Золоті Поля

«Нещодавно твій дідусь разом із Юй Дашанем вийшли в море та потрапили в шторм. Юй Дашаня змило в море, і твій дідусь, рятуючи його, наковтався води. Після повернення у нього почалася лихоманка та кашель. Це триває з перервами вже понад пів місяця, і йому ніяк не стає краще!» — занепокоєно промовив Юй Хай.

Юй Хан холодно пирхнув і сказав: «Хвороба дідуся спочатку не була чимось серйозним, це напевно та пані Чжан пошкодувала грошей на лікування і просто тягнула час. Минулого разу батькові не слід було давати їй десять лянів срібла, а треба було самому запросити лікаря для дідуся. Те срібло точно зникло, як пиріжок із м’ясом, яким кинули в собаку — пішло і не повернулося!»

За останній рік скупість пані Чжан стала ще більш нестерпною. Основною їжею були коржі з грубого зерна без жодної краплі дрібного помолу, та й тих не давали досхочу. Овочі були лише ті, що росли на городі, і вона навіть олії шкодувала туди додати. Пані Лі, сподіваючись на те, що її син скоро почне заробляти гроші, кілька разів зчиняла сварки, вимагаючи розділити майно і жити окремо, але як тільки почула, що доведеться піти з пустими руками і що в нинішньому будинку жити не дозволять, одразу затихла.

Проте, будучи базікою, вона часто пліткувала в селі про свою свекруху пані Чжан: казала, що свекруха упереджена до свого молодшого сина, і всі гроші, зароблені сім’єю, йдуть на утримання сина, який навчається в префектурному місті. Також вона скаржилася, що свекруха жорстоко поводиться з її родиною: її синові вже п’ятнадцять, а вона й не думає шукати йому наречену. Це було схоже на намір висмоктати всю кров із сім’ї, щоб прогодувати ту бездонну прірву, якою був Юй Бо!

Цього разу, повернувшись, Юй Цао взяла з собою три запечені качки. Вдома було багато людей, тож однієї точно було б замало; вона вирішила, що коли третій двоюрідний дядько повертатиметься, нехай візьме одну з собою. Запечена качка коштує п’ять-шість лянів срібла за штуку, і якщо віднести її дідусеві, то вона точно не потрапить йому до рота. Не виключено, що пані Чжан навіть забере її, щоб виміняти на гроші!

Юй Цао купила у сусідів Чжоу одну жирну квочку та п’ятдесят яєць і в супроводі старшого брата Юй Хана вирушила до великого будинку провідати дідуся.

Коли вони штовхнули старі дерев’яні ворота, у дворі не було жодної душі, панувала тиша. Молодший дядько навчався в місті, молодша тітка з Доудоу жили в будинку її батьків у містечку. Після того як старша тітка вийшла заміж, у великому будинку залишилися жити лише дідусь, пані Чжан та сім’я Юй Дашаня.

У цей час Юй Дашань мав би вже повернутися з моря і сидіти на рибному ринку біля пристані, продаючи рибу. Пані Лі, яка була ледачою і уникала роботи, невідомо де вешталася і розпускала плітки. Пані Чжан, щоб заробити більше грошей на навчання сина, взяла залізну лопату і пішла на берег моря під час відливу копати морських червів. У всьому домі, окрім недогодованих свиней у загоні, які голосно кувікали, не було чутно жодного звуку.

Раптом із західної кімнати, де колись жила сім’я Юй Хая, пролунав напад сильного кашлю. Кашель йшов один за одним, здавалося, що людина ось-ось викашляє легені; це змушувало хвилюватися, чи не знепритомніє вона наступної миті від нестачі повітря.

«Дідусю?» — брат із сестрою переглянулися і поспіхом побігли до західної кімнати. Можливо, через те, що в західній кімнаті давно ніхто не жив, вона виглядала ще більш занедбаною. Солома на даху була рідкою, невідомо як давно її не лагодили; якщо піде дощ, то зовні буде злива, а всередині — мряка.

Відтоді як сім’я Юй Хая виїхала, західна кімната використовувалася як комора для мотлоху. Як дідусь міг опинитися там?

Штовхнувши напіврозвалені двері західної кімнати, брат із сестрою через темряву не одразу змогли розгледіти, що всередині. Лише за мить вони побачили знайому розбиту піч-лежанку (кан), на якій лежала худа як тріска постать; старий скорчився від чергового нападу сильного кашлю.

