Золоті Поля

— Годі вже! Припини ці огидні кривляння, ти поводишся як ніженка! — Юй Сяоцао зиркнула на Третього молодого пана Чжоу, який вдавав, ніби витирає хустинкою «крокодилячі сльози», і не втрималася від чергової шпильки.

Третій молодий пан Чжоу схопився за серце і з очима, повними сліз, подивився на неї з докором, ніби звинувачуючи її в кам’яному серці!

Юй Сяоцао, подумки закінчивши підрахунки, невимушено махнула йому рукою і сказала:

— Перестань прикидатися! Хіба пів цзіня сушених делікатесів на місяць — це проблема? Я повернуся і поговорю з батьком. Ти ж знаєш, мій тато — майстер своєї справи в морі, для нього немає нічого неможливого!

Сльози в очах Чжоу Сюя миттєво випарувалися, жалюгідний вигляд зник безслідно. Він з довірою подивився на неї і кивнув:

— Після твоїх слів мені стало набагато спокійніше! Сяоцао, ваша родина — справді мої рятівники, моя щаслива зірка...

— Гаразд, гаразд! Я вже вдома, тож іди займайся своїми справами. До речі, відколи потрібно починати постачання? — діловито запитала Юй Сяоцао.

На обличчі Чжоу Сюя знову з'явилася тривога:

— З наступного місяця після отримання статусу придворного постачальника, тобто з наступного... Зараз вода в морі ще досить холодна, не найкращий час для занурень, тож дивись...

Юй Сяоцао подумки порадилася з Божественним Каменем, після чого махнула рукою і сказала:

— Добре, зрозуміло! На початку наступного місяця приїжджай до мене за морепродуктами...

Чжоу Сюй невпевнено запитав:

— Чи зможе дядько Юй витримати занурення в таку пору? Сяоцао, я не хочу, щоб через справи моєї родини з дядьком чи твоєю сім'єю щось сталося...

Сяоцао була зворушена цими словами, але зовні залишилася спокійною:

— У мене вдома ще залишилося трохи сушених делікатесів. Ми берегли їх для себе, але мої батьки вважають, що їсти такі дорогі речі самим — це марнотратство. На Новий рік ми трохи скуштували, а решту пошкодували, тож там лишилося ще десь більше одного цзіня...

— Сяоцао, ваша родина — справді мої великі рятівники!! — якби Чжоу Сюй не сидів на коні, він би точно кинувся до неї і від надміру почуттів схопив би її за руку... Але, пам'ятаючи про пристойність і те, що вони обоє верхи, він висловив свою вдячність лише через «вікна душі» — свої очі.

Юй Сяоцао з огидою зиркнула на нього і сказала:

— Прибери цей свій нудотний вираз обличчя, у мене від нього аж сироти по шкірі!

Вирішивши проблему на наступний місяць, Чжоу Сюй був у піднесеному настрої. Коли вони вдвох на конях в'їхали у браму міста Тангу, він палко запропонував пригостити її обідом.

Юй Сяоцао закотила очі. Сьогодні вона виїхала з села Дуншань рано. Хоча її Рудий був ще молодим і невеликим, він виріс на воді з духовного каменя, тому бігав не гірше за дорослого скакуна. Зараз було лише близько восьми годин ранку, який ще обід? Вона щойно поснідала, а до обіду було ще далеко. Така пропозиція явно не була щирою!

— Мені треба повертатися до хрещеної, щоб приготувати їй лікувальну страву для відновлення сил, тож обідати я не буду! До того ж, я можу піти поїсти в «Чженьсю» коли завгодно. Твій зарезервований столик у моєму розпорядженні в будь-який час. Тож твої запрошення не мають особливого сенсу! — з лукавою усмішкою відповіла Юй Сяоцао.

