Золоті Поля

Сяо Хей: Ти що, осліп, своїми собачими очима не бачиш? Яким це оком ти побачив, що я кусаю людей? Поки моїй господині нічого не загрожує, я дуже стриманий вовк. Навіть якщо ти сам підставиш шию, щоб я її вкусив, я навіть не зверну на це уваги!

«Сяо Хей, сидіти!» — Їнчунь, щоб довести, що ці двоє — це нові породи собак, які лише зовні виглядають лютими, а всередині покірні, не наважилася наказувати Сяо Баю, тому вибрала легшу мішень.

Сяо Хей на мить завмер, озирнувся на свою господиню і, вирішивши проявити повагу до її служниці, з деяким ваганням сів, невдоволено закотивши очі на офіцера варти.

«Сяо Хей, дай лапу!!» — Їнчунь, побачивши, що він її послухався, із захватом простягла свою руку, чекаючи, поки Сяо Хей зволить знизойти до неї і подати лапу.

Ідіотка! Сяо Хей ледь не закотив очі аж до неба. Однак, щоб потрапити в місто і залишитися з господинею, щоб пити смачну воду, він неохоче простягнув свою вовчу лапу і поклав її на білосніжну ручку Їнчунь.

«Сяо Хей, покрутись!!» — Їнчунь увійшла в азарт і з ентузіазмом продовжувала командувати Сяо Хеєм. Сяо Хей нетерпляче покрутився на місці, а потім, вильнувши задом, залишив їй гордий вигляд спини і пішов шукати втіхи у Сяоцао. Господине, твоя служниця така дурненька!

Юй Сяоцао погладила його по голові, коли він лащився до неї, злостиво посміхнулася і, помахавши перед ним голою кісткою, кинула її... далеко за межі натовпу, далеко-далеко...

Люди лише відчули, як чорна тінь промайнула перед очима, мов вітер. Дехто почув шум вітру над головою, але, піднявши очі, нічого не побачив. Не встигли вони знову опустити голови, як помітили, що щось чорне зі свистом пролетіло прямо над ними. А коли вони знову подивилися на центр, той чорний «великий собака» вже повернувся до своєї господині, тримаючи в зубах кинуту кістку.

«Браво!!» — з натовпу пролунали вигуки захоплення. Великий Хей, тримаючи кістку, елегантною ходою обійшов коло перед глядачами, і лише потім підійшов до господині. Він поклав кістку їй у руку, з підлесливим виглядом чекаючи на похвалу та втіху.

Сяо Бай, що стояв поруч, усе ще зберігав свій гордий і стриманий вигляд. Він, ніби дивлячись на ідіота, «насолоджувався» виступом свого брата. Цей вовк... я його не знаю! Він занадто ганьбить вовчий рід!!

Оскільки в каравані був цзюньван Ян, який весь цей час виглядав похмурим, офіцери варти не наважувалися створювати труднощі. Офіцер варти послав якогось дурнуватого молодого солдата, щоб той зробив різні провокаційні рухи перед Сяо Хеєм і Сяо Баєм, щоб перевірити, чи будуть вони нападати на людей. Ці двоє дивилися на виставу цього солдата, як на двох дурнів, і навіть коли він підніс руку до їхніх морд, вони лише зробили вираз огиди.

«Гей, командире, ці двоє дійсно не вовки, це просто великі собаки, схожі на вовків! Я виріс у горах, і навіть вовчий ватажок не буває таким великим! Можливо, це справді нова порода, яку цзюньван Ян привіз з-за кордону.» Дурнуватий солдат погладив рукою Сяо Хея по голові і, як з добрим другом, обійняв його за шию. На щастя, він торкався Сяо Хея; якби це був Сяо Бай, подивимося, чи сказав би він те саме!

Сяо Бай: Цей вовк ніколи б не став, як той дурень Сяо Хей, покірно дозволяти цьому дурному людському створінню торкатися себе!

Офіцер варти, побачивши це, почав кланятися і вибачатися перед цзюньваном Яном. Цзюньван Ян зверхньо «хмикнув» йому у відповідь, навіть не глянувши на нього прямо. Не маючи іншого вибору, він знову почав пояснювати Юй Сяоцао свої труднощі.

«Це ваш обов'язок, пане Ван, ви дуже відповідальний офіцер варти!» — Юй Сяоцао дала йому високу оцінку, зберігши йому обличчя. Після тривалих затримок каравану нарешті дозволили проїхати.

