Золоті Поля

Зрештою, їм якось вдалося вмовити Юй Цайфен піти з ними. Лю Цзюньпін, проте, розсудливо наполіг на тому, щоб залишитися вдома і доглядати за батьком. Хоча лікар і сказав, що життю Лю Ху нічого не загрожує, поруч із хворим усе ж мав хтось бути. Тож Лю Цзюньпін добровільно взяв це на себе.

Юй Хай відвів родину сестри до сусіднього ресторану і замовив кілька страв. Юй Цайфен побачила на столі переважно овочеві страви, але приготовані з великою кількістю олії, і в неї стиснулося серце від думки про те, скільки ж може коштувати такий обід.

Юй Сяоцао наказала принести для Лю Яньер та Фанпіна по пів миски густої рисової каші і з усмішкою сказала:

— Двоюрідна сестро, Фанпіне, спочатку з'їжте трохи каші, щоб пом'якшити шлунок і кишечник. Коли ми повернемося до села Дуншань, я приготую вам щось справді смачне.

Ароматна рисова каша приємно зігріла їхні животики. Фанпін їв ложку каші, заїдаючи її шматочком яєчні, і щиро вірив, що у світі не існує нічого смачнішого. З виразом цілковитого задоволення на обличчі він сказав:

— Двоюрідна сестро, ця їжа і так дуже смачна. Невже ти вмієш готувати ще краще?

Юй Хай майже нічого не їв, лише постійно підкладав їжу сестрі. Почувши це, він усміхнувся і відповів:

— Фанпіне, ти просто не знаєш! Кулінарна майстерність твоєї сестри Сяоцао славиться на всю округу. Навіть шеф-кухар ресторану «Чженьсю» її хвалив!

Власниця ресторану, почувши це, скривила губи і подумала: «Ну й хвальки! Шеф-кухар ресторану "Чженьсю" такий пихатий, що на таку дівчинку навіть не глянув би. Хвалитися теж треба вміти! Чого б вам не сказати, що смажена курка і качка з османтусом із "Чженьсю" — це теж ваших рук справа?».

Власнице, ви випадково влучили в самісіньку ціль!

Юй Цайфен дивилася на стіл, заставлений стравами, і з ноткою ніяковості промовила:

— Сяохай, ти витрачаєш занадто багато грошей. Навіщо нам на таку малу кількість людей стільки їжі? Ми ж не зможемо все з'їсти, яка марнотратність!

Юй Хай подивився на обличчя сестри, яке схудло настільки, що ледве впізнавалося, і, поклавши їй у миску шматочок сушеного тофу зі свининою, зі сльозами на очах сказав:

— Сестро, їж більше! А коли повернемося, нехай твоя племінниця добре тебе підгодує.

Сяоцао також скористалася нагодою пояснити:

— Старша тітко, у вашому нинішньому стані вам не можна їсти нічого жирного, тому ми замовили легкі страви. Поки що перекусіть цим, а коли ваші шлунки відновляться, я приготую все, що ви тільки забажаєте!

Власниця ресторану невдоволено скривила губи і тихо пробурмотіла:

— Така мала, а вже так багато базікає! А батькові хоч би що — «приготую все, що забажаєте»! Смажену курку вмієш? А качку з османтусом? На м'ясні страви грошей пошкодували, зате як гарно говорять.

Хоча її голос був тихим, Юй Сяоцао, яка більше року пила воду з духовного каменя, мала набагато гостріші відчуття, ніж звичайні люди, тому чудово почула її бурмотіння. Вона підняла брову і глянула на жінку з напівусмішкою. Власниця здригнулася від цього погляду, втягнула голову в плечі і подумала: «Я ж так тихо говорила, ця дівчина не могла мене почути. А навіть якби й почула, то що? Я ж сказала щиру правду!».

Звісно, Юй Сяоцао не збиралася опускатися до її рівня. Після обіду родина загорнула трохи їжі в промаслений папір для Лю Цзюньпіна, який залишився вдома. Потім вони купили на вулиці білого рису, овочів, м'яса та товсту курку, і лише після цього повернулися до міського будинку родини Юй.

Лю Ху випив ліки і заснув. Юй Сяоцао віддала принесену їжу Лю Цзюньпіну, а сама пішла на кухню, щоб зварити густу рисову кашу з курячим бульйоном та шматочками курячого м'яса. Аромат курячого бульйону рознісся двором, змушуючи Фанпіна, який тільки-но наївся, безупинно ковтати слину і раз у раз поглядати в бік кухні.

