Золоті Поля

Очі Юй Хая засяяли, він першим зрозумів: «Ти справді знаєш спосіб виростити овочі в таку пору?»

Юй Сяоцао поплескала себе по грудях, гарантуючи: «Обіцяю, все буде без проблем! Тату, мамо, можете бути спокійні!»

Наступного дня Сяо-Цао витратила двадцять мідяків, щоб купити у сусідньому селі дві вози пшеничної соломи. Вона особисто навчила Юй Хая та Лю-ши плести солом'яні мати. Хоча Маленький Камінь неодноразово запевняв, що насіння, замочене у воді з духовного каменя, витримає весняні холоди, Сяо-Цао все одно хвилювалася. У її минулому житті солом'яні мати широко використовували для утеплення теплиць, тож краще підстрахуватися!

З допомогою дещо скептично налаштованої Лю-ши, Сяо-Цао посіяла насіння, яке вчора ввечері замочила. На п'яти фенах землі в передньому дворі вони висіяли скороспілі культури: пекінську капусту, шпинат і гірчицю. Мета була простою — заробити перші гроші, поки в інших овочі ще навіть не посіяні.

Після посіву Лю-ши разом зі Сяо-Лянь пішли перекопувати землю на задньому дворі та біля ставка. Мао-ши, яка випасала качок біля ставка, побачила їх і зауважила: «Так рано починаєте копати? Біля ставка важко щось виростити, наприкінці весни підніметься вода і все затопить».

Мао-ши хоч і мала гострий язик, але серце в неї було добре. Лю-ши усміхнулася їй і відповіла: «Ми хочемо посадити трохи капусти і гірчиці, зберемо врожай до того, як вода підніметься».

Мао-ши кивнула: «Тоді вам варто огородити город тином, бо мої качки вільно гуляють у ставку, і якщо вони з'їдять ваші овочі, я платити не буду!»

Справді, у цієї Мао-ши рот не на добро створений. Наче й добру пораду дала, а прозвучало так неприємно.

Лю-ши добродушно усміхнулася: «Дякую за нагадування, тітко Цянь, завтра я поставлю огорожу».

До вечора Сяо-Цао з батьком сплели з десяток солом'яних матів. Юй Хай колись плів рогожі, а солом'яні мати робити набагато простіше, тут не потрібна особлива акуратність. Він швидко навчився і навіть сплів на дві більше, ніж Сяо-Цао.

Сяо-Цао разом із Лю-ши розклали мати на грядках, наче вкрили город ковдрою. Сяо-Шитоу теж допомагав і стурбовано запитав: «Друга сестричко, це справді зігріє овочі?»

Сяо-Цао погладила його по голові і з усмішкою відповіла: «Коли тобі холодно, ти накриваєшся ковдрою і тобі стає тепло, правда? Тут той самий принцип: вдень земля вбирає сонячне тепло, а вкрита солом'яними матами, вона не віддає його вночі, тому овочі не мерзнуть».

Малий, зрозумівши, кивнув: «То ми вкриваємо город ковдрою! А ті місця, що не вкриті, замерзнуть?»

«Нічого страшного, насіння тільки посіяли, воно ще не проросло, тому не замерзне. Завтра ми сплетемо більше матів і вкриємо всі грядки в передньому і задньому дворах, тоді овочі швидко проростуть і виростуть!»

Дивлячись на шестирічного Сяо-Шитоу, Сяо-Цао згадала свого молодшого брата з минулого життя. У такому віці він не був таким слухняним, тоді батьки ще були живі, і він, як єдиний хлопчик у сім'ї, все ще вередував на руках у мами...

За три дні вони розчистили всю землю в передньому і задньому дворах. Земля біля ставка, де під час повені накопичувався мул, була дуже родючою. Шкода тільки, що в кінці червня, коли дощів стає більше, вода піднімається, тому довготривалі культури там садити не можна.

До повені залишалося ще чотири місяці, тому Сяо-Цао засіяла майже му землі біля ставка культурами з вегетаційним періодом два-три місяці: зимовою динею, спаржевою квасолею, баклажанами та квасолею. На задньому дворі посадили цибулю-порей, огірки, часник і перець. А під парканом — люфу і гарбузи.

Родина працювала без упину цілих три дні, щоб сплести всі необхідні мати. Навіть Сяо-Шитоу навчився плести маленькі мати, які хоч і були не дуже щільними, але цілком придатними для використання.

Останніми днями харчування родини складалося з грубих зернових коржів, бобової каші, капусти, редьки і солоних овочів. Грубі коржі треба було довго жувати, і ковтати їх було боляче, а бобова каша мала специфічний запах, який можна було терпіти тільки з великого голоду. Варені овочі без олії і приправ викликали у Сяо-Цао головний біль, щойно наближався час їжі.

При нинішньому рівні життя родини Сяо-Цао, навіть таку їжу доводилося ретельно розподіляти, боячись, що якщо з'їдять більше, запасів не вистачить до нового врожаю, і доведеться голодувати.

Лю-ши, крім прання раз на три дні, взяла роботу з вишивання в магазині і щодня сиділа з голкою до пізньої ночі. Юй Хай попросив мисливця Чжао нарубати бамбука і робив кошики, які продавав через крамницю в місті.

Після посіву ранніх овочів Сяо-Цао звільнилася, адже Сяо-Лянь взяла на себе майже всю хатню роботу і не дозволяла їй нічого робити. Сяо-Шитоу бігав по горах і річках з молодшим сином родини Цянь, але не просто грався: іноді приносив пташині яйця, а щодня слухняно приносив додому дві в'язки хмизу.

