Золоті Поля

Сказано — зроблено, Юй Цао знайшла вдову Лі з сином, а також ту родину, чоловік якої зламав ногу саме тоді, коли вони щойно купили маєток. Після того, як нога того чоловіка загоїлася, він трохи накульгував, але це не заважало роботі. Ці дві родини були глибоко вдячні за турботу господарів про них, і рівень їхньої відданості був вищим, ніж у інших орендарів.

Особливо це стосувалося вдови Лі з сином: минулої осені вони отримали три му родючої землі, ретельно доглядали за нею, і під час збору врожаю несподівано посіли перше місце в маєтку. Завдяки середній врожайності у шістсот вісімдесят цзінів з му, вони отримали від господарів нагороду — один лян срібла за кожен му землі. Додавши до цього понад тисячу цзінів хорошого насіння пшениці, лише за півроку вони заробили тринадцять лян срібла.

Кажуть, що кукурудзу в другій половині року, після сплати оренди, також викуповуватимуть на насіння за ринковою ціною, і таким чином за рік вони матимуть щонайменше понад двадцять лян доходу. Це те, про що вони, самотня мати з сином, раніше навіть не сміли мріяти. Попрацювавши так кілька років, їм більше не доведеться турбуватися про гроші на одруження сина!

Коли вдову Лі з сином та родину Лю Дачжуана (кульгавого орендаря) викликали до господарів, орендарі в маєтку почали жваво обговорювати це: «Ці дві родини мають найменше робочої сили в нашому маєтку і обробляють небагато землі, як ви думаєте, господарі планують їх вигнати і найняти на їхнє місце нових?»

«Не може бути, правда? Господар і панночка — люди з добрим серцем, минулого року, коли ділили землю, працездатним жінкам і старшим дітям теж виділили наділи. Хіба вдова Лі з сином не отримали нагороду від господарів?»

Деякі орендарі, які заздрили їхній нагороді, скривили губи і сказали: «Двоє людей обробляють лише три му землі, на їхньому місці я б доглядав за нею ще ретельніше! Вдова Лі з сином отримали більше десяти лян срібла, тож навіть якщо їх виженуть, вони не залишаться без гроша в кишені».

«Насправді, хоч Лю Дачжуан і кульгає, це зовсім не заважає йому обробляти землю. Його синові вже шістнадцять, і його ледве можна вважати дорослою робочою силою. Його дружина теж дуже працьовита, тож не дійшло б до того, щоб забрати в них землю і вигнати їх, чи не так?»

Зараз у маєтку проживало шістнадцять родин, і ніхто не хотів залишати маєток родини Юй. Не кажучи вже про милосердя господарів, коли через нашестя сарани не було зібрано жодної зернини, вони не тільки не брали з них оренду, але й субсидували їх, наймаючи як постійних працівників. У той час, коли орендарі в сусідніх селах та інших маєтках були жовтими й худими та продавали своїх дітей, вони могли жити добрим життям, не турбуючись про їжу та одяг.

Цьогорічний літній врожай приніс ще більше радості: навіть сім'я з найменшою кількістю землі в селі мала понад десять лян срібла доходу, а сім'я управителя маєтку, яка мала найбільше землі, продавши насіння господарям, несподівано заробила вісімдесят лян! Таким чином, їхня сім'я мала близько ста лян срібла доходу за рік!

Працюючи на господарів Юй, вони отримали благословення за вісім поколінь, хороше життя вже не за горами! За кілька років вони накопичать срібло і зможуть купити будинки та майно поблизу, і більше не будуть орендарями без житла і без землі! Усе це завдяки господарям, які дістали високоврожайне насіння, щоб після сплати оренди в них залишалося так багато.

Більшість орендарів у маєтку перейшли від попереднього господаря. Життя в ті часи було таким, що можна було лише не померти з голоду. Після сплати оренди з одного му землі залишалося щонайбільше близько ста цзінів зерна, а при продажу за кожен цзінь давали лише чотири-п'ять вень, тож з одного му дохід становив щонайбільше п'ятсот-шістсот вень. Орендарі збирали пшеницю, але їм було шкода їсти біле борошно, тому вони обмінювали її на грубе зерно, і тільки так могли ледве наповнити шлунки.

Де ж це зрівняється з тим, що є зараз, коли кожна сім'я має десятки лян срібла доходу; навіть якщо цілий рік їсти біле борошно і білий рис, усе одно не з'їси! Маючи срібло, більше не потрібно турбуватися про те, що не буде чого їсти і доведеться голодувати, а ще можна час від часу купувати трохи м'яса, щоб діти могли поласувати. На свята і Новий рік теж не потрібно скупитися, щороку можна ще й купувати новий одяг для сім'ї...

