Золоті Поля

Після вечері Чжу Цзюньян повернувся до своєї вілли. Сяоцао разом із матір'ю та сестрою тіснилися на одному кані і розмовляли. Сяоцао розповіла Лю-ши про те, що вона бачила і чула в столиці, а також про деякі свої плани.

Розмовляючи, вона раптом згадала про будинок, який колись залишила родина Чжао на схилі гори, і запитала: «Мамо, я в столиці відвідувала тітку Чжао, і вона сказала, що будинок на схилі гори залишає на наш розсуд; якщо в ньому часто ніхто не житиме, боюся, він швидко зіпсується і завалиться».

Лю-ши, ніби щось згадавши, сказала: «Будинок родини Чжао не стояв порожнім довго. Поки наш будинок ще не був добудований, ми жили на схилі гори більше трьох місяців. Твій батько також час від часу ходить туди подивитися і допомагає ремонтувати дах. Ми з твоєю сестрою Сяолянь також часто ходимо туди допомагати підмітати і прибирати. О, до речі! Твій брат Чжао Хань минулого року теж пішов в армію. Але він не поїхав на північно-західний кордон до свого діда і батька, а приєднався до тренувань військово-морських сил. Нещодавно в сусідньому селі побудували гарнізон батальйону (байхусо), і його перевели туди; кажуть, він навіть відзначився і став маленьким ватажком...»

Сяолянь захихотіла і сказала: «Мамо, це називається командир взводу (цзунці), він керує понад п'ятдесятьма людьми. Який ще маленький ватажок, він же не бандит!»

«Іди, іди! Тільки ти в нас усе знаєш, насмілюєшся жартувати з власної матері, шкіра свербить, чи що?» Лю-ши невдоволено подивилася на старшу доньку; ця маленька дівчинка стає все сміливішою, насмілюється перечити будь-кому.

Сяолянь, боячись, що мати розгнівається від сорому, поспішила сказати: «Добре, добре, добре! Як скажете, так і буде, нехай буде маленький ватажок! Молодша сестро, поки ти була в столиці, старший брат Чжао Хань приходив кілька разів і навіть пообідав у нас кілька разів. Побачивши, що тебе немає, він спеціально розпитав про тебе».

«Яке ще "спеціально"? Він просто запитав між іншим, ти ж маленька дівчинка, не говори дурниць!» Лю-ши вже давно помітила почуття цзюньвана Яна до своєї молодшої доньки, і, боячись, що це дійде до його вух і матиме поганий вплив, вона поспішила перебити її і продовжила: «Чжао Хань — добра і справедлива дитина; щоразу, коли в нього вихідний, він приходить допомагати. Після того, як ми переїхали в новий будинок, коли він не на службі, він живе в старому будинку на схилі гори. Тож цей будинок не можна назвати безлюдним».

«Коли я відвідувала тітку Чжао, чула, як вона побіжно згадувала і скаржилася, що брат Чжао Хань не захотів іти в хорошу Північно-західну армію, а наполіг на тому, щоб приєднатися до військово-морського флоту. Минулого разу, коли напали японські пірати, він прийшов разом із військами підкріплення. Не очікувала, що місце, де він служить, виявиться так близько до нас».

У серці Юй Сяоцао Чжао Хань був першим, хто подарував їй доброту і тепло після того, як вона перемістилася сюди, не рахуючи її родини. Він був як старший брат, який не лише робив усе можливе, щоб піклуватися про неї та Сяошитоу, але й поблажливо ставився до деяких її химерних ідей.

Якщо порахувати, братові Чжао Ханю щойно виповнилося вісімнадцять років. Зрештою, він походить із родини військових генералів, має сімейні традиції, тому в такому юному віці вже відзначився і отримав підвищення до командира взводу. Якщо буде нагода, треба приготувати якісь солодощі і піти відвідати його, розпитати про його останні справи, щоб після повернення до столиці мати що розповісти тітці Чжао.

Рано вранці наступного дня цзюньван Ян уже розслаблено сидів у вітальні маєтку Юй. Коли він був у столиці, щоразу під час його візитів або була присутня пані Фан, або поруч були приставлені служниці та старі няньки. Дівчинка зазвичай рідко готувала сама, і він уже встиг скучити за її майстерністю.

Юй Сяоцао вважала, що прокинулася досить рано, але вмившись і підійшовши ближче, побачила, що цзюньван Ян уже випив кілька чашок чаю в їхньому домі. Побачивши жалібний вираз обличчя Чжу Цзюньяна, який ніби благав «погодуй мене», Юй Сяоцао змирилася і пішла на кухню. Побачивши там миску з живими креветками у воді, вона одразу ж наказала йому: «Хочеш поснідати — йди сюди і допоможи чистити креветки».

