Золоті Поля

Зрештою, обидві сім'ї пішли на поступки та прийняли план, запропонований Сяоцао. Часу залишалося небагато, тож Лю Ху з сином спритно завантажили повний віз кавунів і вирушили до містечка Тангу. Батько з сином спочатку думали, що при ціні у п'ять лянів срібла за кавун, за день вони не продадуть і кількох штук. Хто ж міг подумати, що щойно вони в’їдуть у місто на возі, повному кавунів, до них раз у раз підходитимуть люди і питатимуть, чи продаються ці кавуни? Чи це ті самі кавуни родини Юй із села Дуншань? Де їх будуть продавати?

Віз швидко дістався околиць ресторану «Чженьсю»; Лю Ху зайшов усередину і переказав головному управителю слова, яких навчила його Сяоцао. Управитель не лише охоче погодився, а й відправив помічників, щоб ті допомогли облаштувати ятку. А потім щедро замовив десять кавунів для сьогоднішніх подарункових фруктових тарілок!

Ятку ще навіть не встигли облаштувати, а третини воза кавунів уже як не було. Лю Ху тримав у руках п'ять зливків срібла по десять лянів кожен і почувався так, ніби він уві сні.

Насправді реальність не залишала йому часу на роздуми. Торішні постійні покупці, отримавши звістку, один за одним надсилали слуг купити кавуни, боячись прийти занадто пізно і залишитися з порожніми руками. Перед яткою, яку щойно облаштували батько з сином, миттю зібралося більше десятка людей, утворивши тиснуву; один кричав, що хоче два, інший вимагав купити п'ять — панував справжній хаос!

Лю Ху з сином, з одного боку, оберігали кавуни на прилавку, боячись, що хтось їх випадково скине, а з іншого — щосили кричали:

— Не тисніть, не тисніть! Будь ласка, не штовхайтеся!

Головний управитель ресторану «Чженьсю», не витримавши цього видовища, підійшов допомогти з організацією:

— Хто хоче купити кавуни — будь ласка, ставайте в чергу, вистачить усім! Якщо цей віз розкупите, можете спочатку записатися, а по обіді привезуть ще один віз, і все!

Лю Ху та його син, почувши це, теж підхопили:

— Так! Так! У чергу, всі ставайте в чергу! Тим, хто не в черзі, не продаємо!

Більшість тих, хто прийшов за кавунами, були слугами з поважних родин містечка, дехто знав один одного; почувши від головного управителя «Чженьсю», що товару вистачить усім і найпізніше по обіді кожен отримає своє, вони перестали так шалено рватися вперед.

Незабаром перед скромною яткою вишикувалася довга покручена черга. Ця вулиця в Тангу вважалася елітною, тут часто бували заможні люди, тому всі крамниці мали вишукане оздоблення; на такі ятки, як у Лю Ху, збиті з кількох дощок, зазвичай ніхто й не дивився.

Перехожі на вулиці з цікавістю спостерігали за цією сценою. Раптом несамовитий жіночий крик прорізав повітря:

— Ой! Кавуни, кавуни! Сестричко Чжуан, я ж казала, що кавуни родини Юй уже мали з’явитися в продажу! Сьогоднішня прогулянка справді була не марною!

Старша панночка Чжуан разом зі своєю служницею відійшла трохи вбік, боячись, що хтось дізнається, що вона прийшла разом із цією дивачкою. Ну кавуни — то й що? Хіба ми їх не їли? Чи варто так реагувати?

Проте панночка Чжуан ні за що б не зізналася, що ті кавуни, які її старший брат привозив зі столиці, зовсім не могли зрівнятися з кавунами родини Юй: і смак не той, і м'якуша їстівного мало, і розміром вони були з кулак, а коштували при цьому несамовито дорого!

— Цю-ер, піди спитай, чи це справді кавуни родини Юй? Яка ціна цього року? — Хоча панночка Чжуан і зневажала вигляд цієї простецької ятки, вона надто сумувала за смаком кавунів родини Юй, тож не могла просто так піти.

Дівчина в зеленій сукні поруч із нею спритно погодилася і підбігла до ятки. Коли вона збиралася поставити питання, другий управитель родини Яо, чия черга якраз підійшла, зиркнув на неї і сказав:

— Хочеш купити — ставай у кінець черги! Тим, хто без черги, не продають!

