Золоті Поля

Юй Сяоцао не змогла цього стерпіти, тому підійшла і схопила гуску. Гусак, побачивши, що гуску теж спіймали, почав пручатися ще сильніше. Під пильним поглядом Чжао Ханя Сяо-Цао не наважилася знову махлювати з водою духовного каменя, тому просто нагодувала гусака вимоченою в цій воді рибою, і тоді обидва птахи нарешті заспокоїлися.

Зв'язавши лапи гусям, їх поклали в кошик, який приніс Чжао Хань, і накрили кришкою — одне з завдань на сьогодні було виконано.

Ловлячи змієголовів, хоч і маючи спеціальну приманку, довелося добряче попрацювати. Що поробиш, приманка Сяо-Цао була надто популярною! Риби навперебій хапали гачок: від коропів вагою п'ять-шість цзінів (2,5–3 кг) до білих амурів розміром з долоню; незабаром рибний кошик Сяо-Цао був переповнений.

На щастя, коли приманка майже закінчилася, вони нарешті спіймали великого змієголова вагою два-три цзіні (1–1,5 кг). Решту приманки Сяо-Цао не збиралася забирати додому, тому використала всю для риболовлі. У підсумку здобичі було так багато, що довелося нанизати рибу на трав'яні мотузки і попросити Чжао Ханя допомогти нести її назад.

Цього разу вони не тільки зловили трьох змієголовів, а й чимало іншої риби. Меншу рибу Сяо-Цао випустила назад в озеро, а велику, звісно, забрала додому як трофей!

Дорогою додому, хоча Чжао Хань і ніс більшу частину здобичі, Юй Сяоцао, яка несла лише трьох змієголовів і один корінь женьшеню, все одно доклала чимало зусиль, щоб ледве перевалити через ту гору, яка здавалася невисокою, і дістатися лісу, де вони поставили пастки. На той час бавовняна сорочка під курткою Сяо-Цао вже змокла від поту.

— Ой, мамо, я зараз помру від утоми! — Юй Сяоцао плюхнулася на камінь біля дороги і тильною стороною долоні витерла піт з чола, залишивши на ньому сіру смугу.

Чжао Хань подивився на замурзану, як кошеня, Юй Сяоцао і з усмішкою сказав:

— Посидь, відпочинь, а я піду перевірю пастки.

Сяо-Цао з заздрістю дивилася на нього: він ніс кошик із двома вгодованими гусаками, в обох руках тримав в'язки різної риби, але після переходу через гору його обличчя навіть не почервоніло, і дихання не збилося. Все-таки той, хто володіє бойовими мистецтвами, — це зовсім інша справа!

Чжао Хань поставив кошик і рибу біля Сяо-Цао і наказав:

— Будь обережна. Хоча тут немає хижих звірів, іноді трапляються дикі кабани або здичавілі собаки. Якщо щось станеться, голосно кричи!

— Я така везуча, навряд чи мені так не пощастить, правда? — недбало кинула Юй Сяоцао, гладячи блискуче пір'я гусака.

Чжао Хань не дуже зрозумів слова Сяо-Цао: який зв'язок між везінням і зустріччю з диким кабаном? І що означає «не пощастить» у цьому контексті? Але він не став допитуватися. Він уже звик, що Сяо-Цао час від часу говорить щось незрозуміле.

Чжао Хань ще раз переконався в безпеці навколо і пірнув у кущі, що сягали пояса. Коли піт Сяо-Цао нарешті висох, він повернувся з повними руками здобичі.

Сяо-Цао поставила загалом десять пасток, і щоб не викликати підозр у Чжао Ханя, побризкала водою з духовним каменем лише біля п'яти-шести з них. Усі ці п'ять-шість пасток без несподіванок спіймали здобич. Оскільки цього разу пастки були маленькими, улов складався з дрібних тварин: зайців, фазанів, борсуків. Одна з зайчих навіть була вагітною!

