Золоті Поля

Минуло чимало часу, і Юй Цао вже відчувала, що її рухи ось-ось задерев'яніють, перш ніж Цзян Синян повністю вивчила одяг на ній. Цзян Синян повільно видихнула, повернулася на місце для гостей, взяла чашку, зробила невеликий ковток і сказала: «Чиновнику Юй, не знаю, чи зручно буде вам сказати цій покірній, хто розробив одяг на вас?»

Юй Цао також глибоко видихнула, з натягнутою усмішкою на обличчі сказала: «Майстрине Цзян, ви занадто ввічливі, краще називайте мене на ім'я. Від цих слів "чиновник Юй" завжди таке відчуття, ніби інші звертаються до мого батька!»

Цзян Синян легенько засміялася і сказала: «Оскільки панночка Юй — людина прямої вдачі, то й я не буду зайве церемонитися. Я старша на кілька років, тому, якщо панночка Юй не проти, просто називайте мене сестрою Цзян!»

«Сестро Цзян, ви також не називайте мене "панночкою Юй", давайте називати одна одну сестрами, ви просто називайте мене сестричкою Цао». Юй Цао мала милу усмішку і радісний вираз обличчя, не виявляючи ані найменшої зневаги через те, що вона чиновник, а її співрозмовниця — торговиця.

Серце Цзян Синян повністю розслабилося. Усі кажуть, що ця чиновниця Юй починала з торгівлі, і справді, вона не схожа на звичайних дружин і доньок чиновників, які хочуть отримати від неї вигоду, але в глибині душі зневажають людей, що займаються торгівлею. Вони навіть не задумуються, що якби в Столиці не було торговців, ці так звані високопосадовці та вельможі не змогли б і кроку ступити...

«Сестро Цзян, не знаю, з якою порадою ви прийшли вдруге?» Юй Цао вже мала певні здогадки, але все ж запитала.

Цзян Синян з дещо збентеженою усмішкою сказала: «Сестричко Цао, не буду від тебе приховувати, цього разу я прийшла заради фасону одягу, що на тобі. Одяг, як у тебе, здається, ще ніколи не з'являвся в Столиці. Не знаю, де ти його придбала».

Юй Цао піджала губи в усмішці і сказала: «Цей мій одяг спочатку передбачав штани для нижньої частини, щоб було зручно ходити по полях і садах. Погляньте на ці вузькі і короткі рукави — хіба вони не зручніші для роботи в полі? Однак, виходити до гостей у штанах було б занадто нечемно, тому я попросила пошити таку плісировану спідницю. Вузька зверху і широка знизу, вона робить фігуру більш стрункою, хіба не так?»

Пані Фан, яка була поруч, почувши це, засміялася: «Ти ж, справді, не маєш ані сорому, ані скромності. Перед майстринею з пошиття одягу ти ще й смієш хизуватися своїми вміннями. Хіба можна цю річ, яку ти зліпила абияк, показувати людям?»

Цзян Синян поспішно сказала: «Пані Фан, ви занадто скромні! Хоча вбрання сестрички Цао не має широких шат, довгих рукавів, шлейфів чи пишних головних уборів, воно випромінює вишуканість у своїй простоті. Я повинна була б здогадатися, що коли розкіш і складність досягають своєї межі, потрібно повернутися до витоків і рухатися в напрямку простоти. Сестричка Цао відкрила для мене нове вікно в дизайні, подарувавши мені багато натхнення. Сестричка справді моя благодійниця! Цікаво, як сестричці спало на думку зробити такий одяг?»

Дивлячись на Цзян Синян, сповнену ентузіазму, пані Фан потай посміхнулася: і справді, чутки не брешуть, ця Цзян Синян справді одержима людина. Можливо, саме завдяки такій «одержимості» вона змогла повністю віддатися справі і стати видатною майстринею?

«Ви, сестри, поспілкуйтеся, а в мене ще є справи, тож я вас покину». Побачивши, що дівчата знайшли спільну мову, пані Фан вирішила більше не стирчати тут. Вона, звичайно, раділа, що її донька потоваришувала з майстринею Цзян, і не лише заради одягу, пошитого особисто Цзян Синян. Важливішим було те, що вона хотіла, аби Цао мала змогу контактувати з більшою кількістю людей у Столиці та завести більше друзів.

Ті так звані дівчата зі знатних родин Столиці були сліпо пихатими і в глибині душі зневажали Цао, яка походила з селянської родини. Час від часу до її вух доходили слова, якими висміювали її доньку. Через це пані Фан розірвала стосунки з кількома сім'ями.

