Золоті Поля

Ближче до полудня Чжу Цзюньян повернувся, тримаючи в руках двох диких кролів та одну дику курку, повернувшись із повним успіхом. У навколишніх лісах часто бували люди, які збирали хмиз або копали дику зелень, тому дичини там було небагато; такий вилов свідчив про те, що мисливські навички молодого принца були досить непоганими.

На обід Сяоцао приготувала «кролятину з сіллю та перцем», «гостру дику курку», «п’ятикольоровий яєчний пудинг зі свіжими молюсками», «запечені гребінці з часником», «морських черв’яків у соусі», «баклажани з м’ясним фаршем» та «суп з устриць і тофу». Шість страв і один суп, де були і дичина, і морепродукти, змусили всю родину їсти так, що аж за вухами лящало.

Ранкове полювання остаточно розпалило інтерес принца Яна. Щойно закінчивши обідати, він узяв лук і стріли, готуючись іти в гори.

Західна гора була настільки великою, що родина Юй побоялася, що він не знає місцевості та заблукає, або випадково забреде в хащі та зіткнеться з небезпекою, тому вони попросили Юй Хая, який мав досвід полювання, піти з ним як провідник.

Юй Сяоцао не була спокійною, тому вона знайшла привід вислизнути з дому і тихенько пішла в гори слідом за мисливським загоном.

Сьогодні Чжу Цзюньян взяв із собою лише управителя Лю. За задумом Юй Хая, він збирався провести цього літнього чоловіка та юнака околицями Західної гори, вполювати диких оленів, сарн чи подібну дичину, щоб просто вгамувати цікавість принца. Проте Чжу Цзюньян уже давно розгадав його задум; зустрівши дрібну дичину, він навіть не зупинявся. Його сьогоднішньою метою були великі хижі звірі в горах.

Юй Сяоцао, яка йшла за трьома чоловіками, відчувала, що їй стає дедалі важче, оскільки гірська стежка ставала дедалі складнішою. Густа трава заввишки по пояс змушувала її докладати чималих зусиль при кожному кроці. Бачачи, що відстань між нею та тими, хто йшов попереду, стає дедалі більшою, Сяоцао справді злякалася, що може їх загубити.

«Тату, принце! Зачекайте на мене!!» — коли постаті трьох чоловіків попереду зникли з її очей, Сяоцао нарешті не втрималася і почала голосно гукати. Густий ліс у горах закривав небо, і за мить виникала небезпека заблукати; якби така дівчинка, як Сяоцао, якій бракувало досвіду перебування в дикій природі, загубила їх, їй було б дуже важко знайти дорогу назад самостійно.

Гори ставали дедалі крутішими, ліс — густішим, і управитель Лю постійно стежив за кожним рухом довкола, щоб не допустити жодної небезпеки для господаря. Раптом його вуха сіпнулися, він зупинився, щоб уважно прислухатися, і тихо гукнув принца Яна попереду: «Господарю, послухайте...»

Чжу Цзюньян подумав, що управитель Лю виявив хижака, тому він зупинився і затамував подих, прислухаючись...

«Тату... тату...»

«Принце... зачекайте на мене...»

Луна, що розходилася лісом, донеслася вітром до вух трьох чоловіків. Обличчя Юй Хая змінилося, він швидко побіг назад, при цьому кажучи: «Схоже, це голос Сяоцао, це дівчисько ще змалечку цікавилося полюванням, вона точно потайки пішла за нами!!»

Обличчя Чжу Цзюньяна стало ще суворішим, він намагався визначити, звідки лунає голос, і його кроки рухалися відповідно до звуку.

«Тату... принце... де ви... я — Сяоцао...» — Сяоцао кричала так, що в горлі вже пекло, і вона не знала, чи чують її батько та принц. Вона уважно шукала сліди, які вони залишили, проте не помітила, як почала йти зовсім не туди.

Сяоцао знайшла відкрите місце, сіла на камінь, дістала з-за пазухи порцелянову пляшечку і капнула собі в рот краплю рідини з духовного каменя; вона миттю відчула, як горлу стало набагато легше, а втомлене тіло швидко відновило сили.

«Тату... принце... куди ви пішли? Це я, Сяоцао...» — Сяоцао незграбно залізла на дерево з покрученим стовбуром, сіла на гілку, склала руки біля рота як рупор і почала голосно гукати.

