Золоті Поля

Але він і не сподівався, що в таких скрутних умовах другий брат зможе вистояти. Сім'я другого брата жила навіть краще, ніж до поділу майна. Це знову змусило його відчути несправедливість.

Особливо навесні, коли вони виходили в море, улов був набагато меншим, ніж за часів, коли Юй Хай був поруч; грошей заробляли щонайменше вдвічі менше. Мати постійно бурчала і лаяла його за нікчемність, мовляв, він і в підмітки не годиться Юй Хаю. Залізний факт змусив його усвідомити прірву між ним і братом, і величезний камінь, який він щойно скинув із душі, знову почав тиснути на серце.

Вранці він ішов у море, по обіді збирав дари моря на березі, а іноді навіть посеред ночі виходив копати піщаних черв'яків. Він працював до знемоги лише заради того, щоб довести матері та родині, що він не гірший за Юй Хая.

Проте реальність залишалася невтішною: попри те, що він не мав ні хвилини спокою і працював як проклятий, його заробіток становив лише триста-чотириста мідяків, тоді як Юй Хаю не треба було ні виходити в море, ні копати пісок — його щоденний дохід був у два-три рази більшим... Якби Юй Дашань був освіченим, він неодмінно вигукнув би: «Навіщо небо створило мене, якщо вже є Юй Хай!».

Юй Хай, не знаючи, що старший брат йому заздрить і потай ненавидить, саме зі стурбованим виглядом обговорював із сім'єю, чи не передати бізнес із закупівлі морепродуктів комусь іншому.

Фань Цзичжень ляснув Юй Хая по плечу і гучним голосом промовив:

— Якого дідька ти вагаєшся! Хочеш робити — роби, не хочеш — віддай іншим. Чого тут мучитися?

Юй Хай почувався ніяково. Багато справ у домі вигадала його молодша донька, а він, як батько, лише допомагав їй. Те, що дев'ятирічна дитина цілими днями дбає про прожиток усієї родини, змушувало його і шкодувати її, і картати себе.

Нарешті ресторан «Чженьсю» дав йому можливість самому збільшити доходи родини, і хоч би як важко йому було, на душі було радісно. Але кавуни на трьох му землі ось-ось мали дозріти. Нагляд за полем, збір урожаю та продаж — без нього тут ніяк не обійтися. Тому він і розривався між закупівлею морепродуктів та доглядом за кавуновим полем.

Почувши слова товариша, він гірко всміхнувся:

— Брате Мінчже, тобі легко казати. Це ж три ляни срібла щоденного доходу, майже сто лянів на місяць! Хіба можна таке просто кинути? Але й кавунове поле саме зараз потребує рук...

Юй Сяоцао нарешті зрозуміла, чому батько останніми днями такий зажурений. Вона лагідно всміхнулася:

— Тату, кавунове поле і закупівля морепродуктів зовсім не заважають одне одному! Я знаю, ти переживаєш, що вдома мало робочих рук і ми не впораємося. У мене є ідея, послухай, чи підійде вона!

За останні пів року Юй Хай почав дивитися на доньку зовсім іншими очима; він уже не міг сприймати її як просто дитину. Почувши її слова, він із надією промовив:

— Сяо-Цао, що за ідея? Швидше кажи!

Дівчинка зібралася з думками і відповіла:

— Наші кавуни скоро дозріють, за ними справді треба наглядати. Вдень ще куди не йшло, але вночі на полі обов'язково хтось має бути. Тату, з цим завданням, крім тебе, ніхто не впорається краще!

Фань Цзичжень, бажаючи бути корисним, втрутився:

— Всього лише наглядати за кавунами! Я можу покликати Лі Лі або У Юня, і проблема вирішена, хіба ні?

Юй Сяоцао солодко всміхнулася хрещеному:

— Хрещений, ці двоє братів і так заклопотані на будівництві порту, як ми можемо турбувати їх нашими приватними справами? До того ж охорона та продаж кавунів — справа не одного дня, тож твій план не спрацює!

