Золоті Поля

— Погода стає теплішою з кожним днем, краще не зберігати її занадто довго. Сьогодні я хочу дати скуштувати цю качку третьому паничу Чжоу, якщо вона йому сподобається, ми обговоримо співпрацю! — з легкою усмішкою сказала Юй Сяоцао.

— Добре, добре! Тітка не затримуватиме тебе, повертайтеся швидше, тітка чекатиме на добрі новини! — Мао-ши була дуже здивована, що Сяо-Цао так швидко придумала новий рецепт, і сподівалася, що власник «Чженьсю» зацікавиться ним, щоб вона могла вигідно продати своїх качок.

Попрощавшись із Мао-ши, сестри погнали віслюка до виїзду з села під цокіт копит.

— Ой! Хіба це не двійнята родини Да-Хая! Куди зібралися? Якщо в місто, то підвезіть тітку! — Цей фальшивий голос був неприємним для вух.

Сяо-Цао придивилася і впізнала Сюн-ши, яка завжди крутилася біля її тітки Лі-ши (дружини старшого дядька). Прізвище їй дуже пасувало (Сюн означає «ведмідь»): вона була кремезною, смаглявою і грубою, навіть ведмідь виглядав би привабливіше!

Як то кажуть, подібне притягує подібне. Сюн-ши, як і Лі-ши, була лінивою, жадібною пліткаркою, яка любила обговорювати людей поза очі. Через це майже всі жінки в селі мали з нею конфлікти. Окрім Лі-ши, у всьому селі Дуншань важко було знайти когось, хто б з нею розмовляв.

Сяо-Цао щиро не хотіла її підвозити, не тільки через її характер, а й через те, що боялася, що її вага у понад двісті цзінів (100 кг) виснажить їхнього віслюка Сяо-Хуея.

Однак вони були односельцями, і якщо не підвезти, ця жінка розпускатиме плітки про їхню сім'ю. Сяо-Цао вичавила фальшиву усмішку і сказала:

— Тітко Лю, сідайте!

Сюн-ши погодилася і видерлася на віз ззаду, від чого Сяо-Хуей ледь не перекинувся. Віслюк, наче людина, озирнувся і видав кілька звуків «і-а, і-а», ніби протестуючи.

— Це той напівдохлий віслюк, якого ви купили минулого разу? Живучий, вижив-таки! Але все одно занадто худий, для роботи не годиться! — Сюн-ши замість того, щоб подумати про свою вагу, почала критикувати віслюка Сяо-Цао за слабкість. Справді, унікальна жінка.

Сяо-Лянь, яка завжди говорила прямо, відповіла:

— Скільки коштує сильний мул? Тітко Лю, якщо ви позичите нам гроші, ми купимо нового віслюка для воза...

— Е-е... — Сюн-ши поперхнулася, помовчала і сказала: — Якби в мене були зайві гроші, я б сама купила, навіть без воза, щоб їздити до батьків верхи!

Сяо-Цао подумала: «З вашою фігурою, не те що віслюк, навіть найсильніший кінь навряд чи витримає!»

Сюн-ши продовжила:

— До речі, ваша сім'я продає і тушковані страви, і овочі, мабуть, заробили купу грошей! У селі всі знають, що другий син родини Юй завів знайомство з багатіями в місті. Навіть того, що просочиться крізь їхні пальці, вам вистачить на все життя. Навіщо позичати гроші на віслюка у мене?

Юй Сяоцао не хотіла з нею розмовляти і непомітно смикнула Сяо-Лянь за одяг, натякаючи, щоб та мовчала. Але Сюн-ши зовсім не розуміла натяків і продовжувала:

— Сяо-Лянь, навіщо ви їдете в місто?

Сяо-Цао байдуже відповіла:

— Нічого особливого! Купити спеції для тушкованих страв.

Сюн-ши не вгавала:

— Продаж тушкованих страв приносить гарний прибуток, еге ж? Твоя тітка казала, що в день виходить не менше ста мідяків. Це ж три-чотири ляни срібла на місяць? Ого-го! Навіть староста села, мабуть, не такий багатий, як ваша сім'я.

