Золоті Поля

Юй Цао, тримаючи за руки обох хлопчиків, пішла за сірим вовком у темну печеру. На щастя, протягом цих років усе, що вона їла, пила, чим милася та що використовувала, містило воду з духовного каменя, тож її зір загострився; і хоча в печері було дуже темно, вона все ж могла нечітко розрізняти обриси навколо.

Йдучи, вона нагадувала обом хлопчикам дивитися під ноги, щоб не перечепитися через каміння. Вони йшли, спотикаючись, близько чверті години, поки сірий вовк, що показував дорогу, не зупинився.

Юй Цао кліпнула очима, намагаючись розгледіти місце, де стояв сірий вовк. Там був ще менший отвір, трохи вищий за половину людського зросту, куди вона і хлопчики могли пролізти, зігнувшись. Зсередини ледь чутно долинали звуки, схожі на скавуління тварини.

Сірий вовк заліз усередину, виніс звідти якусь чорну тваринку і поклав її біля ніг Цао. Цао присіла подивитися і побачила, що це повністю чорне вовченя. Цао здивовано зазирнула під живіт сірого вовка: "У тебе народилося маля? Щось воно на тебе не дуже схоже!"

У синьо-зелених очах сірого вовка промайнув зневажливий блиск: "Я ж самець, самець!" Потім він вильнув задом, знову заліз у печеру і виніс повністю біле вовченя. Отак, одне чорне, інше біле, і жодне не схоже на нього!

"Що це означає? Ти хвалишся переді мною, що в тебе є син і донька?" — припустила Юй Цао.

Сірий вовк знову зневажливо подивився на неї і похитав великою головою. Юй Цао згадала про свою післяобідню тривогу: невже цей розумний сірий вовк передбачив майбутні труднощі з полюванням і хоче, щоб вона допомогла йому вигодувати дитинчат?

"Вовче... ти хочеш віддати малят мені на виховання?" — Юй Цао, дивлячись у вічі сірому вовку, чітко промовляючи кожне слово, запитала його.

Сірий вовк із любов'ю подивився на двох вовченят і повільно кивнув. Мати вовченят кілька днів тому пішла на полювання і не повернулася, напевно, з нею сталося найгірше. Вовченята скавуліли від голоду. Здобич, яку приносив сірий вовк, була занадто твердою, щоб вовченята могли її їсти, тож вони вижили до цього часу, лише злизуючи кров з її поверхні.

Без материнського молока, лише на крові здобичі, двох вовченят не вигодувати. Сірому вовку залишалося лише безпорадно дивитися, як його діти стають дедалі слабкішими, не маючи жодного виходу. Хто б міг подумати, що сьогодні він знову зустріне ту людину, яка дуже давно дала йому випити смачної "води"; випивши кілька крапель тієї води, його фізичний стан значно покращився, а рани загоїлися набагато швидше. Отримавши здатність мислити, він інтуїтивно відчув, що ця людська самка зможе допомогти йому врятувати життя двом дітям.

"Друга сестро, може, поговоримо надворі? Тут занадто темно, Фан Пін боїться!" — Шітоу, не зізнаючись, що боїться сам, звалив провину на Лю Фан Піна.

А Лю Фан Пін, який довго був тут наче сліпий, теж відчував страх і підтакнув: "Так, так! Тут надто темно, дуже моторошно!"

Юй Цао підняла обох кволих вовченят і сказала хлопчикам: "Міцно тримайтеся за мій одяг, не загубіться. І ти, вовче, йди за нами!"

Пройшовши цілих півгодини, троє людей, один вовк і двоє вовченят нарешті вийшли з печери в секретну базу Юй Цао — приховану долину. Долину також не оминула біда: після нашестя сарани тут більше не було тих пишних квітів і густих дерев, що раніше, і виглядало все ще більш похмуро, ніж коли вона приходила сюди взимку. Зелена рослинність була з'їдена дочиста, залишилися лише нерівні гілки та стебла, оголивши страхітливу землю з гострим камінням. На щастя, той струмочок усе ще дзюрчав.

