Золоті Поля

Гамірно і весело минув ще один Новий рік, і незчулися, як непомітно наблизилися кроки весни. У дворі родини Юй, що біля підніжжя Західної гори в селі Дуншань, стояв густий аромат ліків.

На ніжно-рожевому обличчі Ін Тао, яка вже стала головною служницею у фармацевтичній майстерні, поменшало дитячої наївності, натомість додалося трохи владності. Вона тримала в руках горщик зі звареною лікувальною маззю, пройшла через місячні ворота, що з'єднували західний і східний двори, з усмішкою привіталася з пані Лю, яка поралася у дворі, і попрямувала прямо на задній двір.

Жінки, які допомагали збирати ранні овочі на подвір'ї родини Юй, проводжали її поглядами, аж поки її силует не зник за рогом будинку. Дружина Ер Гоу двічі прицмокнула язиком і сказала: «Сестро, це і є та служниця, яку прислали з резиденції генерала прислуговувати Цао? Подивіться на її вигляд, вона набагато ніжніша й тендітніша, ніж панночки з хороших сімей у містечку. З таким виглядом, хіба вона зможе працювати?»

Тітка Фу Гуй теж скривила губи і сказала: «Я бачила цю служницю кілька разів, і щоразу вона була одягнена так нарядно, що більше схожа на панночку, ніж сама панночка! Дружино Да Хая, яка ж ця служниця насправді? Слуг, які знущаються зі своїх господарів, не бракує! Якщо вона нехороша, не бійся образити дружину генерала, швидше відсилай її назад!!»

Кілька інших жінок також підтакнули їй.

Пані Лю лагідно усміхнулася і сказала: «Ви забагато хвилюєтеся! Ін Тао — дуже добра і справедлива дівчина, до того ж надзвичайно працьовита. Якби не її допомога, Цао щодня була б настільки зайнята, що й землі під ногами не відчувала б! Щодо її одягу та вбрання, то це стандартна норма резиденції генерала, усі старші служниці в резиденції так одягаються. Резиденцію генерала відвідують впливові вельможі та важливі міністри при дворі, тож якби служниці та слуги були одягнені в лахміття, хіба це не зганьбило б їхніх господарів?»

Тітка Фу Гуй зітхнула і мовила: «Ех! Служниці в багатих сім'ях харчуються і одягаються краще, ніж ми. Справді, якщо порівнювати людей, то від заздрощів і померти можна!»

Ін Тао не знала, що стала темою для розмов інших людей; у цей час вона нерухомо стояла на задньому дворі. Під яскраво-рожевими квітами персика юна дівчина в рожевій весняній сорочці, з двома пучками на голові та рівним чубчиком, закинула свою рожеву шийку, а на її білосніжному, як нефрит, обличчі читалася повна серйозність. Вона витягнула праву руку, ставши навшпиньки, і старанно зривала одну за одною прекрасні квітки персика.

«Панночко, ваш зразок мазі для розслаблення м'язів та поліпшення кровообігу вже готовий, погляньте, чи підійде?» — Ін Тао милувалася цією мальовничою сценою, їй справді не хотілося порушувати красу перед очима. Ефект від крему для догляду за шкірою, який зробила панночка, був дійсно чудовим. Сказати, що шкіра панночки була подібна до застиглого жиру і настільки ніжна, що могла луснути від подиху — було б найточнішим описом.

Ін Тао звільнила одну руку і доторкнулася до своєї щоки; ніжне на дотик відчуття її дуже задовольнило. Що б нового не вигадала панночка, вона завжди першою ділилася цим із нею. Наприклад, як цей крем для догляду за шкірою: панночка ще сама ним не користувалася, а вже дала їй баночку (насправді її панночка використовувала її як піддослідного кролика). Кажуть, туди додано перлинну пудру, яка здатна зробити шкіру білосніжною та ніжною. І дійсно, вона користувалася ним трохи більше місяця, і її шкіра стала набагато гладкішою, а засмаглий від морського вітру колір обличчя теж значно посвітлішав.

Слідувати за панночкою було справжнім благословенням для неї. Їй ледь виповнилося п'ятнадцять, а її вже підвищили до головної служниці. Панночка так сильно їй довіряла, що передала в її управління фармацевтичну майстерню; усі рецепти пігулок і мазей були в її руках. Те, що вона їла і чим користувалася щодня, було майже таким самим, як у панночки. Хоча вона була більш зайнятою, ніж коли жила в резиденції генерала, ця зайнятість була повноцінною і приносила їй радість!!

