Золоті Поля

Слова Юй Хая ще не встигли закінчитися, як Чжу Цзюньфань перебив його: «Хіба куплене м'ясо може зрівнятися за смаком із тим, що вполював сам? Не бійся, ці охоронці, яких я привів, кожен з них, якщо взяти окремо, здатен поодинці перемогти лютого тигра. Ми лише боїмося, що не зустрінемо нікого; а якщо зустрінемо дикого звіра, то зробимо так, щоб він не повернувся живим!»

Не маючи іншого вибору, Юй Хай був змушений водити групу «спадкоємця принца Цзіна» околицями Західної гори. Юй Сяо Цао також випадково була «запакована» і взята з собою Чжу Цзюньяном.

Посуха тривала, трава та дерева на горах, обгризені сараною, зів'яли, і вся Західна гора була схожа на старого, чия голова була вкрита лишаями. Попередні побоювання Юй Сяо Цао були не марними: травоїдні тварини, втративши рослинну їжу, почали голодувати, а деякі вмирали від голоду, не знайшовши харчування. Неподалік від дороги в розщілині між камінням Юй Сяо Цао виявила дикого кролика, який помер зовсім нещодавно: він був худим як тріска, а його хутро стало клаптиковим, що виглядало дуже жалюгідно.

Не минуло й багато часу, як група зустріла сімейство диких кабанів — дві великі дорослі особини з трьома поросятами вийшли на пошуки їжі. На щастя, дикі кабани могли використовувати свої ікла, щоб виривати коріння трави з-під землі, або гризти кору дерев, тому, хоча вони виглядали трохи худими, все ще залишалися досить бадьорими.

Охоронці «спадкоємця принца Цзіна» оточили сімейство диких кабанів у кільце, і їхній пан натягнув лук та стріли, цілячись у очі дорослого кнура. Шкура дикого кабана була товстою, а м'ясо грубим, і звичайні стріли важко було пробити його товсту шкіру. Щоб убити його одним ударом, потрібно було цілитися в його вразливе місце — очі.

Кнур, здавалося, відчув наближення небезпеки, став дратівливим і неспокійним і, повівши за собою самку та дітей, хотів залишити цю зону, де відчув неспокій. Саме в той момент, коли він кліпав очима, намагаючись знайти джерело небезпеки, Чжу Цзюньфань випустив стрілу; оперена стріла пробила око кабана і глибоко вп'ялася в його череп. Кнур навіть не встиг видати жодного звуку, як повалився на землю і сконав. Юй Хай, побачивши це, подумки вигукнув: «Чудова влучність!»

Самка, усвідомивши, що її «чоловіка» вбили, стала розлюченою і почала хаотично кидатися туди-сюди по лісі. Як на зло, напрямок її безладної атаки був прямо на Юй Сяо Цао.

Хоча Юй Сяо Цао завдяки каменю Бутянь мала здатність приборкувати тварин, перед обличчям розлюченого дикого кабана вона була безсила. Кажуть, що розлючений дикий кабан може звалити навіть ведмедя!

Коли здавалося, що ікла кабана ось-ось простромлять її тіло, Юй Сяо Цао відчула легкість, і в одну мить виявила, що знаходиться на дереві. Глянувши на руку, що обіймала її за талію, вона повернула голову і побачила вічно холодне обличчя принца. Виявляється, у вирішальну мить Чжу Цзюньян, обійнявши її за талію, стрибнув на сусіднє криве дерево.

«Легка хода (цінгун), ви володієте легкою ходою?» — в очах Юй Сяо Цао мерехтіли зірочки, і ця неприхована відданість змусила впевненість Чжу Цзюньяна зрости до небес.

Він удав, що йому байдуже, і спокійно сказав: «Здатність полегшувати тіло — це базова навичка для тих, хто займається бойовими мистецтвами, не варто про це й говорити!»

Зірочки в очах Юй Сяо Цао не зникли, вона запитала: «Якщо добре опанувати легку ходу, чи можна літати по дахах та стінах, а круті скелі та високі гори долати, як рівну дорогу?»

Чжу Цзюньян злегка кивнув і сказав: «Теоретично це можливо, якщо точно знайти точку опори, то піднятися на круті скелі не повинно бути великою проблемою».