Побачивши, що сім'ї вдови Лі та Лю Дачжуана викликали господарі, усі орендарі відчули жаль до них. Звичайно, наймаючи людей, господарі вибирають тих, хто може працювати, і всі можуть це зрозуміти. Виною всьому лише те, що в цих двох родинах мало робочих рук, і вони не можуть багато чим допомогти господарям...

У цей час на душі у вдови Лі та її сина було надзвичайно тривожно: якби це був попередній господар, то їх би вигнали одразу після смерті її чоловіка. Теперішні господарі та панночка мають добре серце, вони не тільки залишили їх, а й виділили їм землю як робочій силі другого класу. Хоча три му землі — це небагато, але якщо ретельно доглядати за нею, то вони не помруть з голоду.

Після літнього збору врожаю дохід її сім'ї змусив удову Лі підскочити від несподіванки. У її серці було надзвичайно тривожно: чи не сниться їй таке хороше життя? Чи не перетвориться все це на мильну бульбашку, коли вона прокинеться?

Щойно вона почула, що господарі викликають їх окремо, а разом із ними ще й трьох осіб з родини кульгавого Лю, її серце миттєво охололо наполовину. Невже господарі вважають їхні дві сім'ї тягарем і нарешті збираються їх вигнати? Поглянувши на сім'ю кульгавого Лю з трьох осіб, вона побачила, що їхні обличчя теж сповнені паніки та занепокоєння.

Побачивши перелякані вирази облич двох родин, Юй Цао негайно заспокоїла їх і сказала: «Не бійтеся, я покликала вас, щоб доручити вам нову роботу!»

Родина вдови Лі та родина Лю Дачжуана перезирнулися, і нарешті вдова Лі боязко заговорила: «Панночко, ви... не збираєтеся нас виганяти?»

«Виганяти? Як це можливо? Ви обидві сім'ї непогано доглядаєте за виділеною землею, ваша врожайність входить у трійку найкращих у маєтку; якби такі працьовиті сім'ї вигнали, хіба це не було б втратою для маєтку?» — Юй Цао на мить завмерла від несподіванки, а потім одразу розквітла заспокійливою усмішкою, давши обом родинам «заспокійливу пігулку».

Почувши це, великий камінь миттєво впав із душі обох родин. На простодушному обличчі Лю Дачжуана нарешті з'явилася тінь усмішки, він потер руки і запитав: «Панночко, що ви нам скажете робити, те ми й будемо робити! Працюючи з господарем і панночкою, ми працюємо зі спокійною душею!»

Юй Цао кинула йому погляд, який означав "трохи терпіння", і запитала: «Не знаю, чи чули ви про ранні овочі із села Дуншань?»

Лю Дачжуан, зрештою, був чоловіком і в період затишшя в сільськогосподарських роботах зазвичай підробляв у містечку. Він поспішно закивав головою і сказав: «Чув, чув! Я чув, що в ресторані "Чженьсюлоу" в містечку використовують тільки овочі із села Дуншань, а на початку весни одна тарілка смаженої зелені коштує аж один лян срібла! А ще багаті родини в містечку готові голови один одному розбити, аби тільки вибороти квоту на купівлю овочів із села Дуншань. Старий пан Яо з містечка став дуже відомим там завдяки тому, що овочі для його родини постачаються із села Дуншань... Шкода тільки, що площа вирощування овочів у селі Дуншань надто мала і не може забезпечити їжею всі родини в містечку...»

Юй Цао схвально глянула на нього і, побачивши на обличчях вдови Лі та її сина подив і заздрість, мовила: «Ви повинні знати, що ми якраз із села Дуншань...»

Лю Дачжуан широко розплющив очі і мимоволі вигукнув: «Панночко, невже ті овочі вийшли з-під рук господарів?»

«Саме так! Ранні овочі були придумані нашою родиною, і якби ми не заробили трохи грошей на вирощуванні овочів та кавунів, хіба ми, будучи вихідцями зі звичайних селян, змогли б у цьому житті заробити на такий маєток?» — Юй Цао не боялася розкрити їм усю правду. Якщо хочеш, щоб люди віддано працювали на тебе всім серцем, потрібно вселити в них впевненість, впевненість у тому, що вони зможуть жити добре!

