Розділ 366. Купівля людей
Дивлячись на фігуру старшої тітки, яка сильно схудла, Юй Цао дещо винувато прошепотіла: «У крамниці солінь усе добре, достатньо лише однієї людини, щоб наглядати, і через певний проміжок часу їздити в Тангу за товаром. А ось тут, у крамниці тушкованого м'яса, старшій тітці щодня доводиться тушкувати кілька сотень цзінів м'яса. Хоча інші, коли мають вільний час, приходять на допомогу, найважче все одно доводиться старшій тітці...»
Чжу Цзюньян поглянув на Юй Цао, яка і без того була худенькою, а тепер стала ще більше схожою на тонку зубочистку, з виразом обличчя, повним розчарування через її покірність долі: «Хіба не можна привести ще кількох людей на допомогу, скільки це може коштувати? Невже навіть цього шкода?»
Юй Цао похитала головою і з гіркою усмішкою відповіла: «Справа не в грошах, ти ж знаєш, що в нашій справі з тушкованим м'ясом найцінніше — це рецепт. Бізнес у нашій "Юйцзі" йде добре, і це неминуче приваблює людей із поганими намірами. Тому моя старша тітка краще сама трохи перевтомиться, ніж знову найматиме працівників».
Чжу Цзюньян подивився на неї з виразом обличчя, наче на ідіотку: «Коли це я казав про найм людей? Витратити гроші, щоб купити кількох служниць, не вимагатиме великих коштів! Якщо тобі шкода грошей, я куплю їх і пришлю тобі!»
Купівля людей? Вираз обличчя Юй Цао був таким, ніби вона побачила привида, сповнений жаху. Точно! Це ж не двадцять перше століття, торгівля людьми тут є законною, а в неврожайні роки повсюди продають синів і дочок... Купивши людину і підписавши контракт про продаж, вона стає вашим власним слугою. У цей час ставлення до слуг, які зрадили свого господаря, є досить суворим: навіть якщо їх забити до смерті, за це не потрібно нести жодної відповідальності.
Чжу Цзюньян злегка насупив брови, дивлячись на неї, здавалося, не розуміючи, чому в неї такий вираз обличчя, і запитав: «Тобі не потрібно хвилюватися. Купленим слугам, якщо захочеш платити щомісячну платню — плати, а якщо не захочеш — достатньо буде просто забезпечити їх триразовим харчуванням. Невже тобі навіть цих дрібних грошей шкода?»
Юй Цао зніяковіло посміхнулася і сказала: «Невже у вашому серці я така скупа людина? Справа не в грошах, а в тому... що я ніколи не думала, що настане день, коли і наша сім'я буде купувати слуг».
Чжу Цзюньян легенько дорікнув: «Подивися на свій нікчемний вигляд! Згодом я пришлю тобі кількох служниць! Коли ваш бізнес розростеться, звідки у вас візьметься стільки енергії, щоб робити все власноруч? Найкращий план — якомога раніше підготувати кількох помічників!»
«Так, так! Все ж таки ви, цзюньване, бачите речі ясно і далекоглядно. Велике спасибі за нагадування!! Ваша покірна слуга піде на кухню і приготує кілька фірмових страв, щоб віддячити вам...» — Юй Цао зробила підлесливий вираз обличчя, притаманний маленьким людям.
Чжу Цзюньян доторкнувся кінчиком пальця до її чола, легенько штовхнув назад і з усмішкою вилаяв: «Бешкетниця! В обід я не буду тут їсти, мені ще треба зайти до канцелярії префекта!»
«Тоді... ваша покірна слуга не буде затримувати вас, цзюньване, від важливих справ. Коли ви повернетеся зі столиці, ваша покірна слуга знайде час і приготує ще один глечик "Фо Тяо Цян", щоб віддячити за вашу велику милість!» — Цао, немов євнух із телесеріалів про династію Цін, обтрусила рукави і вклонилася.
Головний управитель Лю, що стояв збоку, скривив губи: якби панна Юй була чоловіком, то, увійшовши до палацу, вона точно змогла б зробити собі ім'я, адже вона на всі сто відсотків перейняла вираз обличчя та рухи тих палацових євнухів. Минулого разу, коли її викликали до палацу через справи Імператора, невже вона тільки цього там і навчилася? Панна Юй справді дуже дивна: будучи дівчиною, вона не вчиться манерам палацових служниць чи наложниць, а натомість переймає ці непристойні речі.
