Золоті Поля

Її голос раптово обірвався, бо вона з розпачем побачила, як тітка бере палички, підхоплює морського черв’яка і кладе до рота, повільно пережовуючи. Чому? Ця схожа на хробака річ, яка виглядає так огидно, хіба не мала викликати у тітки таку саму огиду, як і в неї? Як могла її шляхетна тітка змусити себе це з’їсти?

— М-м! Справді дуже ніжно і свіжо. Твій хрещений у листах не міг нахвалитися морськими черв’яками, тож я вже давно хотіла спробувати, які вони на смак. У Сяоцао чудові здібності, ця страва мені дуже подобається, — пані Фань з’їла ще пару шматочків і лише тоді знайшла час для похвали.

Ся Фужун була в повному розпачі: як така велична та витончена жінка, як її тітка, може любити їсти черв’яків...

Варто сказати, що пані Фань була досить стійкою жінкою; зазвичай люди, побачивши цих м’яких та м’ясистих морських черв’яків, трималися б від них подалі. Юй Сяоцао, яка спочатку побоювалася, що не зможе порозумітися зі столичним шляхетством, тепер остаточно заспокоїлася. Її хрещена виявилася цілком простою у спілкуванні!

Оскільки страву приготувала названа донька, пані Фань, звісно, мала її підтримати. До того ж кулінарний талант Сяоцао був неабияким: прості інгредієнти в її руках перетворювалися на незвичні делікатеси. Тож пані Фань, яка зазвичай була дуже стриманою у їжі, ненароком наїлася до відвалу.

Настала ніч. Тіні дерев навколо коливалися під місячним світлом, витанцьовуючи витончені па; ясний місяць завис на верхівках дерев, і час від часу запізнілий дикий птах пролітав мимо, залишаючи свій силует на срібному диску...

Пані Фань вперше відчула таку чарівну ніч. Стіни з дикого каменю, прості цегляні будинки, просторе порожнє подвір’я... Усе було таким природним. Таке чисте середовище очищувало душу, дозволяючи пані Фань, яка звикла до закритих маєтків, відчути повне розслаблення тіла і духу.

Сяоцао, у якої Чженьчжу та Лінлун відібрали роботу з миття посуду, поглянула на небо і попрощалася з хрещеною:

— Хрещена, я піду. Відпочивайте раніше, а я прийду до вас завтра...

— Вже стемніло, як я можу відпустити маленьку дівчинку саму на гірську дорогу? Я проведу тебе! — пані Фань підхопила ліхтар із майстерно виписаним візерунком квітів та птахів і вийшла разом із Сяоцао за поріг.

Сяоцао поспішила заперечити:

— Хрещена, я раніше часто ходила з братом Ханем у гори ловити диких кролів та фазанів, я добре знаю цю дорогу. Не треба мене проводити...

— Чого ти соромишся перед хрещеною? Я трохи переїла за вечерею, тож пройдуся з тобою, щоб їжа краще вляглася, — пані Фань запалила ліхтар, взяла Сяоцао за руку і повільно попрямувала до виходу. Чженьчжу, побачивши це, миттю передала роботу на кухні Лінлун, швидко наздогнала їх і забрала ліхтар із рук господині.

Будинок родини Чжао був великим, а подвір’я — просторим. Ся Фужун, яка вперше опинилася в новому місці, побачивши, що всі йдуть, теж вагаючись пішла слідом.

Гірська стежка була тихою, а чагарники обабіч відкидали на неї химерні тіні. Ся Фужун з острахом дивилася на темні гори, слухала крики нічних птахів, і на душі в неї ставало моторошно, тож вона щільніше притиснулася до своєї тітки. Раптом подув вітер, тіні дерев на землі різко гойднулися, і напружена Ся Фужун пронизливо скрикнула, чим неабияк усіх налякала.

— Сестричко, людину можна до смерті налякати, ти можеш не створювати таку напружену атмосферу? — Юй Сяоцао закотила очі в темряві.

Ся Фужун міцно вхопилася за іншу руку пані Фань, підозріло оглядаючи темні кущі, боячись, що звідти вискочить якась невідома істота.