І невідомо, чим ці розпещені панночки можуть пишатися? У повсякденному житті вони складають плаксиві вірші, грають на цитрі, вміють трохи вишивати — і від цього задирають носа до неба? Такі, як вони, навіть не зрівняються з торговцями, такими як Цзян Синян! Принаймні, ці люди своєю майстерністю і власною працею приносять іншим гарний одяг і чудові вбрання! А ті панночки, які лише чекають, щоб їх утримували інші, не роблячи жодного внеску для оточуючих, на якій підставі вони зневажають інших?

Дивлячись на доньку, яка так радісно розмовляла з Цзян Синян, пані Фан відчувала велику радість у серці. Лише ті люди, які здатні оцінити здібності її доньки, гідні того, щоб з ними дружити. Тому чи мають якесь значення слова і думки тих так званих дівчат зі знатних родин?

Цзян Синян ввічливо підвелася разом із Цао, провела поглядом пані Фан до внутрішнього двору, а потім взяла Цао за руку і з нетерпінням запитала: «Скажи швидше! Звідки в тебе з'явилася така ідея?»

Юй Цао серйозно подумала і сказала: «Моя тітка раніше вийшла заміж і переїхала в гірський район на північному сході. Там є народність, яка називається маньчжури, і вони носять переважно такий одяг, як у мене, який називається "цічжуан" (маньчжурський жіночий одяг), але це не той ієрогліф "ці" (їхати верхи), а ієрогліф "ці" (прапор). Такий одяг не тільки простий і зручний, але ще й економить тканину!»

На обличчі Цзян Синян з'явився вираз захоплення, і вона, ніби розмовляючи сама з собою, сказала: «То це вбрання людей іншої народності! Я чула, що в хуннів на північному заході дуже особливий одяг: вони закривають обличчя вуалями, і це надзвичайно красиво. Якби була можливість, я б дуже хотіла поїхати кудись, подивитися світ навколо, щоб натхнення не вичерпувалося...»

«Саме так! Прочитати десять тисяч книг не так корисно, як пройти десять тисяч лі — саме про це йдеться! Я чула, що деякі народності на південному заході прикрашають себе срібними виробами, а їхній одяг фарбують особливими методами, що виглядає дуже колоритно... Якщо буде можливість, я б також хотіла відправитися на флоті нашої Великої Мін і подивитися на Захід. Кажуть, що люди там мають білу шкіру, світле волосся, блакитні очі і кучеряве волосся — це дуже цікаво, чи не так?» Юй Цао за два свої життя жодного разу не виїжджала за кордон, і хоча надія була дуже слабкою, вона все одно дуже хотіла поїхати і подивитися.

Цзян Синян широко розплющила свої здивовані очі, прикрила рота рукою і сказала: «Блакитні очі, жовте волосся, ще й кучеряве? Як... як монстри з легенд. Невже справді існують такі люди?»

«Звісно!! Імператор і Цзюньван Ян обидва плавали на Захід і бачили іноземців. Кажуть, що є не тільки з жовтим волоссям, а й з червоним! Вони виглядають інакше, ніж ми, і мова їхня відрізняється від нашої. Навіть не знаю, як Імператор і Цзюньван Ян спілкувалися з ними! Одяг іноземців також дуже відрізняється від нашого. Якщо буде можливість, можна попросити флот привезти нам трохи іноземного одягу, щоб ми могли використати їхні фасони як зразок!» Юй Цао трохи поринула у фантазії.

Втім, зараз усіма океанськими суднами Великої Мін керував Цзюньван Ян. Варто їй лише сказати, і не те що привезти якийсь одяг — навіть якби вона попросила привезти всі дивні речі із Заходу, Чжу Цзюньян був би згоден.

«Як добре! Так хочеться поїхати кудись, подивитися все навколо...» Вираз обличчя Цзян Синян у цей момент був схожий на вираз обличчя молодої дівчини, сповненої надій та прагнень, без жодного натяку на так звану видатну майстриню вишивки та ткацтва.

Юй Цао дивилася на неї і раптом відчула, наскільки ж це щастя — мати мрію. А якою була її мрія? Виростити високоврожайне зерно, щоб прості люди могли наїстися досита? Це занадто високо і шляхетно, це, мабуть, ідеал тих, хто при владі, і не має великого відношення до неї, дрібного чиновника. Заробити багато-багато грошей, щоб її родина жила добре? Здається, зараз їй справді не дуже бракує грошей, і життя родини стає дедалі кращим! То в чому ж полягає її ідеал? Справді треба буде це добре обміркувати!