Дивлячись на креветок, що жваво стрибали в мисці, Чжу Цзюньян був спантеличений: креветок він, звісно, їв, але щодо чищення креветок — він не те що ніколи цього не робив, у нього навіть не було нагоди побачити, як це робиться.

Юй Сяоцао зітхнула, взяла одну креветку, відщипнула голову і хвіст, витягла кишкову вену, показавши приклад, і наказала Чжу Цзюньяну робити так само. Тримаючи в руці креветку, яка безладно била хвостом, Чжу Цзюньян так нахмурив брови, що між ними можна було розчавити муху. Глянувши на дівчинку, яка була зайнята запарюванням і замішуванням тіста, він безпорадно сів навпочіпки і почав незграбно боротися з мискою креветок. Він чудово знав, що ця дівчинка дуже хитра і прискіплива; якщо він дозволить комусь іншому допомогти, то про кришталеві пельмені з креветками на сніданок сьогодні можна забути.

Цього разу за ним слідував його особистий охоронець і слуга Дун Далі; разом із головним управителем Лю Фушеном вони з ентузіазмом увійшли знадвору, несучи здобич. Підійшовши до дверей кухні, він раптом зупинився, сильно закліпав очима, і на його обличчі з'явився такий вираз, ніби він побачив привида — його мудрий і могутній господар насправді сидів навпочіпки біля дверей кухні і чистив креветки, виглядаючи так просто і приземлено.

Управитель Лю вже звик до таких речей; він поплескав переляканого Дун Далі і нагадав йому: «Йди і почисть здобич, в обід ми матимемо додаткову страву. Раджу тобі: не дивись на те, на що не слід дивитися, і ні в якому разі не кажи того, чого не слід казати!»

Коли кришталеві пельмені з креветками дістали з пароварки, Юй Хай з сином, почувши новину, поспішили повернутися з маєтку; разом із ними були Сяошитоу та Цянь Вень, у яких якраз був вихідний.

«Ого! Кришталеві пельмені з креветками, зроблені власноруч другою сестрою! Брате Вень, тобі пощастило. Зустрітися випадково краще, ніж домовитися заздалегідь; залишайся і з'їмо пельмені разом, добре?» Сяошитоу за ці півроку значно підріс і вже майже наздогнав Сяоцао. Хоча в його словах усе ще відчувалася дитячість, але додалося й трохи витонченості.

Цянь Вень дивився на знайому постать, яка поралася на кухні. Вона більше не була тією худорлявою і маленькою дівчинкою; її фігура все ще була стрункою, але вже набула витончених форм дівчини. Здавалося, помітивши його погляд, Сяоцао озирнулася і яскраво йому усміхнулася.

Здавалося, вона знову покращала. Її риси обличчя стали виразнішими, очі великими і ясними, шкіра білосніжною і ніжною, а ямочки на щоках, коли вона озиралася і посміхалася, то з'являлися, то зникали. Він чув, що в столиці вона виростила тепличні овочі та фрукти, отримавши багато похвал; він чув, що вона збирається відкрити нову фармацевтичну майстерню в столиці; він чув, що її нагородили титулом повітової принцеси і подарували вишуканий маєток; він чув, що на зароблені за ці півроку гроші вона купила великий будинок і оформила його на ім'я дядька Юй Хая...

Він думав, що якщо докладе більше зусиль і в майбутньому успішно здасть іспити, то зможе скоротити відстань між ними. Але чому ж прірва між ними стає все більшою? Та маленька дівчинка, яка колись голодувала і збирала дикі овочі на холодному вітрі, поступово тьмяніла в його пам'яті; а чому ця, здавалося б, знайома дівчина перед ним викликає в нього незрозуміле відчуття відчуженості і дистанції?

Він глибоко вдихнув, і слова прощання ще не встигли зірватися з його губ, як дівчина випередила його і сказала: «Цянь Вень, я приготувала кришталеві пельмені з креветками, шаомай і булочки з бульйоном (гуаньтанбао), залишайся і поїмо разом!»

«Ні,» хоча ця яскрава усмішка на мить затьмарила його розум, він усе ж відмовився від її доброї пропозиції, «я нещодавно подорожував із кількома однокласниками і давно не був удома. Я краще спочатку піду додому і подивлюся, як там! Коли ви... приблизно збираєтеся вирушати до столиці?»

