Золоті Поля

Срібло в руках розтануло: місячна плата за навчання Сяо-Шитоу, ще три ляни пішло на купівлю воза з віслюком. Залишилося близько чотирьох лянів, тож варто скористатися нагодою і докупити все необхідне для дому.

Батько і донька залишили віз із віслюком на зберіганні біля входу на ринок худоби, заплативши п'ять мідяків. Сяо-Цао спеціально залишила бурдюк з водою і попросила старого, що наглядав за візком, поїти віслюка мискою води щогодини.

Юй Хай із донькою прийшли на найбільший овочевий ринок у містечку. Овочів там було вкрай мало — переважно біла капуста, редька та батат, що зберігалися в погребах, зате продавців м'яса та курей було чимало.

Сяо-Цао спочатку пішла до бакалійної крамниці, щоб зважити трохи спецій, набрати соєвого соусу та оцту. Цього разу, маючи гроші і спокійне серце, вона купувала спеції окремо на вагу — по два ляни кожного виду, чого вистачило б на десять днів.

Вона спеціально прихопила з собою бамбукові контейнери, які зробив батько — сім-вісім штук різного розміру. Увійшовши, вона спершу повернула власнику ті, що позичала минулого разу, а потім попросила налити по цзіню соєвого соусу у великі бамбукові контейнери.

Побачивши повернуті контейнери, власник згадав цю маленьку дівчинку, що купувала приправи, і з усмішкою запитав:

— Дівчинко, спеції так швидко закінчилися? Твоя сім'я продає їжу, так?

— Так! Як ви дізналися? — Сяо-Цао назвала вагу потрібних спецій і з усмішкою запитала добродушного власника.

Власник усміхнувся:

— Крім тих, хто продає їжу, яка звичайна сім'я дозволить собі так витрачати спеції? Ого! Цього разу береш чимало, схоже, заробили трохи срібла! Вітаю!

Сяо-Цао усміхнулася, оголивши зуби:

— Продаємо трохи закусок на пристані, заробляємо дріб'язок. Не знаю, коли зможемо, як ви, дядечку, відкрити крамницю в місті.

Власник розсміявся:

— Дядечко теж заробляє лише дріб'язок, ледве на хліб вистачає. Не дивись, що мати крамницю престижно: якщо відняти орендну плату та інші витрати, залишається небагато. Не недооцінюй продаж закусок: навіть якщо добре робити соління, це теж дуже прибутково. Бачиш отам крамницю солінь? Останні два дні там торгівля йде повним ходом. Моя дружина дуже любить їхню солодко-хрустку сушену редьку та гостру капусту, без цього їсти не може...

— Місто — справді гарне місце для заробітку, навіть соління продаються так жваво! — вийшовши з бакалії, Юй Хай зітхнув із почуттям.

Сяо-Цао стиснула губи в усмішці:

— Тату, коли ми заробимо грошей, теж орендуємо крамницю в місті і будемо продавати тільки різні тушковані страви. Єдина така крамниця точно приноситиме гроші...

Юй Хай радісно сказав:

— Ми, селяни, коли маємо гроші, купуємо більше землі. У нас вдома всього три му піщаної землі, врожаю не вистачає навіть на їжу для сім'ї.

— Коли заробимо на крамниці, тоді й купимо землю! Тату, поля в нашому селі — переважно піщані, якщо купувати, то краще біля міста. Тоді ми всією сім'єю переїдемо жити в місто, щоб велика тітка не приходила до нас кожні три дні псувати настрій... — Сяо-Цао дуже зневажала деякі дрібні витівки Лі-ши, з чиїх вуст ніколи не виходило нічого доброго.

Юй Хай насупився і тихо дорікнув:

— Як не кажи, вона твоя велика тітка. Обережно, щоб хтось не почув і не сказав, що ти невихована.

Сяо-Цао скривила губи, подумавши: «Хіба так поводиться велика тітка? Просто здирниця!»

Раптом почувся знайомий голос:

— Брате Дахай, Сяо-Цао! Ви теж приїхали в місто? Стільки всього накупили!

