Золоті Поля

Неподалік від Сяо-Хуея (Сірого) був прив'язаний багряно-рудий кінь, який у цей час втратив інтерес до добірного бобового корму у своїй годівниці. Він витягував шию, з усіх сил намагаючись дотягнутися до грубого сіна перед маленьким віслюком. Але повід обмежував його рухи, і відчуття того, що хочеться з'їсти, але неможливо дістати, так роздратувало запального коня, що він не втримався, почав бити копитами і голосно іржати, задерши голову.

Його власник, щойно вийшовши з крамниці солінь, почув сердите іржання свого улюбленця і попрямував до нього широким кроком. Побачивши цю сцену, гарний молодий чоловік зі сміхом вилаяв його:

— Хун'юнь (Червона Хмара), ну ти й нахаба! Не хочеш їсти добрі боби, а зазіхаєш на чуже сіно? Змагатися за їжу з малим віслюком — оце так досягнення!!

Багряний кінь, здавалося, зрозумів слова господаря і, ніби сперечаючись, знову голосно заіржав кілька разів, щосили натягуючи повід, яким був прив'язаний. Молодий чоловік відв'язав його, і червоний кінь миттєво кинувся до маленького віслюка, нахабно відштовхнув Сяо-Хуея корпусом і дочиста вилизав залишки сіна. Насамкінець він ще й з незадоволенням люто заіржав на Сяо-Хуея, ніби звинувачуючи віслюка в тому, що той залишив йому замало!

Сяо-Хуей мав досить лагідний характер і, коли в нього відібрали їжу, не став сваритися, а лише спокійно дивився на багряного коня своїми великими лагідними очима. Коневі, схоже, стало соромно під цим поглядом; він припинив бешкетувати, повернувся до віслюка задом, пожував кілька разів, ніби смакуючи чудову траву.

— Ах ти ж тварюка, справді нахаба! Якщо любиш сіно, то вдома попрошу конюха тобі його приготувати! — Молодий чоловік ніжно погладив лискучу шерсть Сяо-Хуея, поплескав його і сказав: — Вибач, що образили! Дідусю, віддайте мій мішок бобів власникові цього віслюка як компенсацію!

Старий, що відповідав за нагляд за худобою, примружив очі в усмішці і з готовністю погодився.

Молодий чоловік узяв свого улюбленця, який неохоче йшов за ним, вийшов з ринку і поскакав галопом, підганяючи коня батогом, у напрямку столиці!

Його мати, наложниця князя, останнім часом дуже хвилювалася за молодшого брата, який вирушив у далеке плавання, і втратила апетит; зміна кількох кухарів не допомогла покращити ситуацію. Почувши від пані У, чий чоловік служив у Тангу, що на ринку цього містечка продають кілька видів смачних солінь, мати спробувала хрустку редьку, яку прислала пані У, і несподівано з'їла на одну миску каші більше, ніж зазвичай.

Але солінь, привезених пані У до столиці, було небагато, їх вистачило матері лише на два дні. Коли соління закінчилися, до матері повернувся стан, коли ніщо не смакує. Як шанобливий син, він не міг дивитися, як мати худне, тому скористався вихідним, щоб чвалком примчати в Тангу і після довгих розпитувань нарешті купити улюблену мамину редьку!

Щоб поїздка не була марною, він навіть попросив спакувати по порції всіх видів солінь, що були в тій крамниці! Якби його друзі-гульвіси дізналися, що він, поважний спадкоємець князя Цзін, заради якихось грубих солінь за один день, вкритий дорожнім пилом, з'їздив туди й назад між столицею і маленьким містечком Тангу, вони б точно луснули зо сміху. Але заради матері — нехай сміються, яка різниця!

Сьогодні якраз був великий ярмарок, що проходить кожного п'ятого числа. Дрібні торговці, продавці овочів, відвідувачі ярмарку... усі зібралися на овочевому ринку. Щойно Юй Сяоцао виклала свої соковиті зелені овочі, як навколо зібралося кілька людей.

