Золоті Поля

Цей ведмідь, можна сказати, був здобутий ціною життя їхнього другого сина, тому, хоч би що там було, родина Чжао не повинна забрати його собі! Чжан-ши, нетерпляче тягнучи Чжао Буфаня в будинок, уже підраховувала в голові, скільки грошей вона зможе отримати.

Чжао Буфань легенько звільнився від її руки, широкими кроками підійшов до старого Юй і розгорнув перед ним важкий пакунок.

Блиск білого срібла миттєво засліпив очі Чжан-ши, її трикутні очі вирячилися так, що ледь не випали з орбіт. Пакунок був повний срібних злитків по десять лянів кожен, загалом там було щонайменше двісті-триста лянів!

Чжан-ши так міцно трималася за гроші, економила на їжі та одязі, мала Юй Хая як безкоштовну робочу силу, що працював день і ніч. Але за понад десять років, після вирахування щоденних витрат і плати за навчання Юй Бо, вона заощадила трохи більше ста лянів. А один ведмідь приніс двісті-триста лянів!!

«Це частка нашого другого сина? Ой, не думала, що ведмідь такий дорогий...» — старе обличчя Чжан-ши розпливлося в усмішці, схожій на хризантему, очі перетворилися на щілинки, оголюючи нерівні жовті зуби.

Чжао Буфань ухилився від рук Чжан-ши, яка хотіла забрати пакунок, і передав усі гроші старому Юй, серйозно сказавши: «Дядьку Юй, ці триста лянів — повна сума від продажу ведмедя. Це те, що належить братові Юй Хаю! Якби не він, зараз на ліжку лежав би я!»

Старий Юй не взяв гроші, а важко зітхнув і сказав: «Ви з ним як брати. Вірю, що якби сьогодні в біді опинився Дахай, ти б так само кинувся його рятувати! Раніше ви ділили здобич порівну, нехай і сьогодні буде так!»

«Старий! Наш Дахай лежить на ліжку і чекає грошей на порятунок! Це гроші, зароблені життям нашого другого сина. Якщо мисливець Чжао забере їх, його ж люди в селі засміють!» — Чжан-ши, почувши, що старий хоче віддати половину грошей, одразу обурилася! Половина? Це ж сто п'ятдесят лянів срібла! Звичайна родина і за десять років стільки не збере!!

Чжао Буфань, ніби не помічаючи, як Чжан-ши стрибає навколо, силоміць вклав пакунок у руки старого Юй і сказав: «Дядьку Юй, у мене лише одне прохання! Тітка теж сказала, що ці гроші брат Дахай заробив, ризикуючи життям. Я хочу, щоб принаймні половина з них пішла на потреби брата Дахая та його дружини і дітей. Це ж не надмірна вимога, правда?»

«Зві... звісно! Ці гроші підуть на лікування другого сина, а якщо з ним щось трапиться... то на весілля його чотирьох дітей!» — старий Юй, зрештою, був рідним батьком Юй Хая, і кровні узи давали про себе знати.

Чжан-ши вихопила срібло з рук старого, радісно притисла до грудей і швидко запевнила: «Мисливцю Чжао, не хвилюйся! Юй Хай — рідний син мого старого, хіба ми його скривдимо? Подивися, ми запросили відомого лікаря з міста, одна порція ліків коштує більше ляна! Я піду розрахуюся за ліки, а ви ще поговоріть!»

Маючи триста лянів, Чжан-ши перестала перейматися через п'ять лянів за візит лікаря та ліки. Вона без проблем розрахувалася і попросила Юй Цзяна найняти віслюка, щоб відвезти лікаря назад у місто!

«Усі розходьтеся! Дахаю потрібен спокій, коли він прокинеться, ми вам повідомимо!» — у дворі було забагато людей, і Чжан-ши не хотіла, щоб хтось поклав око на ці триста лянів! Гроші, що потрапили до рук Чжан-ши, — це як м'ясний пиріжок, кинутий собаці: назад не повернеться!