«Кавуни? Кавуни, які так добре продаються із села Дуншань, теж вирощені господарями?» — не кажучи вже про Лю Дачжуана, навіть вдова Лі, яка рідко бувала в місті, не змогла втриматися від здивованого вигуку. Сім'я господарів була надто здібною: від звичайних жителів села до власників маєтку минуло всього кілька років. Не дивно, що все, що садять господарі, добре продається, і навіть пшениця в них дає вищий урожай, ніж в інших. Обидві родини ще більше зміцнили свою рішучість іти за господарями, щоб жити краще!

«Панночко, що нам потрібно робити, просто наказуйте!» — першим висловив свою готовність Лю Дачжуан.

«Так, так!» — поспішно відгукнулася вдова Лі, боячись, що якщо вона завагається, панночка знехтує ними і не доручить їм нове завдання.

Юй Цао з усмішкою кивнула і сказала: «Ви теж знаєте, що село Дуншань щойно пережило лихо, і більше половини овочів було знищено. Якщо ми захочемо все відновити, то, боюся, доведеться чекати до весни наступного року. У нашому маєтку багато землі, і я подивилася, що тут є чимало місць, які підходять для вирощування овочів. Тому...»

Лю Дачжуан миттєво все зрозумів і одразу сказав: «Панночка має на увазі... щоб наші дві сім'ї допомогли керувати овочевими полями?»

Хто б міг подумати, що Лю Дачжуан, хоч і виглядає простодушним, насправді досить кмітливий! Юй Цао якраз подобалося мати справу з розумними людьми, щоб не втомлювати себе. Вона схвально подивилася на Лю Дачжуана і сказала: «Саме так! Вірю, що у ваших двох родин є досвід вирощування овочів, тому догляд за овочевими полями для вас не буде складною справою, чи не так?»

«Не складно, не складно!» — почувши, що овочі родини Юй мають попит, який перевищує пропозицію, і точно не залишаться без ринку збуту, вдова Лі без упину відповідала. Дійсно, хто з селян не садить трохи овочів перед будинком чи за ним? Поки за ними ретельно доглядаєш, хіба можна виростити їх погано?

Юй Цао з усмішкою сказала: «Не хвилюйтеся! У перший рік ми не будемо садити багато, кожна сім'я спершу посадить по десять му на пробу. Не переживайте, насіння овочів нашої родини покращене, воно не потребує добрив і не страждає від хвороб чи шкідників, потрібно лише бути трохи працьовитими і щодня поливати та полоти бур'яни! Щодо поливу теж не турбуйтеся, я попрошу батька найняти людей, щоб вони викопали дві криниці біля овочевих полів спеціально для використання на полях...»

Не потрібно удобрювати і не потрібно знищувати комах? Хіба овочі зможуть добре вирости? Серця обох родин були сповнені сумнівів, що, природно, певною мірою відобразилося на їхніх обличчях. Юй Цао не стала нічого пояснювати; коли овочі виростуть, факти будуть красномовнішими за слова!

Наступного дня Юй Хай запросив майстрів з копання криниць і вони почали копати криницю біля вибраного овочевого поля. Через те, що вони поспішали посадити овочі, Юй Хай скликав усіх орендарів маєтку, щоб вони спочатку зорали ці двадцять му овочевих полів. Родинам вдови Лі та Лю Дачжуана виділили одній вісім му, а іншій дванадцять му. Вони з ранку до вечора пропадали в полі, розбиваючи сапами великі грудки землі та ретельно вибираючи коріння трави й сміття.

Незважаючи на те, що панночка сказала не удобрювати, обидві сім'ї все одно винесли свій гній, який вони компостували більше півроку, висушили його на сонці, розбили на порошок і розсипали на своїх овочевих полях. Панночка сказала, що десята частина доходу з полів належатиме їм.

Лю Дачжуан ще й спеціально розпитав і дізнався, що з одного му овочевого поля за місяць можна зібрати щонайменше більше десяти лян срібла, тож хіба це не означає, що їхня сім'я з одного му за місяць матиме принаймні один лян срібла доходу, а з дванадцяти му це буде дванадцять лян срібла. Отже, за рік, якщо виключити чотири-п'ять місяців холодної погоди, коли овочі не можна садити, їхня родина все одно матиме вісімдесят-дев'яносто лян срібла доходу! І це ще за найменшими підрахунками, адже напровесні ціни на овочі в кілька разів вищі, тому їхній дохід також подвоїться!

Коли вдова Лі почула його аналіз, її ентузіазм ще більше зріс! Чим ретельніше буде прибрано овочеве поле, тим більше овочів воно дасть, і тим більшим буде їхній дохід. Навіть якщо доведеться трохи втомитися, це того варте!