— Ого! У таку пору продають свіжу зелень! Подивіться на цю пекінську капусту, така ніжна, що аж сік бризкає, одразу хочеться їсти!! Братику, скільки коштує ця капуста? — запитала повна, огрядна тітонька у ватній куртці з тонкої бавовни і зі срібною шпилькою у волоссі; виглядала вона так, ніби умови в її родині були непоганими.

Дорогою батько і донька вже обговорили ціни на овочі. Юй Хай з усмішкою відповів:

— Пекінська капуста — двадцять мідяків за цзінь, шпинат — п'ятнадцять мідяків за цзінь, салат-ромен — вісімнадцять, салат-латук — двадцять п'ять. Тітонько, подивіться, що вам потрібно?

— Ого! Ваші овочі недешеві, ціна майже як на свинину! Звичайна сім'я таке не потягне!! — Повне обличчя тітоньки зморщилося, вона явно була дуже незадоволена ціною!

Юй Сяоцао з солодкою усмішкою сказала:

— Тітонько, як то кажуть, рідкісна річ коштує дорого! Ви ж знаєте, цієї зими було сніжне лихо, а на початку весни випало ще два снігопади! Які овочі не померзли б? Виростити ці овочі було справді нелегко!

Люди навколо, що прийшли подивитися на диковинку, хоч і дивувалися, як ці соковиті овочі пережили весняні вітри та сніги, розуміли, що це чийсь спосіб заробітку, і тільки дурень розповів би секрет, тому перестали розпитувати. Однак більшість відвідувачів ярмарку були селянами з навколишніх сіл, і мало хто міг дозволити собі їсти овочі за ціною м'яса.

Повна тітонька хоч і щиро вважала ціну високою, але раз чи два могла собі це дозволити. До того ж її невістка була вагітна, її нудило від усього, що б вона не з'їла, і вона хотіла лише свіжої зелені. Вона знала, що в таку пору насіння ще навіть не в землі, тож звідки взятися зелені?

Вона прийшла просто з наміром спробувати удачу, подивитися, чи зможе щось знайти. Якщо не знайде, то купить часнику і виростить на теплому кані трохи зелених пагонів, це теж вважається зеленню. Хто ж знав, що вона справді знайде овочі, та ще й майже всі весняні види були в наявності.

Ціна хоч і трохи кусалася, але заради свого ще ненародженого онука вона зціпила зуби — купую!

Під заздрісними поглядами оточуючих повна тітонька з гордою усмішкою вказала пухкою білою рукою на пекінську капусту, шпинат і салат-латук, і, ніби боячись, що інші не почують, підвищила голос:

— Дівчинко, дай мені цього, цього і ще цього по пів цзіня! Якщо буде смачно, тітонька завтра прийде ще!

— Слухаюсь! — Юй Сяоцао вправно зважила овочі, які потрібні були тітоньці, щедро накладаючи з верхом на кожній вазі. — Тітонько, ні більше, ні менше, рівно тридцять мідяків!

— Тридцять мідяків! Цього б вистачило на цілий цзінь свинини!! У минулі роки за ці гроші можна було купити півтора цзіня м'яса, а тут — жменька зелені. Хто ж таке їстиме!

— Точно, точно! Хотів купити трохи, щоб сім'я спробувала, але ж як дорого! Ех, доведеться потерпіти! Через місяць овочі вже мають з'явитися!

— Це продають для багатіїв! За тридцять мідяків можна купити десять цзінів грубого зерна! Цієї зими були сильні морози, ціни на зерно злетіли, добре, що хоч з голоду не померли. Де вже там зайві гроші на такі розкішні овочі.

...

Глядачів було багато, а покупців мало. Минула година, а крім тієї повної тітоньки, Юй Хай і донька більше не зустріли жодного клієнта.

— Цао-ер, може, ми поставили трохи зависоку ціну? Скоро полудень, якщо не продамо, овочі зів'януть, і тоді вже точно не зможемо продати за хорошу ціну! — стурбовано сказав Юй Хай, дивлячись на овочі в кошиках.

Ці овочі увібрали стільки праці його маленької доньки: щодня поливала, полола, ніколи не довіряла це іншим. Напровесні температура низька, щоб запобігти замерзанню, ввечері треба вкривати город солом'яними матами, а вранці, коли сходить сонце, відкривати. Кожного дня без цих двох кроків не обійтися.

