Золоті Поля

Серед сільських дітей, окрім Цянь Веня, який був надзвичайно обдарованим у навчанні, Юй Хан найбільше захоплювався Чжао Ханем за його вправність і мисливські здібності. Почувши це, він не міг більше відмовлятися. Він віддав більшу половину смаженого м'яса сестрі, а потім звернувся до Сяо-Цао та її брата: «Ви двоє, з'їжте ще трохи, га?»

Сяо-Цао замахала руками: «Я вже наїлася по самісіньке горло. Подивіться на живіт Шитоу, він уже як надута жаба».

Сяо-Шитоу, ніби підтверджуючи її слова, погладив свій круглий животик і по-дурному засміявся.

«Ага! Ви тут потайки м'ясо їсте! Я піду розповім бабусі, подивлюся, як вона вас не заб'є!» — Юй Хейцзи вискочив із придорожньої канави, його очі вп'ялися у смажене м'ясо кролика в руках Сяо-Лянь, а з вуст лунали погрози.

Окрім чотирьох дітей родини Юй, Чжао Хань мало спілкувався з іншими сільськими дітьми, але й він чув про «погану славу» Хейцзи. Він не міг не насупити брови і, зробивши крок уперед, сказав: «Це я дав їм смажене м'ясо, маєш якісь заперечення?»

Товстун Юй Хейцзи, побачивши перед собою вищого на голову, міцного і кремезного Чжао Ханя, боязко відступив на два кроки. Проте він не збирався втрачати нагоди поїсти м'яса. Його маленькі оченята забігали, і він, грізний на вигляд, але боягузливий всередині, закричав:

«Мене не хвилює! Ви їсте м'ясо самі, а про дідуся з бабусею і нас не думаєте, це неповага до старших! Якщо я поскаржуся, вам точно дістанеться. Хіба що...»

«Хіба що що?» — Чжао Хань давно зрозумів його мету і спокійно запитав.

Хейцзи витер слину брудним рукавом і самовпевнено заявив: «Якщо хочете, щоб я не скаржився, все просто: дайте мені половину м'яса!»

Чжао Хань стиснув свої гарні тонкі губи, холодно посміхнувся і сказав: «Дати тобі частину можна. Але не половину. Це смажене м'ясо ви троє розділите порівну. Якщо не згоден, я забираю м'ясо, і ніхто з вас його не їстиме!»

Юй Хейцзи, почувши це, зрозумів, що якщо буде торгуватися, то не отримає навіть кісток. Він відкинув свої хитрощі й швидко погодився.

Чжао Хань взяв смаженого кролика, у якого бракувало двох задніх лапок, відірвав дві передні лапки з прилеглим м'ясом і віддав їх Юй Ґе та Юй Сяолянь. Ребра та спинну частину, де м'яса було менше, він віддав Юй Хейцзи.

Юй Хейцзи хотів запротестувати, але, зустрівшись із суворим поглядом Чжао Ханя, змушений був замовкнути. Його частина м'яса була меншою, але шматок був більшим. Він давно не їв м'яса, тож і кістки погризти було в радість!

Коли Хейцзи, обіймаючи смажене м'ясо, пішов, Юй Сяоцао дістала з-за спини половину смаженої горлиці і теж поділилася з Юй Ханом та його сестрою. Брат і сестра, які вдома лише трохи перекусили, наїлися смаженим кроликом і горлицею до відвалу.

Слухняний Юй Ґе з почуттям провини сказав: «Шкода, що не можна віднести батькам, щоб вони скуштували...»

Сяо-Шитоу дістав з кишені кілька глиняних кульок і, посміхаючись, сказав: «Нічого, у нас ще є смажені дикі яйця. Ввечері потайки віднесемо татові з мамою!»

Їсти яйце, і то треба було робити, як злодій. Чжао Хань зі співчуттям погладив Сяо-Шитоу по голові, подумки зітхаючи.

Коли вони повернулися додому, Чжан-ши, звісно, довго бурчала на Юй Сяоцао за те, що та цілий день не була вдома. Проте, оскільки Сяо-Цао не була основною робочою силою, Чжан-ши не звертала на неї особливої уваги. Аби ця «дармоїдка» не хворіла і не доводилося витрачати гроші на лікаря та ліки — і на тому спасибі!