«Вау! Як круто!! Принце, ви не могли б навчити мене легкій ході?» — Юй Сяо Цао вже забула, що під деревом бігає великий дикий кабан, що б'ється об стовбур, і повністю заглибилася в бажання навчитися легкій ході.

Чжу Цзюньян глянув на її тонку фігуру, скривив губи і сказав: «Тобі? Краще забудь! Мистецтво легкої ходи — це не просто рухи, це мистецтво, яке спирається на внутрішню енергію. Якщо ти почнеш вчитися зараз, тобі знадобиться щонайменше десять-двадцять років практики, щоб досягти результату. Тоді ти зможеш застрибнути на таке високе дерево без проблем».

Юй Сяо Цао, почувши, що треба вчитися внутрішнім бойовим мистецтвам і займатися десять-двадцять років, щоб застрибнути на дерево висотою три-чотири метри, розчарувалася. Вона і без легкої ходи може вилізти на таке дерево, зрозуміло? Миттєво її бажання стати героїнею, що бігає по стінах, зникло більше ніж наполовину.

Поки вони розмовляли, Чжу Цзюньфань уже вбив дикого кабана, що бився об стовбур дерева. Інші три поросяти, мабуть, народилися зовсім недавно, але вже були дикими і некерованими. Проте в руках охоронців вони не вартували жодної уваги, і їх швидко схопили живими.

«Тих диких кабанів не вбивайте, заберіть їх додому і вирощуйте, а коли відгодуються, тоді й заб'ємо на м'ясо!» — Юй Сяо Цао спритно зіскочила з великого дерева, подивилася на поросят, що верещали в руках охоронців, і порадила. Ці кілька поросят разом не важили й двадцяти цзінів, до того ж були такими худими, що животи запали, м'яса в них було обмаль, тож краще було забрати їх додому, відгодувати, а на Новий рік забити на м'ясо!

Чжу Цзюньфань зробив охоронцям жест, що означав «слухайте її», а потім почав насміхатися зі свого двоюрідного брата: «Цзюньян! Де твій лук? Йти на полювання без лука та стріл, а зустрівши небезпеку, тільки й знати, як тікати на дерево — це зовсім не в твоєму стилі!»

Чжу Цзюньян кинув на імператора довгий, чарівний погляд своїх вузьких очей і спокійно проігнорував його провокацію. Натомість Юй Сяо Цао виступила вперед і сказала: «У принца травмована рука, він не може піднімати важкі речі протягом пів року, тим паче натягувати лук. Який ти брат, що навіть не знаєш про стан травми свого брата, та ще й наважуєшся висміювати його?»

«Зухвало!» — охоронець Чжу Цзюньфаня вирячив очі, схожі на дзвони, і грізно гаркнув.

Юй Сяо Цао зовсім не злякалася, хіба очі її хрещеного батька не більші за його? Коли він не витріщався, то був навіть величнішим. Вона підняла носа, холодно пирхнула на охоронця і сказала: «Не треба мені тут погрожувати, твій господар ще нічого не сказав, яке твоє право втручатися? Пане спадкоємцю, ваш підлеглий зовсім не знає правил поведінки, його треба добре повчити!»

На обличчі Чжу Цзюньфаня була лагідна усмішка, він кивнув на знак згоди: «Правильно! Панно Цао має рацію, я, як старший брат, був недостатньо уважним до брата! Ти, чого ще стоїш тут? Чому ще не відступив?»

Су Жань спокійно глянув на охоронця і легким, невимушеним тоном сказав: «Повернися і не забудь зайти до карної палати, щоб отримати покарання...»

На чолі охоронця виступив холодний піт; карна палата, про яку згадував головний керуючий, була жахливим місцем. Юй Сяо Цао відчула до нього жаль і сказала: «Пане Су, зважаючи на те, що це його перша помилка, простіть його цього разу. Зрештою, він лише хотів захистити свого пана».

Охоронці, яких імператор привіз із собою цього разу, були навчені Су Жанем і всі вони були елітою серед охоронців. Вони давно відчули на собі методи Су Жаня, тому до цього вродливого юнака, який на вигляд здавався невинним, охоронці ставилися як миші до кота — з великим жахом.

Су Жань мав відому особливість: він не дозволяв нікому заперечувати свої рішення, навіть якщо імператор виступав проти! Тому охоронці, що припустилися помилок, могли лише сподіватися на власну удачу!