Сяо-Цао обернулася і побачила сусідку Фан-ши, яка махала їм рукою. У кошику перед нею лежало кілька жирних курок, а поруч стояв порожній кошик.

— Тітко Чжоу, ви знову прийшли на ринок продавати яйця? Торгівля йде непогано? — Сяо-Цао зробила два швидких кроки до Фан-ши і з усмішкою запитала.

Фан-ши поправила їй пасмо волосся біля щоки і всміхнулася:

— Нормально! Яйця розпродали, курок теж залишилося небагато. Ви приїхали на воловому возі старого Чжана? Як у Сяо-Шитоу в академії, все пройшло гладко?

— Завдяки рекомендації брата Сяо-Веня все пройшло досить гладко. Вдома закінчувалися спеції, от ми й прийшли на ринок. Тітко Чжоу, займайтеся справами, а назад ви поїдете возом? Ми купили віз із віслюком! — Сяо-Цао була в піднесеному настрої через вигідну покупку і не могла дочекатися, щоб поділитися цим із Фан-ши.

Фан-ши здивувалася:

— Ого, Сяо-Цао! Минуло всього кілька днів, а ви вже купили віз? Тоді тітка Чжоу скористається нагодою поїхати з вами назад...

Юй Хай поспішно пояснив збоку:

— Тітко, не слухай її! На ринку худоби ми побачили учня з академії Шитоу, якому терміново були потрібні гроші, і він продавав хворого віслюка. Сяо-Цао стало його шкода, і вона купила віз із віслюком за три ляни срібла. Той віслюк, як на мене, дуже хворий, невідомо, чи виживе!

Три ляни срібла за віслюка, що майже здох... Фан-ши не знала, що сказати, тому лише всміхнулася:

— Наша Сяо-Цао має добре серце! Добрим людям воздається добром, той віслюк точно виживе...

У цей час хтось запитав ціну на курку, і Сяо-Цао поспішно сказала:

— Тітко Чжоу, ви зайняті! Поїдемо разом після обіду! Зустрінемося біля міської брами о другій годині (у годину Вей)!

Попрощавшись із Фан-ши, Сяо-Цао з батьком пройшли зовсім небагато, коли їх зупинили. Молодий хлопець Цзян Юй із крамниці солінь вийшов з широкою усмішкою, гукаючи їх:

— Благодійнице, благодійнице, зачекайте!

Юй Хай дуже здивувався: цей хлопець виглядав незнайомим, коли це він встиг йому допомогти? Але він помилився, дякували не йому.

— О... Ти помічник із крамниці солінь! — Сяо-Цао вказала на сусідню крамницю, де кілька людей купували соління, а чоловік середнього віку, схожий на Цзян Юя, обслуговував клієнтів.

Сяо-Цао всміхнулася:

— Бізнес іде непогано!

Цзян Юй радісно відповів:

— Завдяки вам, благодійнице! Соління за вашими рецептами почали продаватися останніми днями, реакція дуже хороша, це привабило багато нових і старих клієнтів. Мій батько ці дні постійно згадує вас, каже, що мусить особисто подякувати. Щойно ви розмовляли з кимось неподалік, і мені здалося, що це ви, а коли підійшов ближче — переконався. Благодійнице, прошу, зайдіть до крамниці посидіти...

Юй Хай здивовано подивився на доньку: відколи це мале дівчисько стало чиєюсь «благодійницею»?

Цзян Юй був занадто наполегливим, Сяо-Цао не змогла відмовити і пішла за ним у крамницю солінь. Усередині пахло специфічним ароматом маринованих овочів, набагато приємнішим, ніж минулого разу.

— Старий Цзян, зваж мені пів цзіня гострої сушеної редьки і пів цзіня солодко-гострої... Що? Гостра закінчилася? Коли буде? Аж через два дні! Тоді дай поки пів цзіня солодко-гострої... і ще пів цзіня гострої капусти! — жінка років сорока, яка виглядала заможною, почувши, що гострої редьки немає, розчаровано зітхнула.

