Золоті Поля

Юй Бо легенько постукав у двері, але довго не було відповіді. Пані Чжао докірливо глянула на нього і сказала: "Двір такий великий, а ти так тихо стукаєш, хто ж тебе почує?"

Юй Бо зніяковіло посміхнувся і крикнув усередину на весь голос: "Чи є хто вдома?"

Пролунав дзвінкий голос: "Хтось стукає, я піду відчиню!"

У дворі почулися квапливі кроки, і незабаром двері зі скрипом відчинилися; з-за них визирнула дитяча голова.

Лю Фан Пін широко розплющив круглі очі, з цікавістю розглядаючи незнайомців перед собою, і ввічливо запитав: "Добрий день, кого ви шукаєте?"

Доудоу показала на Лю Фан Піна і запитала матір: "Мамо, це брат Шітоу?"

Пані Чжао подивилася на незнайомого хлопчика, легенько похитала головою і відповіла доньці: "Доудоу, це не брат Шітоу."

"Ви шукаєте брата Шітоу? Будь ласка, проходьте!" — Хоча Лю Фан Пін ніколи не бачив цю сім'ю з трьох осіб, але оскільки вони знали брата Шітоу, то, мабуть, були знайомими.

Юй Бо тепло усміхнувся хлопчикові і запитав: "Як тебе звати? Скільки тобі років? Ти тут живеш?"

"Мене звати Лю Фан Пін, мені скоро сім років, я живу в сусідньому дворі." — Сестра Цао казала, що до гостей треба ставитися привітно і ввічливо, і Лю Фан Пін вважав, що він з цим впорався.

Живе в сусідньому дворі, на прізвище Лю? Коли його мати приїздила до префектурного міста привезти йому гроші та їжу, вона згадувала, що сім'я старшої сестри втекла від лиха і їх прихистив другий брат. Другий брат ставився до родини старшої сестри досить добре, навіть дозволив їм жити в окремому будинку з власним двором. Судячи з одягу та кольору обличчя цього хлопчика, живуть вони непогано. Другий брат теж молодець: готовий годувати чужих дітей, але не хоче допомогти власній родині.

"Дядьку, сестро Цао, до нас прийшли гості!" — Лю Фан Пін підстрибуючи йшов попереду.

Щойно увійшовши, пані Чжао побачила у дворі зелені, свіжі овочі, на яких не було жодної дірочки від комах, і не було видно жодної сарани. Варто зазначити, що в селах навколо містечка багато хто намагався посадити осінні культури, але щойно вони проростали, сарана їх з'їдала, і насіння було витрачене марно. Як сім'ї другого дядька вдалося вберегти овочі від сарани?

"О? Дідусю, до вас прийшов дядько!!" — Юй Цао визирнула з кухні і крикнула в бік заднього двору.

Старий Юй та Юй Хай, які збирали овочі на задньому дворі, вийшли широким кроком, з брудними від землі руками. Побачивши сина, на якого покладав такі великі надії, старий Юй відчув цілу гаму складних емоцій. Його губи ворухнулися, і нарешті він сказав: "Бо, коли ти повернувся?"

Юй Бо також мовчки дивився на батька, який був рум'яним і виглядав ще здоровішим, ніж раніше, і його серце сповнилося нескінченними емоціями: він ледь не втратив батька назавжди! На щастя, поруч була сім'я другого брата, інакше... Мати цього разу справді зайшла занадто далеко!

Юй Бо підійшов, опустився на коліна перед старим Юєм і двічі з силою вдарився лобом об землю; він сказав здавканим від сліз голосом: "Батьку, ваш негідний син прийшов вас провідати!"

У старого Юя руки були в землі, він хотів допомогти синові підвестися, але боявся забруднити його одяг. Він поспішно звернувся до Лю Фан Піна, який стояв поруч: "Фан Піне, швидше допоможи своєму дядькові встати. Бо, піднімайся швидше, піднімайся!"

Юй Бо повільно випростався і звернувся до доньки: "Доудоу, швидше привітайся з дідусем!"

"Дідусю..." — Доудоу сором'язливо подивилася на старого Юя, міцно стиснула губи і опустила голову, дивлячись на свої носки.

