Золоті Поля

Юй Сяоцао, ставши одним із акціонерів майбутнього провідного підприємства з виробництва приправ, наступні дні міркувала, як умовити батьків дозволити їй вийти на вулицю, щоб непомітно полити місця з пастками водою з духовного каменя. Ех! Зайва турбота батьків іноді стає справжньою проблемою!

Однак її бажання так і не здійснилося. Не тому, що батьки не дозволили, а через черговий сильний снігопад. Цей сніг був не менш сильним, ніж перший, і все село знову вкрилося товстою білою ковдрою.

Дах старого будинку родини Юй наполовину обвалився під вагою снігу. Троє братів Юй під керівництвом старого Юй три-п'ять днів працювали на вітрі та снігу, щоб відремонтувати його.

Цей старий будинок — це дві глиняні хатини під солом'яною стріхою, які старий Юй у дитинстві збудував разом із батьком, коли вони втекли сюди від лиха, за допомогою гостинних жителів села Дуншань. Він зберігав у собі тугу старого Юй за покійним батьком і спогади про дитинство. Усі четверо братів і сестер Юй народилися і виросли тут.

Тому, навіть переїхавши у новий п'ятикімнатний будинок, родина Юй не покинула старий. Старий Юй часто навідувався туди, і щороку вони робили дрібний ремонт, інакше він би давно перетворився на руїни.

Через сильний сніг похід у гори на полювання став неможливим. План Юй Сяоцао заробити трохи грошей на здобичі перед Новим роком провалився. А ціни перед святами знову підскочили до нових висот. Чжан-ши щодня зітхала, підраховуючи запаси їжі для родини.

На щастя, всі сиділи вдома і не виконували важкої роботи. Тому дворазове харчування скоротили: вранці їли щось тверде, а ввечері — лише миску несмачної бобової юшки. Ранкові коржі з грубого борошна теж не можна було їсти скільки заманеться.

Коржі розміром з долоню: чоловікам по два, жінкам по одному, а дітям ще менше. Навіть додаткове харчування Юй Цайдє — яйця — Чжан-ши скасувала. Понад десять людей у родині, цілу зиму жодного доходу, а кури взимку неслися погано. Скільки ж грошей треба витратити, якщо тільки проїдати запаси!

Чжан-ши з ненавистю дивилася на Юй Хая та його доньку. Якби не борг за лікування цієї клятої дівчиська, грошей, які другий син заробив на полюванні до снігопаду, вистачило б на ситий Новий рік! І не довелося б зараз рахувати кожну зернину!

«Другий сину! До Нового року залишилося два дні. Сьогодні сніг припинився, скористайся цим і з'їзди в місто, купи щось до свята! Просяного борошна залишилося мало, купи побільше про запас. І ще, на Новий рік треба хоч раз зварити пельмені, тож купи трохи білого борошна і два цзіні м'яса...»

Чжан-ши говорила багато, але грошей не давала.

Юй Хай хотів було погодитися, але відчув, як молодша донька смикає його за рукав. Подивившись на неї, він побачив, що вона подає йому знаки. Юй Хай одразу зрозумів, але звичка понад двадцять років слухатися Чжан-ши змусила його завагатися.

Але побачивши жалібний погляд доньки і згадавши своє нещодавнє рішення, він нарешті сказав: «Мамо, я піду позичу сани у старшого дядька... Але гроші на покупки...»

Тільки-но мова зайшла про гроші, обличчя Чжан-ши витягнулося, як у віслюка: «Останнім часом ти щодня возив здобич у місто, хіба мало заробив? Маєш гроші, а просиш у мене! Другий сину, у нашій родині ніколи не було заведено мати власні заощадження! Цього не можна допускати!»

«Бабусю! Коли сніг у горах ще не розтанув, здобичі було мало. Лише день-два був непоганий улов! Скільки ми могли заробити, ви ж самі чудово знаєте? Скоро Новий рік, зароблені гроші треба було віддати за борги. Ми повернули борг старшому дідусеві, і навіть на ліки не вистачило! Добре, що лікар Сунь пожалів мене і дозволив взяти ліки в борг! Тату! Навесні тобі доведеться частіше ходити в гори, щоб віддати більше десяти лянів боргу «Тун Жень Тан». Нам же ще лікуватися в лікаря Суня!»

Сяо-Цао розуміла, що для батька попросити гроші у Чжан-ши — це вже великий крок. Тому вона перехопила ініціативу і сказала все, що треба було сказати.

Більше десяти лянів? Чжан-ши різко втягнула повітря, її погляд на Сяо-Цао став гострим, як ніж. Якби могла, вона б роздерла цю вісницю нещастя на шматки!

«Ого! Одна хвороба — і одразу десять-двадцять лянів, у нашій родині справді з'явилася панночка з тендітною долею. Шкода, народилася не в тій сім'ї, здоров'я нема, а доля є!! Ой, за ці двадцять з гаком лянів уся родина могла б рік жити, економлячи! Ццц...» — Лі-ши збоку прицмокувала, підливаючи масла у вогонь.

Юй Хай згадав байдужість рідних, коли життя його доньки висіло на волосині. Хвороба доньки не коштувала родині жодного мідяка, а він ще мусив слухати ці уїдливі слова. Його обличчя потемніло, і він глухо відповів: «Яка доля в моєї доньки, не тобі, невістко, судити! На лікування доньки я не взяв у тебе жодного мідяка!»

«О! Ти на мене кричиш!! Твоя донька не витратила моїх грошей, але я, Лі Гуйхуа, теж не їла твого і не пила твого, чого ти на мене репетуєш? Думаєш, мене легко образити?» — Лі-ши не з тих, хто мовчки стерпить, вона вперла руки в боки і почала кричати, підстрибуючи.