Старший син старости торгував, подорожуючи країною, і заробив трохи грошей. Молодший син, ставши сюцаєм (вченим), отримав посаду писаря при колишньому повітовому начальнику. У сім'ї було понад сто му родючої землі, вони були найбагатшими в селі. Порівнюючи сім'ю Юй зі старостою, Сюн-ши ставила їх у небезпечне становище!

Юй Сяоцао насупилася і невдоволено сказала:

— Страва за один мідяк, якщо відняти витрати, скільки там залишиться прибутку? Ледве вистачає на щоденні витрати. Ось ми їдемо в місто купити приправи і спеції, кожного разу витрачаємо більше одного ляна срібла! Цих спецій не вистачає навіть на місяць! Тітко Лю, порахуйте, скільки ж там заробітку?

Очі Сюн-ши забігали, і вона запитала:

— Потрібні ще й спеції? Які саме? Розкажи!

Юй Сяоцао скоса глянула на неї і рішуче відрізала:

— Це секретний рецепт, вибачте, не скажу!

Сюн-ши щось пробурмотіла і невдоволено скривила губи. Вона давно зазіхала на секретний рецепт тушкованих страв родини Юй. Відколи вона дізналася, що Чжан-ши (бабуся Сяо-Цао) викрала рецепт у Сяо-Цао, вона не раз намагалася вивідати його у безглуздої Лі-ши.

На жаль, рецепт залишався в руках Чжан-ши, яка, навіть не маючи змоги вести бізнес, не збиралася віддавати його іншим. До того ж, ходили чутки, що рецепт купив ресторан «Чженьсю». Чжан-ши, хоч і виглядала грізною вдома, насправді була боягузкою. Вона боялася, що якщо розкриє рецепт, могутня родина Чжоу, яка мала великий вплив у Тангу, покарає її. Тому вона таємно спалила рецепт. Сюн-ши, звісно, нічого не змогла дізнатися.

Хоча Сюн-ши виглядала як родичка ведмедя, вона була зовсім не дурною, а навпаки, дуже хитрою. Зрозумівши, що від Лі-ши нічого не дізнається, вона вирішила спробувати вивідати інформацію у сестер Сяо-Цао, думаючи, що дітей легко розговорити. Але Сяо-Цао однією фразою відшила її. Сюн-ши подумки прокляла всіх предків родини Юй до восьмого коліна.

Далі, що б не казала Сюн-ши, сестри ігнорували її, і вона перестала напрошуватися на неприємності. З такими людьми, як Сюн-ши, треба поводитися саме так: чим більше звертаєш увагу, тим більше вони нахабніють, краще просто ігнорувати!

Біля міської брами Тангу сестри висадили Сюн-ши під приводом того, що їм не по дорозі! Сюн-ши все ж настирливо запитала, коли вони повертатимуться, щоб знову підсісти.

Сяо-Цао відповіла:

— Ми пробудемо в місті цілий день і повернемося лише ввечері, коли заберемо брата. Якщо у вас справи, тітко Лю, можете повернутися до обіду возом із сусіднього села...

— Нічого! У мене немає термінових справ! Домовилися, я чекатиму біля брами ввечері, поїду з вами! — Жартуєте? Проїзд на возі з сусіднього села коштує один мідяк. За один мідяк можна купити велику парову булку, Сюн-ши не збиралася витрачати гроші!

Сестри спочатку пішли на ринок, купили приправи для тушкованих страв. Сяо-Цао спеціально обійшла кілька крамниць, щоб зібрати всі спеції для качки в розсолі, а також купила на ринку двох вгодованих качок і попрямувала прямо до «Чженьсю».

— Панночко Юй, як ви знайшли час приїхати в місто? — Головний управитель «Чженьсю», побачивши Юй Сяоцао, засяяв, як при зустрічі з богом багатства. Помітивши качок у її руках, його очі блиснули, і він поспішив забрати їх у неї.

