Золоті Поля

«Що ти таке дурне кажеш! Навчиш дитину поганому!!» — Юй Сяоцао, з почервонілим обличчям, простягнула руку і вщипнула Чжу Цзюньяна за руку. На вулиці стільки людей, що буде, якщо хтось почує? Цей хлопець такий безсоромний, навіть не боїться, що з нього сміятимуться!!

«Достовірна інформація, перед рестораном Чженьсю є крижані ліхтарі! Швидше йдіть займати гарні місця!!» — повз Юй Сяоцао пробігла поспішна постать, ледь не черкнувши її по руці, що неабияк її налякало. Раптом її талію стиснуло, і коли вона отямилася, її вже втягнули в ті теплі та свіжі обійми.

Піднявши голову, вона зіткнулася з парою очей фенікса, чорних, як нічне небо, і яскравих, як зірки, схожих на глибокий вир, здатний затягнути в себе людську душу. Юй Сяоцао не встигла захопитися, як сніжинка, що повільно падала, як на те, опустилася їй на кінчик носа. Її погляд мимоволі зосередився на цій білосніжній сніжинці, але вона й не підозрювала, що в очах іншого вона перетворилася на кумедну людину з косоокістю.

Відчувши здригання чиїхось грудей, коли велика долоня ніжно змахнула сніжинку з її носа, Юй Сяоцао лише тоді зрозуміла, наскільки смішним був її вигляд щойно, і люто зиркнула на Чжу Цзюньяна, який стримував сміх, та з силою відштовхнула його. Обніматися на людях — на що це схоже!! Вона нізащо не хотіла визнавати, що розлютилася від сорому!!

Чжу Цзюньян накинув їй на голову капюшон від плаща, змахнув сніжинки, що впали на її плечі, і його усмішка в тьмяному світлі ліхтарів стала ще чарівнішою. Побачивши це, молоді дівчата та невістки, що проходили повз, виявляли сором'язливі вирази облич і кидали на нього неохочі прощальні погляди.

«Приваблюєш бджіл та метеликів!!» — невдоволено гмикнула Юй Сяоцао. Чжу Цзюньян поспішно прибрав усмішку з обличчя, показавши свою холодну сторону; його похмурий і байдужий погляд змусив тих молодих дівчат і невісток, які потай спостерігали за ним, виглядати так, ніби вони раптом побачили привида, їхні обличчя миттєво зблідли, і вони одна за одною розійшлися...

«Так ти задоволена?» — коли Чжу Цзюньян опустив голову, щоб подивитися на Сяоцао, вираз його обличчя знову мимоволі пом'якшився, а безмежна ніжність у його очах змушувала мимоволі сп'яніти від неї.

«Сестричко... дуже страшно!» — Фан Хаолінь, який гриз цукрову фігурку, був наляканий щойношнім виразом обличчя Чжу Цзюньяна; скрививши свій маленький ротик, він схлипував, ледве стримуючи сльози, ніби зазнав величезної образи.

Чжу Цзюньян витріщився на нього: «Такий боягуз, а ще кажеш, що коли виростеш, будеш захищати сестру, скоріше це твоїй сестрі доведеться тебе захищати!! Бачиш того юнака в синьому бавовняному халаті? Він теж брат твоєї сестри, такий малий, а вже став сюцаєм, а в майбутньому має намір скласти іспит на чжуан'юаня! Складе іспит на чжуан'юаня, стане великим чиновником і буде підтримувати сестру. Якщо ти не станеш сміливим, він тебе перевершить!!»

Юй Сяоцао було і смішно, і сердито; вона взяла маленького Ліньліня, який весь час тягнув до неї ручки, просячись на руки, і сказала: «Навіщо ти йому все це кажеш? Ти б подивився, йому ще й двох років немає, було б дивно, якби він щось зрозумів!!»

«Сестричко, коли Ліньлінь виросте, він стане великим генералом, прожене поганих людей і захищатиме тебе!!» — кажучи про поганих людей, Фан Хаолінь спеціально крадькома зиркнув на Чжу Цзюньяна, очевидно, відносячи його до цієї категорії.

Хіба міг Чжу Цзюньян дозволити Сяоцао нести цього маленького товстуна, у маленької дівчини такі тонкі ручки й ніжки, що буде, якщо вона перевтомиться? Він з презирством подивився на Фан Хаоліня і сказав: «Де це бачено великого генерала з такою малою сміливістю? Погані люди прийдуть, а ти сам від страху заплачеш, як же ти тоді будеш захищати свою сестру?»

«Ліньлінь сміливий!!» — Фан Хаолінь був дуже незгодний; у нього виробився імунітет до його поглядів, він надув щоки і з усіх сил дивився на Чжу Цзюньяна, здавалося, тільки так він міг не боятися.