Минулого разу, коли вони їли "Фо Тяо Цян", людей було багато і порцій на всіх не вистачило. Особливо той великий вчений Юань, наче перевтілений голодний дух, не зважаючи на свій статус, шалено вихоплював їжу. Повернувшись, треба запитати канцлера Юаня: як би важко не було в сім'ї, не можна ж так погано ставитися до свого старого батька! Коли поруч такий гурман, як великий вчений Юань, хіба можна наїстися досхочу? Тому, зважаючи на "поступливість" Юй Цао, Чжу Цзюньян відчув на душі неабияку радість, і навіть його кроки під час відходу стали набагато легшими.
У другій половині дня знову була метушня, і коли настав час вечері, всі були настільки втомленими, що майже не мали апетиту. Вони лише зварили казан локшини, взяли трохи тушкованого м'яса та солінь з крамниці й абияк перекусили. Юй Цао бачила, що хоча від відкриття минуло лише три місяці, всі помітно схудли. Від такої тривалої високоінтенсивної праці з ранку до вечора навіть залізна людина не витримає! Це ще більше зміцнило її рішучість купити людей!!
«Управителю Юй, панна Юй тут?» — щойно вона відклала миску з рисом, як із переднього двору пролунав незнайомий голос. Юй Хай повернувся до села Дуншань, тому Юй Цао поспішно зібралася з духом і, тягнучи своє втомлене тіло, вийшла на передній двір.
Прибулий був одягнений у мантію кольору індиго, мав цапину борідку і хитрий вираз обличчя. Побачивши Юй Цао, гість усміхнувся: «Панно Юй, не знаю, чи пам'ятаєте ви цього нікчемного слугу? Ваш покірний слуга — управитель з дому пана префекта».
На обличчі Юй Цао з'явився вираз раптового осяяння: не дивно, що ця людина здалася їй знайомою, виявляється, вони бачилися під час передачі крамниці. Ця людина спочатку була управителем, який керував цією крамницею від імені пана префекта, здається, його прізвище було Сюй.
«То це управитель Сюй! Вже так пізно, цікаво, які будуть вказівки від пана префекта?» — Юй Цао подумки дивувалася меті його візиту в такий час, але ввічливо запитала.
Управитель Сюй відступив на крок убік, і лише тоді Юй Цао помітила, що за ним ідуть двоє чоловіків і дві жінки. Вираз її обличчя став ще більш розгубленим, і вона з нерозумінням подивилася на управителя Сюя.
Згадавши про мету свого приходу, управитель Сюй усміхнувся ще ширше і сказав: «Сьогодні в другій половині дня Його Високість Цзюньван завітав до резиденції нашого пана і розпитував про звідницю з найкращою репутацією в префектурному місті. Сказав, що хоче купити кількох людей! Ці четверо — слуги, яких Його Високість Цзюньван особисто вибрав для вас. Вони є однією родиною. Ті, що старші — подружжя: чоловікові тридцять три роки, жінці тридцять один. Двоє молодших: старшій дівчині-служниці п'ятнадцять років, хлопцю — тринадцять. Його Високість Цзюньван уже все перевірив: походження цієї родини чисте, всі вони звикли до роботи і можуть витримувати труднощі. Ви спочатку спробуйте їх у роботі, а якщо відчуєте, що вони не підходять, то продайте, і він вибере кількох корисних людей із резиденції Цзінвана та надішле їх сюди...»
Те, що Цзюньван Ян приділив цьому стільки уваги і особисто допоміг їм вибрати слуг, показувало, що родина Юй мала чималу вагу в його очах. Пан префект сказав, що з родиною Юй потрібно лише підтримувати хороші стосунки, і ні в якому разі не можна виявляти недбалість у ставленні до них.
Поки управитель Сюй говорив, Юй Цао безперервно спостерігала за цією сім'єю. Чоловік, хоч і не був високим на зріст, але мав кремезну статуру і виглядав досить сильним. Жінка виглядала простою і чесною; вона стояла там з опущеною головою, а її зчеплені руки ледь помітно тремтіли. Дівчина виглядала непогано: погляд ясний, а руки досить грубі — одразу видно, що вона звикла до важкої роботи. Той тринадцятирічний підліток ростом майже наздогнав свого батька і також виглядав добродушним та чесним.
«Можете сказати, чому ви продали себе в рабство?» — продати себе в рабство означало на кілька поколінь стати нижчими за інших, підкорятися чиїмось наказам, а до того ж нащадки не зможуть брати участь в імператорських іспитах, що дорівнювало знищенню майбутнього наступних поколінь...
Чоловік зробив крок уперед і відповів: «Мене звуть Хуан Дачуй, я живу в селі Ліньдачжуан, що більш ніж за сто лі на південь від префектурного міста. Спочатку в родині було десять му неродючої землі, чого ледве вистачало, щоб прогодуватися. Але цієї весни один з управителів у домі пана Вана з нашого містечка накинув оком на нашу доньку і захотів взяти її за наложницю. Ми не погодилися, і тоді той управитель знайшов групу місцевих хуліганів та негідників: вони розгромили наш дім, важко побили мого батька, а моя мати з горя злягла в ліжко».