Цю-ер проігнорувала його, з'ясувала все, що просила господарка, і, поглянувши на невелику кількість кавунів, що залишилися у возі, з сумним обличчям повернулася до панночки:

— Панночко, на ятці справді кавуни родини Юй, але... схоже, сьогодні нам не дістанеться!

Панночка Ван, тримаючи в руках тугий гаманець, жадібно дивилася на кавуни, яких ставало дедалі менше. Щоб цього року вдосталь ними поласувати, вона збирала гроші більше пів року. Останніми днями вона щодня вигадувала приводи, щоб погуляти цією вулицею і перевірити, чи не з'явилися кавуни родини Юй — вона мало не протерла підошви на взутті.

І ось нарешті кавуни з'явилися, а купити їх не виходить. Як прикро! Точно! Хіба минулого року родина Юй не приймала попередні замовлення? Вона сьогодні замовить два, і щонайпізніше завтра зможе насолодитися соковитим і смачним кавуном! Треба швидше ставати в чергу!

Панночка Ван не стала особисто штовхатися в черзі зі слугами, вона віддала срібло своїй служниці і наказала тій негайно зайняти місце.

Бачачи, як черга стає дедалі довшою, головний управитель запропонував Лю Ху ввести обмеження: не більше двох штук в одні руки. Попри це, віз із понад сорока кавунами розкупили миттєво; причому люди навіть не вибирали за розміром: щойно кавун клали на прилавок, він одразу знаходив господаря. Покупці діяли дуже швидко, боячись, що якщо забаряться хоч на секунду, кавун забере той, хто стоїть за ними. Лю Ху ледь встигав приймати гроші!

Ті, кому не дісталося, продовжували стояти, щоб записатися. Оскільки ні Лю Ху, ні його син не вміли писати, управитель знайшов їм помічника з ресторану для ведення списку. Поки тривав запис, Лю Ху наказав синові чекати тут, а сам на возі щодуху помчав назад у село Дуншань.

Зібраних зранку кавунів залишалося ще щонайменше на два вози. Юй Цайфен, яка прополювала бур'яни на сусідньому полі з кукурудзою, побачивши, що чоловік повернувся вже за пів дня, здивовано підійшла розпитати. Коли вона дізналася, що кавуни по п'ять лянів срібла в місті розхоплюють як гарячі пиріжки, вона лише здивовано ахнула: люди в місті справді багаті! У селі Дуншань ціла родина має тяжко працювати місяць, щоб заробити на один такий кавун, там і білого рису з борошном шкодують поїсти, не те що такі дорогі ласощі!

Підганяючи чоловіка, Юй Цайфен покинула роздуми і почала допомагати вантажити віз. Цього разу вони поклали понад п'ятдесят кавунів. Коли другий віз прибув до міста, був уже полудень. Багато слуг, що записалися вранці, боялися, що по обіді їм знову нічого не дістанеться, тому чекали тут, навіть не пішовши пообідати.

Другого воза якраз вистачило, щоб покрити ранкові замовлення. Тим, хто дізнався про новину пізніше, довелося записуватися вже на завтра!

Коли й другий віз був розпроданий, сонце ще високо стояло над головою. Батько з сином, маючи при собі важке срібло, за порадою Сяоцао пішли до обмінної лавки родини Чжоу, обміняли срібло на банкноти і лише тоді вирушили додому.

Обоє були в неймовірному збудженні! Вони за все життя не бачили стільки чистого срібла! Два вози кавунів принесли цілих чотириста вісімдесят п'ять лянів! На щастя, банк був неподалік, інакше вони б просто вибилися з сил, поки донесли б ці гроші.

— Тату, сьогодні ми продали дев'яносто сім кавунів. Кузина дає нам по двадцять вень комісії з кожного, тож ми заробили майже два ляні срібла? — Лю Джунпін збуджено стиснув кулаки.

Лю Ху довго мовчав, а потім тяжко зітхнув:

— Джунпін, ти маєш міцно пам'ятати ту доброту, яку проявляє до нас родина твого дядька! Надалі будь дуже уважним до всіх їхніх справ. Ми заборгували їм величезну послугу!

