Золоті Поля

Добре, що село Сішань знаходиться відносно далеко від моря, а до того ж між ними пролягає гора Сішань, тому вокоу туди не дісталися. Коли родина Юй відправила туди звістку про те, що вокоу були знищені, наступного дня Лю Цуньцзінь узяв двох синів і привіз цілий віз зерна та припасів.

Будинок родини Юй був повалений кимось, багато речей не було зруйновано, якщо їх прибрати, ними ще можна було користуватися. Проте всі вони були самовільно віддані якимось марнотратним чоловіком деяким нужденним родинам у селі, і тепер усі повсякденні речі в маєтку Чжао були наново придбані цим чоловіком. Зерна в погребі, окрім тієї частини, що була винесена тієї дощової ночі, також вистачило б їм на деякий час.

Зерно та речі, які привезли дідусь і дядьки, уособлювали їхню турботу та родинні почуття, тому, природно, було незручно змушувати їх везти все це назад. Юй Хай разом із двома старшими шуринами довго носили все туди-сюди, перш ніж перенесли цілий віз речей на схил гори. Життя на схилі гори має свої переваги, але й свої незручності: коли щось купуєш, підіймати та спускати все доводиться виключно власноруч, що дійсно забирає багато сил.

— Ваш будинок теж був сплюндрований вокоу! Ох! Ці прокляті вокоу просто не мають нічого людяного: не тільки грабують речі, але й спалюють будинки! — Лю Цуньцзінь витер піт з обличчя, взяв чай, який подала онука, і випив його залпом. Чай у доньки вдома був просто смачний, навіть трохи кращий на смак, ніж той ароматний чай, що продається в чайній за кілька лян срібла за чайник.

Пані Лю зітхнула і сказала:

— Вони не тільки грабували речі та палили будинки, а ще й вбивали людей! У сусідньому селі не повірили словам Мо, і крім п'яти родин, які були в хороших стосунках із Мо і втекли в гори, решту вбили вокоу. Тіла розвісили на великих деревах біля входу в село, під вітром і дощем, сморід чути здалеку, це так жахливо!! Тепер у сусідньому селі неможливо жити, бояться, що почнеться чума!

Почувши це, Лю Цуньцзінь відчув неймовірну радість у серці:

— На щастя, того дня дівчинка Цао пішла купатися в морі, натрапила на флот вокоу і повернулася, щоб повідомити новину, інакше...

— Авжеж! Староста і всі односельці так кажуть, наша Цао — рятівниця всього села! Якби ми з її батьком не зупинили їх, дехто хотів навіть встановити їй табличку довголіття! — у голосі пані Лю відчувалася гордість.

— Дідусю, а ще кажуть, що моя друга сестра — це реінкарнація хлопчика Шаньцай, що служить бодхісаттві Гуаньїнь, тому в неї з'являється один спосіб заробітку за іншим, а цього разу вона ще й усіх врятувала. Навіть те, що друга сестра в дитинстві була слабкою і хворобливою, пояснюють тим, що смертне тіло ледве могло витримати душу безсмертної дитини. Хіба це не смішно? — Шитоу підійшов, підсунув табуретку, сів поруч із дідусем, слухаючи їхні сімейні розмови, і теж вставив своє слово.

Пані Лю з посмішкою ткнула його пальцем у лоб і сказала:

— Іди, іди, іди! Чого ти втручаєшся? Люди дурниці базікають, а ти не піднімай сліпо галас разом із ними!

— Сестро, мені здається, що люди кажуть правду! Скільки тій Цао років, а вона вже вміє готувати таку смачну їжу, ще й придумала стільки способів заробляти гроші, що навіть ми, родичі, отримуємо від цього вигоду! — Лю Пей з усмішкою пив чай і погоджувався з Шитоу.

У серці Шитоу друга сестра була просто всемогутньою, він безупинно кивав головою і казав:

— Я теж думаю, що друга сестра — це реінкарнація феї, та ще й дуже могутньої феї...

Лю Пей пожартував над ним:

— Якщо твоя друга сестра — реінкарнація феї, то ти, Шитоу, реінкарнація зірки Веньцюй! У такому юному віці вже склав іспит на сюцая, та ще й такого, що отримує казенний пайок. У майбутньому, мабуть, повернешся, склавши іспит на чжуан'юаня?