Цзян Синян зібралася з думками, вирішивши спочатку зосередитися на чомусь більш практичному. Вона детально розпитала Цао про концепцію «цічжуан», хоча Цао також мала лише поверхневі знання, а в справі пошиття одягу вона розуміла приблизно стільки ж, скільки нічого.

«Сестричко, чи могла б ти намалювати те уявлення про цічжуан, що є в твоїй голові, щоб сестра могла подивитися?» Цзян Синян вважала, що так буде наочніше.

Юй Цао з деяким збентеженням відповіла: «Я не вмію малювати. Боюся, що те, що я намалюю, буде не схоже ні на людину, ні на привида, і тільки насмішить тебе, сестро. Давай так: я буду описувати словами, а ти будеш малювати, так буде навіть простіше».

Вони перейшли до двору Цао. Із зовнішнього двору принесли пензлі, туш, папір і тушечницю. Служниця Цзян Синян прислуговувала, розтираючи туш, а Юй Цао повільно розповідала їй про ті фасони цічжуан, які вона знала.

Юй Цао, яка любила дивитися телесеріали про династію Цін, такі як «Легенда про Чжень Хуань», «Вражаюче на кожному кроці» та «Той рік, коли розквітли квіти і був повний місяць», не була незнайома з одягом тієї епохи.

Одяг довжиною до підйому стопи, схожий на ціпао пізніших часів, доповнювався безрукавкою. Дизайн комірів був різноманітним: були у формі сідла, що закривали щоки, були круглі, а також схожі на відкладні. Верхній одяг мав кілька різних форм, таких як коса застібка у формі піпи, застібка на правому боці та пряма застібка посередині. Спідниці або штани, які поєднувалися з ними, прикрашалися за допомогою таких технік, як суцільний набивний малюнок, вишивка та складки. Краї застібки, коміра та рукавів оздоблювалися за допомогою таких методів, як окантовка, облямівка та вишивка. Були також два-три фальшиві рукави, а рукави у формі кінського копита прикривали руки...

Треба сказати, що Цзян Синян справді мала видатні здібності в галузі одягу. Достатньо було Цао сказати одне-два слова, як вона могла зрозуміти суть і намалювати ескізи, ще більш вишукані та яскраві, ніж ті, що були в уяві Цао. Коли з'являлися ескізи, кожен з яких мав різноманітні форми та був оригінальним і красивим, очі служниці Цзян Синян наповнювалися гордістю, і вона трохи гордовито, але з докором сказала: «Панночко, якби ми використовували фарби нашого дому для малювання, ефект точно був би ще кращим».

Юй Цао вказала на один малюнок, де верхній одяг був довжиною за коліно і мав широку окантовку, а на спідниці було додано від шістнадцяти до двадцяти стрічок, що майоріли, і з усмішкою сказала: «Якби цей одяг одягнула моя названа мати, він би точно виглядав гарно! Коли похолодає, можна додати на комір і рукави трохи лисячого хутра, це буде і тепло, і красиво...»

Натхнення, що накопичувалося в серці Цзян Синян протягом кількох місяців, здавалося, знайшло вихід: вона поспіль намалювала понад десять ескізів цічжуан в унікальному стилі. Серед них були такі, що були намальовані зі слів Цао, а також ті, що були створені нею завдяки власному розумінню, ідеям та інноваціям. Кожен з них мав свій неповторний стиль, був надзвичайно розкішним і вишуканим. Дивлячись на ці ескізи одягу, здавалося, ніби цілі комплекти нового та оригінального вбрання поставали перед очима.

Дивлячись на ці ескізи, Цзян Синян відчувала нестерпний свербіж у серці: їй кортіло негайно повернутися і перетворити ці малюнки на комплекти вишуканого одягу.

Почувши слова Цао, Цзян Синян усміхнулася і сказала: «У сестрички Цао справді унікальний смак. Цей одяг я розробила, взявши за основу фігуру пані Фан. Сян'єр, пізніше допоможи пані Фан зняти мірки. За кілька днів, коли одяг буде пошитий за ескізом, сестра знову прийде з візитом, і тоді ми попросимо пані Фан приміряти, чи підходить він їй».

Юй Цао знала, що її названа мати вже давно хотіла мати сукню, пошиту особисто Цзян Синян, тому з радістю погодилася і подякувала: «Тоді буду вам вдячна, сестро!»