«Дідусю!» — Юй Цао поставила речі, які тримала в руках, забігла в кімнату і обережно допомогла старому Юю сісти, поплескуючи його по спині, щоб йому стало легше.

Запах у кімнаті був огидним: від виснаженого обличчя дідуся йшов різкий сморід сечі та поту, а додавши до цього сморід із сусіднього свинарника, неможливо було стримати позиви до блювоти.

Кашель нарешті вщух, і старий Юй поспішив відштовхнути Юй Цао, важко промовляючи: «Цао-ер, тримайся подалі від дідуся. Всі кажуть, що у дідуся сухоти, а це заразно. Ви з братом швидше йдіть звідси, щоб не підхопити хворобу».

Юй Цао побачила, що штани та одяг дідуся були заплямовані сечею та потом; очевидно, їх дуже давно не міняли. Дивлячись на безпорадного дідуся, що лежав на ліжку, вона відчула, як защеміло в носі, і, стримуючи сльози, звернулася до Юй Хана: «Брате, піди знайди для дідуся чистий одяг, щоб переодягнути. А я розпалю вогонь, щоб нагріти води і обмити дідуся».

«Не треба, швидше повертайтеся! Ця хвороба дідуся вже не лікується, швидше йдіть, щоб не заразитися сухотами, ця хвороба невиліковна!!» — старий Юй від хвилювання намагався сісти, але в його худих руках зовсім не було сили, він просто лежав на ліжку і важко дихав.

Юй Цао перевірила його пульс — це були зовсім не сухоти, а пневмонія, викликана високою температурою. Вона припустила, що після повернення з моря у дідуся почалася лихоманка, на яку не звернули уваги, і вона поступово переросла в запалення легень. Пані Чжан пошкодувала грошей на лікаря і давала йому якісь випадкові трави, тому стан став таким важким.

«Дідусю, хто сказав вам, що у вас сухоти?» — Юй Цао побачила, що губи дідуся пересохли до тріщин, а глечик біля ліжка був порожній. У дідуся жар, а йому навіть ковтка води не дають, не дивно, що все переросло в пневмонію!

Юй Цао закип’ятила воду, налила чашку, дала їй трохи охолонути, додала краплю рідини з духовного каменя і дала дідусеві випити. Старий Юй уже два дні не пив ні краплі води; ця тепла вода здалася йому божественною росою, що оживила його висушене тіло.

Спочатку пані Чжан ще приносила йому їжу та воду, але згодом, побачивши, як сильно він кашляє, а два дні тому ще й помітивши кров у мокротинні, вона злякалася. В її рідному селі була сім’я, де чоловік захворів на сухоти і заразив усіх рідних — не вижив ніхто.

Пані Чжан боялася, що хвороба старого Юя перейде на неї, тому наказала старшому синові перенести його до західної кімнати. Коли вона приносила їжу чи воду, то завжди закривала обличчя рушником. Останні два дні, бачачи, що старий Юй уже не може підвестися, вона вирішила, що йому залишилося зовсім трохи, і перестала приносити навіть їжу та воду. Вона просто залишила старого Юя безпорадно чекати смерті в західній кімнаті.

Юй Цао змочувала рушник холодною колодязною водою і протирала лоб, шию та пахви дідуся, щоб допомогти йому збити температуру фізичним шляхом. Старий Юй дуже хвилювався! Він уже прожив своє, помре — то й помре, але його внучка в самому розквіті сил, ще й така талановита, він не може дозволити, щоб вона постраждала через нього, людину, що помирає! Але попри всі його слова, Юй Цао залишалася непохитною.

Було б неправдою сказати, що старий Юй не був зворушений. Друг пізнається в біді; за ці дні він побачив і холодність пані Чжан, і бездушність Юй Дашаня, що завдало йому глибокого болю.

Юй Дашань був лише на два роки старший за Юй Хая, коли він з’явився в їхній родині, йому було всього сім-вісім років. Старий Юй ніколи не вважав його чужим: що було у Юй Хая чи Юй Цайфен, те було і в Юй Дашаня, він ніколи нікого не виділяв. Але все ж таки він не був рідним сином; нинішня хвороба старого була наслідком порятунку саме Юй Дашаня. Проте, коли хвороба стала тяжкою, той навіть не з’явився. Стільки років він виховував справжнього «білоокого вовка» (невдячну людину)!

