Золоті Поля

Джерело "Блискуча ферма":

На третій день вовча зграя справді спустилася з гір. Першим удару зазнав колишній будинок родини Чжао на схилі гори, але всі його мешканці вже переїхали до родини Юй. Не відчувши запаху їжі, вовки оминули схил гори та новозбудований будинок родини Лю біля підніжжя і попрямували прямо до двору сусідів родини Юй — родини Цянь.

У дворі родини Цянь вирощували понад сотню качок. Хоча це був рік лиха, качки, на відміну від курей, не потребували багато зерна. Качок достатньо було вдень випустити на ставок, і вони самі знаходили собі їжу: риба, креветки, равлики та молюски були їхнім кормом. Цю сотню з гаком качок пані Мао планувала виростити до кінця осені, а потім поступово продати.

Це було п'ятнадцяте число дев'ятого місяця, місячне світло було яскравим, наче вода. Юй Хай виліз на мур свого двору і міг чітко бачити обложену родину Цянь. Навколо будинку родини Цянь також були викопані пастки, які виявилися досить дієвими, захопивши кілька диких вовків. Але вовків було занадто багато; голодні звірі то раз у раз намагалися перестрибнути мур, то люто били своїми тілами по потрощених дерев'яних дверях родини Цянь...

Качки на задньому дворі родини Цянь здійняли страшенний галас. Мур родини Цянь був не таким високим, як у родини Юй, і після кількох стрибків кілька міцніших вовків змогли його подолати.

Юй Цао лежала на даху і з тривогою дивилася на будинок родини Цянь, тихо питаючи: "Тату, ти впевнений, що дядька Цяня та тітки Цянь з родиною немає вдома?"

"Так! Позавчора ввечері твій дядько Цянь пішов ночувати до родичів тітки Цянь. Вчора ввечері я бачив, як вони всією сім'єю виходили з села." — Юй Хай тримав у руках лук і стріли, його очі яскраво блищали у місячному світлі.

Юй Цао тоді заспокоїлася; почувши жалібне крякання качок, вона з жалем сказала: "Шкода зграю качок, яку виростила тітка Цянь, мабуть, вони стануть вечерею для вовків!"

Хоча Юй Хай і не міг бачити, що відбувається на задньому дворі родини Цянь, він припустив: "Втрати мають бути невеликими! Коли твій дядько Цянь ішов, двері з заднього двору до ставка були відчинені. Перелякані качки, швидше за все, побіжать у ставок. Звісно, вовки встигнуть загризти якусь кількість качок, але точно не всіх."

Юй Цао підповзла на найвищу точку даху; у місячному світлі вона ледь могла розгледіти безладні брижі на поверхні озера, які, мабуть, залишили качки, що втекли туди, і тоді вона остаточно заспокоїлася.

Джу Джуньян спокійно сидів на даху; побачивши розслаблений вираз обличчя Юй Цао, він уїдливо сказав: "Самі себе не можете захистити, а ще хвилюєтеся за інших?"

Юй Цао здивовано обернулася і подивилася на те, як Джу Джуньян сидить на даху, ніби на рівній землі, а потім на свою незграбну позу на животі, скривила губи і сказала: "Що ти маєш на увазі?"

"Вовки не зможуть знайти їжу в будинку родини Цянь, і природно змінять ціль. Родина Юй межує з родиною Цянь, як ти думаєш, хто буде наступною мішенню для зграї вовків?" — Джу Джуньян висловив зневагу до інтелекту Юй Цао. Вона ж зазвичай така розумна, чому зараз її мозок не працює? Невже вона так злякалася вовків, що втратила розум?

Хто наступна мішень? Це ж очевидно! Юй Цао з гіркою усмішкою спостерігала, як вовки, вибивши двері родини Цянь, вискочили з їхнього заднього двору, і частина з них уже мчала в напрямку родини Юй.

"Готуймося! Всі на позиції!!" — Джу Джуньян віддав наказ своїм більш ніж десяти охоронцям. Один за одним бамбукові сходи були приставлені до муру родини Юй, спритні охоронці піднялися на мур, і кожен націлив лук і стріли назовні.