На узбіччі вулиці Чжу Цзюньян, який рано вийшов допомогти матері купити овочі, випадково став свідком цієї сцени: ніжне, рожеве личко з дитячою припухлістю у променях ранкової заграви виглядало таким живим. Особливо ці її великі, чисті, наче місячне світло, очі — вони ніби розмовляли, випромінюючи дивовижну кмітливість. Він ніколи не бачив дівчини, яка була б настільки щирою та милою. Вона ніби мала магічне тяжіння, яке приковувало його погляд незалежно від відстані...

Здавалося, відчувши його погляд, Юй Сяоцао повернула свої ясні очі в його бік. Їхні погляди зустрілися посеред галасливого натовпу.

Вулиця була заповнена людьми, серед яких було чимало багатіїв у розкішному вбранні, але принц Ян стояв серед них так відсторонено, що всі інші здавалися лише фоном. Він був немов джерело світла, що притягувало вражені погляди численних дівчат та молодих жінок.

Юй Сяоцао мовчки споглядала Чжу Цзюньяна, що стояв неподалік. Жоден красень-зірка з її минулого життя не міг зрівнятися з красою принца Яна. Високий ніс, що здавався витвором мистецтва, тонкі губи кольору рожевої сакури, брови, наче мечі, що злегка зникали під пасмами чорного як смола волосся. Контури його обличчя були ідеальними і бездоганними!

Але ще більше притягувала його аура відчуженості, ніби він був ізольований від усього світу. У його крижаних очах часом проглядалася загадкова печаль і самотність, немов глибоке плесо, що затягує в себе.

У минулому житті Юй Сяоцао була типовою поціновувачкою краси, її улюбленими кумирами завжди були вродливі юнаки. Тому вона ніколи не шкодувала часу на милування прекрасним.

Відколи Чжу Цзюньяну виповнилося дванадцять-тринадцять років, столичні знатні панночки не припиняли проводжати його закоханими поглядами. Минуло чотири чи п'ять років, і це користолюбне захоплення ставало для нього дедалі нестерпнішим. Завдяки своїй особливій здатності він чітко відчував навіть найменшу іскру негативної енергії.

Ті знатні дівчата зовні здавалися сором'язливими, а насправді були манірними та штучними. Важко було повірити, що за їхньою доброчесною зовнішністю ховаються такі корисливі наміри. Когось приваблювала лише його врода, когось — статус третього сина князя Цзіна, а когось — реальна влада його батька...

Ще ніхто ніколи не дивився на нього так, як ця дівчинка — поглядом чистого захоплення, ніби він був бездоганним нефритом чи прекрасним краєвидом, яким милуються без найменшого бажання привласнити. У його холодному й похмурому серці наче промінь сонця прорізав темряву, зігріваючи його самотнє життя...

Побачивши в руках принца горщик із соліннями, Юй Сяоцао злізла з коня, підійшла до нього і з лагідною усмішкою привіталася:

— Принце, ви так рано особисто прийшли допомогти княгині купити овочі!

Княгиня Цзін дуже любила соління з тієї крамниці, де Сяоцао мала частку, особливо кисло-солодку хрустку редьку. Щоранку, коли вона їла кашу, цей додаток був обов’язковим, інакше їжа їй не смакувала. Ті соління, які Сяоцао приносила минулого разу, приготовані власноруч, вже мали б закінчитися. Останніми днями дівчинка була зайнята доглядом за хрещеною та домашніми справами, тому не мала часу зайти.

Чжу Цзюньян мовчки дивився на неї, не киваючи і не хитаючи головою, здавалося, він не збирався нічого відповідати. Сяоцао вже знала від княгині, що її син має дивний характер і не любить розмовляти, тому й не сподівалася, що він зверне на неї увагу.

Саме тоді, коли вона вже думала, як би тактовно попрощатися після короткого привітання, принц раптово промовив:

— Угу! Соління в цій крамниці смачніші, ніж у столиці!

«Ще б пак, знав би ти, хто давав рецепти!» — подумала Сяоцао, і на її обличчі з'явився вираз легкої гордості. Крамниця солінь родини Цзян уже давно переїхала з того віддаленого ринку на головну вулицю, до того ж розширила приміщення.

