Золоті Поля

У родині старшого дядька Юй Хая ніхто не вмів рибалити, вони виживали лише завдяки п’яти му бідної піщаної землі. Юй Сі та Юй Цзян іноді ходили в містечко на підробітки або працювали вантажниками на пристані. Сім’я жила не надто заможно. Сьогодні вранці Юй Цзян пішов із дому з порожніми руками, а повернувся з більш ніж одним ляном срібла...

Юй Лічунь та Юй Сі здивовано дивилися на нього, чекаючи на пояснення. Юй Цзян, трохи хвилюючись, затинаючись, промовив: «Це сьогоднішній заробіток від закупівлі морепродуктів...»

«Дурниці!» — Юй Лічунь остовпів, а потім так розсердився, що в нього аж борода затріпотіла. «Хіба ми не домовилися, що наша частка — лише сорок відсотків? Ти... ти що, забрав усі гроші, які заробив твій двоюрідний брат? Негайно неси назад!!»

Юй Сі також несхвально подивився на брата: «Молодший брате, ну як так можна!! Скільки Хай тобі дав, стільки ти й узяв? Совість треба мати!»

«Та ні, ні!» — перед батьком та старшим братом Юй Цзян відчув таку гіркоту, ніби не міг виправдатися. Він щосили намагався пояснити: «Це і є ті самі сорок відсотків! Я ж бачив книгу обліку!» (Хоча він мало що там зрозумів, ех!).

Юй Лічунь та Юй Сі все одно не дуже вірили: «Ти хочеш сказати, що за один день обидві родини заробили майже чотири ляни срібла? Не може бути! Хіба посередництво приносить такий прибуток?»

Юй Цзян розклав їм усе по поличках: «Ресторан „Чженьсю“ дає братові Хаю десять відсотків від ціни закупівлі за клопіт. Знаєте, скільки ми сьогодні прийняли товару? Цілу тисячу цзінів! У середньому один цзінь коштує близько тридцяти мідяків. Тисяча цзінів — це тридцять-сорок лянів срібла, чи не так? Наша спільна винагорода — три-чотири ляни. Я взяв свій один лян із лишком, усе правильно!»

Почувши такі розрахунки сина, Юй Лічунь нарешті повірив. Те, що син заробив за один день, дорівнювало доходу всієї родини від випадкових заробітків за цілий місяць! Подумавши про заробіток за місяць або за рік, він відчув, як у нього запаморочилося в голові. За рік на ці гроші можна купити десяток му доброї землі або чудовий будинок у містечку. За кілька років їхня родина стала б однією з найбагатших у селі Дуншань!

Юй Лічунь важко ковтнув слину і тремтячим голосом сказав: «Цзян-ер, завжди пам’ятай доброту Хая. Якби не він, ми б і мріяти не сміли про те, щоб заробляти стільки грошей за день! Працюй на совість!!»

«Тату, не хвилюйтеся!! Брат Хай мені як рідний, а Сяоцао та інші — як мої власні діти!!» — Раніше, коли не було жодної вигоди, Юй Цзян завжди допомагав родині Хая, а тепер, коли вони стали партнерами, і поготів!

Юй Лічунь раптом насупився: «Пам’ятай, про це — ані пари з вуст! Не дай боже твій третій дядько дізнається, він знову почне створювати проблеми для Хая!»

Юй Цзян також подумав про цей величезний прибуток. Другий брат не покликав Дашаня та інших, а прийшов до нього — це була велика довіра. Він у жодному разі не повинен завдати клопоту родині другого брата!!

Про все, що відбувалося в домі старшого дідуся, Юй Сяоцао в цей час не знала. Вона несла своє маленьке відерце, в якому було «добриво» за її особливим рецептом. А Юй Хай з коромислом і відрами води йшов слідом за молодшою донькою, час від часу нагадуючи їй бути обережною.