Весна — це сезон парування і розмноження диких тварин. Тому досвідчені мисливці в цей час не полюють. По-перше, тварини, що захищають дитинчат, стають агресивнішими; а по-друге, головне — не вичерпати ресурси і дати тваринам у горах можливість розмножуватися.

— Що робити з цією зайчихою? Відпустити? — Мисливці, які полюють навесні, зазвичай відпускають вагітних самок. Тому Чжао Хань, дивлячись на жваву зайчиху, запитав Сяо-Цао.

Юй Сяоцао обережно взяла вагітну зайчиху і правою рукою, на якій був п'ятиколірний камінь, ніжно погладила її м'яке хутро.

— Обережно! Загнаний заєць теж може вкусити!! — не втримався і попередив Чжао Хань. Коли він ніс цю вагітну зайчиху, вона так пручалася, що навіть подряпала йому руку до крові!

Дивно, але зайчиха, яка щойно скажено пручалася, в руках Сяо-Цао стала смирною, як сита кішка: не рухалася і навіть заплющила очі, ніби насолоджуючись її дотиками.

— Сяо-Цао, ти часом не лісова фея з легенд? Чому здається, що лісові тварини тебе особливо люблять! — здивовано пожартував Чжао Хань.

Він казав це не безпідставно. Козуля, яку вони спіймали в пастку перед Новим роком, ходила за Сяо-Цао як прив'язана, ніби за матір'ю. Білу рибу в таємній долині, яку важко зловити, Сяо-Цао ловила цілими банками без жодних зусиль. А щойно під час полювання на гусей, коли у воді було повно живої риби і креветок, ці двоє дурних птахів обрали саме приманку Сяо-Цао.

У цій Юй Сяоцао точно є якась таємниця! Проте Чжао Хань не збирався докопуватися до істини. У кожного є свої маленькі секрети, хіба не так і в його сім'ї? Він давно вважав Сяо-Цао другом і сестрою, тому поважав її таємниці.

Почувши це, Юй Сяоцао навмисне зробила страшну гримасу, ніби збирається напасти, і зловісно прошипіла:

— Хлопче, ти розкрив мою сутність, тепер я не можу залишити тебе в живих!! Чжао Хань, готуйся до смерті...

[Ідіотка, як нудно!] — Маленький Небесний Камінь, що лежав у кошику і вбирав духовну енергію з женьшеню, закотив очі, змінив позу і продовжив обіймати старий корінь для вдосконалення.

Чжао Хань розреготався від жарту Сяо-Цао, а побачивши рухи золотого кошеняти в кошику, стурбовано нагадав:

— Сяо-Цао! Той женьшень дуже дорогий, дивись, щоб твій кіт його не зіпсував!

— Не хвилюйся! Сяо-Тан'юань знає міру. До того ж, без нього я б не знайшла цей дикий женьшень. Раз йому подобається, нехай обіймає! — Юй Сяоцао зовсім не переймалася.

Чжао Хань вийняв гусей із кошика і поклав туди всю спійману здобич і рибу. Добре, що він узяв достатньо великий кошик!

Тримаючи під пахвою гусака, він глянув на золоте кошеня, що дрімало, примруживши очі, і з усмішкою сказав:

— Твій кіт — справжній скарб, раз зміг знайти женьшень серед стількох бур'янів. Я чув, що мисливці тренуют собак для полювання, але ніколи не бачив, щоб тренували котів шукати лікарські рослини!

— Я теж недавно підібрала цього кота, він зазвичай гуляє сам по собі, я про нього мало знаю. Може, це просто збіг, хіба бувають тварини, що вміють шукати ліки? — Юй Сяоцао теж одягла свій бамбуковий кошик, тримаючи в руках вагітну зайчиху.

Вона щойно вирішила забрати цю зайчиху додому і розводити кролів. Кажуть, кролі дуже швидко розмножуються, тож у майбутньому у них буде кролятина навіть без походів у гори!

Чжао Хань кинув на неї багатозначний погляд і з легкою усмішкою сказав:

— Чомусь мені здається, що коли я з тобою, збігів трапляється особливо багато!

