Золоті Поля

Крижані маленькі ручки були сховані в парі теплих великих долонь, це було так тепло і так зручно. Очі Юй Сяоцао вигнулися півмісяцем, вона озирнулася на Чжу Цзюньяна, чиє обличчя залишалося диявольськи прекрасним, і тихо сказала: «Хіба ж не пішов сніг? Я злякалася, що ввечері сніг посилиться і розчавить теплиці, тому спеціально поїхала до імператорського маєтку. Я брала з собою комір з лисячого хутра і рукавички, які ти мені подарував, але почувши новину про твоє повернення, я так зраділа, що забула їх у маєтку!»

Чжу Цзюньян підтримав її за тонку талію, дозволивши їй пересісти з положення верхи в положення боком. Талія цієї дівчинки була надто тонкою; невідомо, чи вона останнім часом не харчувалася як слід, але навіть коли вона була одягнена в товстий ватний одяг, він міг би обхопити її обома руками. Можливо, через важке життя в дитинстві, відколи він знав цю дівчинку, вона завжди була худорлявою, слабкою і жалюгідною на вигляд. Коли вона досягне відповідного віку і вийде за нього заміж, він обов'язково забезпечить її смачною їжею та напоями, щоб вона відновила сили!

Він дозволив Сяоцао зручно спертися на свої груди і своїм плащем із соболиного хутра щільно її огорнув. Його гарячі великі руки стиснули маленькі ручки дівчинки, схожі на шматочки льоду, він наблизив губи, легенько дихнув гарячим повітрям, а потім сказав: «Що? Так не терпілося побачитися з паном? Якщо так сильно дорожиш паном, то виходь за нього швидше. Щоб пана не звабили інші спокусниці!»

Почувши, як дівчинка каже, що заради зустрічі з ним вона так поспішно і тривожно примчала на коні, забувши навіть про теплі шарф і рукавички, Чжу Цзюньян відчув водночас і біль у серці, і таку радість, ніби напився меду. Треба ж знати, що ця дівчинка надзвичайно сильно боїться холоду!

Маленький червоний кінь, побачивши, що його господиню перетягнув до себе господар «Куанфена», хоча ним ніхто не керував, все одно слухняно йшов поруч із Куанфеном, повільно пересуваючись. Куанфен, несучи на собі вагу двох людей, крокував так само легко, і час від часу схиляв голову, кидаючи лагідний погляд своїх великих очей на маленького червоного коня.

Сяоцао повернула голову, мило закотила очі на Чжу Цзюньяна, пирхнула і сказала: «Чоловік, якого так легко звабити, мені й задарма не потрібен! Кажи! Під час цієї поїздки ти часом не врятував якусь жалюгідну "маленьку білу квіточку", або ж до тебе не причепилася якась "дівчина зі скромної сім'ї", яка продавала себе, щоб поховати батька?»

Маленька біла квіточка? Хіба це не ті жінки, про яких дівчинка казала, що вони завжди люблять плакати і прикидатися? Який у пана смак, як міг би він покласти око на таку людину? Цілими днями ходити з виразом обличчя, що сумує за осіннім вітром і жаліє весь світ — хіба від цього не втомлюєшся?

«Ти забула, хто такий твій пан? Хіба мене може легко обдурити жінка з такими нечистими думками і поганими мотивами? Будь спокійна, окрім тебе, пану ніхто не потрібен!» Чжу Цзюньян, вловивши ледь помітні ревниві нотки в словах Сяоцао, був у чудовому настрої, і негайно розкрив свої почуття, висловлюючи їй свою абсолютну вірність.

Юй Сяоцао зігрілася і в неї з'явився настрій потеревенити з ним: «Ох, ці чоловіки! Завжди на словах одне, а позаочі інше! Це ти володієш здатністю читати думки, а не я, звідки ж мені знати, про що ти думаєш у своєму серці?»

Чжу Цзюньян узяв її маленьку ручку, що вже трохи зігрілася, притиснув до свого серця і сказав: «Відчуваєш? Серце пана б'ється лише для тебе! Щоб швидше побачити тебе, пан щойно вийшовши з імператорського палацу, примчав сюди на коні. Пан так щиро і віддано ставиться до тебе, якщо ти все ще не віриш пану, це буде занадто безсердечно!»

Почувши його першу фразу, Юй Сяоцао відчула, як по всьому тілу побігли сироти, це було надто сентиментально. Невідомо, в кого цей хлопець знову навчився цих дурниць, і він зовсім не боїться, що в інших від таких слів зуби зведе!

