Золоті Поля

Наступного дня Юй Хай на кареті відвіз пораненого принца Яна назад до міста. Юй Сяоцао їхала позаду на возі, запряженому ослом, який був вщерть заповнений учорашньою здобиччю. Осел Сірий був вигодуваний міцним та вгодованим, і звичайні коні не могли з ним зрівнятися. Колись хтось пропонував високу ціну, бажаючи купити Сірого, але Юй Сяоцао рішуче відмовила.

У місті Юй Хай відправився доставити здобич у ресторан Чженьсю. Величезний чорний ведмідь на возі привернув увагу жителів міста. Ще до того, як віз доїхав до ресторану Чженьсю, багато сімей прийшли заздалегідь замовити банкет із дичини. Особливо багато було тих, хто розпитував про ціну ведмежих лап. Не дивіться на те, що містечко Тангу невелике, заможних сімей у ньому було чимало.

Як тільки вони почули, що ведмежі лапи залишив собі принц Ян, цим людям довелося задовольнитися малим і замовити ведмеже м'ясо. Ведмеже м'ясо допомагає при виснаженні, зміцнює м'язи та кістки, лікує ревматизм, параліч рук і ніг, а також судоми м'язів, і до того ж воно досить смачне. Ключовим було те, що ведмеже м'ясо не можна було з’їсти просто так, коли забажаєш. Попереднього разу ведмедя вполювали півтора року тому. Такі інгредієнти, які можна зустріти лише з волі випадку, природно, продавалися без зусиль.

Більше трьохсот цзінів ведмежого м'яса розпродали за попереднім замовленням менш ніж за два дні. Решту оленини, м’яса диких кіз та сарн поклали до льодовика. Завдяки цій дичині обсяги продажів ресторану Чженьсю знову досягли піку, що змусило інших рестораторів міста неймовірно заздрити. Особливо шкодував управитель старовинного ресторану Фуліньмень; якби він не намагався зекономити і не занижував ціну, то зараз бізнес процвітав би саме у Фуліньмень... Але у світі немає ліків від жалю, і кожен повинен нести відповідальність за свої рішення.

Юй Сяоцао та її батько розділилися. Юй Хай пішов до ресторану Чженьсю, а вона на кареті повезла принца Яна до заміського маєтку, де перебувала княгиня Цзін.

Коли княгиня Цзін почула, що її син отримав травму, вона ледь не захворіла від переляку. Вона поспіхом викликала імператорського лікаря, щоб той оглянув Чжу Цзюньяна, і той дійшов висновку, що обидві руки принца більше не зможуть витримувати навантаження. Її син змалечку наполегливо тренувався в бойових мистецтвах, і якщо його руки не зможуть діяти, хіба це не означало б, що він став калікою? Не вірячи в це, княгиня Цзін також запросила лікаря Суня з аптеки Тунженьтан, але результат був майже таким самим. Почувши це, княгиня Цзін схопилася за груди і знепритомніла.

Лікар Сунь поспішив надати допомогу княгині Цзін. На щастя, за останні два роки здоров’я княгині зміцнилося, і вона знепритомніла лише через надмірне горе, коли їй перехопило подих. Лікар Сунь вколов срібною голкою в точку жень-чжун, і княгиня Цзін прийшла до тями.

При думці про те, що її син став калікою через полювання, княгиня Цзін відчула безмежний біль і почала гірко плакати, виглядаючи дуже жалісно. Чжу Цзюньян, хоч його руки й були травмовані, мусив заспокоювати матір: «Мамо, мої руки просто перенапружили сухожилля та м'язи, все не так серйозно, як вони кажуть. Трохи відпочину, і все пройде».

«Імператорський лікар і лікар Сунь сказали, що твої руки в майбутньому не зможуть навіть відро води підняти. Що ж ти будеш робити далі? Ой... навіщо ти пішов на те полювання? На щастя, тільки руки постраждали, а якби звір... як би я тоді жила!» — княгиня Цзін плакала так, що їй не вистачало повітря, і вона почала мимоволі нарікати на родину Юй, мовляв, як вони могли повести її Ян-ера в таке небезпечне місце?

Сльози княгині Цзін текли без зупину, і ніякі вмовляння не допомагали.