Чжу Цзюньян прийшов на звук, озирнувся довкола, але не побачив Сяоцао. Він повернувся, підняв голову і ледь не торкнувся лобом пари вкритих грязюкою чобіт із оленячої шкіри. На щастя, він був спритним і відступив на два кроки, щоб уникнути зіткнення.

«Ти ще й по деревах лазиш? А ти не така вже й безпорадна!!» — Чжу Цзюньян, задерши голову, побачив Сяоцао, яка сиділа на дереві. Її волосся було розкуйовджене гілками, біля скроні прилипло сухе листя, обличчя було все в плямах — чи то від поту, чи то від сліз — так що вона стала схожа на замурзане кошеня, а одяг був подряпаний у кількох місцях. Якби не придивлятися, її можна було б прийняти за жебрачку!

«Принце!» — Сяоцао мало не заплакала від радості. — «Як добре!! Нарешті я вас знайшла!»

Чжу Цзюньян дивився, як дівчинка незграбно чіпляється за дерево і обережно намагається спуститися. Чоботи на її ногах через грязюку постійно ковзали по стовбуру. Вона могла лише міцно обхопити стовбур обома руками і повільно сповзати вниз.

Чжу Цзюньян просто не міг на це дивитися; він одним стрибком піднявся вгору, вхопив дівчинку за комір позаду шиї і, під її несамовитий крик, зіскочив униз.

Раптове відчуття невагомості змусило Сяоцао подумати, що вона падає; вона відчайдушно кричала, зціпивши зуби та готуючись до того, що її м’яке місце зараз розлетиться на друзки. Навіть після того, як вона благополучно приземлилася, продовжуючи висіти в руках принца Яна, вона все одно заплющувала очі і щосили кричала.

Чжу Цзюньян іншою рукою почухав у вусі, відчуваючи, що його барабанні перетинки зараз луснуть від крику цієї дівчинки. Він злегка розслабив руку, якою тримав Сяоцао. У дівчинки підкосилися ноги, вона плюхнулася на траву, і тільки тоді припинила катувати його вуха.

Ой? Не болить? Як це вона впала з дерева і не відчула болю? Може, трава була занадто густою, або ж на її сідницях занадто багато м’яких тканин? Сяоцао помацала себе за сідниці і подивилася на дерево.

«Сяоцао?! Як ти сюди потрапила?» — Юй Хай, почувши несамовитий крик Сяоцао, подумав, що вона потрапила в біду; він захекано прибіг і уважно оглянув її з ніг до голови, і лише переконавшись, що вона не поранена, з полегшенням зітхнув.

«Я... я трохи хвилювалася за вас, тому пішла слідом подивитися...» — Сяоцао відчула, як гнів батька стрімко зростає, тому вона опустила голову, почала смикати траву на землі і невпевнено відповідати.

Чжу Цзюньян холодно хмикнув і промовив: «Хвилювалася? Пішла подивитися? З твоїм худорлявим тілом, коли зустрінеш звіра — ти зможеш допомогти його вбити? Чи зможеш захистити нас від небезпеки? О! Я зрозумів, ти, мабуть, хотіла сама залізти звірові в пащу, щоб дати нам можливість втекти? Але в тобі ж і трьох лянів м’яса немає, хижаку навіть на один зубок не вистачить!»

Сяоцао було важко пояснити, що в неї є Божественний Камінь, тому вона просто опустила голову і слухняно вислуховувала докори.

Юй Хай бачив, що ця місцевість уже належала до зони, де рідко ступає нога людини; якби він відпустив доньку саму назад, то у разі, якби вона помилилася дорогою та заблукала в хащах, небезпека була б величезною. Проте йому було ніяково через власну доньку псувати настрій принца щодо полювання, тому він з надією заговорив: «Ваша Високосте, моя донька нерозумна, вона завдала вам клопоту... Може, дозволите їй піти з нами...»

Поки вони йшли сюди, то і через гори перебиралися, і крізь ліси проходили, дорога була дуже складною; Чжу Цзюньян подивився на занедбаний вигляд дівчинки і не міг зрозуміти, як вона взагалі змогла сюди дійти. При думці про те, що ця дівчинка могла зламати ногу під час переходу через гори або зустрітися з отруйними зміями чи хижаками в лісі, Чжу Цзюньяну хотілося вхопити її та добряче відшмагати.