Молодшому синові Мао-ши, Цянь У, було вісім років. На відміну від старшого брата Цянь Вень, він не цікавився навчанням, був непосидючим і повертався додому тільки поїсти. Часто можна було почути крик Мао-ши: «Сяо-У, де ти вештаєшся, йди їсти!..»

Два сини Мао-ши були повною протилежністю: старший, Цянь Вень, — книжковий хробак, завжди з книжкою, навіть на ходу читав, через що іноді врізався в дерева або падав у канаву. Сяо-Цао якось бачила, як він впав у суху канаву, читаючи на ходу. Добре, що там не було води, інакше бідолаха міг би застудитися.

Цього дня Сяо-Цао взяла кошик і лопатку, щоб пошукати дикі овочі. Вона пам'ятала, що в цей час має з'явитися грицики (пастуша сумка). У минулому житті вона дуже любила збирати грицики, з яких виходив смачний суп або начинка для пиріжків.

Йдучи стежкою до Західної гори, вона чула, як Сяо-Шитоу весело стрибає позаду. Він був радий: друга сестра обіцяла зробити галушки з грициками, а страви від другої сестри — це завжди смакота. Хоча час для збору диких овочів був ще ранній, прогулянка піде на користь здоров'ю сестри.

Сяо-Шитоу відмовився від пропозиції Цянь У піти за пташиними яйцями і добровільно став охоронцем сестри. На Західній горі, якщо не заходити глибоко, небезпеки не було, але він боявся, що сестра, яка рідко виходить, може заблукати.

Цянь Вень, який приїхав на вихідні, повільно йшов із книжкою в руках. Сяо-Шитоу радісно привітав його: «Брате Вень, знову йдеш читати в гору?»

У дворі родини Цянь постійно галасували качки, тому Цянь Вень любив знаходити тихе місце біля підніжжя гори для читання. Він не очікував зустріти їх.

Одинадцятирічний Цянь Вень мав світлу шкіру, тонкі риси обличчя і ввічливі манери — справжній маленький красунчик. Навіть бачачи його вдруге, Сяо-Цао милувалася ним.

Почувши голос, Цянь Вень підвів голову від книги, побачив Сяо-Цао з братом і привітно відповів: «Так, шукаю тихе місце для читання. А ви куди зібралися?»

Сяо-Шитоу відповів: «Друга сестра хоче пошукати дикі овочі, щоб зварити суп».

Цянь Вень подивився на Сяо-Цао, думаючи, що це Сяо-Лянь. Він чув, що друга донька дядька Дахая хвороблива і слабка, що лікарі пророкували їй коротке життя. Він уявляв її кволою дівчинкою, яка ледь встає з ліжка. Але сьогодні побачив, що хоч вона й худенька, обличчя в неї рум'яне, хода впевнена, і вона зовсім не виглядає хворою.

«Для диких овочів, мабуть, ще рано, треба чекати березня. Річка ще не зовсім розмерзла, не сезон для збору», — доброзичливо зауважив Цянь Вень.

Юй Сяоцао ледь усміхнулася: «Нічого, я просто шукаю привід прогулятися. Не буду тебе затримувати, читай».

Цянь Вень чув від своєї балакучої матері, що родина дядька Дахая відділилася, і якби не допомога родичів та односельців, їхній будинок був би дірявим. Якщо вони зараз шукають дикі овочі, значить, вдома скрутно з їжею.

Він намацав за пазухою сухий пайок, який дала мати, боячись, що він зголодніє за навчанням, — пампушку з білого борошна, змішаного з просяним. Він хотів щось сказати, але промовчав.

Зрештою, він бачив цю дівчинку вдруге, і давати їжу без причини могло виглядати як подачка. Він вирішив, що допоможе, коли вони познайомляться ближче.

У лютому погода ще була холодною, дмухав північно-східний вітер, і Юй Сяоцао здригнулася. Її куртка була старою і зношеною, вата всередині — збитою в тверді грудки, бо її перешивали зі старого одягу старшого брата. Така куртка була жорсткою і погано гріла. Коли були гроші, чому не купили нової вати?

Сяо-Цао дихала на замерзлі руки і уважно вдивлялася в землю біля канави, шукаючи знайомі рослини. Сяо-Шитоу весело бігав навколо, повний енергії. Побачивши, що сестра щулиться від холоду, він узяв її за руку своєю теплою долонькою і, усміхаючись так, що очі стали схожі на півмісяці, сказав: «Друга сестричко, у мене багато тепла, я тебе зігрію!»

Сяо-Цао зворушено обійняла його і поцілувала в ніжну щічку. Обличчя малого миттєво почервоніло: у давні часи вираження почуттів було стриманим, навіть батьки його так не цілували.

Соромлячись, Сяо-Шитоу вирвався і побіг уперед. Сяо-Цао побігла за ним підтюпцем, задихалася, але не могла наздогнати, зате зігрілася.

«Чекай! Братику, я знайшла грицики!» — на березі сухої канави, притиснувшись до землі, росли маленькі сіро-коричневі рослини з зубчастим листям. Це були знайомі їй дикі грицики.

Сяо-Шитоу підбіг, глянув і сказав: «Друга сестричко, грицики не такі. У них листя зелене, довге, і посередині білі квіточки».