Золоті Поля

Насправді Юй Бо дав тому шахраєві лише двісті лянів срібла, а решту сто планував віддати, коли мати назбирає суму, якої бракувало. Він і не сподівався, що лише через день шахрая викриють і заарештують.

Він припустив, що віддані гроші точно пропали, тож не став розповідати матері про сто лянів, що залишилися у нього на руках, залишивши їх як власну «заначку». Хоча мати ніколи не була скупою до нього в грошах, але мати власні кошти було куди зручніше.

Чжан-ші поправила розпатлане волосся на скронях, а через внутрішні переживання її обличчя виглядало дещо лютим. Вона знову і знову міркувала і все ніяк не могла змиритися з тим, що ці триста лянів срібла пішли прахом. Вона наказала Лі-ші допомагати дружині Чжан Цюаня на кухні, а сама вийшла з дому і попрямувала до старого в'яза на околиці села.

Там під в'язом навприсядки сидів старий Юй, мовчки слухаючи розмову сільського старости та свого старшого брата. Юй Лічунь помітив, що третій брат виглядає кепсько, і запитав його про це кілька разів, але той не відповідав, що було дуже дивно.

Староста та Юй Лічунь перевели розмову про врожай цього року на його молодшого сина Юй Цзяна:

— Чув я, Цзян-ер допомагає збирати морепродукти, і справи йдуть непогано! Він просто допомагає чи йому платять?

Згадавши про частку, яку щодня приносив молодший син, Юй Лічунь розплився в усмішці, наче розквітла хризантема:

— Хай-ер — хлопець шляхетний, він не їсть наодинці, і коли з'явилася можливість заробити, він згадав про своїх братів. Ця справа із закупівлі морепродуктів для родини Чжоу — це допомога Хая нам, ми працюємо разом як партнери. А дохід... ну, так собі...

Юй Лічунь добре розумів, що багатство не варто виставляти напоказ. Якби він по-дурному розповів про заробітки Юй Цзяна за ці кілька днів, це могло б викликати заздрість або підштовхнути когось до капостей. Краще бути стриманим. Проте його обличчя, на якому він не міг приховати радість, зовсім не було схоже на обличчя людини, яка не заробляє грошей.

Староста, погладжуючи бороду, жартома вилаяв його:

— Ти, хитрюго, навіть мені правди не кажеш! Хіба я стану відбирати твій бізнес?

Юй Лічунь весело відповів:

— Та справді небагато. Просто трохи більше, ніж він заробляв на пристані. Куди нам до вашого молодшого сина, який має справу з великим панством!

Молодший син старости працював писарем у повітового судді сусіднього повіту. Платня там була невелика, але він вважався «державним службовцем». Староста завжди дуже пишався своїм молодшим сином!

Поки вони жваво розмовляли, з села вийшла Чжан-ші. Вона ввічливо кивнула старості та братові чоловіка, а потім звернулася до старого Юя, який навмисне на неї не дивився:

— Батьку Сяо Бо, додому прийшли вартові з повітової управи, кажуть, розслідують справу про те, як Сяо Бо ошукали. Ти все ж таки голова родини, повертайся і допоможи прийняти гостей!

Старий Юй щось прокректав і довго не відповідав. Нарешті він глибоко зітхнув, повільно підвівся і, заклавши руки за спину, попрямував додому.

Чжан-ші поспішила слідом на своїх маленьких ніжках. До самого дому вони йшли мовчки, і лише перед самим порогом жінка порушила тишу:

— Батьку, я знаю, ти гніваєшся на мене! Але що сталося, те сталося, назад час не повернеш, нам треба жити далі. Сяо Бо талановитий, йому просто цього року не пощастило. Хіба ворожка не казала, що в нашому роду буде великий чиновник? Сяо Бо — твій син, ти не можеш кинути його справу напризволяще!

— Допомогти? А як допомагати? Коли ви вдвох за моєю спиною домовлялися купити місце в академії, чому не згадали про батька? А тепер, коли трапилася біда, раптом згадали, що у Сяо Бо є батько? — голос старого Юя був глухим і сердитим. Раніше Чжан-ші обов’язково почала б з ним сперечатися.

Проте після минулої ночі у неї не було жодного приводу для зухвалості. Чжан-ші трохи помовчала і продовжила:

— Про все інше поки не згадуватимемо. Сяо Бо каже, що шахрая вже спіймали, і як тільки ми дамо свідчення в суді, його покарають. Але ті триста лянів... не факт, що вони повернуться. А це ж гроші на майбутню поїздку Сяо Бо до столиці на іспити!!

— Що не твоє, те не втримаєш! Ті триста лянів мали врятувати життя Хаєві, хіба тебе совість не гризе, що ти їх забрала? Ех... якщо гроші не повернуться — так нам і треба! — Старий Юй згадав, як його другий син лежав при смерті, а його сім’я, яку вигнали з дому, потребувала кожної копійки, поки вони привласнювали ці гроші... У його серці змішалися сором і каяття.

Чжан-ші ледь стрималася, щоб не почати сваритися. Вона терпляче вела далі:

— Батьку! Якби не було жодного шансу повернути гроші, я б уже змирилася. Але у нас є можливість отримати хоча б частину коштів. Якщо ми не спробуємо, а Сяо Бо потім не матиме за що поїхати на іспити, хіба ми як батьки не будемо все життя шкодувати?

Старий Юй насупився і запитав:

— Хіба не казали, що шахрай їх забрав? Як їх повернути?

— Того шахрая ж спіймали! Влада точно конфіскувала гроші, принаймні частину. Але чи захочуть вони нам їх повертати... — Чжан-ші почала міркувати, як би вмовити чоловіка піти до «старого будинку» як посередника.