У західній кімнаті Лю-ши вже отямилася і мовчки плакала біля свого чоловіка. Сяо-Лянь і Сяо-Шитоу сиділи поруч з матір'ю, їхні очі розпухли від сліз. Лише Сяо-Цао час від часу перевіряла стан Юй Хая і варила ліки на маленькій глиняній пічці за дверима.

Сонце сідало за гору. Родина Юй пропустила сніданок і вечерю. Окрім другої гілки, яка не мала апетиту, інші вже давно зголодніли. Отримавши триста лянів від Юй Хая, Чжан-ши посоромилася змушувати другу гілку працювати, тому закричала в бік східної кімнати: «Лі Гуйхуа, ледащо! Котра вже година, а ти ще не готуєш їсти, хочеш нас заморити голодом?»

Лі-ши з сином потайки їли тістечка в кімнаті, але почувши крик, неохоче вийшли і почали повільно розводити вогонь. Юй Цайдє з червоними очима подивилася на західну кімнату і мовчки пішла на кухню допомагати.

Цієї ночі родина другої гілки не спала, вартуючи біля Юй Хая, боячись, що варто їм відвести погляд, як опора родини впаде.

На світанку в Юй Хая, дихання якого вже стабілізувалося, раптово піднялася висока температура. Його бліде обличчя стало червоним, як розпечене залізо, а дихання — уривчастим.

Лю-ши, яка не спала всю ніч, зблідла, під очима залягли глибокі тіні. Її й без того худе тіло здавалося ще більш крихким.

Побачивши червоне від жару обличчя чоловіка, Лю-ши знову заплакала. Вчорашні слова лікаря Суня звучали у вухах: якщо почнеться лихоманка через інфекцію, життя навряд чи вдасться врятувати!

«Який гарячий! У тата температура! Я піду до дідуся, щоб покликати лікаря!» — Сяо-Лянь витерла сльози і постукала у двері головної кімнати. Невдовзі Юй Дашаня розбудили, щоб він поїхав у місто за лікарем.

Юй Сяоцао, яка теж не змикала очей, ледь тримаючись на ногах, варила другу порцію ліків, додавши туди дві краплі рідини з духовного каменя. У душі вона тривожно кликала Маленький Камінь: «Тан'юань, Тан'юань, ти тут?»

【Скільки разів тобі казати, не називай мене Тан'юань (рисова кулька)! Це принижує мою гідність як каменя, що латає небо!】 — ліниво відповів Маленький Камінь.

«Ти ж казав, що після твого лікування з татом усе буде добре? Чому в нього знову температура?» — стурбовано запитала Юй Сяоцао.

【Температура — це нормально! Передозування рідиною з духовного каменя!! Я ж тобі казав, що концентрація висока. Здорова людина від неї стає енергійною і сильною. Але твій батько серйозно поранений, його організм не може одразу прийняти таку кількість духовної енергії, тому й піднялася температура!】

Маленький Камінь відповів байдуже, розмірковуючи, чи отримає він якусь користь від порятунку батька господині. Якщо кайдани, що стримують його магічну силу, ще трохи ослабнуть, можливо, він зможе...

«То з моїм татом нічого не трапиться?» — Юй Сяоцао розуміла принцип «що занадто, то не здраво». Ліки у великих дозах мають побічні ефекти, чи не зашкодить надмірна кількість рідини з духовного каменя?

Маленький Камінь, перерваний у роздумах, нетерпляче відповів: 【Що може трапитися? Просто поспить довше! Я гарантую своєю репутацією, чого ти хвилюєшся? Даремно панікуєш! Я йду в сплячку на деякий час, не турбуй мене!】

Отримавши гарантію від Маленького Каменя, Юй Сяоцао нарешті заспокоїлася. Вона з ваганням дивилася на ліки, що варилися: там теж була рідина з духовного каменя, чи варто давати їх батькові?