Юй Сяоцао хотіла щось сказати, але її перебив знайомий голос позаду:

— Управителю Чжоу, чи є вільні приватні кімнати на сьогодні?

Управитель Чжоу з ніяковою усмішкою почав вибачатися:

— Вибачте, директоре Юань! Приватні кімнати на сьогодні забронювали ще два дні тому. Може... я запишу вас на найближчу вільну дату?

— Немає кімнат... то хоч смажену курку можна купити? Виділіть одну для старого, це ж не проблема? — Прийшов справжній гурман — великий учений Юань Синянь. З ним був потенційний маленький гурман Юань Юньсі.

Управитель Чжоу виглядав стурбованим. Тільки товстун Ван на кухні вмів готувати справжню смажену курку. Він працював з ранку до ночі і міг приготувати щонайбільше п'ятдесят-шістдесят курей. Окрім тих, що йшли в приватні кімнати, решта тридцять вже давно були замовлені.

Але директору академії «Жунсюань», видатному вченому свого часу, треба було догодити. Управитель Чжоу завагався і сказав:

— Може... почекаєте до вечора? Я попрошу товстуна Вана залишитися понаромово і приготувати для вас одну!

Юань Синянь хоч і був гурманом, але не був нерозумним. Він із жалем сказав:

— Та не треба, старий Ван і так зайнятий! Не буду додавати йому роботи! Запишіть мене на смажену курку, коли буде найближча вільна. І кімнату теж забронюйте, тоді зможу з'їсти дві курки! Ех, коли ж цей старий Ван вивчить учня!

Юань Юньсі виглядав розчарованим, але був готовий до цього:

— Дідусю, я ж казав! Кімнати в «Чженьсю» треба бронювати заздалегідь, приходити в той же день марно!

Юань Синянь вирячив очі і пирхнув:

— Сьогодні ж просто видався вільний час! Думав, пощастить, як сліпому коту зловити дохлу мишу... Схоже, дохлу мишу не так просто знайти, хе-хе!

Раптом погляд директора Юаня зупинився на двох ідентичних дівчатках:

— Ого? Хіба це не... хіба це не сестра Юй Фана? Та дівчинка, що так смачно готує! Невже я з голоду в очах двоїться? Чому тут дві сестри Юй Фана?

Юань Юньсі, з серйозним виразом на красивому обличчі, нагадав:

— Дідусю, вони близнючки. Просто схожі!

— А! Точно, я й забув, що вони двійнята, думав, з голоду запаморочилося! — Юань Синянь розсміявся, погладжуючи бороду. — Хто з вас готує краще? Тушковані свинячі кишки, які ви принесли минулого разу, були незабутніми. Навіть майстерність старого Вана далеко не дотягує до Юй-дівчинки...

— Директоре Юань, ви перебільшуєте! Я просто трохи вмію готувати маринад, як я можу зрівнятися з шеф-кухарем Ваном, який десятиліттями вдосконалював свою майстерність? — Юй Сяоцао відчувала симпатію до цього «гурмана-винищувача» і відповіла з усмішкою.

Юань Синянь схвально кивнув:

— Не пихата і не нетерпляча, маєш потенціал стати відомим кухарем! Якби ти працювала кухарем у «Чженьсю», я б приходив сюди щодня, на кожну трапезу...

— Дідусю, вашої зарплатні вистачить, щоб щодня їсти в ресторані? — втрутився Юань Юньсі, руйнуючи плани діда.

— Якщо моєї зарплатні не вистачить, є ж твій батько! Син повинен шанувати батька, хіба ні? Не вірю, що нинішній прем'єр-міністр не може прогодувати мене! — Юань Синянь вирячив очі і пирхнув.

Потім його погляд впав на качку в розсолі в руках Сяо-Цао, яка все ще усміхалася, і його очі загорілися:

— Юй-дівчинко, що це в тебе в руках? В'ялена качка?

У цей час зайве м'ясо птиці та рибу часто в'ялили на вітрі, що було дещо схоже на качку в розсолі.