Золоті Поля

Проте, якщо згадати, вчора вона справді помилилася щодо принца. Та підвіска в гаманці, хоча і не була золотою чи срібною, мала таку якість, що навіть вона, людина, яка не надто розбиралася в дорогоцінному камінні, з першого погляду зрозуміла її неабияку цінність. Увечері вона нишком показала її хрещеній, і та сказала, що підвіска коштує щонайменше кілька тисяч лянів! Кілька тисяч за один віз — справжній аристократ, неймовірний багатій!

Сьогоднішні кавуни були досить великими, кожен важив близько десяти цзінів. Принц один точно не зміг би стільки з'їсти. Юй Сяоцао, наче щедрий помічник, почала розрізати та роздавати скибки кавуна всім присутнім.

Дивлячись на шматки кавуна перед собою, що випромінювали спокусливий аромат, начальник повіту Чжао вагався, поглядаючи на принца Яна. Лише після того, як принц дав дозвіл, він наважився взяти частування. Чжао Сюань походив із бідної родини, не мав покровителів і лише у сорок років зміг отримати посаду начальника повіту. Маючи рідкісну нагоду спілкуватися з вельможею зі столиці, він, звісно, боявся припуститися найменшої помилки.

Побачивши, що начальник повіту взяв кавун, інші чиновники, які прийшли сюди, щоб «засвітитися» перед поважним гостем, також почали пригощатися та дякувати дівчинці. Кавун дістався не лише чиновникам Тангу, а й слугам та стражникам, які супроводжували принца. І, звісно, не забули про сільських старійшин.

Приємна атмосфера на подвір’ї змусила Чжу Цзюньяна відчути, що сьогоднішній кавун навіть солодший за вчорашній, солодкий аж до самого серця. У чудовому настрої він узяв огірок, із цікавістю оглянув його і почав хрумтіти. Смак був непоганим — свіжий, хрусткий і соковитий. Хоча він і не був таким солодким, як кавун, у ньому була своя особлива принада.

Бідолашна дитина ніколи раніше не бачила цілого огірка, щойно зірваного з грядки. Зазвичай він їв огірки, над якими довго чаклували кухарі, і навіть не підозрював, що цей довгий зелений овоч насправді виглядає саме так!

Побачивши, як апетитно їсть принц, начальник повіту Чжао теж приєднався, хрумтячи огірком та розхвалюючи його:

— Огірки в домі панночки Юй набагато смачніші за ті, що продаються на ринку! Кажуть, у вашої родини є особливий секрет вирощування овочів, чи це правда?

Юй Сяоцао взяла помідор, відкусила шматочок і з насолодою випила сік, усміхнувшись у відповідь:

— Який там секрет? Просто доглядаємо ретельніше! Можливо, наші овочі дозріли трохи раніше, і після цілої зими на капусті та редьці вони здаються вам особливо смачними та свіжими!

Чжу Цзюньян доїв огірок і, побачивши, як апетитно Сяоцао їсть помідор, узяв великий червоний томат. Наслідуючи її, він надкусив його і почав повільно всмоктувати кисло-солодкий сік.

— А це... що таке? — не втримався від запитання Чжу Цзюньян.

Юй Сяоцао взялася завзято пояснювати:

— Це називається помідор, або «вовче яблуко»! Здається, його завезли з-за кордону як декоративну рослину. Насправді це овоч, дуже корисний і зовсім не отруйний, як кажуть у чутках. О, до речі! Недостиглі зелені помідори справді містять трохи отрути...

— Що? Ця річ отруйна?? — Супровідники жахнулися. У Дешунь миттю вихопив помідор із рук принца, його обличчя стало похмурим.

Начальник повіту Чжао зблід як стіна і вигукнув:

— Яке зухвальство!! Наважитися отруїти принца — це злочин, за який немає прощення! Негайно схопити її!!

Юй Сяоцао, яка саме насолоджувалася соковитою м'якоттю, миттю опинилася в руках стражників. Помідор випав із її рук і покотився по землі прямо до ніг Чжу Цзюньяна.

Дивлячись на половинку помідора з маленьким відбитком зубів, Чжу Цзюньян насупив брови. Його погляд став холодним, коли він побачив біль на обличчі Сяоцао. У Дешунь, який служив йому багато років, зрозумів, що господар справді розлючений, і поспішив визнати свою провину:

— Ваш слуга не вгледів, благаю про прощення!

— За що ви мене схопили? Відпустіть! Відпустіть!! — Руки Сяоцао були заломлені за спину, що завдавало їй неабиякого болю. Вона спробувала вирватися, скривившись і голосно крикнувши.

Юй Лічунь, який прийшов разом із ними, миттю впав на коліна перед розгніваним принцом і тремтячим голосом почав благати:

— Принце, я багато разів їв ці помідори, вони не отруйні! Благаю, розберіться справедливо!!

Староста села, який теж куштував помідори з городу родини Юй, теж став на коліна:

— Помідори справді неотруйні, я сам зранку з'їв два! Тут... тут точно якесь непорозуміння!!

Тільки тоді Сяоцао зрозуміла, чому її схопили. Вона крізь сміх і сльози промовила:

— Якби помідори були отруйними, я б сама їх їла? Невже я жити втомилася і вирішила накласти на себе руки? У мене немає жодних причин труїти принца, яка мені від цього вигода? Мені здається, ви занадто напружені, у вас що, манія переслідування?

— Манія переслідування? Що це таке? — Почувши новий термін, Чжу Цзюньян зробив знак своїм людям відпустити дівчинку. Здавалося, він і від імператора іноді чув подібні дивні слова. Невже ця дівчинка — якась позашлюбна дитина імператора, що загубилася? Принце, ваша фантазія занадто розгулялася!

