Золоті Поля

Деякі люди, побачивши, що зерна вдосталь, і почувши запевнення принца, що буде друга, третя партії... дешевого зерна, купували лише стільки, щоб вистачило на два місяці.

У родини Юй залишалося ще багато зерна, тому Юй Хай та Лю Ху на віслюку і коні розвозили його односельцям у селі Дуншань.

Завдяки принцу Яну, перші кілька кораблів із зерном найперше задовільнили потреби містечка Тангу. Проте від лиха постраждали три префектури та дев'ятнадцять містечок і сіл; протягом останніх двох місяців люди там затягували паски, і зараз у більшості запаси зерна вже вичерпалися. Мешканці містечок і сіл, розташованих ближче до Тангу, також поспішали до пристані та самого містечка Тангу, щоб стати в чергу за зерном.

Кілька днів поспіль перед двадцятьма з гаком крамницями з дешевим зерном у Тангу та на пристані стояли довжелезні черги. Навіть коли ввечері крамниці зачинялися, люди не розходилися, а ночували просто неба, боячись, що наступного дня доведеться ставати в чергу знову, а ще більше — що дешевого зерна не вистачить.

Суддя Чжао з повітового управління Тангу разом зі своїми підлеглими щодня відкривав крамниці о шостій ранку, а зачиняв лише після восьмої вечора. Такий самий графік був і на пристані. Після п'яти днів такої напруженої роботи, коли всі префектури, містечка та села були забезпечені дешевим зерном, тиск на Тангу та пристань значно зменшився.

Коли перша партія зерна майже розпродалася, друга партія кораблів уже поверталася, а перша партія після розвантаження знову вирушила до Цзяннані. Люди в постраждалих районах, побачивши, що постачання зерна своєчасне, втратили бажання в паніці скуповувати його і робити запаси. Таким чином, довгі черги перед крамницями з дешевим зерном стали історією.

А от перед дверима інших зернових крамниць, власники яких раніше хотіли нажитися на лиху, було порожньо, мов у пустці. Дешеве зерно в державних крамницях було щойно привезено з півдня, тоді як у цих крамницях лежало торішнє. До того ж ціни в державних крамницях були справедливими, тож тільки дурень став би купувати дороге зерно у них. Ці торговці вже непогано заробили на початку нашестя сарани, тож, щоб не залишитися зі старим зерном на руках, вони почали знижувати ціни; деякі навіть продавали дешевше, ніж у державних крамницях.

Це ще більше зменшило навантаження на державні крамниці. Незабаром кількість крамниць із дешевим зерном скоротилася з понад двадцяти до двох у містечку Тангу — однієї на сході та однієї на заході — і ще двох на пристані. Усе поступово поверталося до стану, що був до стихійного лиха.

Проте овочі, які вирощувала родина Юй, зрештою привернули увагу заможних родин містечка Тангу. Вони навперебій пропонували високі ціни за право купувати їхні овочі. Через нашестя сарани та посуху ці так звані багатії вже давно не куштували свіжих овочів.

Того дня перед воротами будинку родини Юй зібрався натовп із понад десятка людей, одягнених як управителі та слуги; вони палко сперечалися. Управитель Яо, який уже став головним управителем, впевнено заявив: "Наша родина Яо була першою в містечку, хто почав купувати овочі в родини Юй, і ми не припиняли це робити протягом останніх двох років. Наш старий пан сказав, що хоч би якою була ціна, ми маємо отримати право на купівлю овочів."

Другий управитель родини Чжуан зневажливо скривився і сказав: "Брате Юй, хіба не наша родина Чжуан приїхала першою і першою звернулася до вас щодо купівлі овочів? Ви не повинні ставитися до когось краще, а до когось гірше!"

Управитель родини Ван також не здавався: "Усім, хто прийшов, має дістатися частина. Оскільки ми вже тут, ви не можете дозволити нам повернутися з порожніми руками, правда?"

Інші управителі та слуги також навперебій висловлювали своє бажання купити овочі. Юй Хай не знав, кого слухати, і від цього галасу в нього розболілася голова.