Лікар Сунь трохи повагався і нарешті промовив: «Ваша Високосте, насправді випадки одужання після травм сухожиль та кісток існують...»

«Руки мого сина можуть відновитися?» — поспішно запитала княгиня Цзін, на чиєму обличчі все ще були сльози, а в очах з'явилася надія.

«У селі Дуншань є житель, чия нога колись була понівечена чорним ведмедем, і пошкодження сухожиль було навіть серйознішим, ніж у принца. Проте зараз він цілком одужав, ходить і бігає як звичайна людина, і навіть може виконувати важку роботу...» — Лікар Сунь кожного разу, коли згадував про поранення Юй Хая, вважав це дивом.

Княгиня Цзін, ніби вхопившись за рятівну соломинку, почала розпитувати: «Хто ця людина? Чи є у нього якийсь секретний рецепт? Швидше, швидше знайдіть його, ми купимо його рецепт, скільки б срібла це не коштувало, аби лише вилікувати руки мого сина...»

Чжу Цзюньян чітко відчув безмежну турботу та материнську любов; саме ця велика та безкорислива любов залишила теплий куточок у його холодному та похмурому серці, не даючи йому загубитися в негативних емоціях.

Він обережно пригорнув матір здоровою частиною рук. Біль у руках віддавав спазмами, проте він не міг приховати внутрішнього тепла, і тишим голосом сказав: «Людину, про яку говорить лікар Сунь, я знаю, і ви, мамо, теж її знаєте».

«Швидше відпусти, бережи свої руки...» — Княгиня Цзін, яку пригорнув син, завмерла і не наважувалася ворухнутися, боячись завдати йому болю. «Ти кажеш, що я теж знаю ту людину? Хто це??»

Чжу Цзюньян відсторонився, і в його посмішці додалося теплоти: «Це Юй Сяоцао, на яку ви, мамо, щойно розгнівалися і змусили стояти надворі. Її батькові колись ведмідь понівечив ногу, і хіба зараз він не почувається добре?»

Як тільки про це згадали, княгиня Цзін знову мимоволі розгнівалася: «Батько цієї Юй Сяоцао теж гарний: сам постраждав від ведмедя, а все одно повів тебе в ліс на полювання, про що він думав? Якби не той факт, що він батько Сяоцао, я б точно його покарала!!»

«Мамо, я вже казав, що це я наполіг на полюванні в горах. Люди лише проявили добру волю, боячись, що я заблукаю в лісі, тому він сам зголосився бути провідником! Без його великого мисливського досвіду, можливо, я б досі блукав лісовими нетрями!» — Чжу Цзюньян по-доброму заступився за Юй Хая.

Почувши це, княгиня Цзін знову почала плакати: «Ян-ер, надалі більше не лякай так свою матір! Якщо з тобою справді щось станеться, я теж не зможу далі жити...»

«Але ж зі мною все гаразд?» — Чжу Цзюньян відчував безпорадність перед сльозами княгині Цзін.

«Як це гаразд? Руки вже в такому стані, і це називається "гаразд"? Тобі що, треба, щоб звір тебе всього покусав, щоб це вважалося бідою?» — Княгині Цзін дуже хотілося відшмагати свого неслухняного сина, але водночас їй було боляче бачити його розпухлі руки.

Чжу Цзюньян поспішив сказати: «Мамо, чи не хочете ви покликати Юй Сяоцао і розпитати її, як одужала нога її батька?»

Княгиня Цзін, почувши це, витерла сльози і поспішно закивала: «Так, так! Швидше покличте Сяоцао, розпитайте, чи є у неї якийсь дієвий рецепт для лікування сухожиль і кісток».

Мейсян відповіла, швидко вийшла за двері і звернулася до Юй Сяоцао, яка нудьгувала на коридорі, штовхаючи ногою плитку на підлозі: «Панночко Юй, княгиня просить вас зайти!»

Юй Сяоцао, тримаючи в руках баночку з маззю, яку приготувала вранці, пішла за Мейсян у кімнату і привітала княгиню Цзін, у якої були червоні очі.

Княгиня Цзін все ще була під впливом емоцій, тому з незворушним обличчям лише промовила: «Піднімися!»

