Золоті Поля

«Ця долина досить прихована, крім мене, її ще ніхто не знайшов! Я перевірив, тут немає ніякої небезпеки. Ви, брате й сестро, зачекайте тут, а я повернуся по приправи, і ми тут посмажимо м'ясо!»

Хоча родина Чжао жила біля підніжжя гори, досить далеко від села Дуншань, Чжао Хань чув про скупість старої пані Юй. У родині Юй м'ясні страви бачили лише кілька разів на рік, а рибу їли тільки ту, яку не вдавалося продати.

«Іди, іди! Тільки швидше повертайся!» — після двох годин блукання лісом два великі пиріжки, з'їдені Юй Сяоцао вранці, майже перетравилися. Влаштувати пікнік у такій мальовничій долині — це щось особливе.

«Друга сестро! У цьому струмку є риба!» — Сяо-Шитоу мив руки біля гірського струмка і, побачивши маленьких рибок розміром з долоню, що снували між камінням, поспіхом зняв взуття і почав ловити їх руками. Але рибки були такими прудкими, що він ніяк не міг їх упіймати.

Юй Сяоцао, яка весь час тримала в руках той розбитий глиняний горщик, почувши це, одразу ж з ентузіазмом підбігла: «Дивись, як треба, я зараз горщиком зачерпну...»

Га? Ці рибки були дуже дивними. Побачивши горщик, вони не тільки не втекли, а навпаки, почали збиратися навколо, ніби побачили приманку.

Сяо-Шитоу теж здивувався і, вдаючи з себе розумника, сказав: «О! Я знаю! У горщику були пиріжки, і в ньому залишився ароматний м'ясний запах. Рибки, напевно, зголодніли, тому й припливли. Давай наловимо більше, повернемося і зваримо суп!»

Рибок біля горщика ставало все більше, вони плавали навколо, ніби в ньому було щось, що їх неймовірно приваблювало. Невже... духовна енергія маленького каменя, що латає небо, може діяти як приманка для риби?

Юй Сяоцао опустила у горщик п'ятиколірний камінь зі свого зап'ястя. Коли горщик занурили глибше у воду, рибки ще нетерплячіше почали запливати всередину. За мить горщик був ущерть заповнений рибками, які тіснилися, як сардини. Ті, що не могли заплисти, кружляли біля входу. Риби ставало все більше...

【От ти ж, Юй Сяоцао! Використовувати мене, божественний камінь, як приманку для риби! Ти, ти... це вже занадто!】 — голос, що мовчав кілька днів, знову пролунав у вухах Юй Сяоцао.

Поступово з горщика повільно піднялася маленька золота світлова куля. Сформований маленький камінь, що латає небо, знову мав вигляд розлюченого золотого кошеняти, яке шкірило зуби, витріщало очі, дряпало кігтями і задирало хвоста на Юй Сяоцао.

«О? Маленький каменю, ти нарешті прокинувся? Духовна сила відновилася?» — радісно вигукнула Юй Сяоцао.

Сяо-Шитоу, кліпаючи очима, здивовано запитав: «Друга сестро, що ти кажеш? Ти до мене говориш?»

Тільки тоді Сяо-Цао згадала, що інші не бачать духовної форми маленького каменя. Вона потерла носа і трохи ніяково сказала: «Я розмовляю сама з собою, ні з ким не говорю. Ти обережно витягни горщик, там уже достатньо риби!»

【Яка ж ти некмітлива, навіть не можеш спілкуватися зі мною думками. Гаразд, що б ти не хотіла сказати, просто подумай про це, і я почую!】 — маленький камінь, побачивши, як вона осоромилася, зробив сальто в повітрі, безжально насміхаючись.

Юй Сяоцао не звернула на це уваги і продовжила питати: «Твоя духовна сила повністю відновилася?»