Юй Цао все ще лежала на високому даху; вона прив'язала шматок м'яса до бамбукової палиці і, немов ловлячи рибу, висунула приманку за мур.

Першим прибіг ватажок зграї; він усе ще пам'ятав про пастки біля муру родини Цянь, тому зупинився неподалік від муру родини Юй і видав коротке виття до зграї позаду себе. Більшість вовків зупинилися навколо ватажка. Але серед них були й ті, чий розум затьмарив голод; відчувши запах м'яса, вони проігнорували попередження ватажка і кинулися в напрямку приманки.

Великий міцний сірий вовк високо підстрибнув і, широко роззявивши смердючу пащу, кинувся на шматок м'яса, який тримала Юй Цао. Цао спритно смикнула бамбукову палицю вгору, і сірий вовк клацнув зубами в повітрі, після чого полетів прямо вниз на землю. Тільки-но його лапи торкнулися землі, почулося кілька легких звуків "трісь-трісь", земля під ним провалилася, і він впав у глибоку пастку. Гострі бамбукові кілки в пастці пронизали м'який живіт сірого вовка, і повітря миттєво наповнилося запахом крові.

Два інші голодні вовки, які хотіли відібрати шматок м'яса, вже підстрибнули в той момент, коли сірий вовк падав, і їх спіткала та сама доля. Троє вовків опинилися в пастці, отримавши травми різного ступеня тяжкості. Пастка була широкою внизу і вузькою вгорі, тому вибратися звідти було практично неможливо!

Юй Цао пересунулася на даху і опустила шматок м'яса над іншою пасткою. Цього разу вона опустила його дуже низько, майже до самої землі. Ті жадібні вовки, які спочатку трохи відступили, знову почали наближатися.

Юй Цао повернула голову, самовдоволено усміхнулася принцу і сказала: "Ну як? Моє вміння ловити вовків досить непогане, правда?"

Джу Джуньян нагадав їй: "Краще дивися вниз, обережно, щоб радість не обернулася бідою..."

Ще доки він встиг вимовити слово "бідою", він побачив, як шматок м'яса в руках Юй Цао схопив старий, худий як скелет вовк. Хоча старий вовк і схопив м'ясо, він не уникнув трагічного падіння в пастку. Навіть падаючи, старий вовк не випускав м'ясо з пащі. А Юй Цао, яку він потягнув за собою, несподівано почала падати за мур, і здавалося, що половина її тіла вже опинилася назовні.

Юй Хай, який постійно стежив за цим боком, закричав так, що в нього ледь очі не вилізли з орбіт: "Цао-ер, швидко кидай палицю, кидай!!"

Усе сталося в одну мить, і Юй Цао вже не встигала випустити палицю з рук. Вона відчула, що її центр ваги вже змістився за межі даху, і вона падала прямо на лютих вовків, які пильно стежили знизу.

Якщо вона впаде, то або опиниться в пастці, як той старий вовк, і її тіло буде пронизане бамбуковими кілками, або впаде в зграю вовків і буде розірвана на шматки...

У розпачі Юй Цао не забула звернутися до Каменя, що латає небо: "Якщо я впаду в пастку і поранися, ти зможеш гарантувати, що я не помру? Або якщо я впаду в зграю вовків, ти зможеш зробити так, щоб вони мене не вкусили?"

[Якщо поранення не буде смертельним, то, мабуть, зможу. А якщо ти впадеш у зграю вовків, то, швидше за все, я, божественний камінь, не встигну зреагувати, і ти будеш уся в ранах. Більшість цих вовків — це люті звірі, які їли людей; їх не так легко приручити, як Великого Сірого...] — серйозно відповів Камінь, що латає небо.

"Тоді мені кінець! Схоже, Тан'юан, тобі доведеться шукати нового господаря..." — Юй Цао було вкрай не по собі; вона була в цьому світі трохи більше двох років і ще не встигла вдосталь насолодитися любов'ю батьків, братерською і сестринською дружбою, і ще не встигла відчути солодкість кохання. Невже їй судилося так трагічно загинути в пащах вовків?