"Тихіше, прошу всіх заспокоїтися!" — Юй Хай підвищив голос і крикнув; лише коли всі припинили сперечатися, він сказав: "Ви ж знаєте, що всі овочі на нашому подвір'ї вже замовлені рестораном Чженьсю! Ми лише розбили кілька грядок біля ставка за двором і посадили там трохи овочів. Щодня ми можемо виділити лише двісті цзінів овочів. Овочів мало, а людей багато, тому ми точно не зможемо задовольнити всіх. Тому найважливіше — щоб ви всі обговорили і знайшли спільне рішення!"

"Що тут обговорювати? Хто дасть більшу ціну, той і отримає!" — сказав управитель багатої родини Чжуан.

Управитель Яо також не відступав: "Добре! Хто дасть більше, той і отримає! Давайте всі разом пропонувати ціну, чия буде найвищою, тому й продасте! Ми пропонуємо п'ятдесят вень за цзінь!"

Другий управитель родини Чжуан зневажливо скривив губи і вигукнув: "Вісімдесят вень за цзінь!"

Хто в містечку Тангу не знав, що родини Чжуан і Яо, окрім родини Чжоу, були найбагатшими. Спочатку інші сім'ї також намагалися пропонувати ціни, але коли ціна почала зростати, управителі та слуги інших родин уже не могли самостійно приймати рішення, тож їм залишалося лише спостерігати, як родини Чжуан і Яо змагаються одна з одною. Зрештою ціна на овочі злетіла до одного ляна срібла за цзінь.

У Юй Хая страшенно розболілася голова; ресторану Чженьсю вони продавали овочі по тридцять з гаком вень за цзінь, а ці дві родини довели ціну до одного ляна за цзінь, і йому було незручно це приймати!

Юй Цао, спостерігаючи збоку, зрозуміла, що так тривати не може, і поспішно сказала управителям цих двох родин: "Не сперечайтеся! Суперечки через гордість ні до чого доброго не призведуть, обережно, щоб ваші господарі не покарали вас після повернення!"

Управитель Яо усміхнувся: "Панна Юй дуже добра! Але наш господар сказав, що хоч би якою була ціна, ми повинні купити овочі! Гроші — не проблема!"

Родина Чжуан мала зернові крамниці у трьох префектурах і понад десяти містечках та селах; на початку лиха вони добряче заробили, тому другий управитель родини Чжуан тримався прямо, зневажливо глянув на управителя Яо і сказав: "Якщо йдеться про статки, наша родина Чжуан ще нікого не боялася!"

Юй Цао гірко посміхнулася: "Ми знаємо, що ваші статки великі, але ви не можете силоміць пхати гроші в нашу родину! Ці гроші пектимуть нам руки!"

Джу Джуньян довго спостерігав збоку; почувши слова Юй Цао, він скривив губи і сказав: "У людей багато грошей, і вони наполягають на тому, щоб віддати їх тобі; це не вкрадено і не відібрано силою, а ти ще скаржишся, що гроші печуть руки! Яка ж ти дріб'язкова!"

Обидва управителі знали, хто такий принц Ян, і коли він заговорив, вони миттєво притихли. Проте управитель Яо все ж сміливо заявив: "Панно Юй, відтоді як наш старий пан скуштував ваші овочі, він більше не може їсти овочі від інших. Раніше старий пан любив їсти м'ясо і рідко торкався овочів, через що страждав від запаморочень. Лікар радив йому їсти більше овочів, але він не слухав. З минулої весни, коли ми почали купувати овочі у вашої родини, наш пан жодного разу не обходився без них за обідом. Особливо йому подобаються помідори, він навіть їсть їх як фрукти! Після нашестя сарани, протягом цих двох місяців без свіжих овочів, апетит нашого старого пана помітно погіршився. Ми купували у вашої родини трохи сушених овочів, тож він ще міг щось їсти, а інакше..."

"Ого-го! Не можете виграти ціною, то вирішили зіграти на почуттях! Управителю Яо, хіба ви щойно не погодилися, що отримає той, хто дасть вищу ціну? Тоді продовжуймо!" — Другий управитель родини Чжуан щойно отримав посаду і хотів скористатися цією можливістю, щоб показати свої здібності господареві. У будь-якому разі господар сказав, що ціна не має значення, головне — щоб стара пані могла їсти овочі.

Стара пані з родини Чжуан страждала від запорів, і лікар Сунь порадив їй їсти більше грубої їжі та овочів. Груба їжа? Це ж їжа для бідняків! Якби інші сім'ї в містечку дізналися, що господар родини Чжуан годує матір грубою їжею, його б засміяли до смерті. Але де ж у рік сарани взяти свіжі овочі?

