Золоті Поля

Блакитне море, блакитне небо, білі хмарки неквапливо пливуть, а кілька чайок то злітають вгору, то пірнають униз над поверхнею води. Там, де вода зливається з небом, велично наближається цілий флот. На чолі йде величезний трипалубний корабель, чий класичний і простий дизайн випромінює велич. Величезні вітрила підняті, і корабель, підганяний вітром, розсікає морські хвилі. На щоглі майорить яскраво-жовтий прапор із вишитим драконом, що звивається — це дарунок самого імператора. Побачити цей прапор — все одно що побачити самого монарха, і всі чиновники зобов'язані ставати на коліна.

На носі корабля стояв юнак із винятковою та благородною зовнішністю. Він був одягнений у темно-пурпуровий парчевий халат без візерунків, на талії якого красувався срібний пояс із золотими нитками та червоними візерунками. Його густе, мов хмара, волосся розвівалося на морському вітрі, а кілька пасм грайливо прилипли до щік. Його пронизливі й чисті очі випромінювали такий холодний і грізний блиск, що ніхто не наважувався дивитися йому прямо в очі. Його висока й струнка фігура нагадувала гострий меч, готовий будь-якої миті вирватися з піхов.

Дивлячись на порт Тангу, що ставав дедалі ближчим, холодні й жорсткі риси обличчя Чжу Цзюньяна трохи пом'якшали. Нарешті він повертається! Його перше далеке плавання нарешті тріумфально завершується. Ця півторарічна морська подорож дала йому багато досвіду та приводів для роздумів.

Хоча шлях не був спокійним — вони стикалися з нападами піратів і жорстокими штормами — завдяки спільним зусиллям кількох тисяч людей на флоті вони нарешті безпечно повернулися на рідну землю. Він вірив, що цей безцінний досвід стане скарбом у його житті, сформує ще більш досконалий характер і допоможе досягти величі в майбутньому!

Шістнадцятирічний юнак, на чиєму обличчі ще виднілися риси юності, мав у очах проблиски зрілості та мудрості. Хоча його вродливе обличчя залишалося таким же холодним, порівняно з тим, яким він був понад рік тому, його постава набула ще більшої владності — аури, яка змушувала інших коритися.

— Я, Чжу Цзюньян... повернувся! — Юнак тихо зітхнув, повільно промовивши ці слова.

Старець із блідим обличчям без бороди, який стояв за ним, зробив крок уперед і своїм трохи пронизливим голосом сказав:

— Принце Ян (Ян Цзюнь-ван), ця подорож до Західних морів пройшла досить успішно. Ми привезли насіння кількох видів сільськогосподарських культур, про які говорив імператор. Тільки от невідомо, чи зможуть вони вирости в нашій Великій Мін.

Чжу Цзюньян своїми холодними, мов зорі, очима дивився на землю, що наближалася. Його нетерпляче серце поступово заспокоювалося. Він повільно відповів:

— Це вже справа Міністерства фінансів (Хубу), яке мені до цього діло?

Головний управитель Лю Фушен усміхнувся так широко, що зморшки в куточках його очей зібралися разом:

— Маленький принце, невже ви не хочете власноруч посадити насіння, яке привезли з такими труднощами, і спостерігати, як воно проростає, випускає листя, цвіте і плодоносить...

Обличчя Чжу Цзюньяна вмить зледеніло, і на Лю Фушена відразу обрушився нестерпний тиск. Навіть Лю Фушен, який вважав себе найкращим майстром бойових мистецтв у палаці, відчув, як по його тілу потік холодний піт від цієї владної аури. Він поспішно опустився на коліна і благав про прощення:

— Старий раб сказав дурницю, прошу принца Яна пробачити мені!

Шістнадцятирічний Чжу Цзюньян, загартований цією довгою подорожзю, відчував себе справжнім чоловіком, здатним підпирати небо і стояти на землі. Тому він суворо заборонив такі звернення, як «маленький принц». Минулого разу одного гвардійця, який помилився у зверненні, розлючений принц Ян наказав кинути в море на поживу акулам. З того часу всі кілька тисяч людей у флоті знали, що звернення «маленький принц» — це його вразливе місце (ні-лінь), якого не можна торкатися.

Тайкома глянувши на холодний і суворий вираз обличчя свого господаря, серце Лю Фушена закалатало, як барабан. Від самого народження принца Яна Лю Фушен завжди був поруч із ним. Він бачив його милим і кумедним у дитинстві, був свідком того, як з м'якого і милого хлопчика він поступово виріс у високого і вродливого юнака. Більшості бойових мистецтв принца Яна навчив саме він. Понад десять років спілкування створили між ними стосунки, які поєднували ролі вчителя, друга та слуги. Але господар завжди залишається господарем, а слуга — слугою, і навіть він не мав права переступати цю межу.