Після поливу Юй Сяоцао пройшлася кавуновим полем і, за підказкою Маленького Небесного Каменя, знайшла два ранні кавуни. Ці два кавуни були великими та круглими, кожен важив щонайменше п’ятнадцять-двадцять цзінів. Шкірка була яскраво-зеленою та такою свіжою, що, здавалося, з неї ось-ось бризне сік.

«Тату! Ці два кавуни дозріли, давай заберемо їх додому скуштувати!» — Юй Сяоцао зірвала один із них і, хитаючись, понесла його до краю поля. Побачивши це, Юй Хай швидко підійшов і забрав кавун із рук доньки.

Два кавуни загальною вагою під сорок цзінів для Юй Хая були дрібницею. Він підхопив їх під пахви, відніс до межі поля і тихо запитав Сяоцао: «Я спершу віднесу їх додому, а потім повернуся будувати курінь».

Кавуни для села Дуншань та навколишніх поселень були справжньою дивиною. Коли їх тільки почали садити, це привабило натовпи цікавих людей. Тепер, коли врожай дозрівав, без охорони було не обійтися. Юй Хай уже наготував бамбук та деревину, збираючись сьогодні звести курінь.

«Тату, займайся своєю справою! Скоро повернеться хрещений, нехай він допоможе віднести їх!» — Юй Сяоцао стояла поруч, спостерігаючи за тим, як батько вправно будує курінь, і допомагала йому, подаючи дрібні речі. До обіду курінь уже набув чітких обрисів.

Як і очікувала Сяоцао, Фань Цзичжень, який швидко закінчив справи на пристані та примчав назад, дізнався, що його хрещена донька допомагає будувати дерев’яний курінь на полі. Він страшенно розхвилювався: маленьку дівчинку треба пестити, як вона може виконувати таку важку роботу? Тож він негайно кинувся на допомогу!

З таким міцним помічником курінь, який мали будувати два дні, був готовий менш ніж за добу. Юй Сяоцао навіть змусила батьків зробити в курені бамбукове ліжко, боячись, щоб тато не застудився, коли охоронятиме кавуни.

Увечері, коли на вихідні повернувся малий Шитоу, вся родина зібралася разом, щоб розділити перші два стиглі кавуни. У той час вирощування кавунів ще не було поширеним. Не лише родина Юй, а й Фань Цзичжень у столиці рідко куштував такі фрукти.

«Шитоу, віднеси другий кавун дідусеві. Нехай і він спробує свіженького!» — Юй Хай дивився на розрізаний кавун: яскраво-червона м’якоть, сік, що стікав по ножу, і солодкий аромат, що лоскотав ніздрі. Він радів урожаю і хотів, щоб його літній батько також поласував дивиною.

Юй Хан насупився і тихо сказав: «А якщо бабусі сподобається і вона вимагатиме приносити їй по кавуну щодня, що ми робитимемо?»

По ідеї, один кавун на день родина Хая могла собі дозволити. Але Фань Цзичжень розповідав, що в столиці кавуни коштують набагато дорожче за м’ясо! Один плід тягне на кілька сотень мідяків. Якщо віддавати їх просто так, то навіщо вони їх вирощували? Як заробляти гроші?

Радість в очах Юй Хая згасла, він повільно сів на лаву і глибоко зітхнув. Весела атмосфера вмить змінилася гнітючою тишею через згадку про той дім.

Юй Сяоцао не хотіла бачити муки батька. Вона встала, і її дзвінкий голос порушив тишу: «А давайте… я сама віднесу кавун дідусеві!»

«Ні! А якщо бабуся почне тебе чіпляти? Насправді, можна й не нести. Або покличемо дідуся завтра сюди, нехай тут поїсть», — Юй Хай, боячись за доньку, одразу передумав.

«Все гаразд! Коли дідусь поруч, бабуся не посміє мені нічого зробити! До того ж я несу їй кавун, вона має радіти, а не створювати проблеми», — Юй Сяоцао, якщо вже щось вирішила, її було важко переконати.