Двоє хлопців, знову побачивши світло, помітили в руках сестри чорне і біле щенят, і радісно застрибали навколо неї, щебечучи: "Друга сестро, звідки ці щенята, які милі! Дай мені потримати!"

Лю Фан Пін теж підстрибнув, простягаючи руки і кричучи: "Я теж хочу, я теж хочу!" Але його налякав сірий вовк, який ошкірився, захищаючи малят, тож хлопчик слухняно відступив убік, не зводячи очей з "білого щеняти" в руках Юй Цао.

Юй Цао опустила очі на двох вовченят: мабуть, їм ще не було й місяця, вони були такими худими, що можна було перелічити ребра. Вовченята вже розплющили очі: у чорного очі були чисто блакитного кольору, мов прозорі сапфіри. А в білого очі були сіро-карими, наче сяюче котяче око. Обидва малюки слухняно лежали на її долонях, з довірою дивлячись на неї двома парами великих милих очей. Адже від неї пахло так само, як і від їхнього тата.

Обидва вовченята були настільки кволими, що нерухомо лежали в неї на руках, не маючи сил навіть підняти голови. Якби вона прийшла на день-півдня пізніше, цим двом малюкам загрожувала б небезпека.

Юй Цао, обережно тримаючи вовченят, підійшла до струмка, крапнула краплю рідини з духовного каменя на долоню, додала трохи води зі струмка, щоб розбавити її, і піднесла до мордочок вовченят. Вода з духовного каменя виділяла аромат, ще привабливіший за вовче молоко, і двоє вовченят, які давно не їли, інстинктивно почали злизувати її язичками. Вода на долоні швидко зникла; Юй Цао більше не додавала її, бо вовченята були занадто кволими, щоб витримати велику кількість духовної енергії. Якщо дати їм занадто багато, ефект буде протилежним!

Протягом усього часу, поки вона годувала вовченят, сірий вовк сидів поруч із Юй Цао і з любов'ю не зводив очей з дітей. Його горло сіпнулося, але він усе ж таки стримався від спокуси випити води з духовного каменя.

По інший бік від Юй Цао сиділи навпочіпки Шітоу та Лю Фан Пін. Шітоу, дивлячись на виснажених вовченят, турбувався, чи зможуть вони вижити. Побачивши, як вовченята, випивши воду, з насолодою облизуються, він сказав: "Друга сестро, собачки, мабуть, голодні? Давай я наловлю риби і запечу для них!"

Особлива біла риба в струмку мала дуже ніжне м'ясо і була надзвичайно смачною; Шітоу любив її як запеченою, так і у вигляді супу. Цього разу, йдучи з сестрою на секретну базу, він спеціально взяв із собою глиняний горщик, щоб наловити трохи риби і забрати її додому.

Юй Цао лукаво подивилася на нього і відповіла: "Добре! Якщо, звичайно, ти зможеш її спіймати!"

Шітоу не терпілося спробувати, але, згадавши свої минулі невдачі при лові риби, він знічено сів назад і капризно промовив: "Я то не зможу спіймати, але ж у мене є ти, друга сестро! Друга сестро, давай я допоможу тобі потримати собачок, а ти піди налови побільше риби".

Юй Цао обережно передала вовченят брату. Цього разу сірий вовк не виявив жодної різкої реакції, а лише невідступно слідував за Шітоу, не зводячи очей зі своїх дітей.

Цао впіймала кілька коників у траві, розірвала їх на кілька частин, крапнула на них кілька крапель води з духовного каменя і поклала ці шматочки біля струмка. Лю Фан Пін з цікавістю запитав: "Друга сестро, ти робиш приманку для риби? Чи клюне на неї риба? А якщо вона не захоче їсти коників, що тоді?"

"Самий подивишся, чи буде їсти риба!" — щойно шматки коників опинилися у воді струмка, як підпливла зграйка білої риби. Кожна рибинка була розміром з долоню, довгаста, формою нагадувала вербовий листок.

Лю Фан Пін радісно потягнувся рукою, щоб зловити її, кричучи: "Риба, риба! Швидше, друга сестро! Швидше лови рибу!!"

Юй Цао з посмішкою спостерігала за його марними спробами зловити рибу руками і сказала: "Обережно! Не впади у воду. Почекай ще трохи, коли риби збереться більше, ми використаємо сачок".

