Золоті Поля

Гоудань блукав у лісі, наче в тумані, три дні, і його мати три дні плакала на узліссі. Зрештою, туман у лісі поступово розсіявся, і він зміг вийти, йдучи на звук плачу своєї матері!

Він зміг вибратися не тому, що йому пощастило. А тому, що цей туманний масив змінювався кожні три дні. Навіть якщо хтось і застрягав у ньому, великої небезпеки не було. Через три дні людина природним чином могла вийти. Випадок із Гоуданем наробив багато галасу в селі, і селяни Дуншаню постійно застерігали своїх дітей триматися подалі від цього туманного лісу.

Юй Цао поглянула на нього і з усмішкою сказала: «Брате Гоуданю, ти ж не злякався цього туманного лісу до смерті? А хочеш, поб'ємося об заклад, хто з нас зможе увійти туди і вийти цілим і неушкодженим?»

Гоудань зрозумів, що вона з нього кепкує. Свого часу він так само побився об заклад з іншими заради двох пампушок із білого борошна і ледь не загинув там!

Якби це був хтось інший, Гоудань уже давно розмахував би кулаками і поліз би в бійку. Але, дивлячись на білосніжне і гарне обличчя Цао, він лише почервонів, чухаючи потилицю, і сказав: «Сестрице Цао, не смійся з мене. Тоді я був малий, не знав страху і зробив таку дурницю. Більше такого не буде...»

Юй Цао усміхнулася, стиснувши губи: «А якщо я скажу, що можу безпечно провести всіх усередину і забезпечити вам прихисток? Ви мені повірите?»

Гоудань був настільки зачарований її чарівною усмішкою, що аж розгубився. Цао була такою вродливою: її шкіра була ніжнішою за почищене яйце, а очі — великими, яскравими і ніби вміли говорити. І голос у неї був приємний, навіть кращий за спів жайворонка, якого він зловив минулого разу. Гоудань мимоволі кивнув і сказав: «Сестрице Цао, що б ти не сказала, я всьому вірю! Хе-хе!!»

Побачивши його дурнуватий вигляд, Юй Цао подумки закотила очі. Їй лише дванадцять років, гаразд? У минулому житті вона була б лише ученицею шостого класу. Чим вона заслужила стільки недолугих залицяльників?

Не звертаючи уваги на Гоуданя, вона звернулася до старости: «Дідусю-старосто, ми з молодшим братом знаємо цей ліс найкраще. Коли ми були меншими, часто сюди приходили гратися і ніколи не губилися. Печера, про яку я говорила, знаходиться якраз у кінці цього лісу».

Староста на мить замислився, а потім ще раз перепитав її: «Раніше в лісі не було туману, і загубитися було важко. А відколи ліс оповив білий туман, ти сюди приходила? Ти заходила в цей ліс? Дідусь-староста не те щоб не вірить тобі, але це стосується життів понад ста жителів нашого села, і я мушу бути обережним!»

Юй Цао впевнено відповіла: «Дідусю-старосто, будьте спокійні! Я була тут ще десять днів тому, ловила білу рибу в струмку тієї долини, щоб зварити юшку для княгині. Якщо не вірите, спитайте саму княгиню!»

Неймовірно смачна біла риба водилася лише в струмку тієї долини, і її не можна було знайти більше ніде. Після підтвердження княгині Цзін староста погодився дозволити Цао повести всіх у туманний ліс. Спершу чимало селян опиралися цьому. Охоронці ж сказали, що вокоу вийшли з лісу. Невже не можна знайти печеру десь в іншому місці? Навіщо обов'язково лізти в цей небезпечний туманний ліс?

Кілька сімей не дуже повірили словам Цао. Серед них був один селянин, який часто розставляв пастки на узліссі, тому вважав, що добре знає навколишні ліси. Чоловіки цих кількох сімей порадилися між собою, повідомили старосту і відокремилися від основної групи.

Той селянин якось під час походу в гори потрапив під сильну зливу і сховався від неї в одній печері. Та печера могла вмістити щонайменше тридцять-сорок людей, і оскільки ці кілька сімей були в хороших стосунках, їм усім там цілком вистачило б місця. Проте та печера була трохи далекувато звідси, але, на щастя, вони мали встигнути до заходу сонця.