Інший чоловік років п'ятдесяти похитав головою і всміхнувся:

— Власнику Цзян, ваші соління смакують навіть краще, ніж коли була жива ваша дружина. Невже вам допоміг якийсь майстер?

Власник Цзян, зважуючи соління, з усмішкою відповів:

— Атож! Справді отримав пораду від благодійної людини. Дядьку Лю, ви ж знаєте, моя дружина пішла раптово і забрала своє вміння солити овочі з собою. Ми з дітьми вивчили лише кілька простих рецептів. Якби не підтримка таких старих клієнтів, як ви, ми б давно закрилися.

Говорячи це, він мимоволі похитав головою, і старий теж зітхнув. Власник Цзян продовжив:

— Нещодавно мій син зустрів благодійну людину, яка залишила кілька рецептів солінь. Зроблене за ними смакує краще, ніж у моєї дружини... Ось ваші боби і гостра капуста, тримайте! Якщо сподобається, приходьте ще!

Старий усміхнувся:

— І без запрошення прийду! Моя стара всю зиму їла капусту й редьку, апетит зіпсувала. Два дні тому купив гостру капусту, так вона з'їла дві зайві миски рису. Тепер без вашої гострої капусти їсти не може!

— Точно! Мій малий скоро солодко-хрустку редьку їстиме як ласощі. Не даси — плаче! Добре, що ваші соління недорогі і якісні, інакше б не прогодували! — підхопила молода жінка поруч, кваплячи його зважити цзінь солодкої редьки.

Власник Цзян скромно всміхнулся:

— Солінь багато їсти не можна, основною має бути звичайна їжа. Через місяць-два з'являться свіжі овочі, давайте дітям більше зелені...

— Тату! Це справді благодійниця! Я привів її!! — радісно увійшов Цзян Юй із широкою усмішкою на обличчі.

Власник Цзян подивився на Юй Хая за його спиною і, не звертаючи уваги на руки в розсолі, вийшов, схопив руку Юй Хая і почав повторювати:

— Благодійнику, нарешті я вас зустрів! Ви рятівник нашої маленької крамниці!

Юй Хай виглядав трохи зніяковілим, мовчки дивлячись на свою руку, забруднену соком. Цзян Юй поспішно відтягнув батька, вибачливо всміхнувся йому і сказав:

— Тату, ти дякуєш не тій людині. Рецепти дала дівчинка за його спиною. Ти дякуєш її батькові.

Власник Цзян ніяково хіхікнув:

— Це одне й те саме, одне й те саме! Е... Брате, у тебе донька з серцем бодхісаттви!

Юй Хай скромно відповів:

— Ви перебільшуєте, перебільшуєте! Вона змалку любила возитися з їжею, має до цього певний хист.

Сяо-Цао подумки закотила очі: тату, це ти так скромничаєш? Звучить так, ніби ти хвалишся!

Цзян Юй дістав книгу обліку за останні кілька днів, розгорнув її перед Сяо-Цао і схвильовано сказав:

— Благодійнице, ті соління, які ви навчили мене робити, хоч і потребують більше спецій і коштують трохи дорожче у виробництві, але смак перемагає, і люди готові платити вищу ціну. Останніми днями найкраще продаються гостра сушена редька і гостра капуста, боби теж багатьом подобаються...

Він боявся, що Сяо-Цао не зрозуміє, тому говорив без упину. Сяо-Цао кинула окім: хоча ієрогліфи були традиційними, більшість вона впізнала. Облік вівся детально: скільки цзінів продано за день, який прибуток — усе було зрозуміло з першого погляду.

Лише за кілька днів маленька крамниця солінь мала обіг у сорок-п'ятдесят лянів і чистий прибуток двадцять лянів. Це змусило її зітхнути — місто справді гарне місце для заробітку!

У цей момент у крамниці нікого не було, власник Цзян виніс п'ять лянів срібла і сказав:

— Благодійнице! Ми домовлялися про розподіл прибутку два до восьми. Це дивіденди за ці кілька днів, прошу прийняти.