Коли Лю Ху прокинувся, перед ним поставили миску ароматної каші з куркою. Напівпрозорі зерна рису танули в густій каші, серед них плавали волокна курячого м'яса, прикрашені зеленою цибулею. Разом із неперевершеним ароматом курячого бульйону це могло б викликати апетит навіть у того, хто не був голодним.

Юй Цайфен мовчки проковтнула слину, що рясно виділялася в роті, взяла миску з кашею з рук племінниці, обережно подула на неї в ложці і піднесла до губ чоловіка. Фанпін виліз на піч-ліжко (кан) і жадібно дивився на миску. Лю Яньер з усіх сил намагалася не дивитися в той бік, але все одно опускала голову і раз по раз ковтала слину. Лише Лю Цзюньпін, який щойно пообідав, з легкою усмішкою спостерігав, як його батько їсть кашу ложка за ложкою.

З'ївши кілька ложок неймовірно смачної каші, Лю Ху подивився на своїх дітей, які не відривали від неї очей. Він підняв руку, погладив найменшого по голові і сказав:

— Я вже наївся, решту розділіть між собою...

Маленький Лю Фанпін швидко замахав головою:

— Тату, їж кашу, так ти швидше одужаєш! Я вдень їв смажені яйця і дуже смачну рисову кашу, мій живіт і так повний! Їж швидше!

Лю Ху завжди піклувався про свою сім'ю. Коли Юй Цайфен щойно вийшла за нього заміж, він віддавав їй усе найсмачніше. З появою дітей він завжди віддавав усе найкраще дружині та дітям, а сам задовольнявся простою їжею, але робив це з радістю. Саме тому Юй Цайфен згодом віддала йому своє серце і вирішила провести з ним життя. Такою смачною курячою кашею він нізащо не хотів насолоджуватися сам.

Аж поки Юй Сяоцао не сказала:

— На кухні я зварила цілий казан каші, на всіх вистачить! Фанпіне, сестро Яньер, ходімо на кухню, наберемо каші і їстимемо всі разом!

Почувши це, Лю Фанпін радісно вигукнув, зістрибнув з ліжка і, човгаючи взуттям, побіг слідом за Сяоцао на кухню, немов маленький хвостик.

Коли всі шість мисок із курячою кашею з'явилися перед Лю Ху, він нарешті доїв свою порцію. У кашу було додано кілька крапель духовної рідини, тому після їжі Лю Ху відчув приємне тепло в усьому тілі, а його важке тіло стало набагато легшим.

Поки сім'я Юй Хая раділа возз'єднанню з родичами, принц Чжу Цзюньян навіть не встиг побачитися зі своєю матір'ю, яка з нетерпінням чекала на нього в Тангу. Він одразу ж вирушив до столиці, вкритий дорожнім пилом, супроводжуючи сотні карет із товарами.

Імператор прийняв його в залі Цзіньлуань (Зал Золотого Дзвона — головний тронний зал). Перед усіма цивільними та військовими чиновниками цей принц, якому не було й сімнадцяти, детально розповів про все, що бачив і чув за океаном. Чиновники слухали його розповіді про неймовірні заокеанські пригоди, які здавалися казкою, і час від часу тихо зітхали від подиву. А коли імператор наказав викликати до залу іноземних ремісників із світлим волоссям і блакитними очима, яких привіз принц Ян, міністри дивилися на них так, ніби бачили якихось чудовиськ, їхні очі розширилися, а роти не закривалися.

Хоча імператор Цзяньвень і сам плавав за океан до того, як зійшов на престол, і привіз батат — високоврожайну культуру, він ніколи не привозив рудоволосих і зеленооких «заокеанських чортів». Не дивно, що міністри були так вражені.

— Цзюньяне! Як щодо тих рослин, які я просив тебе знайти? — Цього року північ потерпала від сильної посухи, люди помирали від голоду, біженці блукали скрізь, і імператор Цзяньвень був глибоко стурбований цим. Якщо вдасться знайти кукурудзу і картоплю — дві високоврожайні культури, і кожна сім'я матиме надлишок зерна, то наслідки лиха значно зменшаться!

Незважаючи на близьке звернення імператора, Чжу Цзюньян зберігав своє звичне беземоційне обличчя і відчеканив:

— Відповідаю Вашій Величності: ваш підданий із честю виконав завдання!