Старий Юй не розумів її натяків:

— Якщо влада не віддасть, що ми, прості селяни, можемо зробити?

Чжан-ші миттю підхопила:

— Ми — нічого не можемо, але от хрещений Сяоцао...

Старий Юй різко зупинився і люто вп’явся поглядом у дружину:

— Ти ж учора дала розписку, невже ти так швидко про неї забула?! Ми ж домовилися: кожен живе своїм життям, ніхто нікого не чіпає. Не минуло й дня, а ти вже забула біль, щойно рана загоїлася?

Чжан-ші кліпнула очима, вичавила кілька сльозинок і почала скиглити:

— Старий, я знаю, що раніше поводилася занадто, завинила і перед сестрою, і перед сім’єю Хая. Але Хай — твоя рідна кров, він для Сяо Бо рідний брат. Хіба можна справді все життя бути ворогами? Якщо він допоможе нам зараз, то Сяо Бо, коли досягне успіху, хіба забуде про свого другого брата?

У цей час вони вже підійшли до порога. Юй Бо похмуро вийшов на подвір’я. Побачивши старого Юя, він ніби знайшов опору і схлипнув:

— Тату... ваш син нешанобливий, змусив вас обох так хвилюватися через мене!

Побачивши змарнілого сина, старий Юй відчув, як його серце пом’якшало. Він важко зітхнув:

— Запам’ятай цей урок! Не можна шукати кривих шляхів. Посидь тепер вдома, повчися, а восени знову спробуй скласти іспит в «Жунсюань». Не вийде з першого разу — вийде з другого чи третього... Колись таки вступиш.

Юй Бо покірно кивав, слухаючи повчання батька. Але в душі він не мав великої надії. Після цього випадку академія «Жунсюань», скоріш за все, внесла його до «чорного списку». Адже академія приймає учнів, зважаючи не лише на талант, а й на моральні якості.

Старий Юй поплескав сина по плечу:

— Ну все, що сталося, того не повернеш. Я... піду до твого другого брата. Спитаю, чи можна якось ті гроші повернути.

Юй Бо занервував. Він згадав, що хрещений його племінниці — імператорський уповноважений, чиновник вищий за повітового суддю. Якщо він замовить слівце, гроші точно повернуть. Але тоді правда про те, що він приховав сто лянів, може виплисти назовні!

— Тату, це ж стосується моєї репутації, краще б про це знало якомога менше людей... — непевним голосом промовив Юй Бо.

Чжан-ші додала, ховаючи погляд:

— Сину, твій другий брат — не чужа людина. До того ж, коли я була в місті, Сяоцао вже майже про все здогадалася. Якби вона не пішла в академію перевіряти, ми б, може, ще більше грошей втратили. Хрещений Сяоцао у гарних стосунках із суддею, він зможе допомогти повернути ті гроші.

Юй Бо аж кулаки стиснув:

— То це Сяоцао донесла в академію Жунсюань? Тепер я розумію, чому академія заявила в управу... Мамо, ти ж розумієш, що це руйнує моє майбутнє!!

Чжан-ші здивувалася:

— Я ж як краще хотіла! Як це руйнує твій шлях?

— Подумайте самі! Ця справа зовсім не почесна. Якщо керівництво «Жунсюань» дізналося про це, як я зможу там вчитися? — Юй Бо почав тяжко зітхати.

Чжан-ші з силою тупнула ногою:

— У всьому винна ця мерзенна Сяоцао! Я ще думала, чого це вона така добра стала, а вона вирішила синові життя зіпсувати!! Чорне серце у цього дівчиська, чому її небо раніше не забрало...

— Досить! Самі наробили дурниць, а тепер на дитину валите! Бачу я, що твої книжки тобі зовсім розуму не додали. Якщо так триватиме, то й вчитися тобі більше не треба — йди краще зі мною в море рибу ловити! — Старий Юй гнівно змахнув рукавом і попрямував до «старого будинку».

Юй Бо дивився вслід батькові з почуттям глибокої образи. Він же нічого такого не сказав! Зрештою, це мати все зіпсувала. Треба було просто позичити грошей, навіщо було розповідати всі подробиці?

Чжан-ші тремтіла від люті, вказуючи на постать чоловіка, що віддалялася:

— Поглянь тільки! Він тебе за сина не вважає!! В його голові тільки ті двоє дітей від першої дружини!! Що з них візьмеш — землю орють та торгують, хіба це майбутнє? Тільки ти — моя надія!

— Мамо, не гнівайтеся! Я буду вчитися ще старанніше. Настане день, і всі, хто нас зневажав, пошкодують про це! — Юй Бо був впевнений у собі. Він вважав, що йому просто не пощастило, а наступного року він обов’язково стане вченим-сюцаєм і змусить батька пишатися.

Старий Юй трохи повагався перед старим будинком, аж поки його не помітив Юй Хан. Його запросили у двір. Побачивши, що Сяоцао порається на городі, він трохи зачекав, а потім підійшов допомогти.

— Сяоцао, гарна у вас городина. У інших людей капуста та шпинат уже перецвіли, а ваші такі свіжі й ніжні, — Старий Юй був щиро здивований, бачачи овочі, сезон яких уже мав би закінчитися.

Сяоцао всміхнулася:

— Мабуть, тут у дворі менше вітру, от вони й не старіють так швидко. Дідусю, заходьте частіше, Шітоу за вами дуже сумує!

Старий Юй спробував усміхнутися, але не зміг. Він не знав, як почати розмову. Тільки вчора вони домовилися не втручатися у справи одне одного, а сьогодні він знову прийшов із проханням. Це було справжнє посоромлення.

Сяоцао помітила його стурбований вигляд і запитала:

— Дідусю, у вас... якась справа?