Золоті Поля

Нічне небо, промите дощем, виглядало таким чистим, що темно-синій небосхил був всіяний дрібними зірками. Повний місяць високо висів у небі, а його бліде світло, наче легка напівпрозора вуаль, розсипалося і вкривало густий гірський ліс, засипаючи верхівки дерев шаром срібного пилу.

Повівав прохолодний вітерець, цикади в лісі вихвалялися своїми дзнкими голосами, цвіркуни в траві співали повільні мелодії, а в темряві навколо танцювали світлячки, тримаючи свої ліхтарики... Раптом цикади замовкли, цвіркуни припинили співати, світлячки поховалися в листі — лісові духи потайки спостерігали за групою людей, що порушила їхній спокій.

Проходячи повз свиноферму, Юй Цао покликала з собою Лю Фейянь, а також чорного вовка Хея, який відповідав за охорону ферми. Він схвильовано грався з білим вовком Баєм, біг попереду всіх і час від часу зупинявся, озираючись назад своїми зеленкуватими очима на своїх господарів.

Невдовзі після початку весни Дахуй повернувся в гори. Чорний і білий вовки, чиє забарвлення було мутацією, вже майже досягли однорічного віку. За останні пів року вони виросли так швидко, наче їх надували, і коли вони ставали на чотири лапи, їхні спини вже майже сягали грудей Цао. Чорний і білий, з однаковими очима-смарагдами, однаково великими тілами та пишною шерстю, один був енергійним, а інший — крутим, кожен зі своїм характером, і діти їх дуже любили. Люди в селі думали, що Хей і Бай — це собаки з вовчою кров'ю, які до того ж рятували своїх господарів, тому ставилися до них прихильно. Двоє вовків ніколи не шкодили свійським тваринам чи домашнім улюбленцям селян, тож усі жили в мирі та злагоді.

Принц Ян і Юй Цао йшли попереду всіх, тримаючи скляний вітрозахисний ліхтар. Бай ішов слідом за Цао, наче вірний охоронець, і зупинявся, нашорошивши вуха, при будь-якому найменшому звуці. Інші весело йшли позаду, час від часу нахиляючись, щоб перевірити щось у траві.

Юй Цао мала найбільший досвід у лові личинок цикад: вона знала, що найкращий час — між сьомою та восьмою годиною вечора. Витягнувши кишеньковий годинник і глянувши на час при світлі ліхтаря, вона зрозуміла, що пора, і повела групу збуджених дітей до лісу біля підніжжя гори.

Вона випнула груди і почала розподіляти завдання: "Ділимося на групи по двоє-троє, ходіть тільки в цьому лісі, не бігайте далеко. Якщо щось станеться — голосно кличте, Хей і Бай вчасно прийдуть на допомогу! Ловити цикад просто: світи ліхтарем на стовбур дерева, побачив — схопив, ось і все! Ну все, я все сказала, розходьтеся!"

Лю Фанпін, тримаючись за руку сестри, з усмішкою сказав: "Сестро Цао, чому в твоїх словах теж чується дунбейський акцент? Звучить так рідно!!"

Лю Янь'ер стиснула його руку і відповіла: "Це напевно тому, що коли ти вчив Шитоу, вона наслухалася, трохи навчилася, от і вийшло щось незрозуміле, смішно аж до сліз!"

У тьмяному світлі ліхтаря Чжу Цзюньян бачив, як Юй Цао з руками на боках виглядає такою важливою, наче білка, щойно впіймала велику горіхову шишку, і чим більше він дивився, тим цікавіше йому ставало. Він схопив її за комір і підтягнув до себе: "Будеш у групі з цим паном, я тебе захищу!"

Ця "білка" з великими очима закотила на нього очі, відштовхнула його руку і сказала: "Цей ліс безпечніший за будь-що, тут хіба що дикі кролики чи фазани можуть вибігти, невже мені потрібен твій захист?" З цими словами вона, тримаючи ліхтар, рушила до великого дерева.

"Диких звірів, можливо, і немає, але влітку там, де є трава, можуть водитися змії..."

Чжу Цзюньян не встиг договорити, як ця горда "білка" скрикнула, підстрибнула до нього, заховалася за його спину і міцно вчепилася в край його одягу, з панікою на обличчі: "Змія? Де, де вона?"

У її голові пролунав зневажливий голос Бутянь: золота постать швидко вилізла на спину Бая і вмостилася у нього на голові. Зі своїм гордим характером, як міг Бай дозволити комусь іншому "орудувати на голові"? Проте в обмін на те, що Бутянь використовував свою духовну енергію для розчісування його шерсті, він змушений був погодитися і не скинув "кота".

Чжу Цзюньян побачив це жовте кошеня, розміром менше за його кулак, яке за рік майже не виросло, і посміявся: "Який господар, такий і вихованець. Це кошеня — яке ж воно крихітне!"

Юй Цао миттєво забула про те, що він налякав її змією, розлючено вишкірила зуби: "Що ти маєш на увазі? Я виросла! З початку весни я виросла принаймні на два дюйми..."

"Не помітно, все ще зріст як у тридюймового малюка!" Чжу Цзюньян порівняв її з рівнем своєї талії.

Юй Цао почала стрибати, як розлючений півень, розпушивши пір'я і витягнувши шию, вигукнула: "Ти не помітив, бо я росту, і ти теж ростеш!! Я стала набагато вищою за позначку, яку ми зробили на стіні минулого року, набагато вищою!!" Вона навіть показала руками, наскільки вона виросла.

Чжу Цзюньян підійшов до дерева, вказав на чорну комаху, що повзла по стовбуру, і з деякою відразою запитав: "Це і є твій їстівний жук? Який же він потворний!"