Фань Цзичжень витріщив очі:

— Для них честь виконувати мої доручення. Свого часу я витягнув цих двох жовторотиків із самої купи трупів.

— Хрещений, ми знаємо, який ти величний! Але ми не з тих, хто користується боргами вдячності. Навіть якби брати Лі та У самі прийшли допомагати, я б не погодилася! — Юй Сяоцао, звісно, не хотіла, щоб її хрещеного в чомусь звинувачували.

Фань Цзичжень усвідомив це, і йому стало дуже приємно на душі. Добре мати таку доньку!

Юй Сяоцао знову звернулася до рідного батька, який хотів щось сказати:

— Щодо закупівлі морепродуктів, я розумію, що мій брат сам із цим не впорається.

Юй Хан відкрив рот, щоб заперечити, але потім здався. Сестра казала правду. Йому було лише одинадцять-дванадцять років; і справа не лише в тому, чи повірять йому односельці. Закупівля вимагала зважування, розрахунків та впорядкування товару — це справді робота не для однієї людини.

Юй Сяоцао заспокійливо глянула на нього і продовжила:

— Якщо рук не вистачає, ми можемо когось найняти! Зараз не час збору врожаю, у селі багато вільних людей. Ми виберемо того, кому можна довіряти, щоб він виконував батькову роботу. Ми не змусимо людину працювати задарма — будемо платити за кожен відпрацьований день!

— Ти кажеш найняти когось? Але ж ми всі сусіди, якось ніяково... — Юй Хаю здавалося, що наймати когось, щоб той заробляв для нього гроші, — це наче бути жорстоким поміщиком, який визискує бідних селян. Це почуття йому дуже не подобалося.

— Тату, чого тут соромитися? Це те саме, як ми наймали людей будувати хату — годували і платили гроші. Ми ж не задарма змушуємо людей працювати! — Юй Сяоцао щиро не розуміла його вагань.

Юй Хай подумав і вирішив, що в цьому є логіка. Він невпевнено запитав:

— Тоді... як ти думаєш, кого краще покликати? І скільки платити за день?

— Ця людина має бути чесною, порядною та працьовитою! — Юй Сяоцао з усмішкою відповіла, бо вже мала кандидата на прикметі.

Юй Хан, який досі мовчав, нарешті промовив:

— Я думаю, третій дядько (Юй Цзян) дуже підходить. Коли ми були зайняті, він завжди приходив на допомогу. Ми всі знаємо, який він! Тату, якщо тобі ніяково, можеш просто віддавати йому більшу частину заробітку!

Юй Хай поміркував: його двоюрідний брат Юй Цзян мав світлу голову і цінував родинні зв'язки, тож він справді був чудовим кандидатом. Батько погодився.

Наступний день видався ясним і сонячним, сонце приємно зігрівало. Юй Хай з самого ранку пішов до будинку старшого дядька, розповів про свою потребу в допомозі Юй Цзяна і, ніяковіючи, згадав про оплату.

Дядько Юй Лічунь спочатку розсердився. Він вважав, що допомагати родичам за гроші — це псувати стосунки. Юй Цзян також наполягав, що допоможе просто так, і відмовився брати гроші.

Юй Хай був зворушений до глибини душі; те тепло, якого йому бракувало у власній родині, він знайшов у домі дядька. Він вислухав усі повчання і почав терпляче пояснювати:

— Дядьку, насправді я прошу Цзяна не на день чи два. Я хочу, щоб ми співпрацювали на постійній основі. Скажу вам чесно: за закупівлю морепродуктів ресторан «Чженьсю» платить мені десять відсотків комісійних. Хіба я, як старший брат, можу заробляти сам, а брата змушувати працювати задарма?