Вона була ще більше втішена тим, що разом із Ян Лю покинула резиденцію генерала і добровільно зголосилася поїхати до села Дуншань — місця, яке сестри в резиденції називали глухою глушиною. Якби вони залишилися в резиденції висиджувати стаж, то вона з Ян Лю, напевно, не знали б, коли зможуть пробитися в люди. Тепер вона стала управителькою у фармацевтичній майстерні, а Ян Лю керувала задньою кухнею в крамниці тушкованих страв у столиці. Щоб п'ятнадцяти-шістнадцятирічна дівчина стала управителькою, маючи під своїм началом кілька десятків людей, — таке рідко зустрінеш навіть в аристократичних колах столиці. Цікаво, якби У Тун і Пі Па дізналися про їхнє теперішнє становище, чи пошкодували б вони, що не поїхали з ними тоді?

Юй Цао граціозно обернулася. Легкий вітерець повіяв їй у спину, і з усього дерева барвисто посипалися рожеві пелюстки. Вона була схожа на фею персикового цвіту або на квіткового ельфа, сповнену духовної енергії.

Вона взяла кошик, наповнений пелюстками персика, підійшла до Ін Тао, нахилилася, легенько понюхала мазь у горщику і з задоволенням кивнула, сказавши: «Ін Тао, ти стаєш усе майстернішою! Я лише написала рецепт цієї мазі і на словах пояснила процес її виготовлення, а ти змогла зробити її абсолютно бездоганно! Схоже, у тебе є неабиякий талант до фармації! Я не помилилася, передавши фармацевтичну майстерню у твої руки — це було справді дуже мудрим рішенням!»

На обличчі Ін Тао з'явилася сором'язлива усмішка, а її мигдалеподібні очі наповнилися радістю: «Панночко, це ви так добре навчаєте! Кажуть, що слуга наслідує свого господаря; лікар Сунь хвалив вас за талант до виготовлення ліків, тож і я, як ваша служниця, не можу тягнути вас назад, чи не так?»

Юй Цао засміялася і сказала: «Ох і язиката ж ти, так гарно вмієш говорити! Твої лестощі мені дуже приємні! Добре, коли запечатаєте ці горщики з маззю, відправте їх до Тунженьтану в місті. Після цього ти зможеш трохи відпочити. Усі гроші не заробиш, треба поєднувати працю і відпочинок. Якщо ти захворієш від перевтоми, де я знайду собі таку вправну праву руку?»

Почувши, що панночка вважає її своєю правою рукою, Ін Тао вмить сповнилася енергією. Якби над її головою була шкала відданості, вона б точно стрімко поповзла вгору. Панночка ніколи не ставилася до неї як до служниці, ніколи не розмовляла з нею поблажливим, наказовим тоном, і коли готувала щось смачне, завжди залишала їй порцію. У родині Юй вона відчула теплоту родинних зв'язків, ніби сама була частиною родини Юй, невід'ємною її частиною!!

«Панночко! Панночко!! У село прибув загін людей на конях, і серед них є одна карета, запряжена чотирма кіньми — така велика і красива!!» — дівчинка в грубому полотняному одязі, з двома заплетеними косами та трохи смаглявою шкірою, забігла знадвору, спотикаючись, і з порога почала кричати.

«Така неохайна і метушлива, на що ти схожа!! З такою поведінкою, як у тебе, у резиденції генерала тебе б уже невідомо скільки разів відшмагали палицями!! Ер Я, якщо ти продовжуватимеш у тому ж дусі, як я зможу спокійно залишити тебе прислуговувати панночці?» — Ін Тао проявила владність старшої служниці і суворо відчитала дівчинку.

Дівчинка на ім'я Ер Я була служницею, яку Юй Цао купила на початку весни біля ринку худоби. Поряд із ринком худоби був стихійний ринок, де не бракувало селян, які продавали своїх синів та дочок, встромивши їм у волосся суху травину. Мати Ер Я тяжко захворіла і чекала на срібло з її продажу, щоб урятувати собі життя. Юй Цао витратила п'ять тейлів срібла і купила цю тринадцяти-чотирнадцятирічну дівчинку, щоб вона допомагала родині з чорновою роботою.

Ер Я зовсім не боялася цієї доброї та привітної панночки. Господар, пані, старший молодий пан, молодший молодий пан... усі в домі ставилися до неї дуже добре. І лише ця особа на ім'я Ін Тао сварила її щоразу, як бачила, ніби хоч би що вона робила, вона ніяк не могла догодити сестрі Ін Тао. Побачивши суворий вираз обличчя Ін Тао, Ер Я сповільнила крок і трохи боязко крадькома глянула на свою панночку, сподіваючись, що та знову допоможе їй виплутатися з ситуації.