Юй Цао вийшла з кухні, несучи кошик з млинцями з суміші кукурудзяного та пшеничного борошна; вона з усмішкою подивилася на сім'ю Юй Бо і сказала: "Дядьку, тітко, ви ще не снідали? Сідайте з нами! Дідусю, тату, ідіть помийте руки, після сніданку ми всі разом підемо збирати овочі, ще встигнемо!"

У цей момент з кухні донісся густий аромат. Доудоу втягнула носом повітря, ковтнула слину, смикнула матір за край одягу і тихо сказала: "Мамо, так смачно пахне!"

Пані Чжао погладила доньку по худенькій щічці і з усмішкою сказала Юй Цао: "Цао-ер, що смачного ти знову приготувала? Пахне дуже спокусливо!"

Юй Цао злегка усміхнулася і відповіла: "На сніданок їжа досить проста, я лише підсмажила дві тарілки зелені... О, до речі, ще я підсмажила миску пасти з сарани! Вона зроблена з виловленої сарани, не знаю, чи сподобається вам, тітко, такий смак."

Пані Чжао, почувши, що це зроблено з сарани, відчула, як її шлунок звело від огиди. Юй Бо, побачивши, що обличчя дружини сполотніло, поспішно сказав: "Батьку, цей шматок тканини — нехай друга невістка пошиє вам одяг. Син поїхав на півроку і не міг піклуватися про вас, мені дуже соромно! Мати чекає нас удома на сніданок, тож ми не залишимося..."

Старий Юй узяв тканину, і його серце стиснулося від хвилювання. Раніше його син ніколи не купував нічого для дому навіть за копійку, а цього разу прийшов не з порожніми руками. Його син нарешті подорослішав!

Як міг Юй Хай дозволити молодшому братові піти? Гості прийшли, як можна відпустити їх без їжі? Він узяв брата за руку і сказав: "Поснідайте перед тим, як іти. Не хвилюйся, хай які зараз важкі часи, твій брат ще може собі дозволити пригостити вас одним обідом."

Подружжя Юй Цайфен також вийшло із заднього двору. Побачивши сім'ю Юй Бо, вони спочатку здивувалися, а потім з усмішкою запросили їх: "Бо прийшов, сідай швидше, ми, браття і сестри, давно не їли за одним столом!"

Коли Юй Цайфен виходила заміж, Юй Бо було вже сім років. Він пам'ятав, що коли його мати домовлялася про цей шлюб для старшої сестри, вся родина була проти. Але мати позаздрила викупу, який пропонувала та сторона, і силою видала старшу сестру заміж за вдівця. Юй Бо поглянув за спину старшої сестри і побачив високого чорнявого чоловіка з щетиною на обличчі; стоячи поруч із вродливою старшою сестрою, він здавався старшим за неї років на сім-вісім. Ех! Не дивно, що сім'я другого брата не цікавиться матір'ю, тут нема на кого нарікати.

Поки він був у роздумах, другий брат уже посадив його за стіл. Шітоу тримав Доудоу за руку, вказуючи на золотистий кукурудзяний млинець, і розповідав їй: "Доудоу, це кукурудза, яку привезли з чужих країв, змелена на борошно, а з нього спечений млинець! Він дуже смачний! Подивися, який він знизу засмажений до золотистого кольору, на смак хрусткий і ароматний. Ті, у кого хороші зуби, відчують цей смак найкраще."

Доудоу з пожадливістю дивилася на нього, показала свої білі зуби і сказала: "У Доудоу хороші зуби, жучки їх не поїли!"

Шітоу радісно засміявся: "Добре, тоді пізніше з'їси побільше! З пастою з сарани це смачніше навіть за пасту з креветок!"

Доудоу слухняно пішла мити руки з братом Шітоу, витерла їх і так само слухняно сіла на місце, зосереджено чекаючи на їжу. Пані Чжао, побачивши, що її чоловік і донька вже сіли, вирішила, що стояти було б незручно, і теж сіла поруч із пані Лю.

Юй Цао принесла густу, клейку кукурудзяну кашу, від якої віяло свіжим ароматом. Пані Чжао з подивом дивилася на велику миску золотистої, густої кукурудзяної каші, захоплена її унікальним запахом. Вона допомогла Цао розлити кукурудзяну кашу по мисках кожному і роздала по великому шматку млинця.

Пані Лю, боячись, що невістка почуватиметься скуто, з усмішкою сказала: "У казані ще багато млинців і каші, їжте досхочу, не соромтеся."