— Не сердьтеся, дослухайте мене! Майстерня приправ потребує постійних поставок. Нехай від кожної нашої родини буде по одній людині — це буде спільний бізнес. Це я ще й виграю від цього, бо мій син Хан — ще підліток...

Почувши, що через велику зайнятість Юй Хай пропонує саме спільне ведення справ, Юй Цзян вирішив, що це цілком прийнятно. Він поспішив заступитися за Юй Хана:

— Брате, Хан хоч і молодий, але в роботі не поступиться дорослому. А щодо його вміння рахувати — то не те що я, навіть міські рахівники без рахівниць не порахують швидше за нього!

Звісно, адже Сяо-Цао потайки навчила братів і сестру таблиці множення, тож усні розрахунки для них були дрібницею.

Зрештою, після щирих прохань Юй Хая, Юй Лічунь погодився. Однак він навідріз відмовився ділити прибуток навпіл, як пропонував Хай. Старий Лічунь розумів: Юй Хай отримав цю вигідну справу лише завдяки добрим стосункам із рестораном «Чженьсю».

Врешті-решт родини домовилися ділити прибуток у співвідношенні 40 на 60: сорок відсотків отримував Юй Цзян, шістдесят — Юй Хай. Юй Хай все одно почувався ніяково, вважаючи, що обділяє родину дядька.

Того ж ранку Юй Цзян приступив до роботи. Відлив припав на світанок, і як тільки почало сіріти, односельці принесли устриці та необроблені морські кишки. Юй Цзян, який уже кілька разів допомагав раніше, швидко ввійшов у курс справи.

Він відповідав за зважування та розміщення товару, а Юй Хан — за записи та розрахунки. Хан кілька місяців вчився читати й писати у молодшого брата, тож більшість поширених ієрогліфів уже знав. Вони працювали дуже злагоджено.

Родина Юй ніколи не обважувала людей і не занижувала ціни, як це робили в інших селах. Тому не лише жителі Дуншаня, а й рибалки з сусідніх сіл іноді долали зайвий шлях, щоб продати товар саме їм.

Через це обсяги закупівель зростали з кожним днем. Разом із важкою працею збільшувалися й доходи. Коли ввечері підбили підсумки, Юй Цзян не повірив своїм очам — його частка склала понад один лян срібла. Варто зауважити, що дорослий чоловік за день важкої роботи в місті отримував лише кілька десятків мідяків.

Він не робив нічого надважкого, а коли людей було мало, міг навіть перепочити. І за один день — понад один лян доходу... Юй Цзян ледве міг у це повірити; він навіть запідозрив, що брат дав йому зайвого.

Юй Хан пояснив йому всі розрахунки, і Юй Цзян лише диву давався. Він думав, що допомагаючи брату, заробить трохи на кишенькові витрати. Хто ж міг знати, що за місяць вийде щонайменше сорок-п'ятдесят лянів срібла! Про таке він раніше і мріяти не міг!

Такі прості люди як він, без ремесла чи особливих умінь, за цілий рік виснажливої праці заробляли п'ять-шість лянів і вважали це добрим результатом. А тепер — сорок-п'ятдесят лянів на місяць без надмірних зусиль, це ж п'ятсот-шістсот лянів на рік... У Юй Цзяна пішла обертом голова, йому здавалося, що він уві сні.

Повернувшись додому, Юй Цзян міцно стискав у руці один лян і три цяні срібла; від злитків на долоні залишилися глибокі червоні сліди. Юй Лічунь, який порався на городі, та старший брат Юй Сі, що рубав дрова, побачивши його розгублений вигляд, відклали роботу і з тривогою подивилися на нього.

— Що сталося? Ти ж ішов допомагати другому братові? Чому так рано повернувся? Почуваєшся зле? — Юй Лічунь хотів торкнутися його руки, але помітив, що кулак міцно стиснутий.

Юй Цзян нарешті прийшов до тями і з хвилюванням розкрив долоню, показуючи срібло.