалися з жінок! Юй Цао забула про огиду та страх, вона стиснула зуби так, що вони заскрипіли.

Чжу Цзюньян ніжно закрив їй очі і тихо втішив:

— Цао, не хвилюйся! Ці життя я обов'язково поверну для тебе!! Кривавий борг має бути сплачений кров'ю!!

Юй Цао шморгнула носом, підтримуючи його, обійшла село і пішла багнюкою в бік гір Сішань. Через поранення Чжу Цзюньяна вони йшли дуже повільно. Коли вони входили в гори, перший промінь ранкового сонця вже визирнув з-за горизонту, і птахи заспівали свою першу пісню.

У голові все ще крутилася жахлива картина з входу в село. На щастя, староста Дуншань більше довіряв їй та родині Юй і зробив таке мудре рішення, врятувавши долю всього села. Майно можна втратити і знову заробити, а людське життя не повернеш ніколи!

Коли вони мовчки важко пробиралися лісом, Чжу Цзюньян раптом зупинився і зробив жест, щоб вона мовчала, нашорошивши вуха, щоб прислухатися до звуків навколо.

— Що сталося? Ти щось знайшов? Людина чи звір? — Юй Цао одразу напружилася. Невже вакоу переслідують їх у лісі? Хоча принц хизувався своєю непереможною майстерністю, він був поранений. У воді в неї ще були шанси, а на суші її чекала лише поразка. Що робити? Що робити!!

Чжу Цзюньян вказав на велике дерево позаду себе і допоміг їй залізти. Він теж з великими труднощами виліз на гілку, сховавшись за густим листям.

Незабаром під деревом з'явилися кілька дорослих чоловіків, і почувся знайомий голос:

— Дивно, щойно ж влучив у здобич, куди вона поділася?

— Тут є сліди крові, підемо за ними, точно знайдемо. Мо, не хвилюйся, та дурна сарна точно далеко не втече! — Це був голос дорослого чоловіка, який Юй Цао здавався дещо чужим.

Однак вона вже здогадалася, хто це, і її тривога трохи вщухла. Чжуан Мо не зовсім дурний, принаймні знає, як сховатися в глибині гір. Добре, що він живий, інакше вона не знала б, що сказати Лянь після повернення.

— Кризу знято, це Чжуан Мо та інші! — пошепки сказала Юй Цао Чжу Цзюньяну.

Чжуан Мо під деревом раптом підняв голову і подивився на листя. Його густі брови злегка зсунулися, а саморобний лук у руках легенько піднявся, цілячись прямо в дерево.

— Гей! Слух у нього досить гострий! Шкода, що він трохи застарий, якби почав тренуватися з дитинства, його майстерність точно була б не гіршою за Чжен Юня та інших! — Оскільки їх уже виявили, Чжу Цзюньян більше не приховував голосу.

Юй Цао закотила очі, визирнула з-за листя і поспіхом сказала:

— Чжуан Мо, це я, Юй Цао!

Почувши її голос, Чжуан Мо опустив лук. Чоловіки за його спиною, почувши голос Чжу Цзюньяна, лише згодом усвідомили, що на дереві хтось ховався.