Фань Цзичжень миттю підвівся, підхопив великий кавун і сказав: «Донечко, він важкий, я допоможу. Ходімо, швидко туди й назад! А ви чекайте на нас, не їжте без нас!»

Юй Сяоцао знала, що хрещений іде, щоб захистити її від можливих образ. Її серце наповнилося вдячністю, і вона прийняла його допомогу.

Як і очікувалося, коли вони прийшли, Чжан-ши, дізнався, що кавун — це дорогий фрукт, не лише не подякувала, а й почала натякати, що принесли замало. Старий Юй кілька разів гримнув на неї, і тільки тоді вона замовкла. До того ж присутність Фань Цзичженя не дала їй розгулятися.

Коли вони вже йшли, Юй Цайдє вийшла провести їх і з соромом у голосі промовила: «Сяоцао, у моєї мами такий характер, не беріть до серця. Подякуй від мене другому братові та невістці за те, що вони пам’ятають про нас».

До поділу майна ця тітка була чи не єдиною в тому домі (крім старого Юя), хто ставився до них по-доброму. Хоча вона була слабкою та дещо манірною, Сяоцао відчувала до неї певну симпатію. Вона взяла Юй Цайдє за руку і тихо сказала: «Тітонько, я чула, що день вашого весілля вже призначено. Бажаю вам щастя. Ми з мамою обов’язково прийдемо привітати вас і принесемо подарунки до посагу».

Юй Цайдє почервоніла, легенько торкнулася плеча племінниці і прошепотіла: «Подякуй братові та невістці…», після чого сором’язливо втекла до хати.

Фань Цзичжень хмикнув: «Твоя тітка схожа на багатьох столичних панянок: надто сором’язлива та манірна. Не те що моя донечка — щира та відкрита, якраз мені до вподоби!»

Юй Сяоцао вхопила його за рукав офіційного халата, її очі засяяли від сміху: «Хрещений, це тому, що ви дивитеся на власну доньку! А інші, може, думають, що я зовсім не схожа на дівчинку!»

«Хто це каже, що моя донька погана? Тільки нехай спробують — я їх так відлупцюю, що зуби збиратимуть!» — Фань Цзичжень стиснув свій величезний кулак і погрозливо махнув ним.

Сміючись, вони увійшли на подвір’я старого будинку, але побачили там ще двох людей. Придивившись, Сяоцао впізнала подружжя Ван Ергоу. Дружина Ергоу тримала чоловіка за вухо і з винуватив виглядом казала Юй Хаю: «Брате Юй, пробачте нам, будь ласка! Ергоу без дозволу зірвав один кавун на вашому полі... Скажіть, скільки він коштує, ми все заплатимо».

Лю-ши, яка кілька разів спілкувалася з дружиною Ергоу на полі, мала про неї гарне враження. Вона відповіла: «Ми ж сусіди, якщо хотіли кавуна — просто сказали б, навіщо ці розмови про гроші!»

Жінка Ергоу рішуче похитала головою: «Невістко Юй, я знаю, що ці кавуни — річ рідкісна і дорога! А ти, Ергоу, скільки разів я тобі казала! Навіть якщо ми бідні, ми повинні мати гордість!! Ти ж обіцяв мені стати чесною людиною! Чому ти знову взявся за старе? Ти... ти мене так розчарував!!»

Ван Ергоу, бачачи, що дружина плаче, зовсім розгубився і почав невпинно просити вибачення: «Люба, я винен!! Це востаннє, клянуся, більше ніколи!!»

«Скільки разів ти вже казав „востаннє“? Тільки дурна віритиме тобі знову і знову! Завтра я забираю дитину і йду до батьків. Краще нехай у сина не буде батька, ніж він матиме ледаря та злодія, через якого все життя соромитиметься людей!!» — дружина Ергоу з виглядом повної безнадії відштовхнула його руку.