«Сяо-Цао, ти ще не вечеряла, так? У молодшої тітки є яйце і пів шматка булочки, візьми і поділися з Сяо-Шитоу. Обережно, щоб твоя бабуся не побачила», — молодша тітка Юй Цайдє, скориставшись моментом, коли Чжан-ши не дивилася, тихенько відвела Сяо-Цао вбік і всунула їй у руку яйце.

Хоча Сяо-Цао була сита, вона не могла сказати про це прямо, тому лише тихо відмовлялася: «Молодша тітко, не треба! Якщо бабуся дізнається...»

«Швидко бери, і нехай моя мама не дізнається, та й усе. Насправді, твоя бабуся гостра на язик, але людина вона непогана...» — Юй Цайдє мала лагідний характер, говорила тихо й повільно, і її було дуже приємно слухати.

Юй Сяоцао більше не відмовлялася, приймаючи її доброту. Час покаже, і тим, хто до неї добрий, вона обов'язково віддячить!

«Друга дівчинко! Що ти тримаєш у руках? Невже потайки сховала щось смачненьке?» — Лі-ши, трясучи своїми жирами, вибігла з кімнати, її маленькі оченята вп'ялися в розбитий глиняний горщик у руках Сяо-Цао.

Юй Сяоцао не мала жодних добрих почуттів до цієї старшої тітки і глухо відповіла: «Що це, сама не бачиш? Старша тітко, не звинувачуйте мене знову в крадіжці!»

«Друга сестра не така, як Хейцзи-ґе, який цілими днями нишпорить по чужих кімнатах! У горщику маленькі рибки, які допоміг зловити Хань-ґеґе, син дядька Чжао. Друга сестра сказала, що залишить їх, щоб зварити юшку для всіх!»

Сяо-Шитоу, скориставшись тим, що увага всіх була прикута до старших, уже встиг прослизнути до своєї кімнати і сховати смажені дикі яйця. Побачивши, що старша тітка намагається відібрати у другої сестри горщик, та ще й звинувачує її в крадіжці, він не втримався і заступився.

Очі Лі-ши, що перетворилися на щілинки через жир, гнівно вп'ялися в Сяо-Шитоу, а її товста долоня потягнулася до його вуха: «Ти, малий негіднику, що ти верзеш? Коли це твій Хейцзи-ґе нишпорив по чужих кімнатах? Дивись, я тобі рота порву!»

Сяо-Шитоу спритно ухилився від пазурів Лі-ши і голосно заперечив: «Я не брешу! Минулого разу, коли молодший дядько повернувся і привіз тістечка, вони зникли. А коли Хейцзи-ґе знайшли, у нього на губах були крихти!»

З кімнати вийшла стара пані Чжан-ши і закричала: «Чого галасуєте? Не боїтеся, що люди сміятимуться! Цайдє, віднеси горщик до моєї кімнати. Твій третій брат передав, що завтра повернеться додому на кілька днів. У нас немає нічого доброго, тож ці рибки завтра будуть до столу!»

«Бабусю, ця риба ще жива! Краще випустити її в діжку з водою. Якщо загине, у таку спеку її важко буде зберегти», — Юй Сяоцао передала горщик молодшій тітці, додавши кілька слів. Вона не хотіла завтра їсти смердючу юшку.

«Гм!» — Чжан-ши з дуже невдоволеним виглядом гмикнула і особисто простежила, як її молодша донька випустила рибу в діжку, перерахувала її, і лише тоді повернулася до кімнати.

Не дивно, що бабуся, знаючи, що Сяо-Цао ходила до міста, була такою «милосердною» і не лаялася пів години. Виявляється, її улюблений молодший син мав повернутися!

Сьогодні Юй Сяоцао справді дуже втомилася. Сховавши зароблене срібло, вона вже клювала носом, поки Лю-ши її купала. Коли закінчилося купання, вона навіть не пам'ятала. Сонну, її мати віднесла на лежанку, і щойно вона торкнулася її, як заснула мертвим сном.

Наступного дня сонце вже високо піднялося, а Сяо-Цао все ще стогнала і не хотіла вставати. Ноги так боліли, ступні так пекли! Це тіло справді потребувало тренування! Надалі не можна сидіти вдома. Подивіться на Сяо-Шитоу, який на три роки молодший за неї, щодня бігає по горах і полях, а після ночі відпочинку знову повний сил!

Юй Сяоцао одягла латану куртку, вийшла у двір прополоскати рот і вже збиралася вмиватися. Лі-ши, яка взяла віник і блукала по двору, не зробивши жодного помаху, смоктала зуби і знову шукала привід для сварки.