Чого боїшся, те й станеться. Раптом якась чорна тінь швидко промайнула біля її ніг, вона навіть відчула, як щось наступило їй на палець. Ся Фужун видала ще більш жалібний крик, вчепилася в пані Фань і зарила голову в її обійми, не наважуючись визирнути.

Юй Сяоцао остаточно втратила дар мови. Судячи з розміру і ходи тієї тіні, це був лише молодий дикий кріль, хіба варто було верещати так, наче тебе ріжуть?

— Сестричко, не бійся, це був всього лише дикий кріль. На цій Західній горі зустріти хижаків можна тільки глибоко в хащах, а тут здебільшого водяться кролі, фазани чи борсуки — дрібні тварини, які зовсім не агресивні, — Юй Сяоцао почала проводити «лікнеп» для панночки Ся.

Ся Фужун не слухала її, а тремтячим голосом зі сльозами промовила:

— Тітонько, тут так страшно. Ходімо назад!

Пані Фань заспокійливо поплескала племінницю по плечу і з усмішкою мовила:

— Не бійся, не бійся! Нас багато, у нас є світло, тому навіть якщо тут і є дикі звірі, вони не наважаться підійти. Ти просто ще не звикла до нового місця. За кілька днів ти відчуєш усю радість сільського життя. Коли у твого дядька буде вихідний, нехай він візьме нас на полювання. Дичина, вполювана власноруч, смакує набагато краще.

Юй Сяоцао безперестанку кивала на знак згоди:

— Так, так! Якби вдалося вполювати оленя — було б іще краще! Печена оленина — це такий смак, що й не передати! А ще м’ясо борсука, жирне та ніжне... у мене вже слинка тече!

Пані Фань розсміялася і погладила Сяоцао по голові, з любов’ю кажучи:

— Ох і малеча! Справжня ласунка!

Сяоцао згадала ті колишні важкі, але по-своєму радісні часи, і весело мовила:

— Хрещена, мій тато колись був найкращим мисливцем у селі! Він часто ходив у гори разом із дядьком Чжао — молодшим учнем хрещеного батька — і щоразу вони приносили багато здобичі! Мій тато навіть сам завалив великого дикого кабана вагою у дві-три сотні цзінів!

У нічній тиші весь ліс наповнювався балаканиною Сяоцао. Пані Фань із цікавістю слухала, час від часу щось запитуючи, від чого Сяоцао ставала ще більш говіркою.

Ся Фужун незадоволено скривилася: якби полювання було такою легкою справою, навіщо тоді взагалі працювати на полі! Вона не втрималася і захотіла викрити «вихваляння» Сяоцао:

— Якщо твій батько такий вправний мисливець, навіщо тоді вашій родині садити овочі та кавуни? Навіщо так важко працювати всім разом?

Юй Сяоцао без вагань відповіла:

— Полювання — це ризик, хіба воно може зрівнятися зі спокоєм праці на землі? Відколи тата поранив ведмідь, мама суворо заборонила нам підійматися в гори. Але ти не недооцінюй наш дохід від овочів та кавунів — ми заробляємо більше, ніж деякі багатії зі своїх маєтків!

Пані Фань, згадавши сьогоднішній заробіток у лавці, мимоволі кивнула на знак згоди. Її найбільший маєток із приданого приносив за рік ледь більше тисячі лянів, що справді не могло зрівнятися з тим, що родина Сяоцао заробляла на кавунах за кілька днів.

Ся Фужун, яка нічого не тямила в сільському господарстві, зовсім не повірила словам Сяоцао. Якби робота на землі приносила такі гроші, то хіба селяни ходили б у лахмітті й голодували? Це точно ця мерзенна дівка вигадує...

Але стривайте, що ця малеча щойно сказала? У горах є ведмеді? Вона, її тітка і дві служниці — всього лише жінки, що живуть на схилі гори. Якщо хижак спуститься вниз, наслідки будуть жахливими... Ся Фужун так розхвилювалася від своїх думок, що зблідла, а її ноги затремтіли.

Отак, розмовляючи та сміючись, вони непомітно дісталися до воріт родини Юй. У цей час у домі Юй, де зазвичай було вже тихо, панував неабиякий шум.