Юй Сяоцао демонстративно сіла на кам’яний табурет перед ним, сердито взяла інший помідор і, наче погрожуючи грубим стражникам, відкусила великий шматок. Вона жувала так запекло, ніби це був не овоч, а м'ясо тих самих стражників.

З повним ротом вона пробурмотіла:

— Отрута? Стиглі помідори неотруйні!! Просто ви темнота і всього боїтеся!! Манія переслідування — це коли в голові щось не те, і людині постійно здається, що її хочуть скривдити!

При цьому вона вказала вказівним пальцем на свою голову.

Чжу Цзюньян теж узяв червоний помідор і хотів відкусити, але вірні стражники хором вигукнули:

— Принце...

— Не панікуйте, тут ніхто не збирається мені шкодити! Розслабтеся, інакше справді станете пацієнтами з манією переслідування! — Його настрій явно покращився, і помідор у роті здався йому ще смачнішим.

Наївшись фруктів та овочів, настав час трохи розім'ятися. Чжу Цзюньян підвівся, прихопивши з собою помідор, і повільно вийшов з подвір'я, кинувши на ходу:

— Ходімо, глянемо на кукурудзяне поле!

Коли група людей дійшла до поля, подружжя Юй Хая та родина Лю як раз закінчили поливати десять з гаком му землі. Весна цього року була не надто дощовою, але, на щастя, поле родини Юй було неподалік від гірського струмка, тому з поливом проблем не виникало.

Махнувши рукою, щоб зупинити Юй Хая та інших від поклонів, Чжу Цзюньян особисто підійшов до краю поля і нахилився, щоб оглянути паросток кукурудзи, який уже сягав йому майже до колін. Минуло менше двадцяти днів відтоді, як він повернувся, а кукурудза вже так виросла. Здається, ця культура росте дуже швидко!

Він випростався і окинув поглядом поле: десять му кукурудзи розправляли своє листя під сонцем. Яскраві промені вигравали на кожному листку, ніби на них танцювали маленькі лісові ельфи.

— Непогано! Ви дуже добре доглядаєте за кукурудзою! — Чжу Цзюньян не шкодував щирої похвали.

Юй Хай тільки збирався скромно відповісти, як його відважна донька гордо вимовила:

— Аякже! Ми не беремося за справу, якщо не впевнені в успіху. Якби ми не могли її виростити, хіба б наважилися підписувати військову розписку?

Дивлячись на жваве обличчя цієї малечі, Чжу Цзюньян подумав: «Яке сьогодні чудове сонце, тепле і яскраве; краєвид Західної гори неподалік — величний і зелений; а поле поруч, що пахне свіжою землею, здається таким милим...»

Його гарний настрій зберігався аж до самого повернення в маєток, де зупинилася княгиня Цзін. Мати довго і прискіпливо роздивлялася сина. Хоча його обличчя залишалося беземоційним, а губи стиснутими, вона чітко відчувала, що він у піднесеному настрої.

Її Цзюньян пішов рано-вранці і повернувся лише ввечері. Цікаво, що ж такого приємного з ним сталося, що він перестав бути «ходячим кондиціонером»? Ой, вона випадково згадала, як імператор називав її сина. Але це було дуже влучно!

Знаючи свого сина, вона розуміла, що прямими запитаннями нічого не досягне. Треба діяти манівцями — через його оточення. Поглянувши на сина, який пив чай, вона запитала в У Дешуня, що стояв поруч:

— Куди ви сьогодні супроводжували принца?

У Дешунь зиркнув на господаря і, побачивши, що той не проти, відповів:

— Відповідаю Вашій Високості, сьогодні ми відвідали село Дуншань, щоб перевірити, як ростуть кукурудза та картопля у родини Юй.

— О, були в селі Дуншань! Пані Фань казала, що там чудова природа — гори і море поруч. Цзюньяне, що ти про це думаєш? — Княгиня Цзін не раз чула похвали про село Дуншань від пані Фань і сама дуже хотіла там побувати. Але зараз їй було цікаво інше: що ж такого приємного зустрів там її син?

— Так, там непогано!! — Ех, не варто було питати цього скупого на слова сина. Бачте, він видав цілих два слова, ніби зробив величезну ласку!

Проте це не заважало їхньому спілкуванню. Княгиня Цзін уже звикла до свого монологу:

— Сяоцао казала, що зараз, коли потеплішало, можна ходити в гори за дикими травами, ставити пастки на фазанів та зайців, щоб поласувати свіжиною. А під час відпливу можна збирати морепродукти: молюсків, гребінців, устриць... Якщо пощастить, можна знайти навіть морських огірків (трепангів), яких викинуло на берег! Минулого разу дівчинка приготувала з морепродуктів гострих молюсків, гребінці з часником, запечені устриці... Тільки згадаю — слинки течуть! Чому Сяоцао не зустрілася мені першій? Тоді б у пані Фань не було шансів стати її хрещеною!

Княгиня Цзін ще довго щось розповідала, не помічаючи, що її син слухає дуже уважно.

Чжу Цзюньян потер підборіддя. Гострі молюски? Гребінці з часником? Звучить дуже апетитно! Сьогоднішній обід у старому будинку родини Юй він спеціально наказав приготувати самій дівчинці, і смак був справді надзвичайним. Хоча це була проста домашня їжа, смак був зовсім іншим, він підходив йому набагато більше за страви з відомих столичних ресторанів. Він подумки вже почав шукати привід, щоб скуштувати морепродукти у виконанні цієї малечі.

— Апчхи! — Тільки-но Юй Сяоцао провела цього «великого гостя», вона лягла на піч-ліжко, розкинувши руки, і раптом чхнула.

— Хто це? Хто це там згадує мене поза очі? — пробурмотіла Сяоцао, потираючи носа.