Чжу Цзюньян без жодних емоцій дивився на головного управителя Лю, який опустив голову, визнаючи свою провину. Понад десять років спільного життя не проходять марно: навіть до маленької тваринки за такий час виникне прив'язаність. Він не міг зробити з управителя Лю «курку, яку вбивають, щоб налякати мавп» (тобто покарати одного як попередження для інших), бо це б неодмінно охолодило серця багатьох його людей. Щоб підлеглі були відданими, треба вміло поєднувати милість і суворість (ень-вей бін-ши) — цього правила його навчив саме управитель Лю.

— Раз знаєш, що завинив, після повернення до столиці сам піди і отримай покарання! — Хороший настрій принца Яна, здавалося, був зіпсований цим маленьким інцидентом, і його очі знову вкрилися інеєм. Командир гвардійців, який стояв позаду, подивившись на управителя Лю, що крадькома витирав холодний піт рукавом, вирішив дотримуватися принципу «менше говориш — менше помиляєшся», зосередивши свій погляд виключно на щоглі, і вдаючи, що нічого не помічає.

— Прибувають! Прибувають!! — У порту, побачивши сотні величезних кораблів, що наближалися, всі ніби вибухнули від збудження. Весь порт перейшов у стан підвищеної готовності. Зустрічати флот прибув командир імператорської гвардії (цінь-вей-цзюнь тун-лін), спеціально відправлений імператором. Його посада була майже такого ж рівня, як і командира імператорської охорони (юй-лінь-цзюнь тун-лін), який захищав принца Яна. Те, що імператор відправив командира своєї особистої охорони до принца Яна, свідчило про те, наскільки правитель прихильний до цього юного принца.

Дивлячись на натовп людей, що заповнили порт, управитель Лю з радістю сказав:

— Господарю, імператор послав людей зустріти вас! Здається... це імператорська гвардія, що охороняє самого імператора.

Командир імператорської охорони Фан з першого погляду впізнав свого «заклятого ворога» Бао Ціньміна, куточки його губ трохи сіпнулися, і він додав:

— Дійсно, це імператорська гвардія! Цей Бао Ціньмін теж тут!!

Вираз обличчя Чжу Цзюньяна залишався байдужим, ніби люди і події на березі не мали до нього жодного відношення. Помовчавши якусь мить, він раптом запитав:

— Моя мати... вона зараз у Тангу?

Управитель Лю поспішив відповісти:

— Так! У отриманих листах повідомлялося, що княгиня Цзін почувалася досить добре в Тангу. Наприкінці осені князь особисто приїхав забрати її до столиці. Але щойно навесні потеплішало, княгиня знову прибула до Тангу і тимчасово зупинилася в маєтку молодшого сина старшого пана У...

Чжу Цзюньян спохмурнів і сказав:

— Мати знову вередує! Ранньою весною ще холодно, а Тангу біля моря, там холодно і вогко. Це зовсім не йде на користь здоров'ю матері.

— У листі йшлося про те, що відколи княгиня прибула до Тангу, вона близько спілкується з пані Фань. Названа донька пані Фань чудово готує лікувальні страви (яо-шань), і, дивовижним чином, вона змогла вилікувати стару хворобу генерала Фаня. До речі, пані Фань наступного місяця має народити. Княгиня час від часу кликала цю дівчинку до себе, кілька разів куштувала її лікувальні страви, і від кінця весни до початку осені у неї не було жодного нападу хвороби.

— Дурниці! Для догляду за здоров'ям матері є імператорські лікарі. Як можна дозволяти якійсь маленькій дівчинці займатися лікуванням? Якщо щось піде не так... хто візьме на себе відповідальність? Мати також, як вона може так легко довіряти іншим? — Почуття Чжу Цзюньяна до княгині Цзін були найглибшими серед трьох братів, і почувши це, він не зміг стримати стурбованого погляду в своїх холодних, мов зорі, очах і насупив брови.

Управитель Лю поспішив заспокоїти його:

— Тривоги господаря виправдані! Проте всі лікувальні страви, які призначала та маленька дівчинка, проходили сувору перевірку імператорського лікаря, який супроводжував княгиню. Лише переконавшись, що вони корисні для її здоров'я, він давав згоду. До того ж, кожен етап приготування страв контролювався. Більше того, здоров'я княгині справді значно покращилося. Принцу не варто хвилюватися!

Брови Чжу Цзюньяна трохи розслабилися. Подумавши мить, він сказав:

— З огляду на це, дівчинка таки має певні здібності! Чому ж її не взяли з собою під час повернення до столиці? Відновлення здоров'я — це справа не одного дня!