— Ха-ха! Це тому, що я хороша людина! — Юй Сяоцао вдавано недбало відвела погляд і з виглядом повного ентузіазму покрокувала в бік дому.

Коли вони повернулися додому, Сяо-Шитоу, переконавшись, що з братом усе гаразд, повернувся в міську академію скасувати відпустку. Юй Хай зі старшою донькою поїхав на возі з віслюком на пристань продавати мариновану рибу, і в дворі залишилася тільки Лю-ши, яка схилилася над шиттям.

Побачивши, як молодша донька заходить у двері, Лю-ши глянула на небо, і її обличчя одразу змінилося:

— Дитино, чому ти не слухаєшся! Ти ж обіцяла перед виходом, що підеш дорогою під горою на південний схил? Чому ти така самовільна? Якби щось сталося, як би я жила далі?

— Тітко, не сваріть Сяо-Цао! Це я повів її гірською стежкою, я ходив нею безліч разів і впевнений, що там безпечно. Тітко, якщо хочете сварити, сварить мене! — Чжао Хань увійшов у двір слідом за Сяо-Цао і, почувши докори Лю-ши, поспішив узяти провину на себе.

Обличчя Лю-ши трохи пом'якшало, але вона все ще була засмучена:

— Сяо-Хань, не звинувачуй тітку в надмірній тривозі. Після того, що сталося з дядьком Юєм... я справді боюся!

Чжао Хань поставив кошик зі здобиччю посеред двору і з розумінням сказав:

— Тітко, я знаю, що ви бажаєте Сяо-Цао добра! Не хвилюйтеся! Надалі без вашого дозволу я не поведу Сяо-Цао в гори. Ось здобич, яку Сяо-Цао впіймала в пастки, і риба, забирайте швидше!

— Дитино, коли це ти став таким чужим? Раніше, коли твій дядько Юй і твій батько ходили в гори, здобич ділили порівну! Хіба між нашими сім'ями є «твоє» і «моє»?

Після обіцянки Чжао Ханя не водити Сяо-Цао в гори самовільно, на обличчі Лю-ши нарешті з'явилася усмішка. Вона дістала три великі рибини, двох фазанів і одного зайця і, незважаючи на заперечення Чжао Ханя, силоміць запхнула їх у його кошик.

— Мамо, зайця залиш! Я хочу попросити тата сплести клітку і вирощувати цю вагітну зайчиху разом із самцем. За місяць кролі приведуть потомство, і в нас не бракуватиме кролятини! — Юй Сяоцао поспішно вийняла самця і замінила його на борсука.

Чжао Хань, бачачи наполегливість матері й доньки, зрозумів, що подальша відмова буде неввічливою, і з усмішкою сказав:

— Добре! Тоді я не буду церемонитися і візьму. Сяо-Цао вміє поводитися з тваринами, тож нехай ці два гусаки поки поживуть у вас, тітко. А коли ми з батьком наступного разу поїдемо в місто, відвеземо їх префекту!

— До речі, Сяо-Цао! — перед виходом раптом запитав Чжао Хань. — Ти збираєшся залишити той женьшень на чорний день чи продати? Якщо хочеш продати, у містечку можуть не дати добру ціну. Краще я наступного разу в місті дізнаюся для тебе ціни!

Юй Сяоцао подумала, що маючи воду з духовним каменем, їй навряд чи знадобиться цей старий женьшень, і відповіла:

— Тоді прошу тебе, брате Хань, дізнайся ціну! Ти знаєш нашу ситуацію. Продавши женьшень, я хочу перебудувати будинок і купити кілька му землі. Поки мама наглядає, про полювання в горах можна забути, краще спокійно займатися землеробством!

— Хіба твій маленький бізнес не приносить непоганий дохід? Якщо не будеш займатися землеробством, хіба помреш з голоду? — пожартував Чжао Хань.

— Це так! — Юй Сяоцао гордо задерла носа. — Але селянинові все ж таки треба мати кілька му землі про запас!