І ця пані Чжан — вони були подружжям кілька десятиліть, але як тільки він зліг, вона забула про все. Залишила його в західній кімнаті без нагляду, чекаючи, коли він випустить дух, щоб зекономити на їжі для однієї людини. Як кажуть: один день подружжя — сто днів вдячності, але вчинок пані Чжан нічим не відрізнявся від убивства чоловіка, це справді краяло серце! Якщо він цього разу виживе, він більше не зможе жити з цією жорстокою та підлою жінкою. Щоб не сталося так, що одного разу він помре уві сні від рук цієї відьми!

Останні кілька днів старому Юю постійно снилася його перша дружина. Це кара! Він точно знав, що його першу дружину занапастила пані Чжан, але заради дітей та репутації заплющив на це очі, а тепер настала його черга. Що ж, у потойбіччі, якщо він знайде свою першу дружину, він обов’язково покається перед нею, він не вберіг двох дітей, він справді заслуговує на смерть!

«Брате, чому так довго?» — Юй Цао здивовано запитала, коли Юй Хан нарешті увійшов, тримаючи в руках знайомий одяг.

Юй Хан глянув на дідуся, зітхнув і сказав: «Весь одяг дідуся звалений у кутку двору, ніхто його не пере, а в скрині не залишилося жодної чистої речі. Я збігав додому і взяв одяг нашого батька».

Старий Юй глибоко зітхнув — вони справді чекали на його швидку смерть, навіщо ж прати одяг мерця?

Поки Юй Хан обмивав старого Юя, Юй Цао зарізала курку, зварила бульйон і збиралася на цьому бульйоні приготувати вівсяну кашу для дідуся. Ця пані Чжан справді була занадто жорстокою — мало того, що не лікувала власного чоловіка, так ще й не давала ні їжі, ні води!

Коли пані Чжан повернулася, вона ще здалеку побачила дим над своєю кухнею. Подумавши, що та ледача баба Лі нишком готує собі їжу, вона швидко побігла додому. Увійшовши, вона побачила Юй Цао, яка тримала миску з кашею на курячому бульйоні; дівчинка байдуже глянула на неї і зайшла до західної кімнати.

Відчувши аромат курячого бульйону, що витав у повітрі, пані Чжан сплеснула руками: «Моя курка!!» Вона прожогом побігла до курника, двічі ретельно перерахувала курей і, переконавшись, що жодна не зникла, полегшено зітхнула.

Потім вона щось згадала і побігла на кухню. Побачивши, що кошик із білим рисом, який вона ховала, хтось чіпав, вона зняла його і помітила, що рису стало менше. Вона вже збиралася почати лаятися, але раптом згадала, що Юй Цао не буде з нею церемонитися, до того ж дівчинка має на неї компромат!

Пані Чжан з силою поставила кошик на піч. Побачивши, що в казанку залишилося ще більше половини курки, вона взяла горщик і переклала туди все м'ясо та бульйон. Вона вирішила завтра, коли піде в місто провідати онука, віднести цей бульйон Доудоу.

Сховавши курячий бульйон, пані Чжан підійшла до дверей західної кімнати. Старий Юй був перевдягнений у чистий одяг, а лежанка була прибрана. Юй Цао тримала миску і годувала дідуся.

Вона закрила ніс і рот рукою і пронизливим голосом мовила: «Не кажіть потім, що я вас не попереджала. У вашого дідуся сухоти, це не лікується і передається іншим. Швидше йдіть звідси, а як повернетеся, не забудьте помитися, обкуритися полином, а одяг кілька разів прокип’ятити...»

Юй Цао передала миску з кашею Юй Хану, підвелася, підійшла до пані Чжан і холодно подивилася їй у вічі: «Звідки ви знаєте, що у мого дідуся сухоти? Ви викликали лікаря? Ви не лікар, тож за яким правом робите висновки?»

Пані Чжан, злякавшись її грізного вигляду, відступила на два кроки. Її губи затремтіли, і вона затинаючись промовила: «Раніше у моєму селі була сусідська родина, всі вони повмирали від сухот. Симптоми такі ж самі, як у твого дідуся: спочатку кашель, потім кровохаркання, а потім хворий уже не може встати з ліжка! Це не тому, що я шкодую грошей на лікування твоєму дідусеві. Сухоти — це невиліковна хвороба, скільки грошей не витрачай, усе дарма. Краще їх заощадити на навчання синові!»