Після в'їзду в столицю ці двоє поводилися напрочуд слухняно, міцно охороняючи карету Сяоцао з обох боків. Але вони були занадто примітними, і час від часу викликали вигуки здивування або невелику паніку. Сяо Хей і Сяо Бай з невинним виглядом: Вони такі боязкі, яке нам, вовкам, до цього діло?

Однак такі величні і могутні «великі собаки» неминуче привертали увагу. І ось, негідний син з родини Жуньго-гуна перегородив шлях каравану.

Нін Дунхуань був пізньою дитиною Жуньго-гуна; дружина Жуньго-гуна народила його лише в сорок років, тому його розпестили до неможливості. Занадто поблажлива мати зіпсувала сина; Нін Дунхуань, покладаючись на статус своєї родини та свої скромні навички бойових мистецтв, разом із кількома іншими розпещеними паничами столиці всюди влаштовував неприємності. Проте, оскільки його стримував Жуньго-гун, він ніколи не вчиняв страшних злочинів, таких як знущання з чоловіків чи жінок або вбивство.

Крім того, що Нін Дунхуань чіплявся до котів і собак у столиці, він мав ще одне захоплення — полювання! Його навички верхової їзди та полювання були посередніми, тому він скрізь шукав найкращих мисливських собак. У задньому саду маєтку Жуньго-гуна була виділена велика ділянка спеціально для його мисливських собак.

Мисливські собаки родини Жуньго-гуна були дуже відомі в столиці. Багато дітей з аристократичних родин, збираючись на полювання, любили позичати собак у родини Нін для розваги. Нін Дунхуань мав щедрий і безтурботний характер; він ніколи не відмовляв тим, хто приходив позичити собак. Тому, хоча він і був розпещеним паничем, серед столичної аристократії він мав непогану репутацію.

Сьогодні Нін Дунхуань знову взяв із собою компанію друзів і вирушив на зимове полювання в околицях столиці. Більше десятка лютих на вигляд мисливських собак у його руках змушували перехожих поступатися дорогою. Сьогоднішній улов був непоганим, особливо великий олень, що важив понад сто цзінів. Він планував завтра влаштувати вечірку з милуванням сливами та смаженням оленини, запросивши своїх друзів-однодумців повеселитися.

Коли він із радістю повертався додому зі здобиччю, раптом усі його зазвичай люті мисливські собаки підібгали хвости і почали жалібно скавучати. У деяких навіть підкошувалися ноги, і слугам доводилося тягнути їх за повідці, залишаючи за собою сліди екскрементів.

Нін Дунхуань відчув, що втрачає обличчя, і водночас не розумів, що відбувається. Піднявши очі, він побачив, що обабіч однієї з карет йдуть дві гігантські собаки заввишки з півкарети, з гордим і живим виглядом, і він уже не міг відвести від них очей. Хіба це не втілення тих божественних собак, про яких він завжди мріяв?

«Кхм-кхм! Будь ласка, зачекайте!!» — Нін Дунхуань перегородив шлях кареті, його очі, наче приклеєні суперклеєм, невідривно дивилися на Сяо Хея та Сяо Бая, ігноруючи похмурого цзюньвана Яна, обличчя якого вкрилося крижаним холодом, що стояв біля карети.

Навіть якби він і побачив його, він міг би не пов'язати вродливого Чжу Цзюньяна з легендарним жорстоким богом із чорним обличчям. Цзюньван Ян і він належали до різних кіл, зазвичай не мали жодних справ один з одним, тому те, що такий розпещений панич, як Нін Дунхуань, не впізнав його, було цілком виправдано.

Юй Сяоцао висунула голову з карети, нахмурилася, глянула на незнайомого Нін Дунхуаня і запитала: «Щось сталося?»

Юй Сяоцао Нін Дунхуань упізнав одразу, адже після трагедії родини правого помічника міністра кадрів багато впливових родин у столиці суворо попередили своїх синів і доньок: ви можете образити кого завгодно, але ніколи не переходьте дорогу новопризначеній чиновниці, що відповідає за сільське господарство, Юй Сяоцао. Інакше вся родина буде їсти землю!