«Як ти доведеш, що ти сміливий? Варто мені тільки спохмурніти, як ти плачеш, хіба це сміливість?» — Чжу Цзюньян все ще мав вираз недовіри на обличчі, потай спостерігаючи за виразом обличчя малюка.

Фан Хаолінь, зморщивши своє маленьке личко, довго вагався, перш ніж простягнути до нього руки, доводячи, що не боїться його, і промовляючи: «Ліньлінь не плаче, Ліньлінь хоробрий, Ліньлінь у майбутньому буде великим генералом і великим поганцем!!»

«Ось так правильно!!» — Чжу Цзюньян знову взяв малюка на руки, опустив голову і сказав Сяоцао, яка стримувала сміх: «Твої батько й мати, здається, пішли в бік ресторану Чженьсю, мабуть, дивитися на крижані ліхтарі, давай і ми туди підемо? Я чув, що в ресторані Чженьсю сьогодні ввечері продають пізню вечерю, коли зголодніємо і втомимося гуляти, якраз зможемо відпочити в ресторані й трохи перекусити».

Не чекаючи на відповідь Сяоцао, він лівою рукою тримав маленького Хаоліня, правою рукою тримав Юй Сяоцао, і, слідуючи за потоком людей, вони попрямували в бік ресторану Чженьсю. «Дев'ять вулиць з'єднані тінями від ліхтарів, тисячі домів проводять свої найкращі роки.» По обидва боки вулиці в ліхтарях найрізноманітніших форм танцювало й мерехтіло червоне світло свічок...

Незвичайні крижані ліхтарі ресторану Чженьсю були ідеєю Юй Сяоцао! У минулому житті Юй Сяоцао найбільше шкодувала про те, що так і не знайшла часу поїхати до Харбіна на виставку крижаних ліхтарів. Цього року в столиці було надзвичайно холодно, тому вона мимохідь згадала про це; хто б міг подумати, що Третій молодий пан Чжоу справді візьме це до уваги.

Коли вони протиснулися до ресторану Чженьсю і побачили перед собою натовп людей у три шари всередині та три шари ззовні, можна було уявити, наскільки популярними були крижані ліхтарі!! Перед рестораном Чженьсю в очі відразу впадали два крижані леви висотою в один поверх, схожі на левів-охоронців перед брамою храму; всередині них горіли величезні червоні свічки, що виглядало прозоро і святково. Навколо було безліч різноманітних крижаних ліхтарів: будівлі, пагоди, мости, тварини, фігури людей, жінки... Це було справді розмаїто і надзвичайно красиво. Здавалося, ніби знаходишся у світі крижаних скульптур, і водночас, ніби поринаєш у чарівну країну!

Третій молодий пан Чжоу дивився згори на натовп, що юрбився внизу, і раптом побачив серед людей знайому постать. Він поспіхом спустився вниз, ледве протиснувся за двері і в морі людських голів знайшов Юй Сяоцао та принца Яна: «Чому ви товпитеся в натовпі? Будьте обережні, щоб вам не відтоптали ноги!! Ходімо, зайдемо всередину, у тій кімнаті, яку я залишив для вас, з вікна видно всі крижані ліхтарі, вид просто неймовірний!!»

Юй Сяоцао йшла за ним, протискуючись до ресторану Чженьсю; Чжу Цзюньян тримав Фан Хаоліня і водночас мав захищати Сяоцао, щоб її не штовхали люди навколо; на щастя, у нього були довгі руки й ноги, тому він не метушився і міг з усім впоратися.

«Третій молодий пане, ти не бачив моїх батька й матір, а також названого батька та інших?» — Юй Сяоцао піднялася на третій поверх, сіла біля вікна в центральній окремій кімнаті, зробила ковток теплого чаю і тихо запитала.

Третій молодий пан Чжоу похитав головою і відповів: «Не бачив, ти впевнена, що вони пішли в цей бік? Я скажу працівникам внизу, щоб вони були уважні; якщо побачать дядька Юя та інших, нехай одразу запросять їх до окремої кімнати — внизу надто багато людей, що дивляться на ліхтарі, їх справді буде важко знайти за короткий час».

Юй Сяоцао висунула голову назовні, милуючись оригінальними крижаними ліхтарями внизу. Треба сказати, що мудрість стародавніх людей не можна недооцінювати. Крижані ліхтарі були вишуканими та витонченими, і справді привертали більше уваги, ніж ліхтарі інших магазинів. Чжу Цзюньян посадив Фан Хаоліня на підвіконня, обійнявши його маленьке тільце рукою, він напівлежачи сперся на вікно і тихо дивився на профіль Сяоцао. Після Нового року маленька дівчина стала на рік старшою, її риси обличчя, здавалося, раптом розкрилися, поступово втрачаючи дитячість і виявляючи дівочу чарівність та чистоту.

