Золоті Поля

Понад сто людей із села Дуншань, ідучи слідом за сірим вовком, мовчки просувалися вглиб печери. Якщо хтось видавав хоч якийсь шум, той великий сірий вовк, заввишки з людину, зупинявся і своїми зеленуватими очима вдивлявся в порушника, доки той не затихав. Тому всі сто з лишком людей, навіть маленькі діти, яких тримали на руках, мовчки йшли крізь темні й глибокі коридори печери.

Незабаром крізь склепіння пробилося тьмяне світло, і перед усіма постала ще більша печера. Вона була величезною, і, як і казала Цао, тут легко могло розміститися понад триста осіб. Найкраще було те, що світло, яке пробивалося крізь отвори в стелі, нагадувало мерехтливі вогники, тому в печері не було зовсім темно.

У печері було сухо, на підлозі лежало чимало хмизу та каміння. Побачивши, що Цао зупинилася і оголосила, що тут вони й облаштуються, селяни сім'ями почали обирати собі рівні ділянки, класти багаж і прибирати місце для ночівлі.

Опинившись у відносній безпеці, діти, яких дорослі досі тримали в напрузі, сповнилися цікавості до навколишньої печери. Старші, дізнавшись, що тут немає небезпеки, почали досліджувати печеру, а менші — ганялися один за одним навколо своїх рідних. Ехо в печері було гучним, тож сміх дітей відлунював від стін, створюючи неабиякий гамір.

Княгиня Цзін злегка нахмурилася, відчуваючи, як від цього болить голова. Вона була людиною, яка любила тишу, і понад сто дорослих та дітей, що скупчилися в одній печері, були для неї надто шумними. Проте вона знала, що зараз скрутні часи, і не мала права вимагати більшого, тому, зітхнувши, змирилася з цим.

Оминаючи малюка, який лише вчився ходити і ще невпевнено тримався на ногах, Юй Цао підійшла до княгині й сказала: «Ваша Високосте, тут є ще багато відгалужень печери. Я разом із Мей Сян піду оберу зручніше місце, і ми вас туди переселимо».

Почувши це, княгиня Цзін усміхнулася і кивнула: «Добре, будьте обережні з Мей Сян, візьміть із собою Білого та Да Хуея. Повертайтеся якнайшвидше!»

Юй Цао поглянула на Да Хуея, який схилив голову, п'ючи воду, і легенько підштовхнула його ногою в бік. Вовк відсунувся, підняв голову і глянув на неї, ніби невдоволений тим, що вона перериває його трапезу духовною водою.

«Да Хуею, ти вже напився? Якщо напився — веди нас шукати печеру, де можна жити. Бажано, щоб там було чотири-п'ять кімнат поруч, не обов'язково великих, достатньо, щоб помістилося десятеро людей!» — промовила Юй Цао, не зважаючи на те, чи розуміє її вовк. Печера була такою величезною, з лабіринтом коридорів, що самотужки шукати місце можна було вічність.

Мей Сян не втрималася і засміялася: «Панно Юй, ви так до нього звертаєтесь — невже він розуміє?»

«Ніколи не варто недооцінювати тварин, особливо таких, як він! Да Хуей не звичайний вовк, думаю, він розуміє мої слова», — відповіла Юй Цао, хоча сама не була впевнена до кінця.

Да Хуей відштовхнув Чорного, який намагався відібрати в нього воду, вилизав миску до останньої краплі, облизнувся і попрямував до невеликого отвору в глибині печери. Побачивши, що Цао та Мей Сян не йдуть слідом, він обернувся і подивився на них, ніби підганяючи.

Цао все зрозуміла і, взявши Мей Сян за руку, пішла за ним. Вхід мав заввишки в людський зріст, а далі був вузький коридор, де могли пройти двоє людей пліч-о-пліч. Пройшовши метрів п'ятдесят, вони вийшли в просторе приміщення. Печера була напівзакритою, стеля мала форму півсфери, наче накрита куполом.

З одного боку купола був отвір, прикритий кривими деревами, серед яких росла дика персикова яблуня, обвішана плодами, чимало з яких уже дозріли. Через цей отвір відкривався вид на долину. Був вечір, і оранжеве сонячне світло заливало печеру, роблячи її теплою та світлою.

На стінах печери рядами розташовувалися отвори, що нагадували двері. Цао зазирнула всередину: ці печери явно були вирубані людьми — стіни були рівними, подекуди залишилися кам'яні ліжка та лави. Кожна така печера була площею як невелика кімната — сім-вісім квадратних метрів — суха і чиста, готова до заселення.

Мей Сян здивовано оглядала ці «окремі номери»: «Тут явно жили люди. Цікаво, хто це все вирубав? Сподіваємося, ми не зайняли житло якогось відлюдника».