«Ти можеш бути трохи нормальнішим? Чесно зізнавайся, в кого ти навчився цих безглуздих любовних слів? Це зовсім не схоже на твій стиль!» — безперестанку скаржилася Юй Сяоцао.

Чжу Цзюньян двічі кліпнув своїми чарівними очами фенікса, зітхнув і сказав: «Так і знав, що на тебе це не подіє! Повернувшись, я задам прочухана тим хлопцям із табору імператорської гвардії, як вони посміли підбурювати пана казати такі солодкі слова. Проте, Сяоцао, ти є в серці пана, і ти мусиш це знати!»

Хоча ця фраза була простою, чому ж вона так приємно звучала для вух? Юй Сяоцао опустила голову і серйозно задумалася: цзюньван Ян має і статус, має і становище, має і фігуру, має і зовнішність, має і здібності... Головне, він не має того педантичного і впертого мислення стародавніх людей і не висуває до своєї другої половинки жодних вимог щодо «трьох послухів та чотирьох чеснот».

Чесно кажучи, такого чоловіка у всій династії Велика Мін важко знайти другого. Якщо його серце щодо неї настільки непохитне, як він каже, то чого їй ще вагатися? Говорити про те, щоб ніколи не виходити заміж — живучи в такому середовищі, її бажання бути щасливою самотньою аристократкою було лише марною надією. Маючи здібності, але не маючи зв'язків, та ще й будучи жінкою, хіба обійдеться без проблем і пліток у майбутньому?

Побачивши, що дівчинка опустила голову і про щось думає, Чжу Цзюньян ніжно погладив її по маківці і м'яко сказав: «Не муч себе, пан не тиснутиме на тебе! Хіба ти не казала, що думатимеш про заміжжя лише у вісімнадцять років? Хіба в тебе немає ще п'яти-шести років на роздуми! Не поспішай, п'яти-шести років цілком достатньо, щоб ти чітко побачила почуття пана до тебе!»

Почувши ці такі сповнені розуміння слова, очі Юй Сяоцао потеплішали, у носі защипало, і вона ледь не погодилася на імпульсі від зворушення. Кхм-кхм! Спокійно, спокійно! Цзюньван Ян правий, є ще п'ять-шість років, можна буде повільно за ним спостерігати!

Під час снігової бурі ніжна теплота витала навколо них двох. Сніжинки, що заповнили все небо, немов граціозні метелики, кружляли навколо них у ніжному танці.

Раптом ззаду почувся швидкий тупіт копит. Старечий і дещо тонкий голос із полегшенням вимовив: «Пані Юй, будь ласка, повільніше. Сніг іде сильний, дорога важка, якщо з вами щось трапиться, як старий раб пояснюватиме це господареві?»

Придивившись уважніше — о! Хіба знайомий силует попереду не належав його господареві? Побачивши, що пані Юй затишно влаштувалася в обіймах його господаря, і вони виглядали так гармонійно, Лю Фушен поспішно закрив рот і слухняно пішов позаду них, повільно просуваючись крізь хуртовину. Пані Юй безпечно зустрілася з господарем, отже, для нього більше не було роботи, краще слухняно стати тлом!

Однак, господарю, чи доречно вам так обіймати пані Юй? Якщо хтось це побачить, репутація пані Юй буде зруйнована, хіба це те, що ви хочете бачити? Лю Фушен вагався, чи варто йому нагадати про це своєму господареві.

На щастя, було вже пізно, а хуртовина мала тенденцію до посилення; на урядовій дорозі в передмісті столиці не було жодної душі. Інакше як би пані Юй могла після цього дивитися людям в очі?

Якщо про це міг подумати старий євнух, то хіба Чжу Цзюньян міг про це не подумати? Коли вже було видно міські ворота столиці, Чжу Цзюньян пересадив Юй Сяоцао, яка вже зігрілася, назад на її власного коня. Проте він наполіг на тому, щоб вона одягла його плащ із соболиного хутра.

Просторий плащ закутав дівчинку з голови до ніг. Навіть на її руках були на кілька розмірів завеликі рукавички з пурпурової овчини, які все ще зберігали тепло його тіла.

«Я спочатку відвезу тебе назад до маєтку генерала! У таку холоднечу більше не виходь на вулицю! Якщо є якісь справи, пошли когось сказати пану, і пан відправить людей це владнати! Якщо вже дійсно необхідно вийти, то їдь у кареті. Пан щойно замовив нову карету, її салон досить просторий, всередині є місце для жаровні, а також можна кип'ятити воду. Якщо ти втомишся, зможеш там прилягти...» У всьому, що стосувалося Юй Сяоцао, він намагався бути якомога ретельнішим. Такі щирі наміри дійсно були надзвичайно цінними!