Су Жань із усмішкою дивився на дівчину перед собою: виявилася добра і незлопам'ятна дівчинка. Він м'яким голосом тихо сказав: «Він тебе сварив, і态度 (ставлення) було таким поганим, хіба ти не мала б радіти, що я його покарав?»

«Мої слова перед паном спадкоємцем справді були дещо неналежними. Охоронці віддано захищають свого пана, в чому їхня провина?» Юй Сяо Цао без жодної злоби почала захищати охоронця.

«Ти ж сама сказала, господар ще нічого не сказав, хіба він мав право говорити?» — Су Жань, побачивши, як дівчина серйозно намагається довести свою правоту, захотів трохи подражнити її. Охоронці були вражені: якби раніше хтось посмів заперечити головному керуючому, його б уже давно розчавили одним ударом, хіба могло бути таке м'яке спілкування з дівчиною?

«Коли авторитету господаря загрожує небезпека, підлеглий, звісно, повинен негайно виступити на захист. Якби він чекав на наказ господаря, це означало б повну відсутність спостережливості. З моєї точки зору, якби мене вилаяли, я була б незадоволена ним. Але з точки зору охоронця, це не тільки не карається, а навпаки заслуговує на похвалу!» — Юй Сяо Цао в глибині душі щиро вважала, що охоронець ні в чому не винен, тож за що його карати?

Посмішка Су Жаня стала ще глибшою: «Отже, виходить, що я помилився, наказавши його покарати?»

Юй Сяо Цао кивнула і сказала: «Якщо ти наполягаєш на покаранні, то це точно неправильно! Пане спадкоємцю лише наказав йому відступити, він не казав, що хоче його карати. Чому ти втручаєшся? Ви обоє підлеглі пана спадкоємця, хоча твоя посада трохи вища за його, так робити не можна, бо це викличе образу. Пане Су, треба переконувати людей добротою!»

Охоронці таємно здригнулися: головного керуючого повчала дівчинка. Цій дівчинці кінець; ті, хто повчав головного керуючого давно, вже перетворилися на жменю сухого кістяка.

А Чжу Цзюньфань із великою цікавістю спостерігав, як дівчина повчає Су Жаня, причому робила це дуже аргументовано, ще й згадала про «переконувати людей добротою». Цікаво!

Але найбільше всіх здивувало те, що Су Жань серйозно кивнув і сказав: «Панно Цао має рацію, лише переконуючи людей добротою, можна домогтися їхньої щирої згоди. Оскільки ти вважаєш, що мій наказ був несправедливим, то скасуємо йому покарання!»

«Пане Су, ви надзвичайно мудрий!» — Юй Сяо Цао підлестилася. Коли вона подивилася на того охоронця, то помітила, що холодний піт на його чолі ще не висох. Така лагідна людина, як пан Су, чому ж охоронець мав такий вигляд, ніби побачив привида? Надто вже боязкий!

Чжу Цзюньфань, побачивши, що всі його охоронці мали на обличчях вигляд людини, яка побачила привида, стримуючи сміх, запитав: «Цзюньян, що з твоєю рукою? Звучить так, ніби це досить серйозно».

Чжу Цзюньян з нерухомим обличчям лаконічно відповів: «Уже все добре!»

Чжу Цзюньфань перевів запитальний погляд на Юй Сяо Цао, мета отримати від неї роз'яснення була очевидною. Юй Сяо Цао, виправдовуючи його сподівання, сказала: «Його рука була пошкоджена, бо він рятував мого батька, силоміць натягнувши лук, який зазвичай не міг натягнути; це пошкодило сухожилля. На щастя, лікар Сунь — надзвичайно досвідчений майстер, який вилікував його руку. Проте період відновлення ще триває, протягом пів року руки не можна навантажувати».

«Тоді те, що він щойно підсадив тебе на дерево, не зашкодить його руці?» — Чжу Цзюньфань добре знав, наскільки серйозним є пошкодження сухожиль. Його двоюрідний брат занадто свавільний; він знав, що це за лук, двоє найсильніших воїнів з армії не могли його натягнути, а він натягнув його силоміць, хіба рука не мала б постраждати? Чжу Цзюньфань не міг не почати хвилюватися.