Управитель Лю, вклонившись, пояснив:

— Та дівчинка із села Дуншань, її батьки не хотіли відпускати таку малу дитину від себе. Княгиня добра і милосердна, вона не змогла розлучити їх. До того ж, дівчинка є названою донькою генерала Фаня, тому з поваги до генерала та його дружини її не могли змусити поїхати.

Село Дуншань? Почувши цю назву, Чжу Цзюньян знову нахмурив брови. Село Дуншань не викликало в нього приємних спогадів. Найсмертельніший і найжалюгідніший момент у його житті стався саме в селі Дуншань. Згадавши відчай, коли його поглинуло море, нестерпний біль від води, що потрапляла в легені, і ті ясні, чорно-білі очі, які він побачив у напівсвідомому стані під час порятунку... Спогади, які, як він думав, вже давно забуті, знову стали чіткими.

— До речі! Господарю, ви також бачили ту маленьку дівчинку! — Управитель Лю крадькома глянув на молодого принца і продовжив: — Якщо вже про це зайшла мова, її можна вважати і вашою рятівницею!

Рятівницею? То це справді була вона! Чжу Цзюньян не міг зрозуміти, що саме відчуває. Та маленька і худенька дівчинка з великими очима, повними жвавості, не лише врятувала його, а й полегшила біль його матері... Перед відплиттям він, ніби роблячи їй велику послугу, подарував їй мішечок зі сріблом, кхм-кхм... Тепер, озираючись назад, це здавалося йому досить зухвалим.

Поки він роздумував, кораблі флоту вже почали по черзі пришвартовуватися. Коли повертається королівський флот, усі інші судна зобов'язані звільнити шлях. Тому в цей час у порту не було жодного іншого корабля, крім тих, що належали флоту.

Коли корабель пришвартувався, Чжу Цзюньян першим зійшов на берег. Провівши більше року на морі, він не хотів залишатися на кораблі ані хвилини. Яке це чудове відчуття — стояти на твердій землі!

Командир Бао швидко підійшов до нього, і разом із кількома сотнями своїх підлеглих привітав принца Яна. Це було справді вражаюче видовище.

Юй Сяоцао спостерігала за цим здалеку і не могла не зітхнути в душі: прокляте класове суспільство! Мати владу і вплив справді чудово! Подивіться на цей розмах, всі погляди прикуті до нього!

Хоча в порту було оголошено воєнний стан, дрібних торговців не вигнали і не обмежували. Після суворої перевірки ятці з локшиною та тушкованим м'ясом родини Юй дозволили продовжити роботу. Зрештою, розвантаження такого величезного флоту — це справа не швидка. Якщо в порту не буде де поїсти, вантажники не зможуть працювати на голодний шлунок!

Під час цього стався кумедний випадок. Командир імператорської гвардії Бао був приваблений насиченим ароматом тушкованого м'яса родини Юй. Він замовив миску локшини з соусом (чжацзянмянь) і велику тарілку тушкованої свинячої голови, яку з'їв так, що аж губи лисніли від жиру. Командир Бао був у близьких стосунках з одним із особистих охоронців Верховного імператора (тай-шан-хуан). Він давно чув від свого друга, що щоразу, коли Верховний імператор прибував до Тангу, він обов'язково їв тушковане м'ясо родини Юй у порту, і цей смак він пам'ятав усе життя.

Командир Бао походив із родини військових і вважав, що куштував чимало делікатесів. Він не міг повірити, як проста їжа за кілька монет у порту могла привернути увагу Верховного імператора і залишити таке глибоке враження у його друга. Тому, коли він отримав це завдання, він вирішив обов'язково скуштувати тушковане м'ясо в порту, щоб перевірити, чи не перебільшував його друг.

Але краще один раз спробувати, ніж сто разів почути. М'ясо свинячої голови було м'яким, ароматним і насиченим, жирним, але не нудотним, запашним, але не надто маслянистим! Для таких вояків, як вони, що звикли пити вино великими чашами і їсти м'ясо великими шматками, засунути до рота шматок тушкованого м'яса, а потім закусити порцією пружної локшини — це було неймовірне задоволення! Командир Бао, який спочатку навіть не був дуже голодним, з'їв дві великі миски локшини і велику тарілку тушкованого м'яса на одному диханні. Лише тоді він, погладжуючи свій живіт, пішов, все ще насолоджуючись післясмаком. Він вирішив, що до завершення цього завдання обов'язково має запакувати більше тушкованого м'яса і забрати з собою. Його дідусеві точно сподобається!