Шитоу зніяковіло відповів:

— Це вчитель добре наставляв... До того ж, хіба так легко стати чжуан'юанем? Наш директор сказав, що якщо я буду старанно працювати, увійти до першої категорії не складе труднощів. У найгіршому випадку я зможу потрапити в перші лави другої категорії!

Хлопчина, зрештою, був ще малим, не вмів тримати речі в собі й самовдоволено оголосив оцінку, яку кілька днів тому дав йому вчитель. Зіткнувшись із похвалою дідуся та дядьків, він трохи засоромився і побіг на кухню дивитися, як готує його друга сестра.

Лю Цуньцзінь із втішною усмішкою на обличчі сказав:

— Побачивши, що з вами все гаразд, моє серце нарешті заспокоїлося! Колись, коли ти виходила заміж у родину Юй, я був проти, бо кажуть: є мачуха — буде і вітчим. Ті кілька років ти стільки витерпіла, і онуки з онучками були жовті й худі, нам з твоєю матір'ю було боляче на це дивитися. Тоді вдома теж було скрутно, ми нічим не могли допомогти... Добре, що ви нарешті відділилися, зять виявився здібним, а діти слухняними. Бачачи, що ви живете добре, ми з твоєю матір'ю також заспокоїлися.

Лю Цуньцзінь найбільше любив цю доньку і спочатку хотів знайти їй добре знайому родину в їхньому селі; маючи підтримку від нього та трьох братів, донька точно не страждала б. Хто ж знав, що на неї покладе око Юй Хай із села Дуншань.

Сваха розхвалювала цього хлопця до небес: мовляв, він вправний рибалка, ще й полювати вміє, щоб поповнювати сімейний бюджет, вдома в ряд стоять п'ять новозбудованих кімнат, а за характером він вірний і чесний... Єдине, чого сваха не сказала, це те, що в нього егоїстична, прискіплива і жорстока мачуха. Тоді йому треба було заперечувати до кінця, інакше донька не страждала б стільки років!

Очі пані Лю стали гарячими, вона взяла грубу велику руку батька і, мов маленька дівчинка, легенько похитала її, промовляючи:

— Тату, ваша донька нешаноблива, змусила вас хвилюватися!

— Дурненька дівчинко! Жити добре — це і є найбільший вияв синівської шанобливості до нас із твоєю матір'ю!! Швидко витри сльози, щоб діти не побачили, — Лю Цуньцзінь поплескав доньку по руці і продовжив: — Я бачив, що ваш старий будинок знову розширюють; тато знає, що грошей та іншого тобі не бракує, тому про це не згадую. Нам з твоїми братами вдома все одно нічого робити, ми залишимося на кілька днів, щоб допомогти тобі.

Пані Лю тильним боком долоні витерла очі, похитала головою і сказала:

— Тату, цього разу будинок будують досвідчені муляри, яких принц знайшов у містечку, навіть батько дітей не може нічим допомогти. Ви вже у віці, нехай у майбутньому фізичну роботу виконують брати...

— Не дивися, що батькові вже за п'ятдесят, це тіло ще міцне, у польових роботах твій другий брат мене не обжене. Якщо в майбутньому вдома не вистачатиме робочих рук, просто скажи! Я твій батько, а вони твої рідні брати, не вважай нас чужими!! — Лю Цуньцзінь знав, що зараз родина доньки живе добре, але він як батько завжди хвилювався і хотів хоч чимось допомогти. Яке ж бідне серце батьків у всьому світі!

Лю Пей також раз у раз кивав головою, кажучи:

— Батько каже правду! Ми ж рідні брат із сестрою, пов'язані кровно, навіть якщо кістки зламати, жили залишаться; якщо щось станеться, просто скажи!

Цього року на всіх землях родини Юй у селі Дуншань посадили кавуни. Лю Пей і Лю Хань, двоє братів, орендували крамницю в місті префектури; один курсував між містом і селом Дуншань, перевозячи кавуни, а інший продавав їх у крамниці. За місяць із гаком вони заробили три-чотириста лян срібла!

Спочатку він планував порадитися з другим братом, щоб викупити ту крамницю, а коли наступного року зять розширить вирощування ранніх овочів, він буде закуповувати товар у нього і відкриє овочеву крамницю. Хто ж знав, що дружина другого брата, в якої волосся довге, а розум короткий, не захоче дати ті п'ятсот лян срібла на купівлю крамниці, боячись втратити гроші і що всі зароблені за останні роки срібні підуть прахом.