Коли її тіло повільно зсувалося за межі стіни, серце Юй Цао сповнилося розпачу; вона міцно заплющила очі, і дві сльозинки скотилися по її щоках...

У той момент, коли вона майже повністю зісковзнула за стіну, її щиколотку раптом міцно стиснули, тіло хитнулося, і вона повисла догори дриґом під кутом дев'яносто градусів за муром; її ніс міцно зіткнувся з сірою цеглою. З очей Юй Цао рікою полилися сльози: як же боляче носу! Це ж просто фізіологічна реакція після удару в ніс, чи не так?

"Годі плакати! Боягузко!! Поки я тут, як би я міг дозволити тобі впасти?" — почувся голос принца від її ніг.

Юй Цао повернула голову і побачила, що її за щиколотку тримає принц, і його нахабний вираз обличчя був чітко видимий у місячному світлі. Побачивши, що Юй Цао дивиться на нього, Джу Джуньян ще й навмисне хитнув рукою, яка тримала її за щиколотку. І тоді тіло Юй Цао розгойдалося, наче мертва рибина.

"Обережно!" — Юй Цао раптом відчула, що її щиколотку стиснули ще міцніше, і її тіло підтягнули на кілька футів вгору. Пронісся кривавий запах вітру, і краєчком ока вона помітила ряд білосніжних зубів, що швидко наближалися до неї. Зупинившись менш ніж у двох сантиметрах від її маківки на дві секунди, цей ряд зубів швидко полетів униз. Юй Цао придивилася уважніше і зрозуміла, що це був лютий вовк, який кинувся на неї, а потім упав у пастку під нею.

Юй Цао розлютилася так, що з неї ледь дим не пішов, а її обличчя почервоніло від приливу крові. Вона крикнула на принца: "Ти що, використовуєш мене як приманку! Ти мене ледь не вбив, ти це розумієш!! Швидко витягни мене!!"

Чим закінчується роль приманки, можна було побачити по тому, як мертвий вовк у пастці, чиї очі так і не закрилися, все ще міцно тримав у пащі шматок м'яса!

Джу Джуньян також укрився холодним потом. Якби він не зреагував швидко, голову дівчиська відкусив би той вовк. Він поспішно потягнув її рукою, а іншою схопив за одяг на спині і витягнув її, після чого обережно посадив на дах.

"Ну добре, годі плакати! Я винен... Але ж ти не поранилася, так?" — Джу Джуньян, побачивши, що Юй Цао плаче гіркими сльозами, трохи зніяковіло потер ніс і обережно сказав.

Юй Цао люто глипнула на нього і помацала свій ніс — як боляче! Але, на щастя, кістка носа не була зламана. Тут же немає пластичної хірургії, якщо ніс зламається, вона буде потворною все життя, чи не так?

Джу Джуньян взяв її за загострене підборіддя, відвів її руку, уважно роздивився і сказав: "Що з носом? Не сплющився від удару об стіну? Здається, трохи посинів, але крові немає, значить, нічого страшного!"

"Відійди!!" — Юй Цао відштовхнула руку принца від свого підборіддя. Що це таке? Це ж схоже на те, як якийсь багатий гульвіса залицяється до чесної дівчини. Чоловікам і жінкам не личить так торкатися одне одного; хоча моєму тілу зараз лише десять років, я вже пройшла вік семи років, коли хлопчики і дівчатка не повинні сидіти за одним столом, хіба ні?

Джу Джуньян тільки-но хотів щось сказати, як його перервав крик Юй Цао: "Прокляття! Вовки знову б'ються у двері!! Ці мерзенні істоти, мабуть, хочуть повторити свій трюк, щоб вибити наші двері і вдертися всередину!!"

Джу Джуньян, не кваплячись, потер пальці; відчуття гладкості, наче від жиру, було йому незнайомим. Поглянувши на свої пальці, він підняв голову, подивився в бік воріт двору і тихо сказав: "Не хвилюйся, все буде добре! Твої двері дуже міцні, засув замінили на залізний прут, вовкам ніколи їх не вибити!"

Після цього він підвищив голос і наказав: "Перша група, приготуватися стріляти у вовків, цільтесь, вогонь!"