Він озирнувся довкола: ліс був густим, скелі — гострими, і хоча не було впевненості щодо хижаків, залишати дівчинку саму тут було точно не можна. Але раз вони вже дійшли сюди, не можна було повертатися з порожніми руками. Схоже, доведеться взяти її з собою; залишалося лише сподіватися, що вона не буде заважати!

«Слідуй за нами, і якщо відпадеш — я тебе чекати не буду!!» — Чжу Цзюньян люто зиркнув на неї, розвернувся і продовжив іти вглиб лісу.

Управитель Лю помітив, що темп його господаря став набагато повільнішим порівняно з тим, що був раніше. Він подивився на Сяоцао, яка щосили намагалася не відставати від усіх; невже господар теж навчився підлаштовуватися під інших? Схоже, сонце справді збирається зійти на заході?!

Через такий «хвіст» Чжу Цзюньян відчув, що сьогоднішня надія вполювати хижака стала марною. Тому він перестав просто швидко йти, а почав стріляти в будь-яку дичину, що траплялася йому на очі. Сяоцао помітила, що влучність принца була надзвичайною, він майже ніколи не промахувався, і кожна стріла влучала в ціль. Для жодної здобичі не була потрібна друга стріла.

Благородні олені, дикі кози, сарни, рябчики... найвражаючим було те, що Чжу Цзюньян однією стрілою пробив голову великого дикого кабана вагою понад триста цзінів; цей зазвичай лютий звір навіть не встиг хрюкнути, як був убитий на місці стрілою принца Яна.

Сяоцао подивилася на батька, який ніс благородного оленя та дику козу на спині, а біля пояса в нього висіли дикі кури, борсуки та інша дрібна дичина. Управитель Лю на саморобних санях із гілок тягнув дикого кабана, сарну та іншу здобич. Навіть їй у руки всунули двох диких кролів, а принц усе ще з азартом ішов углиб лісу.

«Принце, якщо ми підемо далі, ми вже не зможемо забрати здобич! Може, сьогодні повернемося, а прийдемо іншого разу?» — Сяоцао плюхнулася на камінь і справді не хотіла вставати. Хоча рідина з духовного каменя відновлювала сили, вона все одно втомлювалася, хіба ні?

Чжу Цзюньян уважно оглянув місцевість та навколишнє середовище, озирнувся на неї і сказав: «Ти таки прийшла, щоб бути тягарем! Якщо втомилася, сиди тут і охороняй здобич, а я ще подивлюся трохи далі; раптом пощастить зустріти чорного ведмедя, ти ж хотіла спробувати ведмежу лапу?»

Сяоцао подивилася на купу впольованої дичини, запах крові від якої був ідеальною приманкою для хижаків. Залишити її тут охороняти здобич — це він хоче згодувати її звірам? Принце, за що ви мене так не злюбили?

«Танюань, ти тут?» — Сяоцао тихо покликала Божественний Камінь, звертаючись до п’ятикольорового каменя на своєму зап’ясті.

Золотиста кішка вискочила з-за її спини, застрибнула їй на плече і гордовито спитала: «Для чого я знадобився божественному каменю? Тільки не кажи, що хочеш, щоб я допоміг тобі полювати?»

Юй Сяоцао раптом відчула, що цей хлопець Чжу Цзюньян дуже схожий на Божественний Камінь; зазвичай обоє поводяться зверхньо, дивляться на людей крізь ніздрі, говорять так само образливо, а найбільша схожість полягала в тому, що попри їхню нестерпність, у критичні моменти вони ніколи її не підводили!

«Танюань, піди і допомоги заманити сюди якогось хижака, краще молодого, з яким легко впоратися! Тигр або ведмідь підійдуть, а якщо немає — то і вовк згодиться!»

«Цсс! Ти вже звикла використовувати божественний камінь як приманку? А яка мені з цього вигода? Без вигоди божественний камінь працювати не буде!!» — Божественний Камінь знову став гордовитим. Кожного разу, коли вона просила його про допомогу, він поводився так нехотя, що це дуже дратувало Сяоцао.