«На що ти дивишся? Дивись на ліхтарі!!» — його погляд був занадто пильним, щоб Юй Сяоцао могла його проігнорувати. Вона відчула, як її щоки стали гарячими, і навіть вуха горіли так, що було лячно. Зрештою, не витримавши, вона зі зніяковілим роздратуванням повернула голову і зиркнула на нього.

«Ліхтарі не такі красиві, як ти!!» — цей безсоромник Чжу Цзюньян ставав дедалі нахабнішим. І це ще в присутності третьої особи — Третього молодого пана Чжоу! Зовсім не соромиться!!

(Фан Хаолінь: А як же я! Я!! Не можна ігнорувати мене тільки тому, що Ліньлінь ще маленький!!

Чжу Цзюньян: Усіх до трьох років навіть людьми вважати не можна...

Фан Хаолінь люто витріщився...)

Третій молодий пан Чжоу широко розплющив очі і з подивом дивився на Чжу Цзюньяна: чи це той самий славетний принц із крижаним обличчям? Чому він раптом зійшов з трону і перетворився на дурнуватого юнака, який закохався? Говорить любовні слова так, що в нього ні обличчя не червоніє, ні дихання не збивається, це вже занадто!! Розкидали стільки собачого корму, самотнім собакам цього не винести!!

Чжоу Цзисюй відчайдушно намагався проігнорувати гіркоту в якомусь куточку свого серця, але не міг не думати: якби ж він тоді не був зосереджений лише на тому, щоб довести дідусеві та родині Чжоу свої здібності й силу, думаючи про розширення ресторану Чженьсю та іншого бізнесу родини Чжоу, а прислухався б до поклику свого серця і приділяв більше уваги Юй Сяоцао, чи не був би чоловіком, який сьогодні супроводжує маленьку дівчину і розмовляє з нею про особисте, він сам?

Хоча він здобув довіру своєї родини і отримав місце спадкоємця голови родини, але, озирнувшись, зрозумів, що поруч із тією, про кого він так дбав, уже є хтось інший. Здавалося, що частину його серця хтось вирізав, воно стало порожнім, і звідти віяло пронизливим холодом.

«Третій молодий пане, тобі холодно? Може, зачинити одну стулку вікна?» — краєчком ока Юй Сяоцао помітила, що Третій молодий пан Чжоу здригнувся від холоду, і поспішно повернула до нього голову.

Третій молодий пан Чжоу, витримуючи багатозначний і оцінюючий погляд Чжу Цзюньяна, змусив себе спокійно усміхнутися, похитав головою і сказав: «У кімнаті стоять дві жаровні, як мені може бути холодно? До речі, на кухні є таця з фруктами, яку я залишив, я піду принесу її, щоб ми поїли разом...»

Чжу Цзюньян подивився на спину Третього молодого пана Чжоу, який майже втікав, підняв брови, і в його очах з'явилося кілька ноток глибокої задуми: він готовий був закластися своїм титулом принца, що цей хлопець на прізвище Чжоу теж мав види на його дівчину! На щастя, він діяв швидко, інакше хтозна, який би великий дикий вовк потягнув його маленьку дівчину!!

«Аууу—» — далеко в маєтку Юй Сяохей, якого покинув і залишив удома господар, понуро стояв у саду під снігом, час від часу піднімаючи голову, щоб завити в тьмяне небо — господарю, Сяохей теж хоче піти подивитися на святкові ліхтарі, чому ви не взяли Сяохея з собою!!

Сяобай лежав у якійсь альтанці в саду і закочував очі, дивлячись на нього; в його сіро-блакитних очах ясно читалися два слова, сповнені зневаги — Ідіот!!

Родина Юй та подружжя Фан Чжичжень невдовзі були запрошені працівниками знизу до окремої кімнати. У цей час ніч уже була глибокою, натовп на вулицях поступово розсіювався, але крижані ліхтарі перед рестораном Чженьсю все ще мерехтіли розмитим сяйвом; кількість людей, що дивилися на крижані ліхтарі, не зменшувалася, і було дуже галасливо й весело.

Чжоу Цзисюй наказав кухні приготувати стіл з легкою та смачною пізньою вечерею. Гуляючи кілька годин, дві родини відчули спрагу і голод; вони пили освіжаючий суп із травою чуньцай із Західного озера, їли зелені та смачні страви, обговорювали побачене під час милування святковими ліхтарями, і атмосфера була надзвичайно радісною та гармонійною.

За вікном усе ще рідко падали сніжинки. А всередині родинні почуття, дружба та кохання перепліталися в теплу картину, що текла в серці кожної людини...