На той час у нього на руках було менше семи-вісімдесяти лян, господар крамниці просив тисячу двісті, ледве вдалося збити ціну до тисячі лян. Але грошей у нього все одно не вистачало. Щойно він розповів про це Юй Хаю, цей зять без зайвих слів дістав йому п'ятсот лян срібла і сказав спершу викупити крамницю. Щодо грошей, то коли в майбутньому його справи підуть вгору і він почне заробляти, тоді й поверне, поспіху немає!

Тепер крамниця вже була куплена, мати дітей брала деякі тушковані страви з крамниці Цао, і щодня вони мали прибуток від кількох сотень вень до одного ляна срібла; таким чином, навіть без торгівлі овочами, гроші за крамницю можна буде повернути щонайбільше за чотири роки.

Дружина другого брата, почувши про це, одразу ж пошкодувала і з криками та галасом почала вимагати вести бізнес разом з їхньою родиною. Де вона була раніше? Боялася збитків і не хотіла давати срібло, а як побачила, що люди заробляють гроші, то одразу захотіла втрутитися. Хто б став потурати її кепському характеру? Батько на місці вийшов із себе, мати за спиною вилаяла дружину другого брата, і тільки тоді та баба вгамувалася.

Проте щодо зятя, який допоміг у скрутну хвилину, Лю Пей відчував глибоку вдячність. Серед своїх не заведено казати слова подяки, але він не міг не пам'ятати цю послугу, і в майбутньому, якщо випаде нагода, він обов'язково віддячить за цю доброту.

Лю Хань був недорікуватим і не дуже любив говорити, але в цей момент він також мовив:

— Сестро, якщо потрібна допомога, просто скажи другому братові. У другого брата немає нічого іншого, але сили в тілі вистачає.

Щодо допомоги родини сестри їхній родині, Лю Хань нічого не казав уголос, але в душі все розумів. Його власна дружина пішла працювати в майстерню родини Чжоу саме за рекомендацією Юй Цао, отримуючи понад один лян срібла зарплатні на місяць, а ще час від часу могла приносити додому бонуси у вигляді локшини, столітніх яєць та іншого, викликаючи заздрість у інших невісток і жінок у селі. Він, простий селянин, який умів тільки обробляти землю, допомагав старшому братові продавати кавуни, і за ці два-три роки вони заробили кілька сотень лян срібла — про таке раніше навіть подумати було страшно!

Хоча через свою дружину він не зміг купити крамницю разом зі старшим братом, але він усе обміркував і планував витратити все це срібло на купівлю землі. Те, що зможе обробити сам, обробить сам, а що не зможе — здасть в оренду іншим, і щороку буде мати хоч якийсь прибуток. Якби не родина сестри та зятя, їхня велика сім'я від старого до малого досі сиділа б на тих кількох му землі і жила б у скруті! Навіть його нерозумна і вперта дружина була дуже вдячна родині сестри.

Пані Лю, побачивши, що батько та двоє братів щиро хочуть їй допомогти, відчула тепло на душі. Життя її рідної сім'ї тепер також ставало все кращим і кращим, навіть наймолодший брат заробив чимало срібла під час будівництва порту. Цього разу, коли її родина будувала будинок, молодший брат без зайвих слів зібрав інструменти й приїхав. Тепер родині Юй взагалі не потрібно було наглядати за будівництвом, молодший брат сам усе робив. З таким досвідченим муляром, як її молодший брат, ніхто й не подумає лінуватися, а тим паче красти матеріали чи халтурити, щоб обдурити людей. Це значно полегшило життя їм, які й так були дуже зайняті.

Троє чоловіків з родини Лю, побачивши, що їм дійсно нічим допомогти, пообідали і вирушили додому. Пані Лю хотіла залишити батька пожити в них кілька днів, але він відмовився:

— Я бачу, що у вас зараз багато справ, тому не буду тут заважати. От коли ваш будинок буде добудований, ми з твоєю матір'ю, братами та невістками приїдемо на новосілля! Тоді, якщо вдома не буде справ, ми з твоєю матір'ю залишимося пожити на кілька днів.

Пані Лю, побачивши, що батько вже так сказав, не стала більше наполягати; вона провела батька та братів униз з гори і, дочекавшись, поки вони вийдуть із села, з неохотою повернулася назад.