Пані Чжао побачила на столі кілька тарілок свіжої зелені, смаженої з устричним соусом, велику миску неймовірно пахучої пасти, а також необмежену кількість млинців і каші; це виглядало багатше, ніж їхня звичайна їжа, і зовсім не було схоже на харчування в рік лиха.

"Всі вже їдять? Я сьогодні трохи запізнився! Що поробиш, вийшов з дому і зустрів великого звіра, довелося витратити трохи зусиль, щоб убити його!" — Джу Джуньян увійшов розміреним кроком, а за ним управитель Лю ніс на плечі якусь сіро-буру тварину.

Тільки коли управитель Лю кинув здобич на землю, родина Юй розгледіла, що це був дикий вовк. Юй Хай злякався і сказав: "Схоже, що в глибоких горах хижакам не вистачає їжі, тому самотні вовки спускаються з гір у пошуках поживи. Здається, біля будинку треба викопати ще кілька пасток для безпеки."

Чорне і біле вовченята з цікавістю підбігли до мертвого вовка, понюхали його, а потім наїжачили шерсть і ошкірилися на мертвого вовка, роблячи лютий вираз морди.

"Ого! Ці двоє малюків досить серйозні! Якщо їх потренувати, з них вийдуть мисливські собаки найвищого класу!" — Джу Джуньян давно зрозумів, що це вовченята, але, бачачи, якими слухняними вони були перед Юй Цао, він вирішив не викривати їх.

Юй Хай злегка стурбовано запитав: "Принцу, ви впевнені, що це самотній вовк? Вовки дуже злопам'ятні, якщо є ще ті, що вижили, то навколишні будинки навряд чи знатимуть спокій!"

Джу Джуньян сів за окремий столик, підготовлений для нього, і кинув йому заспокійливий погляд: "Чого боятися? Поки я тут, навіть найбільша зграя вовків прийде і не повернеться!"

"Краще похваліться, коли ваша рука повністю заживе і ви зможете натягнути тятиву!" — Юй Цао налила йому миску кукурудзяної каші, розламала кукурудзяний млинець, густо намазала його пастою з сарани і сунула в руки принцу.

Джу Джуньян відкусив шматок ароматного кукурудзяного млинця, прожував і проковтнув, а потім сказав: "Зневажаєш мене? Щоб упоратися з цими дикими вовками, мені руки не потрібні! Одним ударом ноги я звалю його на землю! Бачиш те дерево? Б'юся об заклад, я зможу перебити його однією ногою!"

Юй Цао подивилася на дерево, на яке він вказував; воно було товстішим за миску. Вона скривила губи і сказала: "Принцу, краще побережіть сили! Щоб у вас, поки рука не зажила, ще й нога не зламалася! Добре, годі про це, їжте, їжте!"

Джу Джуньяну не хотілося сперечатися з цією дівчиськом, і він почав жадібно їсти кукурудзяний млинець. Юй Бо тільки тепер знайшов можливість вставити слово: "Студент Юй Бо вітає принца Яна."

"Юй Бо? Ти той дядько Юй Цао, який намагався через зв'язки потрапити на службу до маєтку принца Цзіна?" — Джу Джуньян очевидно зневажав тих людей, які не мали жодних талантів, але весь час думали лише про інтриги та вигоду, тому він прямо і безцеремонно сказав це перед усіма.

Обличчя Юй Бо змінилося, він прийняв серйозний вигляд і сказав: "Студент щойно вчора повернувся з префектурного міста, я не розумію, чому принц Ян так говорить?"

Джу Джуньян окинув його поглядом; хоча відстань була чималою, він усе одно відчув, що його мотиви були нечистими. Він скривив губи, відвів погляд і сказав: "Чому я так кажу, спитай у своєї матері, коли повернешся. Скажу тобі так: наш маєток принца Цзіна приймає лише тих, хто має справжні знання і таланти!"

Зважаючи на почуття родини Юй Цао, він не озвучив свою приховану думку: не варто пхати в маєток принца Цзіна будь-який непотріб!

Під час цього сніданку Юй Бо їв, не відчуваючи смаку їжі. Кілька разів він хотів щось сказати принцу Яну, але не наважувався. А принц Ян навіть не удостоїв його поглядом, зосередивши всю свою увагу на їжі.