Усі інші вирішили повірити Цао. Насправді вони довіряли старості. Оскільки староста вважав, що Цао впорається, у них не було сміливості сумніватися, і їм залишалося лише йти за більшістю та повірити.

Цао повела всіх у густий білий туман лісу. В її очах цього туману наче й не існувало: вона чітко бачила, де треба повернути, а де є перешкоди. А от люди позаду неї могли бачити лише спину того, хто йшов перед ними, а все інше на більшій відстані ховалося в білому тумані. Щоб не зробити хибного кроку, селяни, від малого до старого, були зосереджені на сто двадцять відсотків, боячись хоч на мить відстати і залишитися в лісі.

Невдовзі Цао зупинилася перед скелею, вкритою зеленими ліанами. Білий туман тут здавався набагато рідшим. Вона озирнулася і перелічила свою сім'ю — всі були на місці! Мей Сян, яка стояла поруч із княгинею Цзін, наслідуючи її приклад, також перелічила людей, яких вони привели. Староста наказав голові кожної родини перевірити, чи всі їхні рідні на місці.

Цао обережно розсунула зелені ліани, що приховували вхід, і перед ними з'явився темний бездонний отвір. Отвір був настільки вузьким, що туди могла пролізти лише одна людина, та й то зігнувшись. Княгиня Цзін за допомогою Мей Сян вийшла з паланкіна. Юй Цао, будучи невисокою на зріст, дістала з кошика, який ніс її дядько, смолоскип, запалила його і тримала в руці.

Княгиня Цзін, побачивши це, поспішно сказала Мей Сян: «Вхід до печери вузький, тримати смолоскип небезпечно. Мей Сян, дістань перлину, що світиться в темряві, з моєї кімнати і дай Цао».

Справжня перлина, що світиться в темряві?! Юй Цао розширила очі від цікавості. Мей Сян обережно дістала з невеликого вузлика предмет круглої форми, загорнутий у шовк, розгорнула його і показала щось схоже на матову кришталеву кулю білого кольору. Вона простягнула перлину Цао і попередила: «Панно Юй, ця перлина — це подарунок нашого князя для княгині на знак кохання, будьте обережні, не впустіть її».

«Яка ж ти балакуча!» — княгиня Цзін дорікнула їй, а потім звернулася до Цао: «Не слухай її, просто тримай. Якщо тобі подобається — можеш залишити собі. Зрештою, всі речі з моєї кімнати в майбутньому належатимуть нашому третьому синові!»

Третій син? Юй Цао поспішно опустила голову, з усіх сил стримуючи сміх. Виявляється, у ван-цзюня є таке кумедне прізвисько. Вона помасажувала свої злегка зведені щоки, намагаючись надати обличчю серйозного виразу, і сказала: «Це ж вияв почуттів князя до вас, як я можу мати таке нахабство забрати це? Ваша Високосте, будьте обережні, йдіть слідом за мною, я буду показувати вам шлях».

Не давши княгині сказати ще щось, Юй Цао пірнула у вхід до печери. Княгині Цзін довелося підняти поділ сукні, зігнутися і обережно йти за Цао. Щойно вони опинилися в непроглядній темряві печери, звичайна на вигляд «матова кришталева куля» засяяла дивовижним світлом. Ніжне блакитне світло світило немов лампа на шістдесят ват, але було набагато м'якшим.

Світло перлини освітлювало площу приблизно у сім-вісім квадратних метрів. Юй Цао, маючи невисокий зріст, могла вільно йти попереду, лише злегка пригнувши голову. Вона час від часу озиралася, допомагаючи княгині Цзін піднімати поділ сукні, або підтримувала її за руку на нерівних ділянках. На щастя, княгиня була одягнена у зручний костюм для верхової їзди, а її волосся було зібране в просту зачіску без зайвих прикрас. Інакше, чіпляючись за все навколо, йти було б набагато важче.

Пройшовши всередину близько двадцяти метрів, печера поступово розширилася. Княгиня Цзін нарешті змогла випростатися. Мей Сян, яка йшла слідом, поспішно зробила крок уперед і допомогла княгині сісти на сусідній камінь, щоб перепочити.