Юй Цао підбігла, схопила личинку цикади, поклала її в глиняний горщик, прив'язаний до пояса, зморщила ніс і відповіла: "Якщо потворна — не їж! Тільки не проси потім!"

"Я їв навіть сарану, хіба я злякаюся цього жука?" Чжу Цзюньян гордо пирхнув, простягнув руку, зняв личинку цикади з високої гілки і переможно потряс нею перед нею, успішно отримавши у відповідь зневажливий погляд.

Юй Цао поплескала Бая по шиї і вирішила триматися подалі від цього гордовитого дивака, щоб не заразитися. У будь-якому разі, її захищали такі майстри, як Бутянь і Бай, тому вона не боялася жодних змій чи комах.

Вона зробила кілька кроків убік, Чжу Цзюньян рушив за нею, не відстаючи ні на крок; позбутися цього "хвоста" було неможливо. Бай з ним, головне — справа. Тримаючи ліхтар і зігнувшись, Юй Цао шукала личинок цикад на стовбурах дерев та в кущах.

Це був не той час, що в її попередньому житті, коли личинок майже виловили до зникнення. Майже кожні два кроки був улов, а іноді на одному дереві можна було зловити кілька штук. Юй Цао ловила їх із дедалі більшим запалом, і горщик на поясі непомітно наповнився.

Раптом Бай ворухнув вухами і прийняв насторожену позу. Юй Цао здригнулася і поспішила притиснутися до свого "хвоста" Чжу Цзюньяна, від переляку випадково наступивши принцу на ногу.

Чжу Цзюньян, тримаючи личинку цикади, здивовано запитав: "Що сталося? Що ти побачила?"

"У кущах наче щось є, цсс..." Чи не змія це? Вона найбільше боялася таких слизьких, холодних істот. Проте Бутянь на голові Бая не подавав сигналу тривоги, тому небезпеки не мало бути. Серце Юй Цао, яке шалено калатало, поступово заспокоїлося.

Саме в цей момент Бай раптом стрибнув у густі кущі, і його сильна фігура зникла в темряві. Юй Цао захвилювалася: "З Баєм нічого не станеться?"

Хоча Бай і Хей зазвичай гралися в лісі і час від часу приносили дрібну здобич, вони були ще молодими і ніколи не зустрічали хижих звірів або не брали участі в запеклих бійках. У лісі вночі ніхто не міг гарантувати повну безпеку; можливо, звідкись вийшов якийсь хижак.

"Бай — це вовк, а не собака!" Чжу Цзюньян анітрохи не хвилювався. Якби це був нерозумний Хей, можливо, він би потрапив у біду, але Бай, цей гордий вовк, мав навички виживання не гірші, ніж у Дахуя. Навіть зустрівши самотнього вовка чи леопарда, він зміг би дати відсіч.

Образ маленького вовченяти, якого принесли додому ще з заплющеними очима, стояв перед очима Юй Цао, і вона, хвилюючись, дивилася на кущі, не в силах зрушити з місця. Раптом вона відчула, як її руку торкнулася пухнаста голова. Озирнувшись, вона злякалася від пари зелених очей. Придивившись, вона зрозуміла, що це Хей. Його шерсть, без жодної домішки іншого кольору, повністю зливалася з темрявою лісу, і здавалося, що в повітрі просто висять два зелених ока.

Хей схвильовано кивав головою, очікуючи на похвалу і пестощі. Юй Цао не зрозуміла, що він хоче, поки Хей не торкнувся її руки носом. Вона простягнула руку, і в її долоню впала личинка цикади з його гарячого рота.

Виявилося, що він побачив, як усі ловлять личинок, і вирішив допомогти. Темрява ночі для вовка була нічим, але він зміг тримати в пащі крихітну личинку так обережно, що навіть не поранив її. Юй Цао, продовжуючи пильно дивитися в бік, куди зник Бай, неуважно поплескала його по великій голові.

У цей час усі вже зібрали чимало. Ті, у кого посуд був повний, почали збиратися навколо. Побачивши, що Юй Цао пильно дивиться на кущі, вони теж з цікавістю почали дивитися туди. Коли з кущів вискочив Бай, тримаючи в пащі дикого кролика, він на мить зупинився, здивований тим, що зібралося стільки людей — навіщо вони всі тут зібралися? Цей кролик був для господині, ніхто не сміє його забрати!

Юй Цао оглянула врожай усіх — кожен набрав чимало личинок, результат був вражаючим! А ще — товстий дикий кролик, який точно збагатить завтрашній обідній стіл!

Повернувшись додому, Юй Цао взяла дерев'яну діжку з підсоленою водою, промила личинок і залишила їх вимочуватися на всю ніч, щоб вони краще ввібрали смак перед смаженням.

Ніч минула спокійно. Наступного ранку троє дітей з родини Лю, Юй Хан і Юй Лянь встали рано-вранці, збирали овочі у дворі і чекали, поки Цао прокинеться. Діти родини Лю ніколи не куштували личинок цикад; кажуть, що в Дунбеї їх ловили лише на корм курям. Але Юй Хан і Юй Лянь уже куштували їх, і коли вони почали описувати аромат смажених личинок, у трьох дітей потекли слинки, і їхнє очікування стало ще більшим.

Коли Цао нарешті встала, діти, не чекаючи на допомогу дорослих, самі розпалили вогонь, підготували коржі й кашу, і швидко приготували сніданок.

Юй Цао вийняла личинок, виловлених минулої ночі, з підсоленої води і просушила їх. Використовуючи різні методи приготування — смаження, тушкування, обсмажування — вона приготувала золотистих цикад з перцем, пряні личинки цикад, смажених цикад з імбиром та гостро-пряні личинки цикад.