Очі імператора Цзяньвеня засяяли, він злегка нахилився вперед на своєму троні і з ноткою нетерпіння сказав:

— О? Швидко принесіть їх, я хочу подивитися!

Незабаром йому принесли мішок кукурудзи та кілька картоплин. Імператор Цзяньвень спустився з трону, взяв жменю золотистої кукурудзи з мішка, обережно розтер її в руках, а потім взяв картоплину і уважно її оглянув, а на його обличчі з'явився вираз ностальгії. Кисло-гостра картопляна соломка — це була його улюблена страва в університеті. Він не їв її кілька десятиліть і дуже за нею скучив! Йому довелося зібрати всю свою силу волі, щоб стриматися і не відправити ці картоплини на імператорську кухню. Усе це — насіння, і якщо він потерпить зараз, то в майбутньому в нього буде стільки картоплі, що він не зможе її з'їсти!

— Добре! Чудово! — настрій імператора Цзяньвеня був чудовим, і він продовжував говорити: — Негайно передайте це до Міністерства фінансів (Хубу), щоб вони швидко посіяли кукурудзу та картоплю...

Міністр фінансів, до якого він звернувся, розгублено дивився на ці дві незнайомі культури і невпевнено запитав:

— Ваша Величносте, чи є в нас інструкції, як їх вирощувати?

Як садити кукурудзу та картоплю? Це запитання спантеличило імператора Цзяньвеня, який у минулому житті народився і виріс у місті, а університет закінчив за спеціальністю «Кораблебудування». Імператор Чжу Цзюньфань (ім'я імператора) перевів погляд на Чжу Цзюньяна, який привіз ці культури.

Куточки очей Чжу Цзюньяна ледь помітно сіпнулися. Вони ж домовлялися, що він лише знайде насіння, а от як його вирощувати — це вже не його відповідальність! Зберігаючи незворушне обличчя гравця в покер, яке зовсім не відповідало його віку, він без жодної емоції відповів:

— Ваш підданий також нічим не може допомогти!

Чжу Цзюньфаня просто добив цей двоюрідний брат: ти вирушив за тисячі миль, щоб знайти насіння, але не поцікавився, як його вирощувати, і ще й так впевнено про це заявляєш!

Чжу Цзюньфань сердито зиркнув на нього, трохи подумав, і на його обличчі з'явилася хитра усмішка, від якої у Чжу Цзюньяна виникло погане передчуття.

— Цзюньяне, врешті-решт, ти був за океаном, тому, напевно, знаєш про кукурудзу та картоплю більше, ніж чиновники Міністерства фінансів. Я наказую тобі допомогти Міністерству фінансів виростити ці дві культури! У тебе ж немає заперечень?

На незворушному обличчі Чжу Цзюньяна нарешті з'явилася якась емоція. Він злегка насупив брови і, як і раніше, рівним голосом запитав:

— Ваша Величносте, це наказ, чи ви питаєте мою думку?

Чжу Цзюньфань, звісно ж, не залишив йому шляхів для відступу і з серйозним виглядом сказав:

— Це мій наказ! Але, звісно, я сподіваюся, що ти приймеш його з радістю. Подумай тільки: коли всі люди у світі будуть ситими, вони будуть вдячні тобі, принцу Яну, за твою милість...

Вдячність усіх людей світу? Хай бере той, кому вона потрібна! Ви вже сказали, що це наказ, хіба я можу відмовитися? Чжу Цзюньян з беземоційним обличчям дивився на імператора; хоч би як йому цього не хотілося, він мусив підкоритися!

Після виходу з палацу Чжу Цзюньяна запросили до Міністерства фінансів. Усі чиновники міністерства з надією дивилися на молодого принца. Сивочолий Міністр фінансів, здавалося, відчув невдоволення принца Яна. Він потер руки і обережно запитав:

— Принце Ян, зараз якраз час весняної сівби. Як ви вважаєте, як нам краще посадити цю кукурудзу та картоплю?

Ви питаєте мене, а я кого маю питати? Хай йому грець!! В душі у Чжу Цзюньяна пронісся табун диких альпак (цао-ні-ма — сленговий вираз). Він підняв очі на чиновників Міністерства фінансів і холодно сказав:

— Це ж насіння, тому способи вирощування мають бути в основному схожими! Ви... розбирайтеся самі!

Сказавши це, крутий і красень-принц розвернувся і пішов геть... Пішов геть... Пішов... залишаючи позаду спантеличені погляди всіх чиновників Міністерства фінансів...