«Гаразд, Ін Тао, це ж не резиденція генерала, навіщо бути такою суворою? Розслабся трохи, щоб ніхто не почувався ніяково!» — Юй Цао, як вона і сподівалася, заговорила.

Ін Тао з деякою образою подивилася на свою панночку і сказала: «Панночко, пані сказала, що коли ви підростете ще на два роки, вона забере вас до резиденції генерала і знайде вам хорошу партію для шлюбу. Оскільки Ер Я — куплена вами служниця, вона в майбутньому обов'язково піде за вами в резиденцію. Якщо зараз не виправити деякі з її поганих звичок, у майбутньому їй ще доведеться поплакати!»

Юй Цао глипнула на неї і сказала: «Хто сказав, що я обов'язково маю виходити заміж у столиці? У тих знатних та багатих родинах так багато правил. "Подвір'я глибоке-глибоке, як море" — я зовсім не хочу шукати собі неприємностей! Я вже все придумала: у майбутньому збудую маєток у передмісті Тангу, скуплю всі навколишні землі і буду збирати орендну плату, ставши безтурботною землевласницею! А коли через сто років піду з життя, я віддам увесь маєток і поля служницям та літнім жінкам, які вірно мені служили, як винагороду за те, що вони забезпечили мені спокійну старість і провели в останню путь...»

«Панночко, що ви таке кажете!! Де це бачено, щоб дівчина, досягнувши відповідного віку, не виходила заміж? Ні, я мушу сказати пані Лю, щоб вона як слід взялася за ваше виховання!!» — Ін Тао тупнула ногою, скривила губи і повернулася на передній двір.

Побачивши, що її силует зник за межами заднього двору, Ер Я знову стала жвавою. Вона підлесливо підійшла до Цао, двічі нерозумно захихикала і сказала: «Панночко, Ер Я буде добре вам прислуговувати! Ер Я не жадібна, коли прийде час, виділіть Ер Я п'ять му землі і два глинобитні будинки з черепичним дахом, і цього буде достатньо!»

Юй Цао закотила очі і з роздратуванням сказала: «Твоя панночка — довгожителька, тож тобі доведеться постаратися, щоб прожити достатньо довго!»

Хоча Ер Я і була трохи простокуватою, вона не була дурною. Вона обміркувала слова панночки. А й справді! Вона ж старша за панночку на два роки. Коли панночка помре від старості, вона, можливо, вже давно віддасть Богові душу. А якщо їй пощастить вижити, їй буде вже сімдесят-вісімдесят років, і навіть якщо їй дадуть землю, вона не зможе її обробляти! Обличчя Ер Я зморщилося так сильно, що це можна було описати виразом «як на похороні власних батьків».

«Гаразд! Навіть якщо ти в майбутньому помреш раніше, хіба в тебе не буде дітей і онуків? Тоді твою винагороду просто віддадуть твоїм нащадкам, невже треба робити такий вигляд, ніби в тебе хтось помер?» — Юй Цао подумки вилаяла її за нікчемність.

Почувши це, Ер Я одразу зраділа і вигукнула: «Правильно! Коли прийде час і я не зможу прислуговувати панночці, я можу дозволити своїй доньці продовжувати вам прислуговувати!!»

«Ти так впевнена, що в майбутньому обов'язково народиш доньку?» — пожартувала з неї Юй Цао.

Ер Я мала такий вираз обличчя, ніби це само собою зрозуміло: «Якщо не народжу, то буду народжувати далі, аж поки не народиться донька!! У нашому селі в родині старого Чжана підряд народилося дев'ятеро синів, і тільки потім вони отримали доньку. Мені ж не може так само не пощастити, як йому, правда?»

Юй Цао закотила очі: всі інші тільки й мріють про народження синів, а ти — навпаки, не заспокоїшся, поки не народиш доньку! Ця безсоромна дівчина ще не досягла шлюбного віку, а вже кричить про народження доньок, хіба це нормально?

«До речі, що ти щойно казала про загін людей на конях і карету?» — раптова зміна теми Юй Цао змусила Ер Я завмерти на мить.

«Ер Я вперше бачить такий величезний караван і таку розкішну карету, мабуть, якийсь великий чиновник проїжджає через наше село Дуншань!!» — Ер Я привезли до села Дуншань тільки на початку весни, і вона ще не знала, що на Західній горі знаходиться маєток палацу Цзінвана, тому була дуже здивована.