Юй Цао оглянула товстий шар пилу на підлозі й похитала головою: «Якщо тут хтось і жив, то це було дуже давно. Предки посадили дерево, а ми користуємося його плодами — нам же краще. Тут вісім "кімнат", якраз вистачить! Сестрице Мей Сян, ти тут трохи поприбирай, а я піду покличу княгиню».

Коли Юй Цао повернулася з княгинею та родичами, Мей Сян уже майже встигла облаштувати найбільшу печеру. Вона саме протирала кам'яне ліжко вологою ганчіркою.

«О? Сестрице Мей Сян, де ти взяла воду?» — здивовано запитала Юй Цао.

Мей Сян усміхнулася, вказала на кам'яну чашу в отворі: джерельна вода цівкою витікала зі стіни печери, збиралася в чаші, а надлишок стікав по скелі назовні.

«Це справжнє місце сили. З цією чашею нам буде набагато зручніше», — сказала Мей Сян. Без цього джерела їм довелося б або спускатися за десять метрів у долину до води, або повертатися в ту далеку печеру до загального джерела, що було б вкрай незручно.

Лань Сян разом із нею швидко прибрали в печері. На кам'яне ліжко постелили м'які ковдри, у стінах, де були видовбані ніші, розклали речі княгині. Цао поклала перлину на найвищу полицю, і кімната залилася м'яким світлом.

Для інших сімей розподілили решту печер: родина Юй оселилася в одній, сім'я старшої тітки — в другій, сім'я старшого дідуся — в третій, а ще чотири дісталися служницям, літнім нянькам та іншим помічницям. Слуги та охоронці влаштувалися на підлозі в «вітальні».

Час був пізній, люди нічого не їли з самого ранку і зголодніли до нестями. У княгині було чимало провізії та спецій. У родини Юй також було достатньо зерна на кілька днів, до того ж були дичина, яку вполювали Чорний та Білий.

Облаштувавши свою печеру, Цао з Лянь вийшли назовні й на невеликому кам'яному майданчику біля отвору спорудили піч, промили рис і почали готувати їжу. Поруч куховарили служниці княгині.

Юй Цайфен принесла мішок рису і, сівши поруч із Цао, почала розпалювати вогонь. Подумавши, вона сказала: «Може, будемо готувати разом, так вийде економніше».

Цао кивнула, а потім запропонувала: «Тітко, сходи до старшого дідуся, спитай, чи не хочуть вони теж приєднатися. Ми тепер як одна сім'я, не запропонувати — виглядатиме так, ніби ми не вважаємо їх за рідню».

Цайфен усміхнулася і пішла запитати, але швидко повернулася: «Дідусь сказав, що вони мають власні сухі пайки, і сьогодні ввечері не готуватимуть. До того ж, їх чимало, тож краще вони готуватимуть окремо».

Тим часом біля отвору з'явилися охоронці на чолі з начальником Чженом. Вони принесли кожний по оберемку хмизу. Оскільки обходити печеру було далеко, вони просто прив'язали мотузку до дерев і скель біля отвору, що дозволяло їм легко підніматися та спускатися.

Чжен залишив Цао чимало дров, а вона у відповідь пригостила їх диким фазаном, якого вполював Чорний. Хоча цього було замало для такої кількості людей, але це був хороший додаток до вечері.

Дикого кролика, якого вполювала Цао, вона підсмажила з картоплею — вийшла величезна каструля рагу. Кожному виділили порцію для княгині та старшого дідуся. До рису додали ковбасу та копчене м'ясо, що залишилися з зими, тому навіть без овочів вечеря була ароматною. На додачу Цао зварила юшку з морської капусти.

Сім'ї Юй та Лю їли рагу з дикого кролика та рис із копченостями. Можливо, через сильний голод усе здавалося неймовірно смачним. Навіть маленький Лю Фанпін з'їв пів миски рису та порцію м'яса.

Дивлячись на дитину, Лю-ши раптом відклала палички і зітхнула. «Дивлячись на Фанпіна, я згадую про нашого Шитоу. Цікаво, чи безпечно йому в містечку? А наш Юй Хан? Цао, ти ж казала, що вокоу пішли і до порту. Чи не зустрів він їх?» — що більше вона думала, то важчий камінь лягав їй на серце.

Цайфен заспокоїла її: «Не переймайся. Шитоу в містечку, далеко від моря. Якщо вокоу й нападуть, там є влада і гарнізон — це безпечніше, ніж тут! А щодо Юй Хана, навіть не думай про це. Хрещений батько Цао — генерал-загартований у боях, а його солдати — найкращі, вони точно його захистять!»

Почувши це, Лю-ши трохи заспокоїлася, але вечерю доїсти вже не змогла. Батьківське серце завжди сповнене тривоги за своїх дітей.