Золоті Поля

Вранці червоне сонце повільно піднімалося з місця, де море зливалося з небом. Морський вітерець легенько піднімав хвилі, які ніжно хлюпали об золотистий пісок. Був час відливу, і працьовиті жителі рибальського села, гукаючи друзів та родичів, брали інструменти і йшли до моря збирати дари моря.

Весняна морська вода була прохолодною, омиваючи босі ноги рибалок. Безкорисливе море годувало покоління за поколінням рибалок. Зараз узбережжя, немов скарбниця, було всіяне незліченними дарами моря, що чекали, коли рибалки їх знайдуть.

— Сяо-Цао! Сяо-Цао! — дзвінкий голос Чжоу Шаньху перелетів через високу огорожу і потрапив у двір родини Юй. Невдовзі біля воріт з'явилася тендітна фігурка дівчинки. Сяо-Цао і Сяо-Лянь, які працювали на городі, одночасно подивилися на неї.

Чжоу Шаньху, побачивши два майже однакові обличчя, спершу розгубилася, закліпала великими очима, потім сухо засміялася і сказала:

— Сяо-Лянь теж удома! Це ще краще!! У мене для вас гарна новина!

Сяо-Лянь усміхнулася:

— Що за новина, що ти така весела? Твоя мама і тобі знайшла гарного нареченого?

Старша сестра Чжоу Шаньху, Чжоу Лінлун, минулого місяця заручилася з сином власника бакалійної крамниці в місті. Власник крамниці, як і батько Чжоу Лінлун, колись був мандрівним торговцем. Маючи гнучкий розум, він швидко накопичив капітал і орендував крамницю в місті.

Власник крамниці і батько Чжоу Лінлун були добрими друзями, і їхні родини мали тісні стосунки. Тепер товари, які продавала родина Чжоу, майже всі бралися з тієї крамниці. У тій родині був син, ровесник Чжоу Лінлун, вони знали одне одного з дитинства, хлопець був порядним і гарним. Те, що родини поріднилися, було цілком природним. Чжоу Лінлун тепер сиділа вдома, вишиваючи посаг і чекаючи весілля, а Чжоу Шаньху не могла всидіти на місці і часто бігала до Юй Сяоцао, роздуваючи будь-яку дрібницю до вселенських масштабів.

Чжоу Шаньху була на рік старша за Сяо-Цао та її сестру, і в десять років уже знала, що таке сором. Вона почервоніла, зиркнула на Сяо-Лянь і сказала:

— Сяо-Цао, ти тільки й знаєш, як мене кривдити! Я поскаржуся тітоньці Юй!

Сяо-Цао, яка збирала овочі, відчула себе без вини винуватою, скривила губи і сказала:

— Шаньху, перш ніж скаржитися, може, варто розібратися, на кого саме? Відколи ти зайшла, я й слова не промовила. Як я могла тебе скривдити?

Лю-ши, яка складала овочі в кошик, лагідно всміхалася, дивлячись на трьох дівчаток, схожих на квіткові пуп'янки. Їй було приємно на них дивитися.

Почувши це, Чжоу Шаньху зрозуміла, що знову переплутала сестер, і ніяково засміялася:

— Ой! Ви так схожі, я знову помилилася! Сяо-Лянь, чому і твій язик став таким гострим?

Ну от! Це означає, що зазвичай у Сяо-Цао язик гострий! Сяо-Цао миттю дала відсіч:

— Хоч ми з Сяо-Лянь близнючки, але не зовсім однакові. Твоя сестра ніколи не помилялася! Схоже, твій IQ викликає занепокоєння!

— IQ? Що таке IQ? — Чжоу Шаньху по-дурному вирячила очі.

Сяо-Цао зірвала листок салату, легенько струсила з нього землю і зневажливо сказала:

— Навіть якщо скажу, ти не зрозумієш! Все одно у тебе цієї штуки немає, навіщо питати?