«Минулого року був неврожай, уся родина ледве дотягнула до початку весни, і хто міг знати, що на нас звалиться ще й це лихо! Щоб вилікувати рани та хвороби моїх батьків, ми продали всю землю, що була в родині. Але мої батько і мати так і не змогли вижити. Влаштувавши їм похорон, щоб уникнути управителя родини Ван, я забрав усю свою сім'ю і прийшов до префектурного міста шукати притулку в родичів. Хто ж знав, що родичі невідомо коли переїхали. А той управитель родини Ван знову привів людей і наздогнав нас... Іншого виходу справді не було, тому ми й продали себе...»
Обличчя Хуана Дачуя було сповнене сорому — і за те, що він не зміг захистити свою родину, і за рішення, яке він прийняв.
«Тату! Це все провина твоєї доньки, це через мене родина зруйнована, а люди загинули. Твоя донька згодна стати наложницею того управителя Вана...» — миловидне обличчя дівчини було залите сльозами, очі були червоними, а обидва кулаки — міцно стиснутими.
«Замовкни! Скільки разів я вже казав, більше не згадуй про це! Хіба хоч одна з наложниць того управителя Вана мала хороший кінець? Якби батько заради виживання продав власну доньку, хіба він був би людиною?» — брови Хуана Дачуя були міцно зсунуті, а в очах виднівся смуток.
Дівчина подивилася на свого молодшого брата, який був навіть трохи вищим за неї, і гірко розридалася: «Але, якщо ми всі продамося в рабство, молодший брат не зможе продовжувати навчання. Його вчитель казав, що він має великий талант до навчання, і якщо він буде старанно вчитися, то хіба не зможе здобути науковий ступінь! Я не хочу через власні егоїстичні бажання погубити майбутнє свого молодшого брата!»
«Сестро! Більше нічого не кажи, хіба ми раніше не домовилися? Якщо моє майбутнє має бути оплачене твоїм життям, ти думаєш, моя совість буде чистою? Таке майбутнє мені й задарма не потрібне!» — не дивно, що його шкіра була трохи світлішою, ніж у решти членів сім'ї, а на руках не було стільки мозолів: виявляється, він кілька років навчався!
Юй Цао деякий час уважно спостерігала і зрозуміла, що люди, яких обрав для неї Цзюньван, були цілком надійними. Нарешті у неї з'явилася можливість вставити слово: «Може... ви ще раз усе обговорите і дасте остаточну відповідь?»
Той підліток Хуана Дачуя подивився на неї твердим поглядом і сказав: «Не потрібно нічого обговорювати, ваша родина вже купила нас, і контракт про продаж також підписаний. Відтепер наша сім'я з чотирьох осіб — це слуги вашої родини, ми готові виконувати ваші накази!»
Управитель Сюй поспішно подав контракти цих людей і сказав: «Звідниця сказала, що ці люди ще не дуже навчені, їхня мова та дії не відповідають правилам. Можливо... я заберу їх назад і заміню на інших людей для вас?»
Юй Цао взяла контракти, легенько похитала головою і відповіла: «Не потрібно! Вони цілком підходять!! Слухайте сюди: в нашій родині немає надто великих правил, але нам потрібні люди з правильним характером, які вміють працювати і слухаються наказів! Працюйте добре, і ми ніколи не обділимо вас. Але якщо будете ледарювати і хитрувати, вже вибачте, але ви повернетеся туди, звідки прийшли!»
Четверо людей покірно вислухали накази і заявили, що обов'язково будуть добре працювати. Управитель Сюй, виконавши своє завдання, попрощався і пішов першим.
«Хуане Дачуй, ти спочатку поїздиш кілька разів із моїм батьком, щоб ознайомитися з процесом. У майбутньому всі справи з перевезеннями до села Дуншань будуть передані тобі! Дружино Дачуя, ти спочатку будеш допомагати моїй старшій тітці з різними дрібними справами. Хуан Мей, ти поки будеш зі мною і допомагатимеш керувати крамницею солінь!»
«...Панно, а як щодо мене?» — тихо запитав Хуан Ху.
Юй Цао глянула на нього і сказала: «Мій молодший брат цього року щойно склав іспити на звання Сюцая, і поруч із ним немає хлопчика-слуги для навчання чи когось подібного. Через кілька днів ти поїдеш зі мною до Тангу, не знаю тільки, чи дозволяє Академія Жунсюань учням приводити з собою власних слуг».
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!