Золоті Поля

Пані Чжао все ще не наважувалася переступити через себе; у добрі часи вона насолоджувалася життям у рідній сім'ї, а тепер, коли стало нічого їсти, вона просто не могла змусити себе повернутися до села Дуншань. Вона справді не могла цього зробити! Але рідна сім'я була вкрай виснажена, кілька днів поспіль вони пили лише рідку баланду, і оченята Доудоу на очах ставали меншими від худорлявості. Вона як мати могла б з'їсти менше, але, дивлячись на вигляд своєї милої та слухняної дитини, яка була жовтою, худою та млявою, вона відчувала нестерпний біль у серці.

Якраз тоді, коли вона вагалася, чи варто повертатися до села Дуншань, її чоловік Юй Бо повернувся з префектурного міста. Побачивши, що їхня колись білолиця та повненька дитина тепер схудла і має гостре підборіддя, Юй Бо одразу звелів дружині збирати вузли, щоб повернутися до села Дуншань. Служницю, яка доглядала за Доудоу, пані сюцай (його мати) продала ще тоді, коли почався рік лиха. У власної сім'ї не було що їсти, де вже було брати зайве зерно, щоб утримувати сторонню людину?

Коли сім'я Юй Бо з трьох осіб повернулася до села Дуншань, пані Чжао лише тоді дізналася, що свекруха розлучилася зі свекром, і подумки вилаяла свекруху за те, що та не цінувала свого щастя. Якби свекор був удома, то десять лянів срібла, які щомісяця надсилав другий брат, цілком вистачило б сім'ї на їжу. А тепер ось як — нічого не залишилося, а дві родини посварилися, як вороги, і не спілкуються між собою.

Побачивши, що син із сім'єю повернулися, пані Чжао (бабуся) від радості зарізала єдину курку у дворі. Зерна для годування не було, курка не неслася, а тримати її — тільки марнувати вагу, тож краще було зарізати її, щоб зварити суп для сина та онуків. Жменя білого рису, яку вона берегла для особливих випадків, також пішла в казан, щоб зварити кашу для її дорогоцінного онука.

Курячий суп і рисова каша дісталися лише Юй Бо та Доудоу, решта могли тільки дивитися. Пані Лі одразу ж обурилася і голосно заявила: «Мій чоловік щодня виходить у море ловити рибу, долаючи вітри та дощі, і зароблені ним гроші утримують усю сім'ю, чому ж ми, подружжя, не можемо цього їсти? Це нечесно! Якщо ти так піклуєшся про сина, давай розділимо майно! Мамо, живіть разом із сином!»

Пані Чжао в люті посунула кошик із коржами з грубого зерна і, люто дивлячись на пані Лі, сказала: «Ти, баламутка, підбурюєш свого чоловіка приховувати гроші; я знаю, що ви приховуєте принаймні половину грошей, зароблених на продажі риби! Ледача потвора, щодня спиш доти, доки сонце не підніметься високо, а під час їжі їси більше за всіх. Хочете розділити майно? Добре! Всі троє — геть звідси, живіть окремо!»

«При поділі майна все має бути справедливо! Коли Юй Хай відділився, йому виділили кілька напіврозвалених будинків. Чому ж, коли приходить черга нам, нам не виділяють житла? Мамо, Дашань також народився від тебе, ти не можеш у всьому підтримувати лише молодшого сина!» Пані Лі була не такою поступливою, як пані Лю, і про те, щоб їх вигнали, не могло бути й мови!

Пані Чжао не стала з нею сперечатися, а пильно подивилася на старшого сина і запитала: «Дашаню, що ти про це думаєш? Ти теж хочеш відділитися?»

Юй Дашань звик до того, що мати його пригнічує, і, побачивши її лютий погляд, лише поворушив губами, опустив голову і не наважився вимовити ні слова. Пані Лі від злості боляче вщипнула його за руку.