На думку Лю Ху, дорослий чоловік, працюючи до сьомого поту цілий день, заробляє лише тридцять-п'ятдесят вень. А вони з сином просто двічі з'їздили до міста, не виконуючи жодної важкої роботи, і отримали майже два ляні винагороди. Це родина брата дружини так допомагала їм піднятися на ноги!

Повернувшись додому, Лю Ху та його син поклали перед родиною Юй Хая чотири банкноти по сто лянів, одну на п'ятдесят і ще тридцять п'ять лянів сріблом. Коли Юй Хай віддавав їм належну комісію, Лю Ху вже не став церемонно відмовлятися. Вся їхня родина глибоко закарбувала цю вдячність у серці: якщо родині Юй колись знадобиться допомога, вони докладуть усіх зусиль, щоб відплатити.

Завдяки допомозі родини тітки, Юй Сяоцао не доводилося, як минулого року, бігати так, що п'яти не торкалися землі. Коли сезон кавунів був у самому розпалі, торговці, з якими домовлялися заздалегідь, та односельці почали масово закуповувати кавуни у родини Юй оптом.

Те, що маєток князя Цзіна розсилав кавуни як подарунки, також змусило багатьох розгледіти в цьому вигоду. Дехто дізнавався, звідки ці кавуни, і долав довгий шлях до села Дуншань, щоб знайти родину Юй. Деякі намагалися використати свій статус, щоб тиснути на родину, вимагаючи постачати товар лише їм одним.

Цей торговець мав певні зв'язки з одним із дозвільних принців імператорської родини; пишаючись своїм високим заступництвом, він думав, що легко прибере до рук якусь дрібну селянську родину.

Проте цьому торговцеві фатально не пощастило: саме в той момент, коли він погрожував родині Юй Хая, принц Ян (Чжу Цзюньян) якраз приїхав до села з інспекцією і впіймав його на гарячому.

Принц Ян знав, що член імператорської родини, за яким стояв цей торговець, був його дядьком, що зовсім не цікавився справами і лише захоплювався даосизмом; стосунки з маєтком князя Цзіна у того принца були непогані. Цей торговець був братом однієї з його наложниць і постійно, прикриваючись його ім’ям, займався свавіллям на ринку, тиснучи на торговців без серйозного заступництва чи впливу. Хто ж міг помати, що сьогодні він наважиться образити тих, хто був під опікою самого Чжу Цзюньяна!

Чжу Цзюньян і сам не помітив, як автоматично взяв родину Юй під своє крило. На його думку, родина Юй зараз працювала на нього і на державу. Якийсь там брат наложниці — хто дав йому сміливість тут розпускати руки?

Запальний характер Чжу Цзюньяна миттю дав про себе знати: він наказав своїм охоронцям схопити цього нездару, доставити до принца-дядька і пояснити ситуацію. Принц Чен і сам уже давно був незадоволений цим слугою, який вічно створював проблеми, прикриваючись статусом його шурина, і ганьбив його ім’я! Він негайно наказав відшмагати його палицями і разом із тією наложницею-сестрою вигнати з палацу.

Бачачи, що щоденний врожай кавунів у родини Юй більш ніж достатній, і почувши від Сяоцао, що термін зберігання кавунів становить щонайменше пів місяця, Чжу Цзюньян наказав своїм охоронцям відвезти кілька возів до столиці. Їх виставили на продаж у фруктовій крамниці, що належала його матері-княгині. Хоча зараз і не був пік сезону для кавунів, ціна в столиці все одно була в кілька разів вищою, ніж у містечку Тангу.

Рідкісний товар завжди в ціні! У столиці не бракувало багатих родичів імператора та високопосадовців. Як кажуть, у столиці чиновників п'ятого рангу стільки, що якщо кинути палицю навмання, обов'язково в когось влучиш. Про багатих купців і годі казати. Крамниця солодощів та фруктів княгині Цзін миттю стала надзвичайно популярною.

Управитель цієї крамниці також був майстром своєї справи. Розуміючи, що кількість привезених кавунів обмежена, він підсвідомо застосував стратегію «штучного дефіциту», запровадивши обмеження на продаж. Щодня в продаж виставляли лише двадцять кавунів, і не більше одного в одні руки.