Сяо-Лянь поруч аж заходилася від сміху. Чжоу Шаньху нарешті зрозуміла, що Сяо-Цао точно не сказала про неї нічого хорошого, надула щоки і сказала:

— Сяо-Цао тільки й знає, як знущатися. Сяо-Лянь, скажи мені, що таке IQ?

Сяо-Лянь вказала на свою голову і, сміючись, відповіла:

— Сама подумай!

Чжоу Шаньху насупила брови, намагаючись зрозуміти, а потім з осяянням і обуренням вигукнула:

— Ах ти, Юй Сяоцао, ти кажеш, що я безмозка! Я не дурна, я дуже розумна!!

Лю-ши, бачачи, як дівчатка галасують — весело, звісно, але боячись, що донька розсердить подругу, поспішила втрутитися:

— Сяо-Цао! Більше не ображай Шаньху, чуєш? Шаньху, а яку новину ти хотіла розказати?

Чжоу Шаньху ляснула себе по чолу і голосно вигукнула:

— Ой! Ледве не забула про головне! Сяо-Цао, лікар Сунь із «Тунженьтану» особисто приїхав у наше село і каже, що скуповує морські кишки (хайчанцзи) за високою ціною!

Сяо-Лянь здивовано запитала:

— Морські кишки? Навіщо йому ця гидота? Невже морські кишки теж є ліками?

Сяо-Цао, яка вивчила чимало медичних книг разом із дідусем Ю, одразу підхопила:

— Морські кишки ще називають піщаними черв’яками (шачун). Вони холодні за природою, солодкі й солоні на смак, мають властивість живити інь, знижувати жар, очищати легені та зміцнювати організм. У медичних книгах написано, що піщані черв’яки найкраще підходять при припливах жару, нічній пітливості через нестачу інь, кашлі та астмі через слабкість легень, задишці та мокротинні, а також при недостатній кількості молока у жінок після пологів. Для лікування туберкульозного кашлю, неврастенії, слабкості селезінки у дітей або сухості рекомендується пити суп із піщаних черв’яків, пісного м’яса та імбиру. Оскільки піщані черв’яки живлять інь і зміцнюють нирки, каша з них добре допомагає дітям, які часто мочаться вночі через слабкість нирок...

— Ого! Морські кишки такі корисні, не дивно, що «Тунженьтан» купує їх по сто мідяків за цзінь (0,5 кг)! Сяо-Цао, Сяо-Лянь, ходімо швидше! А то найкращі місця займуть! — не договоривши, Чжоу Шаньху вітром полетіла додому по інструменти.

Сяо-Лянь скривила губи, не надто оптимістично зауваживши:

— Морські кишки не так просто копати, вони ховаються під піском. Тільки відчують найменший рух — одразу зариваються глибоко, можна довго копати і не зловити жодного!

Лю-ши подивилася на своїх доньок і з усмішкою сказала:

— Підіть із Шаньху, подивіться! Хоч розвієтеся.

Обидві доньки зазвичай або поралися на городі, або продавали тушковані страви на пристані, рідко маючи нагоду поспілкуватися з ровесниками. Лю-ши і пишалася своїми розумними доньками, і шкодувала їх. На щастя, тепер нога батька загоїлася, старший син одужав, і в родині вже не потрібно було розриватися на частини. Час і дівчаткам відпочити, поспілкуватися з подругами.

Юй Сяоцао зацікавилася копанням піщаних черв’яків. Вона знала, що, крім лікувальних властивостей, вони мають високу поживну цінність і чудовий смак, якщо їх правильно приготувати. Хоч піщані черв’яки не такі дорогі, як морські огірки, акулячі плавці чи морські вушка (абалони), але їхній ніжний, хрусткий і свіжий смак перевершує навіть ці делікатеси.

Вона з ентузіазмом узяла маленьку лопатку, яку зробив їй тато, відро і покликала Сяо-Лянь піти до моря. Сяо-Лянь, бачачи рідкісне піднесення сестри, пішла з нею.