【Не так швидко! Минулого разу, щоб вилікувати твою рану, я, божественний камінь, майже вичерпав усю свою духовну силу. Якби ти щойно не опустила мене в гірський струмок, а духовна енергія в цій воді ще не зруйнована, я б ледве зміг з'явитися. У цьому просторі духовна енергія дуже слабка — але все ж у сто разів краща, ніж у тому світі, звідки ти прийшла.】

【Все, не можу! Моя духовна сила все ще занадто слабка, я можу з'являтися лише на короткий час. Я йду, не забудь потримати моє фізичне тіло у струмку трохи довше!】 — золоте світло маленького каменя кілька разів спалахнуло і знову зникло з поля зору Сяо-Цао.

«Ой! Друга сестро, швидше сюди, цих рибок забагато! Може, нанижемо їх на трав'яну мотузку і заберемо додому?» — Сяо-Шитоу, дивлячись на рибу в горщику, не міг стримати посмішки. Стільки риби вистачить на великий казанок юшки. Якщо він принесе її, бабуся буде менше бурчати!

Думаючи про смачну юшку, Сяо-Цао теж посміхнулася: «Нехай поки що залишаються в горщику. Погода спекотна, якщо вони загинуть, то швидко зіпсуються. Вибери кілька найбільших, ми їх зараз посмажимо!»

Сказавши це, вона підійшла до струмка і поклала п'ятиколірний камінь серед гальки на дні. Добре, що маленький камінь прокинувся, тепер його духовна сила не буде вивільнятися безконтрольно. Інакше, якби він привабив усю рибу зі струмка або інших тварин, було б кепсько!

«Хань-ґеґе, подивіться, яку рибу ми зловили!» — Сяо-Шитоу вибрав кілька диких рибок завдовжки з пів фута і почав хвалитися перед Чжао Ханем, який поспіхом повертався.

Чжао Хань, побачивши стільки риби в горщику, був дуже здивований: «Риба в цьому струмку надзвичайно прудка. Я багато разів намагався, і за пів дня ловив одну-дві. А ви за такий короткий час наловили стільки? Є якийсь секрет? Навчіть і Хань-ґеґе».

«Якщо я скажу, що риба сама запливла в горщик, ти повіриш?» — Сяо-Шитоу, кліпаючи великими очима, грайливо запитав.

Чжао Хань голосно розсміявся, підняв його, підкинув у повітря і, зловивши під вереск малого, сказав: «Думаєш, твого Хань-ґеґе легко обдурити, так? Краще скажи, що дикий фазан сам залетів у казан, я, може, ще й повірю. Гаразд, будемо смажити м'ясо!»

Чжао Хань, повернувшись додому, приніс повний набір приправ, навіть таку спецію, як зіра, у нього була. Юй Сяоцао перебирала принесені ним приправи і, нахилившись, понюхала знайомий жовто-коричневий порошок.

«Це зіра, ти не бачила такої, так? Її привіз імператор Цзяньвень, ще коли був наслідним принцом, зі своїх плавань у Південні моря. А ще перець чилі. Кажуть, імператор Цзяньвень не уявляє собі їжі без гострого. Зіра і чилі не всім до смаку, але мені подобається. Якщо вам незвично, можете не додавати», — Чжао Хань і його батько обоє не могли їсти без гострого.

У той час перець чилі ще не був поширений, і на столі родини Юй були лише овочі з їхнього городу, звісно, без чилі. Варені овочі без олії та гостроти, лише з сіллю, Юй Сяоцао не могла їсти, хіба що була дуже голодна.

Побачивши яскраво-червоний порошок чилі, а також зіру, бадьян, корицю, фенхель та інші спеції, Сяо-Цао не могла не захопитися тим, яким гурманом був Чжао Хань, що зібрав стільки приправ.

Чжао Хань беззаперечно взяв на себе обробку кролика та горлиці, а Сяо-Шитоу з цокотінням спостерігав поруч. Юй Сяоцао ж сама почала збирати хмиз, час від часу поглядаючи на них: цей дванадцяти-тринадцятирічний юнак обдирав шкіру з кролика, потрошив його, рухи були дуже вправними, видно було, що він робив це не вперше.

Незабаром розпалили вогонь. Кролика натерли сіллю та різними спеціями і поклали смажитися над вогнем. Горлицю начинили спеціями, обмазали глиною і кинули в багаття. Дикі яйця, щоб не тріснули від високої температури, також обкачали у вологій глині й поклали біля вогню.