По дорозі додому разом із батьком і сином родини Юй він уже дізнався новину про те, що родина Юй їде до столиці на Новий рік.

«Мабуть, ще за кілька днів! Моя мама сказала, що їй ще треба зібрати деякі речі!» Юй Сяоцао на мить зупинилася, дістала з кухні кілька маленьких пароварок, вклала їх йому в руки і сказала: «Раз так, я не буду затримувати тебе вдома на сніданок. Візьми це, нехай дядько Цянь і тітка Цянь скуштують. А ще, скажи Сяоу та Яфан, нехай приходять погратися, коли матимуть час!»

Цянь Вень не став відмовлятися, він взяв пароварки і мовчки вийшов з дому. Сяошитоу запхав до рота гарячий пельмень і скривився від опіку: «Друга сестро, як же я сумував за твоєю кулінарною майстерністю! Пельмені такі смачні, і виглядають чудово! Якби ти відкрила крамницю зі сніданками, у тебе б відбою від клієнтів не було!»

Юй Хай ляснув його по потилиці і сказав: «Думаєш, твоя сестра така ж, як ти, і сидить без діла? Вона керує врожаєм на кількох тисячах му імператорських земель, хіба можна бути неуважним, коли виконуєш доручення для імператора?»

Сяошитоу ще не встиг проковтнути їжу і ледь не поперхнувся. Він схопився за потилицю, зморщив своє маленьке обличчя і поскаржився Сяоцао: «Друга сестро, подивися на нашого тата. У нашій сім'ї тільки ти йому рідна, а ми всі знайдені на узбіччі. Тату, якщо ти виб'єш з мене весь розум, на кого ти потім будеш сподіватися, щоб він здав іспит на найкращого вченого (чжуан'юань) і прославив наших предків?»

«Ах ти ж безсоромний, ти так упевнений, що в майбутньому зможеш стати найкращим вченим? Не говори так впевнено наперед, щоб потім не зганьбити нашу родину Юй». Юй Хай вирішив, що йому потрібно трохи збити впевненість цього хлопця, щоб він не став занадто самовпевненим!

«Тату, ти справді мій рідний батько? Моя впевненість розтоптана; друга сестро, мені потрібна смачна їжа для розради!» В академії Сяошитоу поводився як маленький учений, і вчителі казали, що він не по роках дорослий. Але перед Сяоцао він миттєво повертався до своєї справжньої сутності — дитячого маленького мавпеняти, яке любить поводитися як дитина!

Юй Сяоцао звернулася до свого старого батька: «Тату, в майбутньому ніколи не бий Шитоу, коли він їсть; якщо їжа потрапить у дихальні шляхи, це може бути смертельно небезпечно».

Юй Хай вже трохи пошкодував, коли побачив, як Сяошитоу кашляє так, що аж обличчя почервоніло; на щастя, син швидко прийшов до норми і ще мав сили з ним жартувати, тому його серце остаточно заспокоїлося. Почувши слова молодшої доньки, він теж зрозумів, що щойно було дуже небезпечно, і глибоко закарбував слова молодшої доньки у своєму серці.

«Сяоцао, подивися, чи зварилася вже кукурудзяна каша в казані!» Почувши знайомий голос, Юй Хай і Сяошитоу, батько і син, обернулися на звук і ледь не розсміялися вголос. Одягнений у розкішне вбрання цзюньван Ян, брудний і в попелі, підвівся від печі; він виглядав дуже незграбно, але водночас і дуже приземлено.

Юй Хай удавано покашляв кілька разів, приховуючи усмішку, і вдавано дорікнув: «Сяоцао, як ти могла дозволити цзюньвану Яну розпалювати вогонь? Де твоя мати, де твоя сестра?»

«А чому він не може розпалювати вогонь? Замовив цілу купу сніданків, які важко готувати, нехай і не думає сховатися і байдикувати на самоті. Не думайте, що раз він цзюньван, то йому все дозволено; я теж повітова принцеса, але ж коли повертаюсь додому, все одно готую їжу, чи не так?» Юй Сяоцао також помітила сліди від попелу на лобі Чжу Цзюньяна і відчула, що вродливий і чарівний цзюньван Ян миттєво спустився з небес на землю, додавши до свого образу трохи наївної миловидності. Такий цзюньван Ян випромінював атмосферу повсякденного життя. Дуже непогано!

Цзюньван Ян прочистив горло і дуже серйозно сказав: «Сяоцао права, це також можна вважати тим, що цей ван відчуває життя і розуміє почуття народу! Імператор казав: якщо хочеш пізнати страждання народу, ти повинен спочатку сам їх відчути...»