Справді, дістатися до цієї секретної бази було нелегко, тому брат і сестра підготувалися ґрунтовно. Білої риби збиралося дедалі більше, вона скупчилася біля берега струмка, виблискуючи сріблястим, перловим блиском під променями сонця. Лю Фан Пін нетерпляче схопив сачок і занурив його в те місце, де риби було найбільше. За один раз він витягнув понад десяток рибин.

Лю Фан Пін радісно опускав рибу в глиняний горщик і примовляв: "Яка ж дурна ця риба, навіть не тікає, коли на неї сачком нападають! Мабуть, у цій долині немає хижаків, тож вони тут занадто розслабилися, так?"

Шітоу скривився і подумки відповів: "Якби не приманка від другої сестри, подивився б я, як вона не тікає! Я вже пробував ловити — якщо за дві години впіймаєш одну чи дві, то це вже великий успіх!"

Але Шітоу не вимовив своїх думок уголос. Він завжди знав, що його друга сестра приховує секрети, і його інтуїція підказувала йому, що якщо розказати ці секрети, це може зашкодити їй. Тому цей маленький хлопчик глибоко заховав цю таємницю у своєму серці, щоб захистити найулюбленішу сестру.

Двоє дітей: один стояв на березі, обіймаючи щенят і спостерігаючи, а інший з великим ентузіазмом ловив рибу. Юй Цао, побачивши, що навколо немає ніякої небезпеки, пішла прогулятися вздовж струмка. Багато пишних квіткових кущів, які були раніше, тепер перетворилися на голі стебла.

Вона пам'ятала, що хрещена казала, ніби тут є багато дуже рідкісних і цінних квітів. Яка шкода! Юй Цао полила коріння деяких квітів розбавленою водою з духовного каменя, але не знала, чи зможуть вони відрости наступного року. Вона ще сподівалася колись викопати партію і продати їх у префектурі або попросити хрещених батьків допомогти продати їх у столиці, щоб заробити кругленьку суму!

Долина була не надто великою, і вона, не поспішаючи, обійшла її менш ніж за годину. Ця долина з усіх боків була оточена горами, і лише один прихований вхід з'єднував її із зовнішнім світом; це було чудове місце для притулку. Якщо в майбутньому виникнуть якісь війни чи заворушення, це місце може стати справжнім раєм!

Юй Цао самій стало смішно від власних думок. Зараз мирний і квітучий час, люди живуть у спокої та злагоді, звідки взятися війні. До того ж, навіть якщо війна почнеться, то спершу на кордоні; поки вона дійде до села Дуншань, династія Мін, мабуть, уже впаде. Династія Мін має сильну армію і видатних полководців, тож у найближчі кількадесят років навряд чи спалахнуть війни.

Юй Цао й уявити не могла, що її випадкові здогадки стануть реальністю в недалекому майбутньому. Ця долина стане рятівником для жителів села Дуншань. Але це вже інша історія.

Після того, як Лю Фан Пін заповнив рибою глиняний горщик, що міг вмістити десять цзінів вина, троє дітей попрощалися із сірим вовком, пролізли через печеру, пройшли крізь ліс і повернулися додому біля підніжжя Західної гори.

Спускаючись з гори, вони зустріли майстрів, які працювали над будівництвом вілли в горах. Через нашестя сарани будівництво вілли принца Цзіна на Західній горі, яке вже було виконане на більше ніж половину, також довелося зупинити. Майстри хвилювалися про лихо у себе вдома, тож у них не було бажання залишатися на Західній горі.

Декілька днів тому принц Ян повернувся до столиці, забравши із собою і княгиню Цзін. Управитель, який наглядав за будівництвом вілли на Західній горі, був змушений особисто повернутися до столиці, щоб доповісти господарям про призупинення робіт.

Далека столиця також зачепила край нашестя сарани, і навколишні сільськогосподарські угіддя неабияк постраждали від комах, але порівняно з селом Дуншань, де після сарани не залишилося жодної травинки, тут ситуація була ще більш-менш нормальною — у найгіршому випадку просто зменшився врожай.