Перед будинком і за будинком, скрізь, де була вільна земля, посадили овочі, загалом не менше чотирьох-п'яти му. Цао-ер та інші діти ніколи не скаржилися на втому, вони були настільки розумними, що серце щеміло.

Особливо молодша донька: і тушковані страви, і город — усе на ній. Ця дівчинка, яка ледве дістає йому до пояса, переймається більше, ніж він, батько. Ех! Якби він, голова сім'ї, був успішнішим, то дев'ятирічній дівчинці не довелося б так рано брати на себе тягар утримання родини.

Юй Сяоцао не знала, що за мить в голові батька промайнуло стільки думок, і як і раніше впевнено сказала:

— Тату, не хвилюйтеся! У містечку Тангу не бракує багатих людей!! Наші овочі зараз — це дефіцит, гроші є, а купити ніде!

Вона обвела поглядом натовп, побачила чоловіка середнього віку, схожого на управителя, і голосно гукнула:

— Дядечку, свіжі овочі не бажаєте? Ми єдині на ринку!

Той управитель із цапиною борідкою був управителем родини Яо, другої за багатством у місті після родини Чжоу. Старому пану Яо днями виповнювалося шістдесят, і саме в цей час, коли старі запаси скінчилися, а нові ще не з'явилися, з м'ясними стравами проблем не було, а от з овочами — біда.

Через снігове лихо цієї зими старий пан Яо вирішив не влаштовувати пишного святкування, а запросити лише кількох близьких друзів і родичів, але всі вони були людьми непростими, багатими або знатними. Приймаючи поважних гостей, не можна ж ставити на стіл тільки редьку і капусту, страви, що не гідні високого столу?

Управитель, у якого від хвилювання через меню на ювілей посивіло кілька волосин, бачачи, що дата бенкету наближається, не тільки мобілізував слуг, а й сам пішов на пошуки. Обійшов більшу частину ринку, але так нічого й не знайшов. Управитель у відчаї чухав голову!

Як кажуть: небо не залишає без виходу. Несподівано саме в цей момент, коли здавалося, що надії немає, він почув ангельський голос біля вуха.

Управитель подивився в напрямку голосу і побачив кошики, повні смарагдово-зелених овочів, свіжість яких засліплювала очі. Управитель ледь не розплакався — врятований!

Він стрімголов кинувся до прилавка Юй Хая і доньки, навіть не спитавши ціни, вказав на всі бамбукові кошики і квапливо сказав:

— Я забираю все...

— Це ж панночка Юй! — перебив управителя Яо знайомий голос.

Юй Сяоцао повернула голову і побачила, що це Цянь Сяодуо, учень шеф-кухаря Вана з ресторану «Чженьсю», який відповідав за закупівлі!

— Панночко Юй, давно ви не приносили дичину в ресторан, мій майстер уже скільки днів про вас згадує! — Цянь Сяодуо з подивом дивився на кошики зелених овочів.

Навіть у його господаря, в такій багатій родині, поява кількох видів зелених овочів на столі в цю пору року була рідкістю, адже їх вирощували в теплицях за величезні гроші. Як сім'я Юй змогла виростити свіжі овочі в такий час?

— Вдома були справи... Надалі я, мабуть, не зможу носити дичину у ваш ресторан. Але дядечко Чжао і брат Хань — чудові мисливці, тож дичини у вашому закладі не бракуватиме.

За останній місяць у родині траплялася одна подія за іншою. Спочатку батько поранився, потім поділ майна, ремонт будинку, продаж тушкованих страв на пристані, а потім нещастя з братом... Якщо порахувати, вона справді давно не була в «Чженьсю».

— Панночко Юй, ви продаєте овочі!! — У кожної сім'ї свої проблеми, Цянь Сяодуо не став розпитувати далі, а подивився на кошики з овочами і сказав: — Ну ви даєте! Маєте такі рідкісні овочі, чому не принесли в «Чженьсю»? Скільки б у вас не було таких овочів, наш ресторан усе забере, навіщо стояти тут із лотком! Ходімо, ходімо! Везіть усе в ресторан...