Коли Нін Дунхуань упізнав Юй Сяоцао, у нього виникло погане передчуття. Здавалося, що сьогодні все може піти не за його планом. Але дивлячись на двох «чудових собак» — чорного та білого, він відчув таке бажання, ніби його серце дряпали десятки кішок, і вирішив усе ж таки спробувати.

«Отже, це повітова принцеса! Нін Дунхуань засвідчує свою повагу!» Зайва ввічливість ніколи не шкодить, навіть якщо вона не захоче продати собак, це принаймні не залишить поганого враження, чи не так...

Чжу Цзюньян міцно насупив брови: Що задумав цей білолиций панич, з таким підлесливим виглядом? Невже він хоче звабити його маленьке дівчисько? Треба перевірити його думки — трясця! Даремна тривога, він усе це робить заради цих двох дурних вовків!! Його брови поступово розгладилися, і він з виразом задоволення приготувався спостерігати за гарним шоу.

Хто такий Нін Дунхуань? Хіба ми знайомі? Проте, не заведено відповідати грубістю на усмішку, тому Юй Сяоцао також відповіла привітною усмішкою і запитала: «Молодий пане Нін, ви занадто ввічливі. Дозвольте запитати, навіщо ви зупинили карету вашої покірної слуги?»

«Е-е... насмілюсь запитати, ці двоє собачок належать родині повітової принцеси?» — Нін Дунхуань не відводив очей від двох гігантських вовків від початку і до кінця, тому він не став ходити кругами і запитав прямо.

«Так! Зазвичай вони бігають у горах і досить дикі. Вони вперше в столиці, сподіваюсь, вони не образили молодого пана Ніна?» — Юй Сяоцао простягнула руку, і Сяо Хей автоматично підсунув свою голову, щоб господиня погладила її.

Побачивши, що чорний мисливський пес настільки розумний, бажання Нін Дунхуаня заволодіти ним стало ще сильнішим: «Повітова принцесо, чи не могли б ви віддати одного з цих собачок мені? Я готовий заплатити за нього великі гроші!!»

Часте спілкування зі столичними колами мало свої переваги: він був добре обізнаний з будь-якими новинами в столиці. Хоча він не розумів, чому ця дівчина на прізвище Юй, якій щойно імператор подарував маєток, що викликає заздрість, купила ще й старий будинок помічника міністра Лі.

Але ця нова повітова принцеса походила з селян, вона приїхала до столиці лише півроку тому. Навіть якщо продажі її тепличних овочів були вражаючими, після купівлі будинку в неї навряд чи залишилося багато грошей, чи не так? Тому, можливо, її зацікавить його щедра пропозиція? Нін Дунхуань вирішив, що якщо вона попросить за собаку до десяти тисяч лян срібла, він без вагань купить її!!

«Ти кажеш про цих двох?» — Юй Сяоцао глянула на двох гігантських вовків, які сиділи обабіч карети з виглядом охоронців, і подумала: навіть якщо я продам їх тобі, чи зможеш ти з ними впоратися?

Нін Дунхуань дивився на неї з повним надії поглядом, чекаючи на відповідь. Юй Сяоцао зобразила на обличчі збентеження і сказала: «Ці дві собаки — нова порода, яку цзюньван Ян привіз з-за кордону. З того часу, як вони були ще маленькими цуценятами, завбільшки з долоню, вони були зі мною вдень і вночі. Ми стали дуже близькими, і вони як члени моєї родини. Молодий пане Нін, якби вам запропонували продати когось із вашої родини за гроші, ви б погодилися?»

«Е-е...» — Нін Дунхуань дуже хотів сказати, що він би з радістю віддав їй своїх зведених братів і сестер від наложниць навіть без грошей, аби тільки вона продала йому цих двох собак! Але він дійсно не міг вимовити таких слів уголос, тому йому довелося знову попросити: «Але ж у вас їх двоє, хіба ні? Віддайте мені одного, а про ціну ми домовимося...»

«Справа не в ціні.» — Юй Сяоцао, бачачи, що він дуже наполегливий, вирішила перекласти відповідальність: «Ці двоє були подаровані мені цзюньваном Яном, як я можу їх перепродати комусь іншому? Якщо ви отримаєте згоду цзюньвана Яна, я можу навіть віддати вам одного безкоштовно!»

Сказавши це, вона кинула попереджувальний погляд на Чжу Цзюньяна, який із задоволенням спостерігав за цією виставою: Тільки спробуй віддати моїх Сяо Хея та Сяо Бая комусь іншому!!