Юй Сяоцао знала, що княгиня Цзін розгнівалася на неї несправедливо. Принц отримав травму рятуючи її батька, тож навіть якби її проігнорували або відшмагали, вона мусила б це стерпіти. Побачивши, що княгиня не збирається говорити, вона набралася сміливості і тихо сказала: «Ваша Високосте, рукам принца... час змінити мазь...»

Щойно вона закінчила, княгиня Цзін з тривогою запитала: «Ян-еру мазь дала ти? Чи ця мазь та сама, якою колись вилікували поранену ногу твого батька?»

Сяоцао поспішно закивала: «Ваша Високосте, мій батько приймав ліки за рецептом лікаря Суня і водночас змащував ногу цією маззю; лікування йшло одночасно і зсередини, і ззовні, лише тоді він одужав!»

Лікар Сунь та імператорський лікар виявили неабиякий інтерес до мазі в її руках. Лікар Сунь терпів, але нарешті не втримався і сказав: «Панночко Юй, чи не могли б ви дати старому поглянути на вашу мазь?»

Сяоцао не боялася, що вони щось помітять, бо її мазь справді була призначена для лікування травм сухожиль і кісток, лише без ключового інгредієнта — рідини з духовного каменя — вона ставала б звичайнісінькою маззю, яку можна знайти на ринку.

Лікар Сунь та імператорський лікар взяли баночку з маззю і почали разом вивчати її властивості. Обговорюючи склад, вони виявили, що компоненти цілком звичайні.

Проте лікар Сунь помітив, що в складі є щось, що здатне активувати властивості ліків, змушуючи їх діяти максимально ефективно. Можливо, саме цей компонент дозволив звичайним лікам повністю вилікувати ногу Юй Хая.

Лікареві Суню хотілося запитати, що це за компонент, але він вчасно передумав, бо це був чужий секретний рецепт. Те, що йому дали подивитися на мазь, вже було добре, а розпитувати, як вона готується — це було б занадто.

Княгиня Цзін, побачивши, що лікарі довго вивчають мазь, згоряючи від нетерпіння, запитала: «Ну як? Ці ліки підходять? Чи зможуть вони вилікувати рани Ян-ера?»

Лікар Сунь повернув мазь Юй Сяоцао і кивнув: «Ця мазь принесе велику користь пораненням принца Яна, і якщо додати до неї внутрішні ліки для очищення каналів, то є вісімдесят відсотків імовірності, що рани принца Яна повністю загояться».

Вісімдесят відсотків? Хоча княгиня Цзін не була повністю задоволена, це було набагато краще, ніж «смертний вирок», який щойно винесли рукам її сина імператорський лікар та лікар Сунь!

«Сяоцао, швидше зміни ліки Ян-еру!» — голос княгині Цзін став набагато лагіднішим. Вона не була нерозумною людиною, просто страх за сина змусив її втратити самовладання, проте любов матері можна було зрозуміти.

Юй Сяоцао попросила Мейсян принести тазик з теплою водою, і коли стояла спиною до всіх, занурила п’ятикольоровий камінь у воду. Божественний камінь слухняно виділив трохи духовної сили у воду, і тепла вода перетворилася на воду з духовного каменя.

Юй Сяоцао поставила воду на стіл біля Чжу Цзюньяна і тихо сказала: «Зніміть одяг!»

Коли управитель Лю знімав з нього верхній одяг, під ним виявилася сорочка без рукавів. Служниці Мейсян та Ланьсян злегка почервоніли і відвернулися. Юй Сяоцао, як людина двадцять першого століття, звикла бачити влітку чоловіків з голим торсом лише в трусах, тож сорочка без рукавів для неї була дрібницею!

Юй Сяоцао з незворушним обличчям спокійно за допомогою марлі змила стару мазь із рук принца, а потім наклала новий товстий шар ліків.

«Чи треба обгорнути марлею? Якщо мазь випадково зітреться, хіба лікувальні властивості не будуть втрачені?» — стурбовано запитала княгиня Цзін.

Обгорнути теж можна! Оскільки у родичів пацієнта є така вимога, Юй Сяоцао, звісно, не стала заперечувати. Вона обгорнула руки принца марлею так, що він став схожий на мумію, і навіть не міг зігнути лікті. Сяоцао дивилася на Чжу Цзюньяна, чиї руки висіли вздовж тулуба зовсім прямо, і всередині ледь не вибухнула від сміху.