За Мей Сян йшла родина Юй, а за ними — сім'ї старшої тітки Цао та старшого дідуся. Місце, де відпочивала княгиня Цзін, було зовнішньою печерою площею близько шістдесяти квадратних метрів. Воно було тьмяним і глибоким, а зі стелі час від часу капала вода, розбиваючись об каміння з тихим звуком.

Люди зовні продовжували заходити один за одним. Тим, у кого був занадто великий багаж, довелося розділити його на два-три менших вузли, інакше вони просто застрягли б у вході.

Староста, зайшовши в цю невелику зовнішню печеру, насупив брови і сказав Цао: «Цао, якщо тут має розміститися понад сто людей, боюсь, буде занадто тісно, навіть присісти ніде буде».

Юй Цао усміхнулася йому і відповіла: «Це лише одна з печер, усередині їх ще багато і вони набагато більші. Найбільша з них без проблем вмістить і триста людей. Ваша Високосте, ви відпочили?»

Княгиня Цзін витерла спітніле чоло, встала і з усмішкою сказала: «Не вважай мене такою вже слабкою. Тепер я можу на одному диханні піднятися від підніжжя гори до самих воріт вілли і навіть без чиєїсь допомоги».

Юй Цао тримала перлину в одній руці, а іншою підтримувала княгині за руку. Озирнувшись, вона сказала батькові: «Тату, старший дядьку, запаліть позаду смолоскип, щоб освітити шлях під ногами іншим. Так ми підемо швидше».

Не встигла вона закінчити фразу, як у печері пролунало чітке вовче виття, що рознеслося луною; через численні відлуння було неможливо визначити, з якого боку воно лунало.

Селяни позаду миттєво запанікували. Дехто з них одразу ж розвернувся і побіг назад, кричачи: «Вовки! У печері вовки!! Тікайте швидше!!»

Решта теж запанікували, і навіть Юй Хай напружено зробив крок уперед, ставши перед донькою та княгинею і прийнявши серйозну оборонну стійку. Не встигла Цао й слова сказати, як Чорний та Білий вибігли з хвоста колони. Вони поклали здобич, яку тримали в зубах, і, витягнувши шиї, видали гучне: «Ау-у-у!» Вовче виття вдалині на мить стихло, і незабаром у темряві печери з'явилися дві зеленуваті точки. Зелені вогники наближалися, і незабаром у світлі перлини з'явився величний сірий вовк із густою шерстю.

«О? Хіба це не той сірий вовк, якого Цао виростила для ван-цзюня?» — придивившись, староста впізнав його і поспішив заспокоїти селян: «Не панікуйте, цього вовка виростили люди, він не кусається!»

Юй Цао нахилилася і, ніжно погладивши сірого вовка по голові, сказала: «Да Хуей, у нашому селі трапилося лихо, і я привела сюди своїх односельців, щоб сховатися. Вибач, що турбуємо!»

Да Хуей кинув погляд на бурдюк із водою, що висів у неї на боці. Його намір був очевидний: жити тут можна, але треба заплатити оренду — розрахуватися цією духовною водою.

Чорний та Білий були дуже раді бачити свого вовчого батька. Особливо Чорний, який одразу ж обхопив шию Да Хуея двома передніми лапами і почав ніжно покусувати його за вухо. Да Хуей нетерпляче скинув його лапи і притиснув цього дурника двома передніми лапами до землі, тихо і загрозливо рикаючи. А Чорний подумав, що батько грається з ним, і радісно почав качатися по землі.

Ті, хто стояв позаду і бачив, як дві "собаки" родини Юй граються з цим вовком, повірили словам старости. Історія про те, як позаминулої зими, під час навали вовків, сірий вовк врятував життя Юй Хаю, давно розійшлася селом. Діти з родини Юй навіть запрягали цього сірого вовка в сани, і всі діти в селі їм страшенно заздрили. Повернувшись додому, вони багато разів із захопленням розповідали про це своїм батькам, дідусям та бабусям. Тож селяни нарешті заспокоїлися.