Згодом Сяоцао написала для них ще кілька рецептів маринадів. Майстерність родини Цзян у цій справі була справді високою; соління, зроблені за її рецептами, майже не поступалися її власним. Тому слава про соління родини Цзян розійшлася по всьому Тангу. Завдяки чудовому смаку та низькій ціні, їх могли дозволити собі і багаті, і бідні. Щодня черга за соліннями була майже такою ж довгою, як і в ресторані «Чженьсю» за смаженою куркою. Частка Сяоцао від прибутку зростала щомісяця, тож гаманець дівчинки став значно важчим!

Помітивши самовдоволений вигляд Сяоцао, Чжу Цзюньян відчув збентеження. Раптом він згадав, що мати колись казала, ніби ті соління, які вона їла нещодавно, дівчинка приготувала сама. Невже...

— Крамниця солінь родини Цзян належить твоїй сім'ї? — Ні, це було б дивно. Якби вона належала їм, чому б вона не називалася «Крамниця родини Юй»? Чжу Цзюньян ще більше заплутався.

Бачачи розгубленість в очах принца, Юй Сяоцао ще більше запишалася. Вона злегка підняла куточки губ, задерла носа і з гордістю вимовила:

— Хоча крамниця і не належить моїй родині, я маю в ній свою частку! Багато видів солінь там виготовляють за моїми рецептами. Кисло-солодка хрустка редька та боби у вині, які ви тримаєте, — це мій оригінальний витвір!

Боби у вині, гострі з легким ароматом алкоголю, підкорили Чжу Цзюньяна з першої ж спроби. А кисло-солодка редька, хрустка та освіжаюча, була улюбленою стравою його матері. І все це вигадала дівчинка, якій немає і десяти років. Важко було вирішити — хвалити її за розум чи назвати справжнім дивом.

— Справді хочеться розкрити твою голову і подивитися, скільки там ще всього дивного всередині... — Принце, чи нормально це — говорити речі, гідні фільму жахів, таким майже схвальним тоном?

Юй Сяоцао швидко закрила голову рукою і з удаваним переляком вигукнула:

— Не треба розкривати, не треба! Поки не розкриєте, у вас ще є шанс дізнатися, що я вмію. А якщо розкриєте — побачите лише білий мозок...

Чжу Цзюньян не був людиною, яка боїться крові. У ті роки, коли він не міг контролювати вплив своєї здатності на психіку і був надзвичайно жорстоким, на його руках, звісно, була не одна смерть. Проте всі ті люди отримали по заслузі! Він бачив жахливі картини розправ. Але думка про те, що щось подібне може статися з цією кмітливою дівчинкою перед ним, викликала у Чжу Цзюньяна різке відторгнення!

— Хто посміє завдати тобі шкоди, поки я поруч?! — хвиля люті раптово вибухнула в тілі Чжу Цзюньяна. Його крижані очі налилися кров'ю. У Дешунь, який багато років служив принцу Яну, відчув, як у нього похололо всередині: «Біда, господар втрачає контроль над гнівом! На вулиці стільки людей, невідомо, скільки невинних постраждає. А він сьогодні вийшов лише з одним охоронцем, він сам не впорається!»

— О? Хіба це не ви збиралися розкрити мені голову? Ви що, миттєво про це забули? — Дзвінкі слова Сяоцао, наче краплі дощу, миттю загасили полум'я люті, що палахкотіло в серці Чжу Цзюньяна.

Цей голос подіяв на нього як протверезіння, повертаючи Чжу Цзюньяна з безодні жорстокості. У його очах-феніксах знову з'явилася ясніть, а аура загрози, що раніше огортала його, повільно розсіялася. У Дешунь був настільки вражений, що роззявив рота: «Боже мій! Господар зумів зупинитися! Такого раптового приборкання гніву раніше ніколи не траплялося! І все це... через цю дівчинку?»