Чжоу Шаньху вже чекала неподалік зі своїм кошиком, а поруч із нею стояв її брат Чжоу Шаохуа, який рідко бував удома. Чжоу Шаохуа був приблизно одного віку з Цянь Венем і третім паничем Чжоу. Можливо, через те, що він постійно подорожував із батьком, його шкіра була темнішою, а характерні риси обличчя родини Чжоу додавали йому віку, роблячи схожим на маленького чоловіка. Звісно, до Чжао Ханя йому було далеко!

Ех! Брат Хань поїхав у столицю понад десять днів тому, і вона справді трохи сумувала за часами, коли він був поруч!

— Швидше, швидше! Якщо «Тунженьтан» набере достатньо, ми дарма старатимемося! — Чжоу Шаньху мала жвавий характер і щебетала, як горобчик.

Підганяні Шаньху, четверо дітей швидко дісталися моря. На узбережжі вже метушилося багато людей.

— Ой! Вода така холодна!! — Чжоу Шаньху, взута в солом’яні сандалі, одразу намочила ноги і почала скаржитися.

Сяо-Цао була взута в чоботи з оленячої шкіри, які допоміг дістати третій панич Чжоу. Чоботи були якісні і зовсім не пропускали воду. Але мочити їх у морській воді було трохи шкода. Сяо-Лянь була в чоботях із акулячої шкіри, які теж добре захищали від води.

Чжоу Шаньху із заздрістю подивилася на сестер і прошепотіла братові:

— От якби тато спіймав акулу і зробив мені чоботи!

Чжоу Шаохуа тихенько засміявся:

— Не мрій! Ходімо туди, там менше людей!

Юй Сяоцао ніколи не копала піщаних черв’яків, тому почала хаотично копати лопаткою. Сяо-Лянь, сміючись, зупинила її:

— Є секрет, як копати морські кишки, не можна просто так копати. Спочатку треба знайти нірку. Дивись, на піску є такі маленькі купки — це нори морських кишок. Коли копаєш, треба ступати тихо і копати швидко, інакше черв’як відчує рух і зариється глибоко. І не копай прямо вниз, треба під кутом.

Сяо-Цао взяла лопатку і почала щосили копати вказану нірку. Викопавши глибоку яму, вона нарешті дістала товстого піщаного черв’яка. Він був слизький, схожий на розжирілого дощового черв’яка, і виглядав досить моторошно.

— Ми наробили багато шуму, тому цей черв’як зарився так глибоко. Давайте розійдемося і будемо копати обережно! — Сяо-Лянь поклала черв’яка у відро Сяо-Цао і пішла з кошиком в інший бік.

Сяо-Цао пішла вздовж берега і невдовзі знайшла ще одну нірку. Вона поставила відро, почала копати, зробила глибоку яму, потім лягла на пісок, притиснувшись обличчям до поверхні, і простягнула руку якомога глибше. Уся в піску, вона нарешті витягла черв’яка, який намагався втекти.

Як же важко! От якби черв’яки самі вилазили... Стоп! Хіба у неї немає «чіта» — Маленького Небесного Каменю?

[Пф! Знову даєш мені такі примітивні завдання! Це образа моєї божественності!!] — П’ятиколірний камінь на зап’ясті Сяо-Цао засяяв золотистим світлом і повільно перетворився на миле мініатюрне кошеня. Воно задерло голову і гордо походжало по піску.

Сяо-Цао торкнулася його голівки брудною від піску рукою, але кошеня зневажливо відштовхнуло її лапою, вирячивши золоті вертикальні зіниці і верескнуло:

[Як брудно! Ти посміла торкнутися моєї священної шерсті такими брудними руками! Зовсім не поважаєш божественний камінь!!]

— Брудно? Ну, трохи брудно, скупаєшся — і станеш чистим! — Юй Сяоцао хитро всміхнулася і, скориставшись неуважністю кошеняти, схопила його за загривок і щосили кинула в море.

[Юй! Сяо! Цао!! Я змушу тебе пошкодувати про це!!] — Золоте кошеня, не маючи змоги використати магію на очах у людей, полетіло параболою в море.