Юй Сяоцао перезирнулася з хрещеною, пришвидшила крок і поспіхом увійшла на подвір’я. Вона почула характерний нахабний голос Ван Ергоу, який розгнівано кричав:

— ...серед ночі не спить, а сидить у кавуновому полі — хто це, як не злодій? Невже прийшла на баштан до коханого??

Потім пролунав різкий і пронизливий крик старшої тітки:

— Ван Ергоу, ти виродку! Ти порочиш мою честь, я вб’ю тебе...

Голос дружини Ергоу звучав спокійно, але з докором:

— Невістко Дашань, Ергоу завжди не вмів підбирати слова, якщо він вас чимось образив — я прошу вибачення замість нього. Але ви теж не гнівайтеся, а краще скажіть: що ви робили в такій пітьмі, сидячи в кавуновому полі?

Юй Сяоцао вже підійшла до натовпу. При світлі двох ліхтарів, що висіли на подвір’ї, вона побачила, що тут зібралася вся родина Юй, крім Шитоу, який вчився в місті. Крім них, тут були Ван Ергоу з дружиною та її вкрай розхристана старша тітка Лі-ши.

Під поглядом дружини Ергоу Лі Ганьхуа забігала очима і почала щось белькотати, не в змозі дати чіткої відповіді. Сьогодні вона ходила віднести обід синові, який працював на пристані, і побачила, як Ван Ергоу продає кавуни з ручного візка. Про те, що родина Юй Хая навесні не садила батат, а заходилася вирощувати якісь незрозумілі кавуни, знало вже все село. Поки кавуни ще не стали популярними, Лі-ши зловтішалася, чекаючи, поки врожай родини другого брата згніє в землі.

Яке ж було її здивування, коли вона побачила на пристані кількох багато вдягнених купців, які оточили візок Ван Ергоу, навперебій витягуючи срібло, щоб купити кавуни. Деякі клієнти ледь не побилися за останні два плоди.

Вона тихцем підійшла ближче і почула, що один кавун коштує цілих п’ять лянів! П’яти лянів звичайній родині вистачило б на цілий рік скромного життя, а тут стільки дурнів змагалися, щоб їх купити. Згадавши, скільки круглих кавунів росте на полі Юй Хая, Лі-ши відчула, наче кішки на душі шкребуть — це ж скільки грошей! Другий брат явно збирався неабияк розбагатіти!

Повернувшись із пристані, Лі-ши зачинилася в кімнаті, будуючи свої плани: якщо вона вночі тишком-нишком піде на поле другого брата, зірве пару кавунів і завтра відвезе їх на пристань, то десять лянів срібла будуть у неї в руках! Вона не боялася зустріти там другого брата: завжди можна сказати, що батьки захотіли кавуна, от вона і прийшла взяти пару. Хіба другий брат зможе їй відмовити?

Але Лі-ши ніяк не очікувала, що сьогодні поле охоронятиме найогидніший чоловік у селі — Ван Ергоу! Цей Юй Хай теж молодець — таку дорогу річ довірив охороняти якомусь пройдисвіту. Хіба він не боявся, що цей любитель чужого добра сам усе покраде?

Лі-ши не знала, як пояснити свою присутність, але Ван Ергоу не збирався відступати:

— Що вона там робила? Звісно, крала! Вдень ця Лі-ши бачила на пристані, як я продаю кавуни, і в неї очі загорілися, от вона і прийшла вночі вкрасти парочку, щоб самій продати! Брате Хай, ти казав, що ми односельці й ніхто не прийде красти. От і маєш — від чужих вберігся, а на своїх погорів. Якраз той випадок: «Тисячу разів бережися, а від злодія в сім’ї не вбережешся!»

Лі-ши почала кричати, намагаючись приховати свій страх:

— Ергоу, не плети дурниць! Хто тут крав кавуни? Де вони? Злодія треба ловити на гарячому, де твої докази?

— Це тому, що я вчасно тебе помітив, ти просто не встигла їх зірвати! Якщо ти не за кавунами прийшла, то якого біса ти вночі на поле поперлася? — Ван Ергоу, не здаючись, теж підвищив голос.

— Я... я просто проходила повз, не можна, чи що? — вперто виправдовувалася Лі-ши.