Раз Маленький Камінь запевнив, що побічних ефектів немає, просто довший сон... то нехай поспить довше, нічого страшного. Кажуть, сон сприяє загоєнню ран, правда?

Коли лікаря Суня знову запросили, температура в Юй Хая вже спала, але він все ще не приходив до тями.

Лікар Сунь ретельно оглянув його, перевірив рану і знову висловив песимістичний прогноз: «Якщо хворий не прокинеться протягом двох днів, шанси на те, що він прийде до тями в майбутньому, мізерні! А навіть якщо прокинеться, ногу, мабуть, не врятувати... Втім, те, що температура спала, — це хороший знак! Продовжуйте давати ліки, якщо щось трапиться — шукайте мене в місті!»

Минуло ще кілька днів, а Юй Хай так і не прокинувся. Родина майже втратила надію. Лише Юй Сяоцао знала, що її поранений батько, якому лікарі винесли смертний вирок, після лікування Маленьким Каменем більше не погіршувався. А завдяки щоденному вживанню води з духовного каменя він міг підтримувати життя, навіть не ївши. Юй Сяоцао вірила, що з кожною випитою мискою води з духовного каменя рани батька поступово загояться.

Відтоді як Маленький Камінь витратив усю духовну силу на лікування батька, минуло три дні, перш ніж він відновив свою духовну форму.

Подивіться, ця маленька золота куля весело хлюпається в гірській воді і б'є себе в груди, гарантуючи: 【Не хвилюйся, якби ти не дала забагато рідини з духовного каменя, твій батько вже давно прокинувся б.】

Почувши від Сяо-Цао, що лікар пророкував ампутацію ноги, Маленький Камінь зневажливо пирхнув: 【Не слухай цього шарлатана! Я проявлю милосердя і витрачу ще трохи духовної сили — через місяць твій батько ходитиме без проблем! Хоча... через пошкодження сухожиль і кісток він може трохи накульгувати.】

Кульгати — то й кульгати, аби живий був! За ці дні Юй Сяоцао зрозуміла, що батько — це опора і стовп другої гілки, якщо він впаде, родина розпадеться.

Чжан-ши, яка затихла на два дні, давно втратила надію на одужання Юй Хая і знову почала кричати: «Котра година вже, свині не годовані, хмиз не зібраний, як ми будемо жити? Хто не працює — геть звідси! Я не буду годувати дармоїдів!!»

Лю-ши, яка всі ці дні жила в страху, почувши лайку Чжан-ши, поспішно підвелася з краю ліжка. Дні тривоги і втоми зробили її обличчя блідішим, ніж у лежачого на ліжку Юй Хая.

Юй Сяоцао поспішила сказати: «Мамо, ми з Сяо-Лянь зробимо хатню роботу, ти полеж, відпочинь! Не хвилюйся, стан тата не погіршується, і це найкраща новина. Тато точно не покине таку турботливу дружину і нас, слухняних дітей. Мій тато — справжній чоловік, він обов'язково подолає цю біду! Мамо, вір у тата!!»

«Маленька хитрунка! Хто ж так себе хвалить?» — Лю-ши вдавано суворо глянула на доньку, але на серці стало легше. Хоча в цьому домі нескінченна робота і постійна лайка, чоловік щиро її любить. Якщо він благополучно переживе це лихо, вона витримає будь-які труднощі і втому без нарікань.

Лю-ши схилила голову і тихо дивилася на Юй Хая. Вперше за стільки років вона так уважно розглядала його. Він лежав непритомний уже п'ять днів, ніби спав, з таким спокійним виразом обличчя. Здавалося, наступної миті він розплющить очі, простодушно усміхнеться їй і назве її на ім'я — Муюнь.

Дай Боже, щоб слова Сяо-Цао справдилися, і він зміг пережити це випробування...