Юй Дашань набрався сміливості і боязко промовив: «Мамо, утримувати вас — це мій обов'язок. Але утримувати сім'ю молодшого брата — у мене немає такої можливості! До того ж, ви занадто упереджені, у всьому потураєте сім'ї молодшого брата, а наш Хей — теж ваш рідний онук, щодня так важко працює на пристані, але я не бачив, щоб ви приготували для нього хоч щось смачненьке для підтримки сил...»

Почувши це, пані Чжао зрозуміла, що навіть цей чесний син під впливом дружини віддалився від неї, і подумала про те, як вона, стара жінка однією ногою в могилі, зможе забезпечити навчання та іспити свого улюбленого сина, якщо старший син справді відділиться.

Пані Чжао почала голосити: «Дашаню! Я виростила тебе з таким трудом, у найважчі часи в мене ніколи не виникало думки покинути тебе. Тепер, коли ти виріс, став самостійним, ти збираєшся кинути свою матір, так?»

«Мамо, я не збираюся вас кидати...» — Юй Дашань усе ще був слухняним сином і поспішно сказав.

Пані Чжао плеснула себе по ногах, витерла ніс і продовжила: «То що ти маєш на увазі? Твій молодший брат у префектурному місті голодує, став схожим на жменю кісток. А ще Доудоу, яка раніше була такою білолицею дитиною, тепер схудла так, що на ній немає ні грама м'яса. Вони — твій рідний брат і рідний онук, а ти ще висуваєш їм претензії?»

Юй Дашань глянув на молодшого брата, який схуд, і на онука, який зі страху забився в обійми дружини молодшого брата, і, засоромившись, опустив голову.

Побачивши, що син кається, пані Чжао вирішила діяти, поки кувати залізо гаряче: «Наступної весни твій брат ітиме на іспит. Якщо складе на сюцая, одразу піде на осінній іспит, а склавши його — стане паном цзюйренєм. Пан цзюйрень може купити посаду...»

«Мамо, я не буду купувати посаду, я хочу своїми силами скласти іспити: іспит у столиці та палацовий іспит. Я не гарантую перший розряд, але принаймні третій розряд здобуду. З третім розрядом, як випускник інституту, я отримаю призначення від імператорського двору!» — впевнено заявив Юй Бо.

Почувши це, пані Чжао одразу розпливлася в усмішці: «Так! Мій син такий амбітний! Цілими днями ти добре харчуйся вдома, ти став таким виснаженим. Хоча, це навіть додало тобі якогось зворушливого шарму...»

Наступного ранку Юй Бо разом із дружиною та дитиною повільно попрямував до західної частини села. Його довгий халат був дуже помітним у селі. Селяни, які розмовляли під деревом, побачивши його, навперебій віталися: «О, це не син із родини Юй? Повернувся з префектурного міста?»

«Це Доудоу? Вже такий великий. За ці два роки помітно виріс!»

«Це ви йдете провідати свого батька? Бо все ще доволі шанобливий!»

…

Юй Бо з усмішкою і ввічливо відповідав на вітання односельців. Пані Чжао просила дитину називати всіх «дідусями» та «бабусями». Селяни хвалили Юй Бо за його успіхи, а Доудоу — за ввічливість…

Пройшовши через усе село Дуншань, сім'я з трьох осіб дісталася підніжжя Західної гори. Здалеку вони побачили високі мури старого маєтку Юй та ворота з синьої цегли та червоної черепиці. Пані Чжао із заздрістю нахилилася до дитини і сказала: «Доудоу, дивись! Це дім твого другого дядька! Пам'ятаєш братика Шитоу і сестричку Цао? Скоро ти їх побачиш».

Доудоу кліпнув великими очима і тихо сказав: «Пам'ятаю сестричку Цао, її рибний суп був таким смачним!» При цьому він ще й прицмокнув губами.

Пані Чжао трохи гірко всміхнулася, клацнула його по носі і сказала: «Ти справді справжній гурман!»