Аж до самих воріт маєтку генерала Чжу Цзюньян продовжував без упину давати свої настанови. Якби хтось інший це побачив, у нього б точно відвисла щелепа. Хіба це той самий холодний і небагатослівний цзюньван Ян? Вникаючи в кожну дрібницю, він був схожий на стару няньку.

«Зайдеш посидіти трохи, вип'єш чашку чаю перед тим, як іти?» — Юй Сяоцао незграбно зістрибнула з маленького червоного коня; нічого не поробиш, зараз вона була закутана так, що нагадувала ведмедика Тедді.

Чжу Цзюньян одним стрибком спішився зі свого коня, поправив її плащ, що розійшовся під час спішування, закутав її ще щільніше, потім погладив її почервоніле ніжне личко і тихо сказав: «Ні! Мені ще треба повернутися до палацу принца і повідомити матері-принцесі, що я в безпеці. Прийду провідати тебе завтра! Повернувшись, випий побільше імбирного чаю з цукром, бережися, щоб не застудитися».

Очі головного управителя Лю Фушена здивовано розширилися, а вираз обличчя був таким, ніби він побачив привида: його господар нарешті порозумнішав і навчився піклуватися про інших; чи варто йому радіти, чи дуже радіти цьому? Такі ніжні й турботливі рухи, такий тихий і лагідний голос — і все це від того, кого раніше в столиці вважали найхолоднішим і найжорстокішим богом смерті... Цк-цк, справді, кохання може змінити все!

На його перебільшений вираз обличчя було просто неможливо дивитися! Чжу Цзюньян байдуже зиркнув на нього, а потім знову зосередив увагу на Сяоцао і м'яко сказав: «Іди, я подивлюся, як ти зайдеш...»

Юй Сяоцао, тягнучи за собою довгий плащ, який міг би слугувати знаряддям для прибирання снігу, насилу переступила через поріг бокових воріт і ще раз озирнулася на Чжу Цзюньяна, на волоссі якого лежали сніжинки, а заметіль стала для нього тлом. Цей диявольськи красивий чоловік, схожий на прекрасну квітку, з глибоким почуттям дивився на неї, а його довга і білосніжна рука злегка помахала, показуючи, щоб вона швидше заходила.

Вона не була справжньою наївною дівчинкою-підлітком, яка не розуміла смаку кохання, і дивлячись на цю прекрасну і сповнену глибоких почуттів сцену, її серце, яке мовчало понад тридцять років, не могло не забитись сильніше. Це дійсно аура головної героїні, їй просто неймовірно пощастило, що такий видатний і вродливий чоловік оберігав її і чекав на неї...

Навіть після того, як вона засвідчила повагу своїй названій матері і повернулася на своє маленьке подвір'я, вона все ще була немов у тумані. Чоловіча краса справді збиває зі шляху, особливо коли це чоловік, красивий до втрати дару мови і глибоко люблячий до неможливості!

Тим часом Чжу Цзюньян уже увійшов до палацу принца Цзіна, трохи поспілкувався з батьком-принцом у зовнішньому кабінеті і попрямував прямо до внутрішніх покоїв.

Принцеса Цзін спустилася з теплої кушетки, взяла молодшого сина за руку і, розглядаючи його з голови до ніг, з почервонілими очима і трохи схлипуючи, сказала: «Чому ти так легко одягнений? Де той потворний шарф, з яким ти ніколи не розлучаєшся? А рукавички? Як за тобою доглядають слуги, що в такий сильний сніг навіть не накинули на тебе хутряний одяг?»

Головний управитель Лю Фушен, який особисто прислуговував своєму господареві, відчув себе без вини винуватим: увесь набір одягу його господаря зараз був на пані Юй. Але чи міг він так сказати? Звісно ж, ні! Повернувшись до столиці і вийшовши з імператорського палацу, господар насамперед побіг до маєтку, щоб побачитися зі своєю маленькою коханою, зовсім забувши про рідну матір. Хіба це не звинуватило б господаря в нешанобливості до батьків? Цю провину він взяв на себе!

Чжу Цзюньян підтримав матір-принцесу, допоміг їй знову сісти на теплу кушетку, а сам сів поруч із нею на маленький вишитий пуф і з усмішкою на обличчі сказав: «Матінко, поторкайте руки вашого сина, вони теплі, зовсім не холодні!»