Аж поки одного разу він не пішов на бенкет до ресторану Чженьсю, де дорогі страви — салат з устричним соусом та зелень з грибами — викликали в усіх захоплення. Той салат і зелень були абсолютно свіжими, це точно не могло бути до стихійного лиха. Господар родини Чжуан багато разів розпитував, але підлеглі з ресторану Чженьсю тримали язика за зубами. Згодом він послав людей таємно прослідкувати за возом, який закуповував продукти для ресторану Чженьсю, і так дізнався, що родина Юй у селі Дуншань вирощує свіжі овочі. Лише тоді він відправив другого управителя їх купити.

Але хтось, мабуть, розбовтав цю таємницю, і тепер, здається, все містечко Тангу знає, що в родини Юй із села Дуншань є свіжі овочі. Після понад двох місяців харчування сушеними овочами, соліннями та м'ясом усі заможні сім'ї мріяли скуштувати трохи свіжих овочів, щоб зняти жирність з їжі! Ось так і сталася та сцена перед дверима родини Юй.

Юй Цао, побачивши, що вони знову почали сперечатися, поспішила зупинити їх: "Дядьки управителі, заспокойтеся і охолоньте! Дивіться, щодня ми маємо близько двохсот цзінів овочів, чому б вам не розділити їх між собою! У такий час овочі — це просто делікатес, щоб порадувати смакові рецептори, ними ж не наїсися, хіба не так?"

Обидва управителі перезирнулися, обмінялися поглядами і неохоче дійшли згоди: щодня кожній сім'ї по сто цзінів. Все ж таки панна Юй мала рацію: хоч у їхніх сім'ях і було більше десятка господарів, ста цзінів овочів було цілком достатньо; можливо, навіть залишиться трохи, щоб нагородити їх, поважних слуг.

Щодо ціни, то поки нашестя сарани не буде повністю ліквідоване, вона залишиться такою, як вони щойно пропонували — один лян срібла за цзінь. Як казав принц, навіщо відмовлятися від грошей, які самі пливуть до рук, якщо це не крадіжка і не пограбування. Таким чином, родина Юй щодня отримувала додаткові двісті лянів срібла.

Юй Цао також звернулася до інших представників понад десятка сімей, які збиралися йти розчарованими: "У нашій сім'ї мало рук, ми не можемо доглядати за великою кількістю грядок. Але в мене є спеціальний розчин, який може відлякувати і знищувати сарану. Ви можете купити цей розчин; чи вирощуєте ви овочі, чи зерно, просто обприскуйте їх розчином щоранку та щовечора, і це вбереже ваші посіви від сарани!"

Представники інших сімей, почувши це, подумали, що зелені овочі, такі як салат, дозрівають щонайбільше за місяць, і якщо посадити їх зараз, то ще до початку осені можна буде їсти свіжі овочі. Садити осінні овочі зараз ще не пізно. Тож вони всі почали розпитувати про ціну розчину.

Розчин був розлитий у винні глеки по одному цзіню; лише собівартість одного глека становила понад один лян срібла, а додаючи безцінну рідину з духовного каменя, ціна, природно, не могла бути низькою. Юй Цао встановила ціну п'ять лянів срібла за глек; одного глека розчину вистачало для обприскування одного му землі протягом місяця, тож це було набагато вигідніше, ніж бронювати овочі. Тільки доведеться трохи почекати на свіжі овочі. Представники інших сімей, які не виграли торги за овочі, здебільшого купили розчин, щоб мати з чим повернутися до господарів. У підсумку, тільки від продажу розчину вони заробили вісімдесят п'ять лянів срібла.

Лю Ху наодинці захоплено сказав своїй дружині: "Дружино, твій молодший брат справді вміє заробляти гроші; спочатку кавуни, тепер овочі — срібло так і тече до його кишені!"

Юй Цайфен усміхнулася і відповіла: "Насправді, це не стільки Хай вміє заробляти гроші. Ти помітив це за останні півроку? Усі прибуткові справи здебільшого пов'язані з Цао. Ідея вирощувати кавуни спочатку належала Цао, і те, як їх вирощувати та продавати, теж вона йому підказала. А ці овочі — якби Цао не створила той розчин, хіба можна було б заробити стільки грошей?"