Юй Хай, який не вмів сваритися, розгубився перед цією базарною поведінкою Лі-ши.

Але Юй Сяолянь не змовчала: «Старша тітко, тобі можна говорити гидоту про інших, а іншим про тебе й слова не скажи? Де це бачено? Хіба мій тато не правий? На лікування сестри пішло багато грошей, але якщо батько заробляє, щоб лікувати доньку, хто йому заборонить? Не кажучи вже про двадцять лянів, навіть двісті лянів не важливіші за життя моєї сестри!!»

Чжан-ши вирячила свої трикутні очі, схопила віник для змітання пилу з лежанки і кинула в бік Сяо-Лянь, кричачи: «Дорослі розмовляють, чого дитина лізе? Другий сину, так ти виховуєш дітей?»

Юй Сяоцао раптом зойкнула: «Бабусю, що ви робите? Мало того, що налякали мене до хвороби, тепер ще й сестру хочете побити! Бабусю, подумайте добре, якщо з сестрою щось станеться, не шкодуйте потім грошей!»

Згадка про гроші змусила Чжан-ши стримати гнів. Перед Новим роком, якщо справді щось трапиться, Юй Хай, який так любить дітей, лікуватиме їх, навіть якщо доведеться влізти у величезні борги. Тоді наступного року вона не зможе витягнути з другого сина жодного мідяка.

Старий Юй, який досі мовчав, нарешті заговорив! «Заспокойтеся всі! Перед Новим роком, не бійтеся, що люди засміють! Мати, у тебе ж є гроші, не зазіхай на ті копійки, що в другого сина! Швидше давай гроші на покупки, це важливо!»

«Тих грошей, що в мене, їм надовго не вистачить!» — для Чжан-ши віддати гроші було болючіше, ніж вирізати шматок власного м'яса.

Старий Юй нетерпляче сказав: «Цілими днями тільки гроші, гроші, гроші! Один мідяк для тебе більший за жорна! Навесні море розмерзнеться, вийдемо кілька разів — і гроші повернуться! Навесні я зі старшим піду в море, а другий нехай іде в гори. Хіба не покриємо зимові витрати?»

Бачачи, що уникнути цього не вдасться, Чжан-ши щось бурмотіла собі під ніс, неохоче відімкнула скриню ключем, дістала звідти зв'язку мідяків і кілька крихітних шматочків срібла. Ніби боячись, що Юй Хай витратить зайве, вона сказала: «Ціни зараз високі, купуй менше зерна. У нас є бататове борошно, хоч від нього і печія, але голод втамовує! Білого борошна і м'яса купи тільки на один раз поїсти пельменів...»

Юй Сяоцао подивилася на гроші в її руці, скривилася і подумала: «З такою сумою багато й не купиш! Навіщо повторювати одне й те саме?»

Юй Хай взяв гроші і мовчки вийшов з дому. Рідкісний сонячний день, хоча снігу було по литки, людей, що їхали в місто за покупками, було чимало. Через тривалі снігопади більшість родин не встигли запастися на свята, тому всі хотіли скористатися гарною погодою.

Старший дядько Юй Хая теж планував їхати сьогодні, але побачивши, що племінник прийшов позичити сани, і переконавшись, що погода протримається, вирішив поїхати наступного дня.

Юй Хай не наважився купувати зайвого. Він пішов прямо в зернову крамницю, купив п'ятдесят цзінів просяного борошна і п'ять цзінів білого, потім у м'ясній крамниці відрізав два цзіні м'яса. Грошей, які дала Чжан-ши, не вистачило, тому він доклав кілька десятків власних мідяків.

На вулиці він зустрів головного управителя «Чженьсюлоу». Той, знаючи, як його молодий пан цінує дівчинку з родини Юй, був дуже привітним до Юй Хая. Побачивши скромні покупки, він купив у кондитерській тістечок і цукерок і наполіг, щоб Юй Хай їх узяв, сказавши, що це спеціальний подарунок від третього молодого пана Чжоу зі столиці для Сяо-Цао та її брата.

Юй Хай також купив м'ясних булочок, зайшов у столярну майстерню провідати сина і залишив йому трохи мідяків. Він не знав, що гроші, які вони з Сяо-Цао давали Юй Хану, той заощаджував і не витрачав, що згодом призвело до біди, яка ледь не коштувала йому життя.

Новий рік настав непомітно. Рано-вранці тридцятого числа Лю-ши з двома доньками поралися на кухні. З двох цзінів м'яса, куплених Юй Хаєм, більшість була жирною свининою. Лю-ши витопила смалець, а шкварки, що залишилися, ввечері змішала з капустою для начинки пельменів.

Зимові овочі — це переважно редька і капуста. Юй Сяоцао заздалегідь проростила на теплій лежанці бобові паростки і зробила вручну вермішель з бататового крохмалю.

З вермішеллю святковий стіл став різноманітнішим. Тушкована капуста з редькою і вермішеллю, смажена капуста з оцтом, тушкована редька, смажена капуста з деревними грибами, хрустка маринована редька, смажені паростки бобів... Також нарізали кілька шматочків жирного м'яса і приготували домашню страву з паростками і вермішеллю. Суп був із капусти і паростків.

Коли страви подали на стіл, навіть вибаглива Чжан-ши здивувалася. Вона не очікувала, що з редьки, капусти і жмені бобів можна приготувати стільки страв.

А щодо смаку — те, як усі мовчки наминають їжу, було найкращим підтвердженням.

Старий Юй, якому рідко вдавалося випити, налив по чарці і трьом синам, задоволено сказавши: «Майстерність другої невістки знову покращилася!»